Міф як жттєва реальність

Соціологія культури

Вище ритуал обговорювався як елемент релігійного культу. Це пояснюється тим, що ритуал в основному - предмет занять культурантрополопв, що вивчають "прості" суспільства, у яких релігійні культи відіграють виняткову роль. Соціологи досліджували ритуали набагато менше; з великих учених, що займалися проблемою ритуалу, можна назвати Г.Зіммеля та І.Гофмана, але й у них ритуал виступав, так би мовити, під чужим ім'ям: "форми" у Зіммеля, "відносини на

публіці" у Гофмана.

Але це не означає, що культ, а отже, обряди чи ритуали відсутні у світських культурах, у нерелігійному середовищі. Щоб здійснювати ритуали, не обов'язково вірити в загробне життя (як це передбачається у визначенні ритуалу, запропонованому антропологами чоловіками Берндт). Ритуали здійснюються скрізь, де є символічні системи, що регулюють сприйняття світу людиною і поведінку її в цьому світі, а такі системи є скрізь — як ідеології, образи чи світ, якщо використовувати термін, застосовуваний антропологами, у як міфи.

Напевно, не варто починати новий "тур" словникових визначень, оскільки навіть найглибокодумніші з них мало що дадуть для культурсоціологічної інтерпретації поняття міфу. Проте корисно для довідки відтворити коротке й інформативне визначення міфу: "Міф (гр. Mythos, лат. Mythus) — власне оповідання, казка, особливо історія богів. Міфи містять релігійно забарвлені зображення явищ і процесів природи та світу, втілених у людських образах. Духовні і природні сили виступають у них як боги і герої, що здійснюють вчинки і відчувають страждання на зразок людських. Міфи поділяються на теогонічні, що зображують народження і виникнення богів, космогонічні, де описується виникнення світу завдяки діям богів, космологічні, що описують побудову і розвиток світу, антропологічні, що оповідають про створення людини, її сутність і призначену їм богами долю, що мають своєю темою порятунок людини, і есхатологічні, де говориться про кінець світу, людей і богів. У більш широкому значенні під міфом розуміється зображення метафізичних зв'язків природного і людського життя, зібране з елементів реальності та використання цих елементів як символів божественних і метафізичних сил і субстанцій, причому сутність явищ зображується в образах, а не в поняттях; так створені Платоном міфи, за допомогою яких він міг легше, яскравіше й у більш доступній формі висловити свої метафізичні ідеї". Доцільно використовувати підхід О.ФЛосєва: виключати пункт за пунктом помилкові пояснення міфу, показуючи те, чим міф не є, і відповідно те, чим він є.

Міф не є вигадкою чи фікцією, не є фантастичним вимислом. Він є реальністю, тому що впливає на реальність, змінюючи її, створюючи чи руйнуючи. Звичайно, можна строго об'єктивно описати природу і соціальний лад Стародавньої Греції, але ми нічого не зрозуміємо в грецькому житті й історії, якщо не візьмемо до уваги, що боги і демони були для греків абсолютною, стовідсотковою реальністю, що і визначала всі рішення: від приватних до державних, результати битв, походів й інших діянь. Ми нічого не зрозуміємо в житті середньовіччя й історії, якщо вважаємо дурним марновірством віру в диявола, а процеси над відьмами — непорозумінням, результатом чиєїсь дурної і зловмисної вигадки. Лосев писав: "...Потрібно бути вкрай короткозорим у науці, просто сліпим, щоб не помітити, що міф є... найвищою за своєю конкретністю, максимально інтенсивною й найбільшою мірою напруженою реальністю. Це не вигадка, але — найбільш яскрава і найсправжніша дійсність. Це — зовсім необхідна категорія думки і життя, далека від будь-якої випадковості й сваволі".

Міф не є буттям ідеальним, тобто абстрактним, значеннєвим буттям. Він не є продуктом розумових зусиль.

Наприклад, наше ставлення до їжі, як стверджував Лосев, зовсім абстрактне, тобто абстрактне не саме ставлення (воно завжди волею-неволею міфічне і конкретне) , а абстрактне наше бажання ставитися до неї, зіпсоване забобонами помилкової науки і сумовитої обивательсько-міщанської повсякденної думки. Думають, що їжа є їжа і що про її хімічний склад та фізіологічне значення можна довідатися з наукових книжок. Але це і є засилля абстрактної думки, яка замість живої їжі бачить абстрактні ідеальні поняття. Інакше кажучи, міф не є буттям ідеальним, але — життєво відчутною і створюваною речовою і тілесною діяльністю.

Міф — це не метафізична побудова.

Але все-таки міфу властива певна "відчуженість" та "ієрархічність". Лосев пояснює це таким чином: як би реально Хома Брут не їздив на відьмі, а вона на ньому, усе-таки тут є щось відмінне від того, як люди їздять просто на коні. І зрозуміло, що хоча міф чуттєвий, сприймається на дотик, відчутний, бачимо, у ньому є щось за необхідністю відчужене від звичайної дійсності, щось вище і більш глибоке в ієрархічному ряді буття. Тому міф не метафізика, ареально, речовинно і речовинно творима дійсність, що є в той же час відчужена від звичайного ходу явищ і така, що містить у собі різний ступінь іерархічності, різний ступінь відчуженості.

Тут ми завершимо розгляд лосівського аналізу міфу. Зрозуміло, Лосев не зупинився на цьому, а відповідно до своєї мети розглядав зв'язок міфу і поезії, намагаючись зрозуміти взаємини міфу з поетичною творчістю, з релігійними догматами, з чудом, і прагнув вивести діалектичну "формулу міфу". У його книзі міф розглядається через призму релігії, поезії, метафізики.

Для нас же важлива проблема співвідношення міфу і конкретних проявів житті суспільства. Аналіз, проведений Лосевим, дозволяє сформулювати наступне.

Міф — це яскрава і справжня дійсність, що відчувається, речовинна, тілеси реальність, сукупність не абстрактних, а пережитих категорій думки і життя, щ володіє своєю власною істинністю, вірогідністю, закономірністю і структурою у той же час утримує в собі можливість відчуженості від нормального ходу події можливість існування ієрархії буття.

Якщо вдуматися в це "визначення", то стане зрозуміло, що міф — це і є наджива, життєва дійсність, не абстрагована в наукових процедурах і тому є альтернатива стандартизованому науковому баченню. Причому міфологічно дійсність сильніша і, так би мовити, більш усеосяжна, ніж дійсність, що продукується наукою.

5.11. Наука як міф і ритуал

Крім усього іншого, міф не є також і науковою побудовою, зокрема псевдонауковою, донауковою чи примітивно-науковою Псевдонаукою, чи, якщо завгодно, паранаукою, чи альтернативною наукою можна вважати магію, по-перше, через її спроби дати альтернативну версію будови світу і світових подій, по-друге, через її прикладний характер. Міф, у будь-якому випадку, у лосівському йото розумінні, якого ми тут дотримуємось, не може бути ототожнений з наукою, так само, як безглуздо було б ототожнити з наукою саму живу функціонуючу реальність. Лосев показує, що міф не є примітивною наукою, переднаукою чи до-наукою. Безглуздо говорити, що сучасна наука з'являється з міфу, а потім, розвиваючись, перемагає міф. Наука і міф — це просто різні функції життя. Вони не пов'язані відносинами наступності, хоча взаємодія між ними є. Ця взаємодія полягає насамперед у тому, що наука міфологічна, причому не тільки первісна наука, але сучасна теж.

За Лосевим, механіка Ньютона заснована на міфологіїнігілізму. Ось яким чином він роз'ясняє суть міфології нігілізму (до його іронії треба ставитися серйозно): "Механіка Ньютона побудована на гіпотезі однорідного і нескінченного простору. Світ не має меж, тобто не має форми. Для мене це значить, що він — безформний. Світ — абсолютно однорідний простір. Для мене це значить, що він — абсолютно площинний, невиразний, нерельєфний. Неймовірною нудьгою віє від такого світу. Додайте до цього абсолютну темряву і нелюдський холод міжпланетних просторів. Що це, як не чорна діра, навіть не могила і не лазня з павуками, тому що і те, й інше все-таки цікавіше та тепліше говорить про щось людське. Зрозуміло, що це не висновок науки, а міфологія, яку наука взяла як віровчення і догмат. Не тільки гімназисти, але і всі поважні вчені не зауважують, що світ їхньої фізики й астрономії є таким нудним, часом огидним, часом же просто божевільним маревом, та сама діра, яку теж можна любити і поважати. Диромоляї, кажуть, і зараз ще не перевелися в глухому Сибіру. А я, через гріхи свої, ніяк не можу второпати: як це Земля може рухатися? Підручники читав, коли хотів сам бути астрономом, навіть одружився з астрономкою. Але дотепер ніяк не можу себе переконати, що земля рухається і що неба ніякого немає. Якісь там маятники так відхилення чогось кудись, якісь паралакси... Непереконливо. Отут питання про цілу землю йде, а ви якісь маятники рухаєте. А головне, усе це якось незатишно, усе це якесь нерідне, зле, жорстоке. Та я був на землі, під рідним небом, слухав про всесвіт, який не рухався...Ато раптом нічого немає, ні землі, ні неба, ні руху. Кудись вигнали в шию, у якусь порожнечу. "Осьде твоя батьківщина, — наплювати і розмазати!" Читаючи підручник астрономії, відчуваю, що хтось ціпком виганяє мене з власного дому і ще готовий плюнути у фізіономію. А за що?

Цьому уявленню цілком відповідає характерне для європейської філософії Нового часу вчення про нескінченний прогрес суспільства і культури. На основі цього вчення можна зробити висновок, що будь-яка епоха має сенс не сама по собі, а як підготовка для наступної епохи, а отже, жодна з епох не має змісту, а зміст відсувається в нескінченну історичну далечінь. Саме це Лосев називає міфологією соціального нігілізму. Міфологічні і вчення про загальну соціальну рівність. володіє ознаками соціального нігілізму, і теорія нескінченної подільності матерії

Ці вкрай важливі питання потрібно розглянути докладніше. Той факт, що будь-яка наука міфологічна, не означає, що вона тотожна міфу. Наука може бути не-міфологічною. Але така наука є зовсім абстрактною, тобто є системою логічних та математичних закономірностей, і її можна назвати чистою наукою, "наукою в собі". Насправді такою наука ніколи не буває. Коли ми говоримо про реальну науку, що характерна для тієї чи іншої історичної епохи, ми маємо на увазі застосування чистої, абстрактної науки, і тут керує нами винятково міфологія. "Будь-яка реальна наука міфологічна, але наука сама по собі ніяк не стосується міфології".

Тому боротьба науки з міфологією, про яку так багато написано, це завжди, власне кажучи, боротьба однієї міфології з іншою. А іноді в боротьбу вступають наукові міфології. Так, у 1970 році американський історик науки Т. Кун випустив книгу "Структура наукових революцій", де представив боротьбу напрямів у науці як боротьбу "наукових парадигм", тобто, якщо скористатися термінологією Лосева, боротьбу міфологій.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціологія культури» автора Юрій М.Ф. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Міф як жттєва реальність“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Культура в структурі соціологічного знання

  • О. Конт як основоположник соціології

  • Об'єктивізм

  • Веберівський погляд на розвиток капіталізму

  • Дві соціології

  • Визначення ситуації

  • Життєвий світ

  • Когнітивна мікросоціологія

  • Пізнання як творчість світу

  • Соціологічне поняття культури

  • Кінцеві ділянки значень

  • Три трактування історизму повсякденності

  • Еволюція конституюючих елементів повсякденності

  • Розділ 2. Особистість як засновник "себе" і суб'єкт культури

  • Характеристики понять "особистість" та "індивід"

  • Підходи до вивчення відносин "особистість — культура"

  • Загальна характеристика культури

  • Людина — семіотична істота

  • Становлення античної особистості

  • Вплив особистості на культуру

  • Становлення особливості середньовічної особистості та суб'єктності

  • Ренесансна особистість

  • Рефлексія поняття "особистість" у роботах І.Канта

  • Криза європейської культури, особистості та суб'єктивності

  • Від сучасної особистості та суб'єктивності до особистості "можливої"

  • Розділ 3. Інтерсуб'єктивність культури та інтердієвість культури

  • Інтерсуб'єктивність соціокультурної реальності

  • Інтертекстуальність культури

  • Культура як "диференційована єдність"

  • Багатомірність саморефлексії культури

  • Розділ 4. Буття людини в культурі

  • Інституціоналізація життєвого досвіду

  • Життєві світи людини: єдність і специфіка

  • Значеннєвий універсам

  • Життєве середовище й екологія людини. Поняття і структура життєвого середовища. Екологічна структура.

  • Простір і час життєвого середовища

  • Праця в житті людей. Природничо-наукове пояснення еволюції праці людини

  • Гени і мозок. Інформаційна ємність людини

  • Соціальне і наукове знання. Істина, омана, правда і неправда

  • Про природу любові і сакральності

  • Людина сексуальна. Сексуальна культура

  • Насильство як засіб домінування і панування

  • Політика: ідеологія і практика

  • Природа і механізм гри

  • Класифікація ігор. Тенденції розвитку

  • Смерть як екзистенціальний і культурний феномен

  • Життя після смерті: досвід досліджень

  • Розділ 5. Ритуал — символ — міф

  • Ритуали і соціальні інститути

  • Визначення ритуалів

  • Дюркгейм про релігію і ритуали

  • Типи і функції ритуалів

  • Rites de passage

  • Що таке символ?

  • Міфологічна символізація

  • Міф як жттєва реальність
  • Міф: енергія і функції

  • Національний міф

  • Розділ 6. Ідеології

  • Конкретне розуміння власності

  • Абстрактне розуміння власності

  • Земля як власність

  • Свобода, рівність, братерство

  • Конкретна свобода

  • Свобода в "лівому" дискурсі

  • Правові ідеології

  • Парадокс світового інформаційного порядку

  • Розділ 7. Традиція — канон — стиль

  • Радянський політичний канон

  • Життєві форми в Шпрангера

  • Життєвий стиль і Lebensfuhrung

  • Що таке моностилізм

  • Сакральне ядро моностилістичної культури

  • Категорії полістилістичної культури

  • Нові культурні моделі

  • Культурний фундаменталізм

  • Розділ 8. Культура і соціальна структура

  • Вертикальні класифікації

  • "Модерністський проект"

  • Марксизм і модернізм

  • Модернізм у вивченні соціальної структури

  • Екскурс: українська реідеологізація

  • Критика модерністського підходу до вивчення нерівності

  • Нові диференціації

  • Нові диференціації і диференціюючі фактори в Україні

  • Соціальний розподіл стилів

  • Нова парадигма соціоструктурного підходу

  • Розділ 9. Прикордонні галузі пізнання соціокультурної динаміки. Постмодерн

  • Плюральність життєвого світу людини

  • Неоднорідність соціокультурного простору

  • Концепція децентрованої (розщепленої) особистості

  • Нова повсякденність

  • Віртуальне і реальне

  • Постмодерн і час

  • Соціальність прийдешньої епохи

  • Ідеологія постмодерну

  • Висновки

  • Література