Розділ 8

І вона зникла. Забувши про погрози, Томас знову і знову кликав її, але повернулася порожнеча, як зранку, — Терезина присутність уже не відчувалася.

Томас впав на ліжко; усе тіло горіло жахливим вогнем. Сховавши обличчя в подушку, хлопець заплакав — уперше, відколи загинув Чак. Проти волі перед очима спливала табличка біля спальні — отой напис «Зрадниця». Томас щоразу відганяв це видиво геть.

Дивно, та ніхто не підійшов і не спитав, що сталося. Поступово плач припинився, Томас тільки схлипував і уривчасто дихав. Помалу він заспокоївся і заснув. І знову йому наснився сон.

Він трохи старший, йому років сім-вісім. Над головою палає яскраве світло, воно ніби чарівне.

Час до часу, затуляючи те світло, над Томасом схиляються люди в дивних зелених костюмах і кумедних окулярах. Він бачить лише їхні очі. Роти і носи затулені масками. На диво, Томас водночас почувається і малим собою, і стороннім спостерігачем. Але він відчуває страх хлопчака.

Люди стиха й невиразно перемовляються між собою. Тут і чоловіки, і жінки, але Томас не розуміє, хто з них є хто.

Він взагалі нічого не розуміє.

Тільки погляди. Уривки розмов. Усе це страшенно лякає.

— З ним і з дівчинкою доведеться заглибитися більше.

— А мозок витримає?

— Це просто приголомшливо, бачите? Спалах укорінився всередині.

— Він може померти.

— Ба гірше: він може вижити.

Нарешті Томас чує останню фразу — єдину фразу, від якої його не нудить і не лихоманить:

— Або ж він разом з рештою зможе нас врятувати. Врятувати нас усіх.