"Модерністський проект"

Соціологія культури

Перевизначення ситуації відбулося в XVIII ст., у період піднесення буржуазії. Узагалі ж справа виглядала так, начебто в цей період соціальна нерівність була відкрита, так би мовити, виявлена як реальність, яка до того часу успішно ховалася від людських очей і допитливого розуму.

Людина народжена вільною, а всюди вона в кайданах . Цей афоризм Ж.-Ж. Руссо - ключ до розуміння ідеї соціальної нерівності, що з'явилася в епоху Просвітництва. Раніше, відповідно до натуралістичних і теологічних тлумачень, людина не народжувалася вільною; людина від народження належала до певного класу у вертикальній класифікаційній системі. При цьому окремі аскриптивні ознаки могли змінюватися, наприклад, у зв'язку з переходом в іншу вікову чи в іншу родинну групу, однак належність до деяких класів, заснованих на поділі праці чи на становому розподілі, залишалася постійною.

Руссо розділив усі вертикальні класифікації на дві групи: класифікації, де базисом служать природні нерівності, і класифікації, де базис має, як він висловлювався, політичний, а ми б сказали, — культурний характер. У його власних словах: "Я бачу в людському роді дві нерівності: одну, котру я називаю природною чи фізичною, тому що вона встановлена природою і полягає у відмінності віку, здоров'я, тілесних сил і розумових чи душевних якостей; іншу, котру можна назвати нерівністю умовною чи політичною, тому що вона залежить від певної угоди і тому що вона встановлюється чи, щонайменше, стверджується за згодою людей. Ця остання полягає в різних привілеях, якими одні користуються за рахунок інших: як те, шо вони більш багаті, більш шановані, більш могутні, ніж інші, чи навіть змушують їх собі коритися".

Оскільки ця нерівність має умовний характер, тобто ґрунтується на суспільних конвенціях, вона може і повинна бути скасована в ім'я рівності, шо полягає, в першу чергу, в ліквідації згаданих "привілеїв", релігійні й примітивно-натуралістичні обгрунтування яких, прийняті раніше, не витримують критики розуму. Фактичній нерівності був протиставлений ідеал рівності, і з цього часу — з періоду Просвітництва — боротьба за рівність стала одним з основних мотивів сучасної культури.

У другій половині XIX ст. відкриття соціальної нерівності і вимога рівності були осмислені як частина грандіозного духовного перевороту того часу, що поклав початок новій культурній епосі - епосі модерну. Ще пізніше, вже в XX ст., програма критики догм і марновірств та само здійснення розуму в історії, яка була написана мислителями Просвітництва і почала здійснюватися на практиці в період Великої французької революції, одержала трохи пишномовну назву " модерністський проект".

Що таке епоха модерну? Що таке модерністський проект? Які відношення між модерном і Просвітництвом? На ці питання десятиліття за десятиліттям відповідають десяткиі сотні авторів, але серед них мало згоди навіть з корінних питань. Дійсно, у період реалізації модерністського проекту існували найрізноманітніші, часом взаємовиключні суспільні форми, культурні й художні стилі, політичні режими світогляди, ідеологи. Практично епоха модерну включає весь європейський Новий час і справді важко підвести ці три століття під єдиний загальний знаменник.

Тому покоління за поколінням мислителів post factum інтерпретують зміст модерну, що збагачується і поглиблюється в міру ходу історії.

Епоху модерну, а разом з нею і модерністський проект можна визначити в історичному, культурному і соціальному значеннях. Ось як говорить про це П. Велінг: "Історично початок модерну звичайно ототожнюється з індустріальною революцією (вичленовування економічної системи), виникненням (чи вичленовуванням) буржуазно-демократичної держави, з буржуазним Просвітництвом і початком експериментальних (природних) наук, характерних для Нового часу... Тому з історичного погляду, модерн — це ще одне, і також дуже невизначене, поняття для позначення як "європейського Нового часу", так й індустріального капіталізму.

Про соціальний зміст модерну писав Макс Вебер, указуючи, що соціальний світ стає усе більш "прозорим", тобто чітким, зрозумілим, доступним для пізнання і зміни, завдяки його "розчаклуванню" внаслідок наростаючої раціоналізації соціального життя. Розчаклування означало звільнення суспільства від панування магії і марновірств, його довіра до розуму, науки, раціональної процедури у всіх сферах суспільного життя. Розчаклування розглядалося ним не як одноразовий акт, а як тенденція, саме тенденція, що додає єдності та змісту всій епосі модерну. Вебер відзначав: "Наростаюча інтелектуалізація і раціоналізація ... не означає зростання загального знання умов життя, у яких знаходиться людина. Але вони означають щось інше: знання того чи віру в те, що людина завжди може про це дізнатися, як тільки захоче, що взагалі немає таємничих непередбачених сил, які втручаються в її життя, що вона може, зрештою, шляхом раціонального розрахунку опанувати всіма речами. Ось що означає розчаклування світу. Тепер не доводиться, як дикунам, для яких ці сили існували, застосовувати магію, щоб підкорити чи умилостивити духів: це стає справою розрахунку і техніки. Формується інтелектуалізація як така".

Спираючись на праці Вебера, сучасний німецький філософ Ю.Хабермас так подає культурний зміст модерну: "За Вебером, культурний модерн характеризується тим, що виражений у релігійних і метафізичних образах світу субстанціональний розум розділився на три моменти, які тільки формально можуть бути утримані разом. Оскільки образи світу розпалися, традиційні проблеми могли тепер трактуватися лише під специфічними кутами зору істинності, нормативної правильності, автентичності (чи краси), тобто могли обговорюватися як питання пізнання, справедливості й смаку. Новий час прийшов до виділення ціннісних сфер науки, моралі та мистецтва.

З певною часткою впевненості можна сказати, що сучасна європейська цивілізація є продуктом здійснення модерністського проекту. Практично усіма своїми ознаками вона зобов'язана епосі модерну і модерністському проекту. Наука, мистецтво, мораль, індустрія, свобода, демократія, прогрес - ці та інші складові час тини сьогоднішнього житгя, без яких, здається, просто неможливо існувати, є продуктом модерну, так само як соціальна рівність, раціональна суспільна організація, високий життєвий стандарт й інші досягнення західної цивілізації.

Однак підсумки здійснення модерністського проекту виявилися не настільки надихаючими, як може здатися на перший погляд. Безробіття, екологічна катастрофа, наскрізь бюрократизоване і зарегульоване соціальне життя - ці та інші лиха індустріального світу добрезнайомі. Неварто також забувати про уроки тривалої історії епохи модерну, особливо її історії XX ст., коли саме Європа - колиска модерну - породила дві найстрашніші війни в історії людства і два жахливих тоталітарних режими. Багато дослідників (наприклад, представники критичної філософії Франкфуртської школи) думають, що зерна такого розвитку були закладені в передумовах просвітницького світогляду.

Модерністський оптимізм помітно йде на спад. Модерністський проект, з одного боку, демонструє свідчення виродження, а з другого — стає знаряддям євроцентристської політики, інструментом невтримної і часто безсоромної експансії Заходу. Свідченням виродження є поступова підміна головного змісту модерністського проекту: місце "раціонально пізнаного" і "раціонально обґрунтованого" усе частіше заступає просто нове. Нове заради себе самого не має нічого спільного з просвітницьким, а також модерністським ідеалом раціональності.

Як знаряддя євроцентристської політики модернізм розглядається як теорії модернізації, шо приблизно із середини XX ст. виступають як прикладний варіант універсальних теорій соціальної еволюції. Згідно з цими теоріями, західний модерн — це вершина, якщо взагалі не кінцевий пункт соціальної еволюції. Певні характерні риси західних суспільств, насамперед їх економічної і політичної організації (наприклад, ринкова економіка), проголошуються еволюційними універсаліями. У результаті модерністський проект і теорія модерну набувають нормативного характеру; стосовно всього традиційного вони є "новим", а тому неминуче й обов'язково повинні бути перенесені в інші країни і суспільства. Знову поняття "раціональної обґрунтованості" підмінюється поняттям "новизни". Нове стає нормативним. По суті, це не розвиток модерністського проекту, а його виродження в ході реалізації політики модернізації не модернізованих суспільств, зокрема країн третього світу.

Тому модерністський проект стає предметом жвавої дискусії. Одні стверджують, що був не один, а кілька "проектів" істотно різного змісту, які базувалися на загальному фундаменті — ідеології Просвітництва. Інші, наприклад, Хабермас, оголошують модерністський проект незавершеним, зберігаючи оптимізм стосовно його майбутнього. Треті (Вальтер Беньямін, "Франкфурті") визначають модерн зовсім інакше: як помилковий фантасмагоричний образ буржуазного світу, що маскує класове панування шляхом створення нових міфологій (зрозуміло, тут немає нічого спільного з веберівською ідеєю розчаклування світу і раціоналізації життя). Нарешті, четверті вважають епоху і культуру модерну пройденою і перевершеною та повідомляють, що перехід у постмодерн - нова культурна і соціальна епоха людства. Постмодерністське бачення базується, зокрема, на нових соціальних тенденціях, у тому числі й змінах у соціальній структурі.

Наступний розділ:

Марксизм і модернізм


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціологія культури» автора Юрій М.Ф. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"Модерністський проект"“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Культура в структурі соціологічного знання

  • О. Конт як основоположник соціології

  • Об'єктивізм

  • Веберівський погляд на розвиток капіталізму

  • Дві соціології

  • Визначення ситуації

  • Життєвий світ

  • Когнітивна мікросоціологія

  • Пізнання як творчість світу

  • Соціологічне поняття культури

  • Кінцеві ділянки значень

  • Три трактування історизму повсякденності

  • Еволюція конституюючих елементів повсякденності

  • Розділ 2. Особистість як засновник "себе" і суб'єкт культури

  • Характеристики понять "особистість" та "індивід"

  • Підходи до вивчення відносин "особистість — культура"

  • Загальна характеристика культури

  • Людина — семіотична істота

  • Становлення античної особистості

  • Вплив особистості на культуру

  • Становлення особливості середньовічної особистості та суб'єктності

  • Ренесансна особистість

  • Рефлексія поняття "особистість" у роботах І.Канта

  • Криза європейської культури, особистості та суб'єктивності

  • Від сучасної особистості та суб'єктивності до особистості "можливої"

  • Розділ 3. Інтерсуб'єктивність культури та інтердієвість культури

  • Інтерсуб'єктивність соціокультурної реальності

  • Інтертекстуальність культури

  • Культура як "диференційована єдність"

  • Багатомірність саморефлексії культури

  • Розділ 4. Буття людини в культурі

  • Інституціоналізація життєвого досвіду

  • Життєві світи людини: єдність і специфіка

  • Значеннєвий універсам

  • Життєве середовище й екологія людини. Поняття і структура життєвого середовища. Екологічна структура.

  • Простір і час життєвого середовища

  • Праця в житті людей. Природничо-наукове пояснення еволюції праці людини

  • Гени і мозок. Інформаційна ємність людини

  • Соціальне і наукове знання. Істина, омана, правда і неправда

  • Про природу любові і сакральності

  • Людина сексуальна. Сексуальна культура

  • Насильство як засіб домінування і панування

  • Політика: ідеологія і практика

  • Природа і механізм гри

  • Класифікація ігор. Тенденції розвитку

  • Смерть як екзистенціальний і культурний феномен

  • Життя після смерті: досвід досліджень

  • Розділ 5. Ритуал — символ — міф

  • Ритуали і соціальні інститути

  • Визначення ритуалів

  • Дюркгейм про релігію і ритуали

  • Типи і функції ритуалів

  • Rites de passage

  • Що таке символ?

  • Міфологічна символізація

  • Міф як жттєва реальність

  • Міф: енергія і функції

  • Національний міф

  • Розділ 6. Ідеології

  • Конкретне розуміння власності

  • Абстрактне розуміння власності

  • Земля як власність

  • Свобода, рівність, братерство

  • Конкретна свобода

  • Свобода в "лівому" дискурсі

  • Правові ідеології

  • Парадокс світового інформаційного порядку

  • Розділ 7. Традиція — канон — стиль

  • Радянський політичний канон

  • Життєві форми в Шпрангера

  • Життєвий стиль і Lebensfuhrung

  • Що таке моностилізм

  • Сакральне ядро моностилістичної культури

  • Категорії полістилістичної культури

  • Нові культурні моделі

  • Культурний фундаменталізм

  • Розділ 8. Культура і соціальна структура

  • Вертикальні класифікації

  • "Модерністський проект"
  • Марксизм і модернізм

  • Модернізм у вивченні соціальної структури

  • Екскурс: українська реідеологізація

  • Критика модерністського підходу до вивчення нерівності

  • Нові диференціації

  • Нові диференціації і диференціюючі фактори в Україні

  • Соціальний розподіл стилів

  • Нова парадигма соціоструктурного підходу

  • Розділ 9. Прикордонні галузі пізнання соціокультурної динаміки. Постмодерн

  • Плюральність життєвого світу людини

  • Неоднорідність соціокультурного простору

  • Концепція децентрованої (розщепленої) особистості

  • Нова повсякденність

  • Віртуальне і реальне

  • Постмодерн і час

  • Соціальність прийдешньої епохи

  • Ідеологія постмодерну

  • Висновки

  • Література