Розділ 48

— Квантове дзеркало… — почав він.

— Фігня, — прокоментував я.

— Квантове дзеркало…

— Нісенітниця.

— Квантове дзеркало! — Вінсент починав дратуватися, розлючуватися — так само, як часто бувало під час наших бесід.

Це знову Кембридж.

Знову спогади.

Здається, впродовж усього мого знайомства з Вінсентом мої думки завжди повертаються до тих добрих часів, до тих днів, що передували ускладненням і кінцю світу.

— Ти готовий вислухати? — суворо спитав він.

— Якщо передаси мені ще шматочок курки та картопельку, то я сидітиму тихо й навіть матиму зацікавлений вигляд, — відповів я.

Він поклав мені в тарілку великий шматок курятини й величезну купу картопляного пюре.

— Квантове дзеркало, — почав він знову, — це теоретичний пристрій для екстраполяції матерії.

— Коли ти кажеш «екстраполяція»…

— Хіба ти не збирався сидіти тихо? Їж мовчки.

— Я їм, — відповів я, демонстративно набираючи повний рот пюре.

— Візьмімо, приміром, Дарвіна.

Я спробував не розбризкати пюре, і заслужив цим ще один невдоволений погляд.

— Він пливе на острів, що відрізаний від решти планети, і спостерігає там за живими істотами та способами їхнього життя. Усе це бачили до нього, усе це бачитимуть після нього, але для Дарвіна, який спостерігає навколишній світ, усе це є початком логічної екстраполяції. «Подивіться, — каже він, — як тварини пристосовуються до свого оточення. Погляньте на птаха, який так досконало пірнає зі скелі за рибою; подивіться, який він схожий на іншу тварину, що живе за тисячу миль звідси, яка могла би бути тим самим видом, якби в неї не виріс довгий дзьоб, бо її типова здобич живе в печерах. Подивіться на черв'яка, на комаху, на те, як повзе по морському дні краб». А з усього цього…

— Передай-но мені підливочки.