Життєвий стиль і Lebensfuhrung

Соціологія культури

У соціологічній літературі нашого століття дуже часто вживається термін життєвий стиль. Він походить від веберівського Lebensfь'3uhrung , шо можна перекласти або описово як спосіб ведення життя, або як життєвий стиль.

Вебер не дав точного визначення поняття Lebensfь'3uhrung, воно було трохи розпливчастим, не належало до основних категорій його розуміючої соціології.

Проте за допомогою цього поняття можна було досить точно схоплювати зміст таких стилів життя, як традищоналістський чи капіталістичний (у веберівському розумінні). Згодом у працях з соціології релігії Вебер виділив принципові фактори, шо конституюють життєві стилі: релігійну етику і явні чи латентні правила, які містяться в ній, інтерпретації й оцінки життєвих феноменів, а також інститу-ціональні утворення, характерні для домінуючих груп і сприяючі відтворенню визначеного типу особистостей.

Поняття життєвого стилю займало значне місце в працях двох інших класиків — Торстейна Веблена і Георга Зіммеля. Економіст і соціолог Т. Веблен у своїй знаменитій книзі "Теорія панівного класу" звернув увагу на демонстративні аспекти життєвого стилю, що повинні символізувати життєвий успіх і належність до обраної верстви, стану, групи, племені. За словами Веблена, в архаїчних суспільствах, у яких важливу роль відігравала війна, таким символом була демонстрація фізичної сили; у традиційних землеробських суспільствах, де сільськогосподарські роботи вимагали величезних сил і старанності, належність до обраних виявлялася за допомогою "демонстративного дозвілля", пізніше, у наш час — шляхом "демонстративного споживання". Таким способом Веблен пояснював зв'язок життєвого стилю із соціальною й економічною нерівністю.

Стильова диференціація

Головною метою міркувань Зіммеля про життєвий стиль було з'ясування специфіки сучасного стилю і його порівняння з традиційним, докапіталістичним. У "Філософії грошей" він визначає життєвий стиль як "таємничу тотожність форми зовнішніх і внутрішніх проявів", яка виникає з людського прагнення до віднайдення ідентичності, тобто прагнення "стати закінченим цілим, образом, що має власний, центр, за допомогою якого всі елементи його буття і діяльності знаходили б єдиний і об'єднуючий їх зміст".

Зіммель вважав, що для сучасного життєвого стилю характерний наростаючий розрив, роз'єднання об'єктивної і суб'єктивної культури. Об'єктивна культура стає все багатшою, суб'єктивна — все біднішою. Порівнюючи сучасну ситуацію із ситуацією столітньої давнини, Зіммель показує, що оточуючі нас і визначальні протягом усього життя речі (машини, інструменти, продукти науки і техніки) так само, як ідеальні культурні продукти (твори мистецтва, виражальні можливості мови), стали багатшими, різноманітнішими, досконалішими. Однак відсутній прогрес індивідуальної культури навіть у вищих, еталонних прошарках; навпаки, прослідковується її падіння.

Інша риса сучасного життя, особливо важлива для нашого аналізу, — це, за Зіммелем, стильова диференціація культури, що прогресує. Зіммель звертає увагу на повсякденність нашого життя, на стильове різноманіття навколишніх предметів: архітектури будинків, оформлення книг та інше. За словами Зіммеля, ренесанс близький до орієнтального стилю, бароко — до ампіру, стиль прерафаелітів — до строгого функціоналізму.

Він так пояснює це стильове різноманіття: якщо кожен стиль - це ніби самостійна "мова", то, знаючи один-єдиний стиль, "у термінах" якого сформоване й організоване наше середовище, ми не можемо уявити собі стиль як автономне явище, що незалежно існує. Людина, яка говорить рідною мовою, аж ніяк не сприймає мовні закономірності як щось, шо лежить поза а суб'єктивністю, - як засіб вираження, до якого вона може за необхідності вдатися, але яке функцюнує за власними, незалежними від неї законами. Навпаки, такий ..нашний вважає те, що він хоче виразити, і те, що він виражає, одним і тим самим. Тобто мова як така, мова як об'єктивне явище може бути сприйнятою нами лише тоді, коли ми знайомимося з іноземними мовами.

Це міркування Зіммеля, наведене так детально, дозволяє повернутися до поставленої проблеми співвщношення традиціїі стилю. Огильєтількитам, де є вибір, а традиція—там, де можливість вибору не усвідомлюється. На думку Зіммеля, люди, які знають один-єдиний стиль, що оформляє все середовище їхньої діяльності, сприймають цей стиль як тотожний самому змісту життя. Якщо все, що вони роблять, про що міркують, природним чином виражається в цьому єдиному стилі, то в них немає психологічного підґрунтя шукати форму, яка не буде залежати від змісту життя, від виражаю чого свою суб'єктивність людського Я. Уявлення про необхідність пошуку такої форми виникає лише в тому випадку, коли виявляється кілька стилів; тоді людина може відвернутися від змісту, тоді вона вільна вибирати форму, що, на її думку, виразить цей зміст найкраще.

Завдяки існуючій у сучасній культурі стильовій диференціації, кожен індивідуальний стиль, а виходить, і стиль узагалі як такий віднаходить риси об'єктивності, стає незалежним від конкретних людей з їхніми звичками, особливостями, переконаннями. Первісна єдність суб'єкта й об'єкта, що передбачалося фактом єдності стилю, розпадається через стильове різноманіття сучасної культури. "Замість цього, — пише Зіммель, — перед нами цілий світ експресивних можливостей, кожна з яких будується за власними законами, з безліччю форм, у яких виражається життя як ціле".

Дотепер існує вислів "Стиль — це людина". Але до обставин сучасного життя, інакше кажучи, до сучасного життєвого стилю, як він описується Зіммелем, цей афоризм невиправданий. Стиль і людина роз'єдналися. У результаті стильової диференціації сучасної культури світ стилів, тобто світ виражальних можливостей, об'єктивувався, знайшов незалежне від людини існування, позбавився споконвічного зв'язку з визначеністю життя, визначеністю змісту, що виражається.

Зіммель розглядав стильову диференціацію як наслідок приходу капіталістичного духу, для нас же диференціація стилів важлива як одна зі сторін глобального процесу переходу від моностилістичної культури до полі стилістичної.

Наступний розділ:

Що таке моностилізм


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціологія культури» автора Юрій М.Ф. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Життєвий стиль і Lebensfuhrung“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Культура в структурі соціологічного знання

  • О. Конт як основоположник соціології

  • Об'єктивізм

  • Веберівський погляд на розвиток капіталізму

  • Дві соціології

  • Визначення ситуації

  • Життєвий світ

  • Когнітивна мікросоціологія

  • Пізнання як творчість світу

  • Соціологічне поняття культури

  • Кінцеві ділянки значень

  • Три трактування історизму повсякденності

  • Еволюція конституюючих елементів повсякденності

  • Розділ 2. Особистість як засновник "себе" і суб'єкт культури

  • Характеристики понять "особистість" та "індивід"

  • Підходи до вивчення відносин "особистість — культура"

  • Загальна характеристика культури

  • Людина — семіотична істота

  • Становлення античної особистості

  • Вплив особистості на культуру

  • Становлення особливості середньовічної особистості та суб'єктності

  • Ренесансна особистість

  • Рефлексія поняття "особистість" у роботах І.Канта

  • Криза європейської культури, особистості та суб'єктивності

  • Від сучасної особистості та суб'єктивності до особистості "можливої"

  • Розділ 3. Інтерсуб'єктивність культури та інтердієвість культури

  • Інтерсуб'єктивність соціокультурної реальності

  • Інтертекстуальність культури

  • Культура як "диференційована єдність"

  • Багатомірність саморефлексії культури

  • Розділ 4. Буття людини в культурі

  • Інституціоналізація життєвого досвіду

  • Життєві світи людини: єдність і специфіка

  • Значеннєвий універсам

  • Життєве середовище й екологія людини. Поняття і структура життєвого середовища. Екологічна структура.

  • Простір і час життєвого середовища

  • Праця в житті людей. Природничо-наукове пояснення еволюції праці людини

  • Гени і мозок. Інформаційна ємність людини

  • Соціальне і наукове знання. Істина, омана, правда і неправда

  • Про природу любові і сакральності

  • Людина сексуальна. Сексуальна культура

  • Насильство як засіб домінування і панування

  • Політика: ідеологія і практика

  • Природа і механізм гри

  • Класифікація ігор. Тенденції розвитку

  • Смерть як екзистенціальний і культурний феномен

  • Життя після смерті: досвід досліджень

  • Розділ 5. Ритуал — символ — міф

  • Ритуали і соціальні інститути

  • Визначення ритуалів

  • Дюркгейм про релігію і ритуали

  • Типи і функції ритуалів

  • Rites de passage

  • Що таке символ?

  • Міфологічна символізація

  • Міф як жттєва реальність

  • Міф: енергія і функції

  • Національний міф

  • Розділ 6. Ідеології

  • Конкретне розуміння власності

  • Абстрактне розуміння власності

  • Земля як власність

  • Свобода, рівність, братерство

  • Конкретна свобода

  • Свобода в "лівому" дискурсі

  • Правові ідеології

  • Парадокс світового інформаційного порядку

  • Розділ 7. Традиція — канон — стиль

  • Радянський політичний канон

  • Життєві форми в Шпрангера

  • Життєвий стиль і Lebensfuhrung
  • Що таке моностилізм

  • Сакральне ядро моностилістичної культури

  • Категорії полістилістичної культури

  • Нові культурні моделі

  • Культурний фундаменталізм

  • Розділ 8. Культура і соціальна структура

  • Вертикальні класифікації

  • "Модерністський проект"

  • Марксизм і модернізм

  • Модернізм у вивченні соціальної структури

  • Екскурс: українська реідеологізація

  • Критика модерністського підходу до вивчення нерівності

  • Нові диференціації

  • Нові диференціації і диференціюючі фактори в Україні

  • Соціальний розподіл стилів

  • Нова парадигма соціоструктурного підходу

  • Розділ 9. Прикордонні галузі пізнання соціокультурної динаміки. Постмодерн

  • Плюральність життєвого світу людини

  • Неоднорідність соціокультурного простору

  • Концепція децентрованої (розщепленої) особистості

  • Нова повсякденність

  • Віртуальне і реальне

  • Постмодерн і час

  • Соціальність прийдешньої епохи

  • Ідеологія постмодерну

  • Висновки

  • Література