Пізнання як творчість світу

Соціологія культури

Вище, говорячи про книгу Бергера і Лукмана "Соціальна конструкція реальності", ми відзначили, що їхня концепція будується діалектично: пізнаючи соціальний світ, людина створює його і, створюючи, пізнає. Авторів цієї книги надихнули, в першу чергу, ідеї Шюца. Запропоновану ним концепцію, власне, можна розглядати як систематичний опис структур соціального типу, яким його бачить індивід, яким він уявляється йому в хода його діяльності тобто власне кажучи, вона є систематичним описом творення цього світу шляхом його пізнання. Здається, що досить важко зрозуміти, як ототожнити пізнання з діяльністю, але саме в цьому - вирішальний пункт відмінності розуміючої соціологи від традиційної об'єктивістської.

Точка зору прихильників об'єктивістської соціології - точка зору здорового глузду; її можна представити таким способом: об'єктивні соціальні явища, факти, структури існують незалежно від людини, і соціологи пізнають ці явища, факти, структури з більшою чи меншою точністю, частіше чи рідше помиляючись. Звичайно, можна помилятися, але самі факти і явища від цього не змінюються, вони, як було сказано, об'єктивні. Ця пізнавальна позиція збігається з позицією натураліста, адже об'єкти природничих наук, як правило, не міняються в ході їхнього пізнання.

Розуміюча соціологія виходить із протилежної передумови, відповідно до якої пізнання є одночасно творенням нового. У цьому виявляється відмінність суспільства як предмета дослідження від предмета природничих наук. Звернімося до так званої теореми Томаса, відповідно до якої для розуміння дії важливо зрозуміти, як визначається ситуація дії самими його учасниками: "Якщо ситуація визначається як реальна, вона реальна за своїми наслідками". З прикладу, що наводиться Томасом, (параноїк, що убиває людей на вулицях тільки тому, що, на його думку, вони піддають його образам) видно, як перевизначення ситуації одним з її учасників у корені змінює саму ситуацію. Одна об'єктивна ситуація (випадкова зустріч незнайомих людей) породжує зовсім іншу, нову ситуацію (образа і помста ображеного), причому остання зовсім об'єктивна, про що свідчать її сумні наслідки. Нове визначення ситуації є її пізнання, і це пізнанням миттєво об'єктивує ситуацію, тобто перетворює її в об'єктивну.

Цей приклад дозволяє зрозуміти, що питання про те, правильно чи неправильно визначена ситуація, тобто істинне чи неістинне її пізнання, саме по собі безглузде. Якщо факт пізнання змінює пізнаваний об'єкт, то питання про істинність просто зайве. Причому це положення справедливе не тільки для ситуацій мікровзаємодій (як у наведеному прикладі), але і для великомасштабних історичних ситуацій. Макс Вебер, досліджуючи роль протестантської етики у виникненні духу капіталізму, показав, яким чином нове визначення ситуації взаємин людини і Бога, прийняте протестантами, привело до народження нової історичної епохи, нової форми людської цивілізації. Можна навести і більш близький нам приклад. У середині XIX ст. сформувалася філософія марксизму, що претендувала на відкриття грандіозних і універсальних законів розвитку людського суспільства. Відкриття Карла Маркса відразу ж перевизначи л о ситуацію взаємодії робітничого класу і капіталістів. Більш того, робітничий клас як цілісне утворення, що має особливі інтереси, виник саме в силу цього нового визначення ситуації: до цього часу були просто робітники, які не усвідомлювали ні своєї спільності, ні своїх особливих інтересів як цілого, ні своєї історичної місії.

Маркс претендував на об'єктивне пізнання історичної ситуації) тобто на те, що пропонована ним теорія дозволяє пізнати ситуацію такою, якою вона нібито була і є незалежно від того, пізнана вона чи ні. Тому він і його послідовники говорили про істинне, правильне пізнання ("Навчання Маркса всесильне, тому що воно правильне", — писав В.І.Ленін). У новітню епоху, коли розпався Радянський Союз, поховавши під своїми уламками ілюзії щодо побудови соціалізму і комунізму як світлого майбутнього людства, інтелектуали стали навперебій доводити, що теорія Маркса не була істинною, що вона була помилковою, що пролетаріат насправді не мав ніякої особливої історичної місії.

З погляду розуміючої чи культурно-аналітичної соціології претензії на істинність марксизму так само безглузді, як і обвинувачення марксизму в хибності його уявлень. Точніше сказати, і ці претензії, і обвинувачення мають лише інструментальний зміст: вони вигідні, корисні, потрібні для надання характеру об'єктивності тим ситуаціям, що склалися в першому випадку, після того як ідеологія марксизму опанувала робочим рухом, а в другому випадку, після того як перемогла антимарксистська, антикомуністична реакція. Слово реакція тут розуміється в його звичайному значенні — як протидія, а не в ідеологічному — як щось, що протистоїть прогресу. Але в обох випадках ситуації, що виникли, були об'єктивні не через те, що вони були об'єктивно пізнані, а через те, що вони були визначені як об'єктивні та виявилися об'єктивними за своїми наслідками.

.Кожне нове визначення ситуації породжує нову об'єктивну ситуацію, об'єктивність якої полягає в тому, що вона сприймається як об'єктивна самими діючими в цій ситуації людьми. У такому випадку пізнання ситуації і є її зміна.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціологія культури» автора Юрій М.Ф. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Пізнання як творчість світу“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Культура в структурі соціологічного знання

  • О. Конт як основоположник соціології

  • Об'єктивізм

  • Веберівський погляд на розвиток капіталізму

  • Дві соціології

  • Визначення ситуації

  • Життєвий світ

  • Когнітивна мікросоціологія

  • Пізнання як творчість світу
  • Соціологічне поняття культури

  • Кінцеві ділянки значень

  • Три трактування історизму повсякденності

  • Еволюція конституюючих елементів повсякденності

  • Розділ 2. Особистість як засновник "себе" і суб'єкт культури

  • Характеристики понять "особистість" та "індивід"

  • Підходи до вивчення відносин "особистість — культура"

  • Загальна характеристика культури

  • Людина — семіотична істота

  • Становлення античної особистості

  • Вплив особистості на культуру

  • Становлення особливості середньовічної особистості та суб'єктності

  • Ренесансна особистість

  • Рефлексія поняття "особистість" у роботах І.Канта

  • Криза європейської культури, особистості та суб'єктивності

  • Від сучасної особистості та суб'єктивності до особистості "можливої"

  • Розділ 3. Інтерсуб'єктивність культури та інтердієвість культури

  • Інтерсуб'єктивність соціокультурної реальності

  • Інтертекстуальність культури

  • Культура як "диференційована єдність"

  • Багатомірність саморефлексії культури

  • Розділ 4. Буття людини в культурі

  • Інституціоналізація життєвого досвіду

  • Життєві світи людини: єдність і специфіка

  • Значеннєвий універсам

  • Життєве середовище й екологія людини. Поняття і структура життєвого середовища. Екологічна структура.

  • Простір і час життєвого середовища

  • Праця в житті людей. Природничо-наукове пояснення еволюції праці людини

  • Гени і мозок. Інформаційна ємність людини

  • Соціальне і наукове знання. Істина, омана, правда і неправда

  • Про природу любові і сакральності

  • Людина сексуальна. Сексуальна культура

  • Насильство як засіб домінування і панування

  • Політика: ідеологія і практика

  • Природа і механізм гри

  • Класифікація ігор. Тенденції розвитку

  • Смерть як екзистенціальний і культурний феномен

  • Життя після смерті: досвід досліджень

  • Розділ 5. Ритуал — символ — міф

  • Ритуали і соціальні інститути

  • Визначення ритуалів

  • Дюркгейм про релігію і ритуали

  • Типи і функції ритуалів

  • Rites de passage

  • Що таке символ?

  • Міфологічна символізація

  • Міф як жттєва реальність

  • Міф: енергія і функції

  • Національний міф

  • Розділ 6. Ідеології

  • Конкретне розуміння власності

  • Абстрактне розуміння власності

  • Земля як власність

  • Свобода, рівність, братерство

  • Конкретна свобода

  • Свобода в "лівому" дискурсі

  • Правові ідеології

  • Парадокс світового інформаційного порядку

  • Розділ 7. Традиція — канон — стиль

  • Радянський політичний канон

  • Життєві форми в Шпрангера

  • Життєвий стиль і Lebensfuhrung

  • Що таке моностилізм

  • Сакральне ядро моностилістичної культури

  • Категорії полістилістичної культури

  • Нові культурні моделі

  • Культурний фундаменталізм

  • Розділ 8. Культура і соціальна структура

  • Вертикальні класифікації

  • "Модерністський проект"

  • Марксизм і модернізм

  • Модернізм у вивченні соціальної структури

  • Екскурс: українська реідеологізація

  • Критика модерністського підходу до вивчення нерівності

  • Нові диференціації

  • Нові диференціації і диференціюючі фактори в Україні

  • Соціальний розподіл стилів

  • Нова парадигма соціоструктурного підходу

  • Розділ 9. Прикордонні галузі пізнання соціокультурної динаміки. Постмодерн

  • Плюральність життєвого світу людини

  • Неоднорідність соціокультурного простору

  • Концепція децентрованої (розщепленої) особистості

  • Нова повсякденність

  • Віртуальне і реальне

  • Постмодерн і час

  • Соціальність прийдешньої епохи

  • Ідеологія постмодерну

  • Висновки

  • Література