Розділ 60

Зовні вирувала буря, повітря розтинали блискавки та вдарялися в землю, тарабанив по віку дощ.

У капсулу знову вдарило, і тріщина в стелі збільшилася настільки, що вода полилася суцільним потоком просто на голови Бренді й Хорхе. Засичало, і слідом за водою в капсулу повалив пар — так сильно розігрілася обшивка контейнера.

— Ми довго так не протягнемо! — вигукнула Бренда. — Сидіти і чекати — ще гірше!

— Дві хвилини! — відповів Томас. — Тримайся!

Зовні долинув новий звук. Спершу ледве чутний, майже невловимий за виром бурі. Поступово набираючи сили, він став схожий на гудіння — низьке та глибоке. Томасове тіло завібрувало.

— Що це? — запитала Тереза.

— Гадки не маю, — відповів Томас. — Навряд чи щось добре, якщо згадати сьогоднішні пригоди. Залишилося протриматися хвилину.

Гудіння лунало дедалі гучніше й глибше, заглушуючи грім і дощ. Стінки капсули завібрували. Зовні долинув гул вітру — неприродний, не такого вітру, що віяв сьогодні цілий день.

— Півхвилини, — оголосив Томас і раптом передумав. — А може, ви маєте рацію. Що як ми проґавили щось важливе? Я… думаю, треба поглянути.

— Що? — перепитав Хорхе.

— Треба вилізти і поглянути, звідки лунає цей звук. Допоможіть підняти віко.

— І мені в дупу бабахне гарненька величенька блискавка.

Томас підважив віко.

— Ризикнемо. Штовхайте!

— А й справді,— погодилася Тереза і потягнулася допомогти Томасу. До неї приєдналася Бренда, а потім і Хорхе.

— Ще трохи, — сказав Томас. — Готові?

Друзі на згоду гмикнули, і він почав відлік:

— Один, два, три!

Штовхнули вгору занадто сильно. Закінчилося тим, що віко відскочило й упало на землю, і капсула лишилася цілком відкрита. Тепер дощ періщив горизонтально, підхоплений вітром.

Перехилившись через край капсули, Томас вирячився на предмет, що висів за тридцять футів над землею і швидко знижувався. Великий, круглий, він мерехтів вогниками і викидав снопи блакитного полум’я. Томас упізнав судно, яке врятувало його після поранення. Берг.