Життєвий світ

Соціологія культури

Е. Гусерль розглядав проблематику життєвого світу в рамках філософської дисципліни, яку він називав феноменологічною психологією і предмет якої визначав як "людську самість у всій сукупності дійсного і можливого життя свідомості, у тому числі конкретного життя взагалі". У конкретності життя Гусерль сподівався шукати не тільки вирішення актуальних теоретичних проблем філософи, але і вирішення виявленої ним (і не тільки ним: усвідомлення ненадійності існування було лейтмотивом європейської думки перших трьох десятиліть минулого століття) кризи науки і життя.

Як підійти до цієї конкретності, як схопити її в її невловимій життєвості? Згідно з Гусерлем, наука не дає можливості проникнути в життєвий світ, навпаки, вона підмінює живий людський світ світом об'єктивованих абстракцій. Отже, стверджує Гусерль, необхідно зробити редукцію стосовно науки, до значень елементів світу, отриманих від науки, стосовно наукової картини світу взагалі. Здійснивши подібну редукцію, ми повторимо шлях науки, але пройдемо його в зворотному напрямку, тобто повернемося до вихідного пункту — до донаукових значень світу. Таким способом відновлюється чужий науці світ повсякденного життя, або, за термінологією Гусерля, життєвий світ. Вивчення життєвого світу, який являє собою сукупність первинних, фундуючих (термін Гусерля) інтенцій, повинно розкрити процес виникнення з нього різних систем знання, у тому числі об'єктивних наук, пояснити ставлення останніх до життєвого світу і тим самим наділити їх недостатнім людським змістом.

Для життєвого світу, за Гусерлем, характерні безпосередня очевидність, інтуїтивна вірогідність його феноменів, які розуміються і приймаються індивідом як такі, тобто суб'єктивна вірогідність, причому суб'єктивність життєвого світу, — це "анонімна" суб'єктивність. її зміст визначається не активністю суб'єкта, а феноменами світу, що наявні у сфері суб'єктивності, як суб'єктивними, так й інтерсуб'єктивними. Ще одна надзвичайно важлива властивість життєвого світу: він являє собою ціле, оскільки саме в цілому він виступає як щось самоочевидне, самодостовірне. Це ціле не має чіткої архітектоніки, його структура невизначена, не експлікована.

Стосовно активності суб'єкта життєвий світ є "обрієм" усіх його цілей проектів, інтересів незалежно від їх тимчасових, просторових, ціннісних та інших масштабів. Але будь-яка організуюча, рефлектуюча діяльність (включаючи наукову) веде, вважає Гусерль, до зосередження на тому чи іншому аспекті життєвого світу, до виникнення "закритих" світів (прикладом може бути світ фахівця) опосередкованих особливою метою і недоступністю відразу їх збагнути Тому Гусерль пише: "...тематично знаходячись у нашому приватному світі (під впливом вищої мети, яка створює цей світ), "життєвий світ" залишається нетематизованим". Однак це не означає, що життєвий світ не стосується організованої практичної дальності. Навпаки, "кожна мета припускає його, навіть універсальна мета – збагнути світу науковій істині – припускає його, і до роботи, і в ході роботи припускає знову і знову, як у своєму роді сутнісне Життєвий світ є цілісною структурою людської практики, і будь-яка організована діяльність з дослідження визначеної частини життєвого світу, вилучаючи її тим самим із сукупності очевидно зрозумілого, продовжує існувати (і не може не існувати) у життєвому світі, спираючись на незрозуміле, непояснене, нерефлектоване знання його.

Але, думає Гусерль, дотепер життєвий світ як такий не був предметом дослідження, оскільки вчені, як, утім, усі, хто керується у своєму житті метою, проектом, інтересом, хто організовує свою діяльність, "сліпі до всього, крім цілей і обріїв своєї справи. І чим більше зумовлює життєвий світ те, чим вони живуть, чому належить уся їхня "теоретична діяльність", чим більш стає він засобом їхньої діяльності, що "лежить в основі" як теоретичного обговорення, так і обговорюваного предмета, тим менш є він для них темою". Звернутися до життєвого світу означає звернутися до глибинної реальності соціального життя. На думку Гусерля, це повинно зняти властиву об'єктивній науці (насамперед природній) претензію на розкриття реальності, відкривши науці її дійсне місце у світі, ставлення до людської суб'єктивності. Пафос філософа спрямований проти нібито "чистого" пізнання, відірваного від безпосередності людського життя.

Учень Гусерля Шюц при вивченні життєвого світу ставив ту ж мету, що і Гусерль, хоча його інтереси зосереджувалися насамперед у сфері соціальних наук. "Предметом усіх емпіричних наук, — писав Шюц, висвітлюючи відповідні положення теорії Гусерля, — є світ як перед-дане, але вони, ці науки, як і їхній інструментарій , самі є елементами цього світу". Виходить, науці, якщо вона дійсно бажає бути "строгою", необхідна не стільки формальна строгість, тобто логічна формалізація і так звані об'єктивні наукові методи, скільки з'ясування її генезису й зумовленості світом перед-даного, з якого воно народжується й у якій живе. Цей світ, що передує об'єктуючій науковій рефлексії, світ людської безпосередності, феноменальний (у гусерлівському розумінні) світ відчуття, прагнення, фантазування, бажання, сумніву, твердження, спогаду про минуле і передбачення майбутнього тощо, інакше кажучи, — це життєвий світ. Шюц визначає його як світ, у якому "ми, як людські істоти серед подібних собі, живемо в суспільстві та культурі , залежимо від їхніх об'єктів, що впливають на нас і, у свою чергу, піддаються нашому впливу". Але соціологія не повинна приймати цей світ "на віру" як дане. Навпаки, її завданням стає дослідження природи цієї даності.

У звичайній соціології ця проблема не виникає. Те, що інші люди існують та їхні дії мають суб'єктивний сенс, що люди орієнтують свої дії відповідно до дій інших, що комунікація і взаєморозуміння можливі, — усе це, за Шюцем, передбачається як дане. Передбачається, але не аналізується. У такому випадку теорія і методи соціології не можуть бути адекватно обгрунтовані, а їхня строгість і науковість виявляються настільки ж ефемерними, як і об'єктивність будь-якої нормальної людини, що керується інтересами своєї справи. Чи може в такому випадку наука претендувати на об'єктивність?!

Шюц починає своєрідну філософсько-соціологічну одіссею: він розглядає становлення соціальної об'єктивності, починаючи з найелементарніших процесів конституювання, породження змістів у "потоці досвіду", звертаючись до конституювання "об'єктів досвіду", потім "значущих дій", що володіють "суб'єктивним змістом" (у дусі Вебера) і так далі аж до конституювання об'єктивних соціальних структур у взаємодії індивідів. Це на думку Шюца, і є соціологія життєвого світу.

Незалежно від того як оцінювати результати шюцівського дослідження, прагне ввести поняття життєвого світу в соціологію виявилося дуже плідним, про що свідчить подальший розвиток дисциліни. Поняття життєвого світу стало загальноприйнятим (хоча і втратило ту строгість, що мало в контекст, феноменологічної філософії); у багатьох більш пізніх концепціях соціологи життєвий світ, світ безпосередньо людської життєдіяльності став протиставлятися "системі як сукупності об'єктивованих твердих структур, що примусово впливають на поведінку людей. Це поняття застосовується в соціології, як правило, інтуїтивно, йому бракує строгої визначеності, іноді життєвий світ ототожнюється з тим, що можна назвати повсякденним життям, а іноді - зі світом культури. Але широке застосування цього поняття симптоматичне, тому що вказує на те, що, використовуючи тільки об'єктивістський соціально-структурний підхід, неможливо пояснити процеси, які протікають у суспільстві. Можна сказати, що соціологія "тужить" за життєвим світом, але дотепер не в змозі ввійти в нього, хоча запропоновано досить багато версій розуміючої соціологи, яка саме і вважає пізнання життєвого світу своїм головним завданням і метою.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціологія культури» автора Юрій М.Ф. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Життєвий світ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Культура в структурі соціологічного знання

  • О. Конт як основоположник соціології

  • Об'єктивізм

  • Веберівський погляд на розвиток капіталізму

  • Дві соціології

  • Визначення ситуації

  • Життєвий світ
  • Когнітивна мікросоціологія

  • Пізнання як творчість світу

  • Соціологічне поняття культури

  • Кінцеві ділянки значень

  • Три трактування історизму повсякденності

  • Еволюція конституюючих елементів повсякденності

  • Розділ 2. Особистість як засновник "себе" і суб'єкт культури

  • Характеристики понять "особистість" та "індивід"

  • Підходи до вивчення відносин "особистість — культура"

  • Загальна характеристика культури

  • Людина — семіотична істота

  • Становлення античної особистості

  • Вплив особистості на культуру

  • Становлення особливості середньовічної особистості та суб'єктності

  • Ренесансна особистість

  • Рефлексія поняття "особистість" у роботах І.Канта

  • Криза європейської культури, особистості та суб'єктивності

  • Від сучасної особистості та суб'єктивності до особистості "можливої"

  • Розділ 3. Інтерсуб'єктивність культури та інтердієвість культури

  • Інтерсуб'єктивність соціокультурної реальності

  • Інтертекстуальність культури

  • Культура як "диференційована єдність"

  • Багатомірність саморефлексії культури

  • Розділ 4. Буття людини в культурі

  • Інституціоналізація життєвого досвіду

  • Життєві світи людини: єдність і специфіка

  • Значеннєвий універсам

  • Життєве середовище й екологія людини. Поняття і структура життєвого середовища. Екологічна структура.

  • Простір і час життєвого середовища

  • Праця в житті людей. Природничо-наукове пояснення еволюції праці людини

  • Гени і мозок. Інформаційна ємність людини

  • Соціальне і наукове знання. Істина, омана, правда і неправда

  • Про природу любові і сакральності

  • Людина сексуальна. Сексуальна культура

  • Насильство як засіб домінування і панування

  • Політика: ідеологія і практика

  • Природа і механізм гри

  • Класифікація ігор. Тенденції розвитку

  • Смерть як екзистенціальний і культурний феномен

  • Життя після смерті: досвід досліджень

  • Розділ 5. Ритуал — символ — міф

  • Ритуали і соціальні інститути

  • Визначення ритуалів

  • Дюркгейм про релігію і ритуали

  • Типи і функції ритуалів

  • Rites de passage

  • Що таке символ?

  • Міфологічна символізація

  • Міф як жттєва реальність

  • Міф: енергія і функції

  • Національний міф

  • Розділ 6. Ідеології

  • Конкретне розуміння власності

  • Абстрактне розуміння власності

  • Земля як власність

  • Свобода, рівність, братерство

  • Конкретна свобода

  • Свобода в "лівому" дискурсі

  • Правові ідеології

  • Парадокс світового інформаційного порядку

  • Розділ 7. Традиція — канон — стиль

  • Радянський політичний канон

  • Життєві форми в Шпрангера

  • Життєвий стиль і Lebensfuhrung

  • Що таке моностилізм

  • Сакральне ядро моностилістичної культури

  • Категорії полістилістичної культури

  • Нові культурні моделі

  • Культурний фундаменталізм

  • Розділ 8. Культура і соціальна структура

  • Вертикальні класифікації

  • "Модерністський проект"

  • Марксизм і модернізм

  • Модернізм у вивченні соціальної структури

  • Екскурс: українська реідеологізація

  • Критика модерністського підходу до вивчення нерівності

  • Нові диференціації

  • Нові диференціації і диференціюючі фактори в Україні

  • Соціальний розподіл стилів

  • Нова парадигма соціоструктурного підходу

  • Розділ 9. Прикордонні галузі пізнання соціокультурної динаміки. Постмодерн

  • Плюральність життєвого світу людини

  • Неоднорідність соціокультурного простору

  • Концепція децентрованої (розщепленої) особистості

  • Нова повсякденність

  • Віртуальне і реальне

  • Постмодерн і час

  • Соціальність прийдешньої епохи

  • Ідеологія постмодерну

  • Висновки

  • Література