Розділ 32

— Так, — прошепотіла Бренда. — Десь… тут…

— Що?

— Надійний сховок. Ніша. Натрапила на неї, коли лазила тут. Психи не дотумкають туди зазирнути. Ходімо.

Бренда провела його за руку крізь вузькі двері, потім потягнула на підлогу.

— Тут старий стіл. Намацав?

Вона поклала Томасову долоню на гладку дерев’яну стільницю.

— Так, є.

— Обережно, голова. Повзи під столом, там буде отвір у стіні — схованка. Не знаю, навіщо вона тут. Психи її не знайдуть, навіть з ліхтариком… хоча навряд чи вони його мають.

Томас не уявляв, як вони обходяться без ліхтарика, та вирішив не гаяти часу на розпитування. Бренда вже повзла вперед. Опустившись навколішки, Томас поліз слідом, те й діло зачіпаючи пальцями підошви Брендиних черевиків.

Через квадратний отвір вони заповзли до вузької ніші. Томас спробував навпомацки визначити її розміри; стеля була всього за два фути над землею, і далі довелося теж повзти.

Бренда вже лежала на боці, спиною до дальньої стіни, і Томас теж влігся на бік. Нічого не лишалося, як втиснутися тут у такій позі. Отак вони й лежали — обличчям до виходу, спиною до стіни, і Томас потилицею відчував дихання дівчини.

— Дуже зручно, скажу я тобі,— прошепотів він.

— Мовчи.

Томас проповз трохи вбік, поки головою не вперся в стіну. Принишк і дихав глибоко й повільно, дослухаючись, чи не йдуть психи.

Спочатку від повної тиші аж у вухах дзвеніло. Потім почулися перші звуки: кашель, вигуки, смішки — це психи щосекунди наближалися. Томас мало не запанікував: як вони могли загнати самі себе в пастку? — та, заспокоївшись, подумав, що психи навряд чи знайдуть кімнатку в темряві. Підуть далі. Можливо, навіть забудуть про Томаса і Бренду. Це краще, ніж довго бігати від них.

У гіршому разі Томас і Бренда відіб’ються у вузькому проході. Напевно.

Психи підійшли зовсім близько. Томас намагався не дихати. Тільки б не видати себе необережним вдихом! Попри темряву, він заплющив очі й напружив слух.

Човгання підошов по бетону. Хрипи, важке сапання. Хтось постукав по стіні — глухо і мляво. Почулися суперечки, божевільні й невиразні. Томас розібрав тільки: «Сюди!» І: «Ні, туди!» Потім ще кашель. Один псих харкнув на підлогу з такою силою, ніби хотів позбутися органу, а то й двох. Зайшлася божевільним реготом жінка, і Томас здригнувся.

Бренда стиснула його за руку, і хлопець укотре відчув укол провини, ніби зраджує Терезу. Бренда така чуттєва, що він може вдіяти? Яка дурня: думати про таке, коли…

До кімнати увійшов псих і зупинився просто перед пролазом. За ним — другий. Почувся свист дихання, човгання ніг. З’явився ще один псих, волочачи ногу: шурх-туп, шурх-туп. Чи не той, з тремтячою рукою і ногою, який заговорив до Бренди й Томаса?