Сакральне ядро моностилістичної культури

Соціологія культури

Використання категорій моностилістичної культури при описі соціокультурної системи може призвести до парадоксальних на перший погляд висновків. Наприклад, у СРСР для обгрунтування планової, чи, як говорять на Заході, центральнопланованої економіки, крім розуміння чисто економічної раціональності служила логіка моностилістичної культури. Категорії ієрархії, тотальності, телеології, упорядкованості відбивалися і реалізовувалися в організації планової економіки як культурного феномену. При цьому культурні фактори (логіка моностилістичної культури) практично завжди і скрізь виявлялися більш сильними та більш ефективними, ніж розуміння господарської, економічної доцільності. Дуже яскрава ілюстрація даного твердження — систематичні переслідування (навіть у досить ліберальні часи) господарників, шо, керуючись розуміннями вигоди (причому не для себе особисто, а для підприємства), йшли на порушення деяких нормативних актів, що логічно випливають з категорій моностилістичної культури. Наприклад, їхні дії суперечили принципу чи то тотальності планування, чи то ієрархічності економічних рішень, чи то якому-небудь іншому принципу. Результатом цього був суд за економічні злочини. Але насправді "злочини" мали культурний характер; їх швидше можна назвати провинами проти духу моностилізму.

Оскільки логіка моностилістичної культури в міру перебігу часу входила в усе більш глибокий конфлікт з економічною раціональністю й оскільки пріоритет завжди віддавався першій, радянська економіка, зрештою, впала жертвою радянської культури, а не навпаки, як це зазвичай вважається.

Ще більш яскраво, ніж в економші, логіка моностилістичної культури реалізується в політичній сфері. Категорії моностилістичної культури були прямо і безпосередньо втілені в організації політичної системи Радянського Союзу та відігравали визначальну роль у практичній політиці, у поточних політичних інтерпретаціях.

Те ж можна сказати буквально про будь-яку сферу соціального життя в колишньому Радянському Союзі. З цього погляду політичні, економічні, правові та інші категорії, що регулювали й організовували діяльність у всіх цих сферах, можна розглядати як субкатегорії "глобальних" категорій моностилістичної культури. У такому випадку останні є ключем до розуміння специфіки соціальних і культурних процесів, що відбувалися в Радянському Союзі.

Можна констатувати парадоксальну ситуацію: украй раціоналізована, наскрізь бюрократизована система, технократична, до того ж усюди і завжди декларувала свій "науковий характер, постійно впадала у кричущий антираціоналізм, шо призвів у результаті до підриву її власних раціональних основ

Як це могло відбутися? Розглянемо далі ряд принципів, на яких ґрунтувалося політичне управління в СРСР і які можна трактувати як субкатегорії стосовно глобальних категорій моностилістичної культури. Саме вони і визначали саморуйнівний характер діяльності системи в цілому.

Перший з них — закон гармонійного поєднання загальних і приватних інтересів при соціалізмі. Вважалося, шо заходи, здійснювані в інтересах суспільства (яке, як правило, ототожнювалося з державою), автоматично ведуть до задоволення інтересів будь-якої складової його групи, у результаті — кожного з індивідів. Другий—закон неухильного підвищення добробуту громадян соціалістичного суспільства. Стверджувалося, що це об'єктивний закон, дія якого є автоматичною і непереборною, тому навіть підвищення цін могло трактуватися і трактувалося як акція, спрямована на підвищення добробуту громадян (наприклад, підвищення цін на одну групу товарів давало можливість або знизити ціни на іншу групу товарів, або надати пільги якійсь соціальній групі, у результаті чого на основі закону гармонійності виходило так, що краще було тим, хто платив більше). Третій —закон непогрішності вищих рівнів управління, що діють на основі об'єктивних законів, реалізуючи неминуче, навіть усупереч, сприятливий для суспільства хід історичного розвитку. Представлені закони не просто об'єктивні, але об'єктивно оптимістичні. У цілому вони базувалися на поширеному, але, по суті, вульгаризованому уявленні про переваги соціалізму, відповідно до якого будь-який соціальний захід в умовах соціалістичної системи прогресивний і приносить користь суспільству та кожному його члену, тимчасом як подібний захід у капіталістичних країнах реакційний і веде до найважчих наслідків для трудящих.

Цей набір управлінських принципів, фактично похідних від таких категорій моностилістичної культури, як тотальність, телеологія, ієрархія (у радянській ідеології можна знайти принципи, що випливають і з інших важливих категорій), фактично відкривав перед практиками управління можливості необмеженого і довільного втручання в хід соціальних та навіть природних процесів. Єдиним обмеженням могла бути недостача природних і людських ресурсів, але комуністам дісталася багата країна, а практика дій вождів з "людським фактором" подесятеряла можливості системи. У результаті нічим не обмежене управління, що спиралося на "об'єктивно оптимістичні" уявлення про закони розвитку, ставало адміністративною сваволею, призводило до марнотратної витрати ресурсів, а якщо це не досягало необхідного ефекту, то застосовувалося насильство, яке підтверджує ті самі уявлення, на яких ця сваволя ґрунтувалася.

Усе це дозволяє зробити висновок про природу практичної ідеології, на якій тривалий час ґрунтувалася управлінська діяльність у радянському суспільстві. В її основі лежать два принципи, зовні суперечливих, аза суттю тісно взаємозалежних і доповнюючих один одного: перший з них — технократичний принцип повільності, що створює ілюзію легкості й безмежних можливостей перетворюючої діяльності; другий - сакральний принцип органічності, що дозволяє, завдяки визнанню "об'єктивних переваг", обґрунтовувати справедливість і доцільність будь-якої діяльності незалежно від того, які соціальні наслідки вона спричиняє.

Виникає природне запитання: як і наскільки можливі поєднання і взаємодія двох принципів? Адже існує взаємозаперечення процедур мислення і діяльності кожною з них. Технократизм припускає, по-перше, сповідання технічної раціональності, тобто вибір оптимальних засобів для якнайшвидшого і найменш дорогого досягнення поставленої мети, а по-друге, уявлення про те, що дійсність розкладена аналітично і збагненна (а отже, і керована) до самих глибин. У той же час принцип органічності диктує зовсім інший спосіб мислення, іншу логіку. Поняття органічності припускає наявність метафізики, фундаментом якої служить "сакралізація'' певного регіону буття, визнання деякого нерозкладного далі ядра, що становить основу будь-якого раціонального судження і діяння. Таким чином виникає дихотомія: сакральне — раціональне. Коли ці два принципи взаємодіють, ознаки кожного з них переносяться на інший, сусідній. У результаті виявляється, що технократична раціональність "сакралізується", тобто у своєму конкретно даному, фактично сформованому і відповідно історично минущому вигляді знаходить риси метафізично необхідної, вічної, сутнісної характеристики явища. Але при цьому сама раціональність впливає на органічне, сакральне; останнє "раціоналізується" і втрачає (хоча часто зовні, а по суті зберігає) властиві йому релігійні риси. Так, з одного боку, виникає "освячена" раціональність, з другого боку—"святість" раціонально обґрунтовується. Це сполучення і є сакральним ядром радянської моностилістичної культури, навколо якого будувалися всі сфери радянського життя: і економіка, і наука, і політика, і право, і все інше, що тільки можливо.

Наведемо кілька прикладів акцій влади і Сталіна, зокрема, що проводилися в другій половині 20-х p.p. XX ст. — періоду, коли формувалося це ядро. Пояснення тих чи інших акцій, наприклад, колективізації, не є нашим завданням, але відзначимо, що завжди, коли приймалися масштабні політичні рішення, які впливають на долю країни, вони отримували сакральне обгрунтування. Тобто стверджувалася органічність проведеної політики, що автоматично, через свої об'єктивні основи повинна була гарантувати її відповідність інтересам усіх складових суспільства класів, прошарків, груп, індивідів. Мова йшла про переваги соціалізму, що реалізуються ніби автоматично.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціологія культури» автора Юрій М.Ф. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сакральне ядро моностилістичної культури“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Культура в структурі соціологічного знання

  • О. Конт як основоположник соціології

  • Об'єктивізм

  • Веберівський погляд на розвиток капіталізму

  • Дві соціології

  • Визначення ситуації

  • Життєвий світ

  • Когнітивна мікросоціологія

  • Пізнання як творчість світу

  • Соціологічне поняття культури

  • Кінцеві ділянки значень

  • Три трактування історизму повсякденності

  • Еволюція конституюючих елементів повсякденності

  • Розділ 2. Особистість як засновник "себе" і суб'єкт культури

  • Характеристики понять "особистість" та "індивід"

  • Підходи до вивчення відносин "особистість — культура"

  • Загальна характеристика культури

  • Людина — семіотична істота

  • Становлення античної особистості

  • Вплив особистості на культуру

  • Становлення особливості середньовічної особистості та суб'єктності

  • Ренесансна особистість

  • Рефлексія поняття "особистість" у роботах І.Канта

  • Криза європейської культури, особистості та суб'єктивності

  • Від сучасної особистості та суб'єктивності до особистості "можливої"

  • Розділ 3. Інтерсуб'єктивність культури та інтердієвість культури

  • Інтерсуб'єктивність соціокультурної реальності

  • Інтертекстуальність культури

  • Культура як "диференційована єдність"

  • Багатомірність саморефлексії культури

  • Розділ 4. Буття людини в культурі

  • Інституціоналізація життєвого досвіду

  • Життєві світи людини: єдність і специфіка

  • Значеннєвий універсам

  • Життєве середовище й екологія людини. Поняття і структура життєвого середовища. Екологічна структура.

  • Простір і час життєвого середовища

  • Праця в житті людей. Природничо-наукове пояснення еволюції праці людини

  • Гени і мозок. Інформаційна ємність людини

  • Соціальне і наукове знання. Істина, омана, правда і неправда

  • Про природу любові і сакральності

  • Людина сексуальна. Сексуальна культура

  • Насильство як засіб домінування і панування

  • Політика: ідеологія і практика

  • Природа і механізм гри

  • Класифікація ігор. Тенденції розвитку

  • Смерть як екзистенціальний і культурний феномен

  • Життя після смерті: досвід досліджень

  • Розділ 5. Ритуал — символ — міф

  • Ритуали і соціальні інститути

  • Визначення ритуалів

  • Дюркгейм про релігію і ритуали

  • Типи і функції ритуалів

  • Rites de passage

  • Що таке символ?

  • Міфологічна символізація

  • Міф як жттєва реальність

  • Міф: енергія і функції

  • Національний міф

  • Розділ 6. Ідеології

  • Конкретне розуміння власності

  • Абстрактне розуміння власності

  • Земля як власність

  • Свобода, рівність, братерство

  • Конкретна свобода

  • Свобода в "лівому" дискурсі

  • Правові ідеології

  • Парадокс світового інформаційного порядку

  • Розділ 7. Традиція — канон — стиль

  • Радянський політичний канон

  • Життєві форми в Шпрангера

  • Життєвий стиль і Lebensfuhrung

  • Що таке моностилізм

  • Сакральне ядро моностилістичної культури
  • Категорії полістилістичної культури

  • Нові культурні моделі

  • Культурний фундаменталізм

  • Розділ 8. Культура і соціальна структура

  • Вертикальні класифікації

  • "Модерністський проект"

  • Марксизм і модернізм

  • Модернізм у вивченні соціальної структури

  • Екскурс: українська реідеологізація

  • Критика модерністського підходу до вивчення нерівності

  • Нові диференціації

  • Нові диференціації і диференціюючі фактори в Україні

  • Соціальний розподіл стилів

  • Нова парадигма соціоструктурного підходу

  • Розділ 9. Прикордонні галузі пізнання соціокультурної динаміки. Постмодерн

  • Плюральність життєвого світу людини

  • Неоднорідність соціокультурного простору

  • Концепція децентрованої (розщепленої) особистості

  • Нова повсякденність

  • Віртуальне і реальне

  • Постмодерн і час

  • Соціальність прийдешньої епохи

  • Ідеологія постмодерну

  • Висновки

  • Література