Розділ 20

Перші п'ятнадцять життів Гаррі Оґаста

Фірсон зламав мене.

Ми знову повертаємося до мого четвертого життя. Таке враження, що ми завжди повертаємося до нього; навіть коли я намагаюся уникнути цього, я знову стою перед ним навколішки, знову плачу в його руках. Боже, будь ласка, припини це!

Він зламав мене.

Я зламався, і це було полегшенням.

Я перетворився на автомат, що диктував заголовки газет і історії, які я колись чув, слово за словом, день за днем, згадуючи свої минулі життя. Іноді я переходив на мови своїх подорожей, змішував повідомлення про масові вбивства та про скинутих правителів із висловлюваннями Будди та уривками з догми Сінто. Фірсон мене не зупиняв і не виправляв, а просто сидів і слухав, а на магнітофоні оберталися дві великі бобіни, які кожні двадцять хвилин треба було міняти. Він майстерно користувався палицею та морквою: завжди був поруч під час «моркви», завжди відсутній під час «палиці», тож у моєму розумі, попри те, що я розумів, що відбувається, Фірсон став чимось на кшталт золотого янгола, який приносить тепло й звільнення від болю. Я розповідав йому все, моя ідеальна пам'ять стала моїм прокляттям, доки через три дні не з'явилася вона.

Попри наркотики та виснаження я відчув її прибуття: у вестибюлі здійнялася якась метушня. А потім владний голос гукнув: «Боже милосердний!»

Я був тоді у меншій з двох вітальнь, сидів, як завжди, згорблений біля магнітофона й бубонів нудні спогади про замах на вбивство президента Рейгана. Вона увірвалася в мою кімнату хуртовиною довгих, майже середньовічних рукавів. Її хвилясте сиве волосся підстрибувало на голові, наче жива істота, що жила за власними законами. Рум'яна на її обличчі вкривали глибокі каньйони зморшок, важкі персні на пальцях спалахували, коли вона змахувала руками.

— Ви! — гримнула вона Фірсонові, який інстинктивно вимкнув запис. — Геть!

— Хто ви в біса…

Вона обірвала його владним змахом долоні й гаркнула:

— Зв'яжіться зі своїм начальством, мерзотнику! Лишенько, що ви наробили? Ви що не розумієте, наскільки все це тепер даремно?

Він розкрив був рот, щоб щось сказати, але вона його знову обірвала:

— Геть, геть, геть, ворушіться, телефонуйте!

Напевно, він вирішив, що на конструктивну бесіду тут годі й сподіватися, тому з нахмуреною пикою пішов геть, ображено грюкнувши дверима. Жінка сіла навпроти мене й досить неуважно тикнула в кілька з кнопок магнітофона, сміючись з його розміру та незручності. Я не відводив погляд від підлоги, сидів згорблено в позі переляканої людини, яка не здатна на надію й чекає на покарання

— Це ж треба, яка жахлива халепа, — зрештою сказала вона. — У вас кепський вигляд. Мене звати Вірджинія, якщо вам хочеться знати, а я бачу, що хочеться. Адже вам цікаво, так?

Вона розмовляла зі мною як із переляканим кошеням; я підвів на неї погляд і швидко оглянув браслети з бісеру та величезне намисто, що звисало майже до її пупа. Спершись на руки, вона нахилилася до мене, подивилася мені в очі й не відводила погляд.

— «Клубові Хронос, — зрештою сказала вона. — Я Гаррі Оґаст. 26 квітня 1986 року трапилася аварія в четвертому енергоблоці. Допоможіть».

Мені перехопило подих. Вона бачила моє оголошення… але його міг побачити й Фірсон. І будь-хто інший, хто читав ту газету, в якій Саймон розмістив моє оголошення. Це допомога чи помста? Порятунок чи пастка?

А втім, яка різниця?

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Перші п'ятнадцять життів Гаррі Оґаста» автора Клер Норт на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 20“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи