Зрозуміло, сам Кун міфологічного змісту науки не бачить і не припускає. Книга його задумана і написана як трактат, з одного боку, в галузі логіки наукового дослідження, а з другого — соціології науки, тобто з метою вивчення соціальних і соціально-психологічних факторів, що детермінують науковий розвиток. Однак, спираючись на аргументацію Куна, неважко показати, як певною мірою наука є не строго раціональним дослідженням, що збігається з власним ідеальним образом, а не чим іншим, як міф і ритуал.
Суть концепції Куна полягає в наступному (у нашому викладі запропонуємо її з деяким спрощенням). У розвитку науки чергуються бурхливі, але порівняно короткі періоди наукових революцій і порівняно протяжні, спокійні, стабільні періоди існування так званої нормальної науки. Нормальна наука ґрунтується на великих зразках — парадигмах. Як правило, парадигмами виступають великі дослідження, серії досліджень чи дослідницькі проекти, що стали зразком для роботи багатьох інших учених, навіть поколінь учених. Методологічно всі дослідження будуються за парадигматичним зразком. Експерименти організуються так само, як вони були організовані в "зразковому" дослідженні. Факти, на які спрямована увага вчених, — ті ж факти, якими займався "батько" парадигми. 1 так далі. "Нормальна наука", тобто наука спокійного, стабільного періоду, є, власне кажучи, відтворенням того, що було один раз зроблено і визнано великим.
Але в якийсь момент виявляється факт, що не вкладається в прийняту і визнану парадигмою модель реальності. Для вченого тут можливі два шляхи. Перший, до речі, у реальному житті науки, найбільш поширений, полягає втому, що вченого змушують замовчати. Це робиться за допомогою грошей, пільг, адміністративних привілеїв або шляхом посилення адміністративного тиску, аж до застосування фізичного насильства. І факт начебто перестає існувати. Варіантом цього вирішення проблеми є просте замовчування аномального факту. Хто знайомий із вдачами наукового співтовариства, знає, як просто це зробити. Тоді аномальний факт теж ніби перестає існувати, і нормальна наука спокійно розвивається далі.
Другий шлях веде до зовсім іншого результату. Або аномальні факти виявляються настільки кричущими, що замовчати їх не вдається, або "обуренець спокою" мужній і могутній настільки, що в стані пробити бастіони, які споруджуються парадигмою, або всі уже фактично (але поки не формально) тільки чекають її катастрофи, неважливо чому, але альтернативні факти отримують шалений розголос, тема починає розроблятися і кимось здійснюється те, що Кун називає екстраординарним дослідженням (екстраординарне в тому розумінні, що воно руйнує парадигмальні канони і закладає основи нової парадигми).
З цього моменту до руйнування старого будинку — старої парадигми — приступають усі. Так починається період наукової революції — час катастрофи авторитетів, шкіл, інститутів, моделей і методологій, теорій, світоглядів, образів світу. Одночасно підсилюється вплив нової парадигми, що виникла на основі екстраординарного дослідницького досягнення. Навколо нових авторитетів збираються прихильники, формується школа. Поступово розпалювання пристрастей спадає, і розвиток знову вступає в стадію нормальної науки, але вже на новій парадигмальній основі.
Кун так характеризує нормальну науку: "...Створюється враження, нібито природу намагаються втиснути в парадигму, як у заздалегідь збиту і досить тісну коробку. Мета нормальної науки ніякою мірою не вимагає пророкування нових видів явищ: явища, що не вміщаються в цю коробку, часто взагалі випускаються з виду. Вчені в руслі нормальної науки не ставлять собі за мету створення нової теорії, звичайно, до того ж вони нетерпимі до створення таких теорій іншими. Навпаки, дослідження в нормальній науці спрямовано на розроблення тих явищ і теорій, існування яких парадигма свідомо припускає.
У нормальній науці з усією очевидністю виявляються риси міфологізму і ритуалізму. Однак її міфологічність полягає не в тому, що вона керується неправильними уявленнями про реальність, а в тому, що питання про істинність чи хибності цих уявлень для існування в рамках парадигми не відіграє вирішальної ролі. У нормальній науці образсвіту— це спосіб життя, і в цьому розумінні фізичні образи реальності, створювані наукою, настільки ж живі й істотні, як для первісних народів образи їхніх міфів, втілені в ритуалах.
Якщо підійти до цього питання з дещо інших позицій, можна сказати, що парадигма — це репрезентативна культура вчених, що діють у рамках цієї парадигми, і доти, поки вони визнають основну теорію, ними буде знайдено досить і теоретичних аргументів на її користь, і експериментальних підтверджень.
Парадигма найвищою мірою ритуалістична, причому ритуалістична в обох значеннях цього слова: і як стверділа "форма", що підкоряє собі рух творчого життя. іяк сукупність ритуалів. Дуже точно описує діяльність учених у межах нормальної науки, що функціонує на основі загальноприйнятої парадигми, формулювання, дане антропологом Мері Дуглас: ритуали - це певні типи дій, які служать меті вираження віри чи прихильності визначеним символічним системам.
Повторимо слідом за Лосевим: не міфологічна і не ритуалістична лише ідеальна наука, ми сказали б, наука Воланда. Але такої науки в реальному світі немає. У соціальних науках міфологізм виявляється ще помітнішим, ніж у природних, оскільки вони більш тісно і глибоко включені в міфологічний контекст кожного конкретно-історичного періоду, часто становлячи саму основу міфу. Наше життя
міфологічне тому, що воно kohkpetho-історичнє, і міфологічне тією цифою, якою воно конкретно-історичне. З цієї причини (і в першу чергу, стосовно соціальних наук) не можна уявити ситуацію так, що нібито існує реальність (для нас це соціальна реальність), а за її правильне тлумачення борються між собою міфологія і наука, тобто відповідно реакційна і прогресивна сили. Насправді ж є просто міфологічна реальність, вона ж реальність perse.
Конкретна наука завжди міфологічна і тому більш-менш органічно включається в структуру основного міфу епохи: вона впливає на цю структуру, навіть якоюсь мірою видозмінює її, додаючи до неї нові рівні ієрархії буття (у науці є саме та лосівська "відчуженість"). Але вона не в змозі стати реальною альтернативою цьому міфу, так само як наука етнографів при всій її глибині і витонченості (наприклад, у Дюркгейма чи Леві-Строса) ніколи не зможе стати наукою австралійців чи полінезійців: ця наука з іншого міфу, тобто з іншого життя.
Отже, немає деякої абстрактної, ізольованої від "життя яким воно є" соціальної реальності, правильність інтерпретації якої заперечують наука і міф. Є тільки міф. Саме він і творить для нас реальність, саме він, власне, і є реальністю, у якій ми існуємо. Однак визнання міфологічності науки зовсім не вимагає, щоб ми погоджувалися з лосівською характеристикою ньютонівського міфу. Можна запропонувати свою інтерпретацію чи витлумачити його не як нігілістичний, а навпаки, як творчий і оптимістичний міф. Так само зовсім не обов'язково приймати інтерпретацію Лосева, дану ним новотимчасовій соціальній науці з її ідеями прогресу і рівності як нігілістичної міфології. Але неможливо заперечити той факт, що вона склала істотну частину сучасного міфу.
На закінчення наведу ще одну лосівську характеристику того, чим не є і чим є міф. Міф не є науковою і, зокрема, примітивно-науковою побудовою, але "живий суб'єкт об'єктного взаємослідкування, що містить у собі свою власну, позанаукову, чисто міфічну істинність, вірогідність і принципову закономірність і структуру ".
Міф: енергія і функції
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціологія культури» автора Юрій М.Ф. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Міф як жттєва реальність“ на сторінці 2. Приємного читання.
