Розділ 49

— Розумію, тобі зараз важко, — тихо промовила Гаррієт. — Ви були близькі.

Томас випростався й повільно та глибоко зітхнув.

— Я… просто… сподівався, що все не так. Думав, Терезу змушували йти проти нас, але вона зуміла вирватися з-під контролю і… поцілувати мене.

Гаррієт поклала руку йому на плече.

— Відтоді як Тереза приєдналася до нас, тільки й торочила, яке ти чудовисько і як погано з нею повівся. Щоправда, змовчала, як саме. Якщо чесно, ти зовсім не збігаєшся з її описами. Ти не такий, тому, напевно, ми і зберегли тобі життя.

Томас заплющив очі та спробував вгамувати калатання серця. Потім відмахнувся від сумних думок і пішов далі.

— Ліпше розкажи щось інше.

Гаррієт знову порівнялася з Томасом.

— Ми отримали наказ перехопити тебе в пустелі й забрати від групи «А», причому нести в мішку. Так ми і вчинили. Потім… ну, видатний день, коли тебе належало вбити, призначений на післязавтра. На північному схилі є печера, просто в скелі. Вона особлива, там тебе і велено стратити.

Томас мало знов не став як стій, але змусив ноги переступати.

— Особлива печера? Яка вона?

— Гадки не маю. Отой чоловік сказав: побачите — відразу здогадаєтеся… — Помовчавши, Гаррієт клацнула пальцями, так наче про щось здогадалася. — Закладаюся, саме туди і ходила Тереза.

— Навіщо? Далеко ще йти?

— По правді, гадки не маю.

Шлях продовжили в тиші.

Часу минуло більше, ніж Томас розраховував. Тільки посеред наступної ночі в голові колони пролунали крики, що означало кінець перевалу. Томас, який плівся у хвості, побіг наздоганяти: дуже хотілося побачити, що лежить на північ звідси. Так чи так, а там вирішиться його доля.

Дівчата поставали на широкому скелястому скосогорі, що віялом відходив од вузького перевалу, а потім круто спускався униз, аж до передгір’їв. Місяць у третій чверті освітлював долину, пофарбувавши її в моторошні фіолетові барви. На милі й милі вперед простягалася гола, мертва земля.

І більш нічого.

І де, цікаво, прихисток, до якого, за всіма розрахунками, залишилося кілька миль?

— Може, його просто не видно звідси? — Томас не бачив, хто це сказав, але відчував, що вся група думає так само. Вони чіплялися за надію.