Розділ 40

Жарко. Повітря гаряче, аж обпікає.

Плече палало. Біль прошивав низкою токсичних вибухів, і Томас нову поринув у темряву.

Томас трішки розліпив повіки.

Світло було вже не таке різке. Виділися золотаві відблиски вечірньої зорі. Томас горічерева лежав на твердій землі, у поперек упирався камінь. Втім, цей біль було не зрівняти з тим, що шарпав плече. Довкола стовпилися глейдери, коротко й по суті перешіптуючись.

Булькотіння психів лунало десь зовсім далеко. Над собою Томас бачив лише чисте небо, ніяких будівель. Плече нестерпно боліло. Ох як боліло!

Поруч, плюючись іскрами, танцювало полум’я. Томас відчув розжарені хвилі тепла — гарячий вітер у гарячому повітрі.

— Тримайте його міцніше, — мовив хтось. — За руки й ноги.

І хоч розум його був потьмарений, Томас зрозумів, що за цією фразою нічого доброго не варто чекати.

Світло згасаючого сонця відбилося спалахом на сріблястій поверхні… ножа? Розпеченого до червоного ножа?

— Оце буде боляче.

Томас так і не зрозумів, хто це сказав. Зачулося сичання — і в плечі вибухнув мегатонний заряд динаміту.

Розум попрощався втретє.

Здається, спливло чимало часу. Томас розплющив очі й побачив над собою темне небо, поцятковане схожими на світляні шпильки зірками. Хтось тримав його за руку. Він спробував обернутися і подивитися, але в хребті так стрельнуло, що хлопець вирішив за краще не рухатися.

Та він і так зрозумів, хто поруч. Бренда.

Хто ж іще? Плюс рука — маленька і м’яка. Точно Бренда.

Сильний біль минув. Але певною мірою стало навіть гірше. У тілі неначе зароджувалася хвороба. Вона зубами собі прогризала дорогу крізь плоть, наче по венах, порожнинах кісток і м’язах поповзли могильні черви, пожираючи все на своєму шляху.

Ще боліло, але біль став тупий. Десь глибоко, але ненастанно. У шлунку недобре вирувало, венами розливався вогонь.

Томас не розумів, як він те знає, але був певен: справи кепські.

У мозку спливло слово «інфекція» і затрималося надовго.

Томас знову знепритомнів.