Розділ 4. Буття людини в культурі

Соціологія культури

Соціолог звичайно вивчає суспільство як знеособлене (деперсоніфіковане) структурно-функціональне утворення. Людська активність, що є її реальним джерелом, при цьому залишається в тіні наукового аналізу. Щоб соціологія перетворилася в науку про реальне сумісне життя безлічі людей, необхідно розширити поле аналізу, включивши до нього і суб'єктивний світ людей: справді, вони ніби одночасно живуть у минулому (соціальна й індивідуальна пам'ять), сьогоденні (здоровий глузд, знання про повсякденне життя, моральна та політична позиції) і майбутньому (надія на краще, проекти). Цей суб'єктивний світ реалізується за допомогою діяльності та поведінки в об'єктивному світі, у суспільстві. Більше того, саме в цьому процесі індивід стає соціальною істотою, особистістю. Він починає усвідомлювати світ, який складається з безлічі реальностей, і саме в цих сферах постійно переміщується його свідомість, інтенціональна ( що прагне до чогось, до когось, кудись) за своєю природою.

При поясненні цих реальностей доводиться відходити від традиційних для нашого наукового світогляду філософських позицій, коли предметом філософії були закони функціонування і розвитку природи, суспільства і людського мислення. Цей підхід зводить різноманіття людських проявів лише до його мислення, виключає зі сфери філософсько-соціологічного аналізу людське життя в суспільстві з усіма його проблемами, що виводило з поля зору філософії "людський фактор" і перешкоджало розвитку соціології, особливо "розуміючої". Розвиток соціальної культури зажадав застосування феноменологічного підходу з його категоріями "життя", "життєвий світ", "людське існування". Тим часом поняття "життя" в історії думки піддавали аналізу Аристотель, Демокрит, Хома Аквінський, Декарт і Гольбах, пізніше — Енгельс і Дильтей. Одні з них обґрунтовували матеріалістичну позицію в питаннях походження і природи життя, інші — її божественність. В. Дильтей бачив життя як основу, внутрішній зміст і рушійну силу всього існуючого, стверджуючи, що всі науки вивчають різні прояви життя, а завдання філософії — вирішити загадки життя. Наслідуючи цю традицію і за велінням часу, соціальні культурологи починають розглядати різні світи людини, причому світ повсякденного життя людей є переважно вищою реальністю і вихідною базою для формування і функціонування всіх інших світів людини, у тому числі чисто символічних, таких, як релігійні і художні світи. Тому поява і розвиток цих світів підпорядковані принципу житгє подібності, тобто вони за своєю природою є похідними від реального світу, світу повсякденного життя.

Що є підставою виділення Й аналізу таких світів? Основні феномени людського існування, за загальним визнанням, — праця, домінування (прагнення до переваги), любов, гра і смерть. Соціальний соціолог застосовує формулу "буття людини у культурі", прагнули відійти від однобічних уявлень про соціальне життя як про результат впливу на людей об'єктивного світу (суспільства як об'єктивної реальності) або від розгляду суспільства лише як утворення, що конституює людини (суспільство як суб'єктивна реальність).

Буття людини у світі, її культурі - це насамперед спосіб буття у світі людському, оскільки соціальний світ так само принципово споконвічний, як і життєвий. Людина в ньому здана" зі своїми константами існування. Тому суспільство не є сумою індивідів, а с фундаментальною структурою досвіду й обрієм будь-якої суб'єктивності та її дій. Люди існують у ситуаціях, за необхідністю інтерпретованих ними і наступними поколіннями по-різному, а це відкриває безліч перспектив. Більше того, соціальна культурологія переходить до аналізу світів людини (на відміну від рефлексивної філософії, що розрізняє сутність і фактичність), де тіло людини (насамперед у формі потреб вітального характеру) виступає в єдності з її свідомістю, лише при цьому підході ми маємо відчутний і єдиний світ, світ, у якому людина присутня і діє.

Захоплення абстрактними трансцендентальними континуумами, куди "відходить" лише свідомість людини, заважає діючому аналізу існуючих і нових світів (що з'являються) існування людини (наприклад, віртуальних світів, комп'ютерних ігор тощо, пов'язаних з переживаннями людей, із творчістю і невдачами, які гостро та драматично відчувають люди). Реабілітація тіла людини (Гуссерль, Мерло-Понті) переборює картезіанське подвоєння світу і, підкреслюючи безпосередність зв'язку свідомості та світу людини, веде до необхідного нині подолання дуалізму суб'єкта й об'єкта. Поглинання людини світом свого буття й існування цих же світів у ній за допомогою особистісної ідентифікації (точніше самоідентифікації), злиття з ними зумовлюють формування і відповідних рис людини як граней її особистості. Множинність світів людини визначає історичне ускладнення особистості, і навпаки.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціологія культури» автора Юрій М.Ф. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 4. Буття людини в культурі“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Культура в структурі соціологічного знання

  • О. Конт як основоположник соціології

  • Об'єктивізм

  • Веберівський погляд на розвиток капіталізму

  • Дві соціології

  • Визначення ситуації

  • Життєвий світ

  • Когнітивна мікросоціологія

  • Пізнання як творчість світу

  • Соціологічне поняття культури

  • Кінцеві ділянки значень

  • Три трактування історизму повсякденності

  • Еволюція конституюючих елементів повсякденності

  • Розділ 2. Особистість як засновник "себе" і суб'єкт культури

  • Характеристики понять "особистість" та "індивід"

  • Підходи до вивчення відносин "особистість — культура"

  • Загальна характеристика культури

  • Людина — семіотична істота

  • Становлення античної особистості

  • Вплив особистості на культуру

  • Становлення особливості середньовічної особистості та суб'єктності

  • Ренесансна особистість

  • Рефлексія поняття "особистість" у роботах І.Канта

  • Криза європейської культури, особистості та суб'єктивності

  • Від сучасної особистості та суб'єктивності до особистості "можливої"

  • Розділ 3. Інтерсуб'єктивність культури та інтердієвість культури

  • Інтерсуб'єктивність соціокультурної реальності

  • Інтертекстуальність культури

  • Культура як "диференційована єдність"

  • Багатомірність саморефлексії культури

  • Розділ 4. Буття людини в культурі
  • Інституціоналізація життєвого досвіду

  • Життєві світи людини: єдність і специфіка

  • Значеннєвий універсам

  • Життєве середовище й екологія людини. Поняття і структура життєвого середовища. Екологічна структура.

  • Простір і час життєвого середовища

  • Праця в житті людей. Природничо-наукове пояснення еволюції праці людини

  • Гени і мозок. Інформаційна ємність людини

  • Соціальне і наукове знання. Істина, омана, правда і неправда

  • Про природу любові і сакральності

  • Людина сексуальна. Сексуальна культура

  • Насильство як засіб домінування і панування

  • Політика: ідеологія і практика

  • Природа і механізм гри

  • Класифікація ігор. Тенденції розвитку

  • Смерть як екзистенціальний і культурний феномен

  • Життя після смерті: досвід досліджень

  • Розділ 5. Ритуал — символ — міф

  • Ритуали і соціальні інститути

  • Визначення ритуалів

  • Дюркгейм про релігію і ритуали

  • Типи і функції ритуалів

  • Rites de passage

  • Що таке символ?

  • Міфологічна символізація

  • Міф як жттєва реальність

  • Міф: енергія і функції

  • Національний міф

  • Розділ 6. Ідеології

  • Конкретне розуміння власності

  • Абстрактне розуміння власності

  • Земля як власність

  • Свобода, рівність, братерство

  • Конкретна свобода

  • Свобода в "лівому" дискурсі

  • Правові ідеології

  • Парадокс світового інформаційного порядку

  • Розділ 7. Традиція — канон — стиль

  • Радянський політичний канон

  • Життєві форми в Шпрангера

  • Життєвий стиль і Lebensfuhrung

  • Що таке моностилізм

  • Сакральне ядро моностилістичної культури

  • Категорії полістилістичної культури

  • Нові культурні моделі

  • Культурний фундаменталізм

  • Розділ 8. Культура і соціальна структура

  • Вертикальні класифікації

  • "Модерністський проект"

  • Марксизм і модернізм

  • Модернізм у вивченні соціальної структури

  • Екскурс: українська реідеологізація

  • Критика модерністського підходу до вивчення нерівності

  • Нові диференціації

  • Нові диференціації і диференціюючі фактори в Україні

  • Соціальний розподіл стилів

  • Нова парадигма соціоструктурного підходу

  • Розділ 9. Прикордонні галузі пізнання соціокультурної динаміки. Постмодерн

  • Плюральність життєвого світу людини

  • Неоднорідність соціокультурного простору

  • Концепція децентрованої (розщепленої) особистості

  • Нова повсякденність

  • Віртуальне і реальне

  • Постмодерн і час

  • Соціальність прийдешньої епохи

  • Ідеологія постмодерну

  • Висновки

  • Література