Розділ 52

Назвати його англійським ім'ям за присутності інших було рідкісним порушенням протоколу. Його очі швидко оббігли навколо кімнати, щоб побачити, чи хтось почув, але якщо й так, ніхто цього не виказав.

— Так, — відсутнім голосом пробурмотів він; частка за часткою його увага поверталася до мене. — Ми збиралися поговорити, так? Ходімо до мого кабінету.

Кабінет Вінсента був водночас і спальнею, і ця спальня була такою самою камерою, як у всіх: маленька, без вікна, з гудінням водогону та вентиляційних труб, що проходили над головою. Окрім односпального ліжка єдиними меблями там були два дерев'яні стільці та невеликий круглий стіл, недостатньо високий, щоб під ним можна було зручно помістити коліна. Вінсент указав мені на стілець, а сам, поки я сідав, дістав з-під ліжка й поставив на стіл пляшку солодового віскі та дві чарки.

— Я імпортував його через Фінляндію, — сказав він, — для особливих випадків. Твоє здоров'я! — він підняв чарку і я цокнув її, а потім, ледь намочивши губи, поставив її на стіл.

— Пробач мені мою наполегливість, — відразу почав я, бо з Вінсентом завжди легше говорити відверто. — Але, як я вже казав, нам треба поговорити.

— Гаррі, — коли він сідав зручніше навпроти мене, його голос звучав майже стурбованим, — у тебе все гаразд? Здається, я вперше бачу тебе таким нетерплячим.

Я відштовхнув склянку трохи до центру столу й спробував хоч якось упорядкувати свої думки. Моє бажання поговорити з Вінсентом дещо переплутало список питань, що я хотів обговорити, і тепер я намагався зібрати наново в горнилі поточної миті той врівноважений план, що я склав у поїзді.

Зрештою:

— Ти знищив Ленінградський Клуб Хронос.

Він завагався, на його обличчі промайнув подив, а потім він відвернувся. Після цього дивно тваринного руху він спрямував погляд у глибини віскі, міркуючи над моїм звинуваченням.

— Так, — зрештою сказав він. — Це я. Вибач, Гаррі. Я трохи відстав від подій; споглядачі доповіли мені, що ти туди не ходив, — раптова усмішка. — Я мав передбачити, що вони не визнають свою некомпетентність, якщо ти втечеш з-під їхнього нагляду. А як тобі Софія, сподобалася?

— Вона була дуже мила.

— Я знаю, що казати таке жахливо, але я вважаю, що іноді треба просто розслабитися. Так, я знищив Ленінградський Клуб Хронос. Чи хочеш ти сказати ще що-небудь?

— То ти хочеш сказати, що це було зроблено заради мене? Щоб завадити моїм колегам вистежити мене, щоб приховати зраду?

— Авжеж, заради тебе. І чи не здається тобі, що слово «зрада» дещо лайливе? Клуб Хронос зацікавлений лише в нескінченно повторюваному теперішньому часі, а ми з тобою працюємо над чимось набагато більшим. Адже ти про них теж такої думки?

Говорячи, він долив мені віскі, хоча я його ледь надпив. Потім він надпив зі своєї чарки. Якщо він сподівався, що я зроблю те саме, він мав розчаруватися.

— Невже тебе це непокоїть? Це було просто приховування слідів. І якщо ти наполягаєш на використанні слова «зрада», мушу нагадати тобі, виключно в інтересах академічної точності, що я членом Клубу Хронос ніколи не був. Ти був. Отже, зрада, про яку ти кажеш, була повністю твоєю, твоїм вибором, зробленим вільно й свідомо. Якщо ти сумнівався в тому, що ми тут робимо, і в помилковості політики Клубу, ти мав можливість прострелити собі голову ще десять років тому. Ти маєш можливість зробити це сьогодні.

— Приєднатися або померти?

— Гаррі, — докорив він, — не користуйся в суперечках зі мною словами лінійних смертних. Сама ідея, що їхні філософія та мораль можуть бути застосовані щодо будь-кого з нас, є не просто абсурдною, а й нерозумною. Я не кажу, що ми повинні жити без норм, просто прийняття моральних правил смертних — майже такий самий хиткий вибір, як жити взагалі без правил.

— Закони смертних людей, етика та мораль життя формувалися впродовж тисяч років.