Соціологічне поняття культури

Соціологія культури

Зрозуміло, розглянута вище широка інтерпретація теореми Томаса вимагає застережень і уточнень. По-перше, будь-яке, навіть яке завгодно масштабне перевизначення ситуації (наприклад, Марксове) ніколи не змінить ситуацію цілком і повністю: міняються лише її певні аспекти, а "життя в цілому, що складається з результатів міріадів минулих дрібних і великих, приватних і глобальних подібних же перевизначень, залишається в основному таким же, як і раніше. По-друге, великомасштабне перевизначення ситуації (наприклад, Марксове або те, про яке писав Вебер) — неодноразовий і миттєвий акт. Він припускає "боротьбу за розуми", пропаганду, переконання, що сама по собі — досить тривалий процес. Як писав Маркс, "ідея, яка опанувала масами, стає матеріальною силою".

Мабуть краще сказати так: матеріальною силою стає ідея, що опанувала масами. Саме тоді, коли ідея опанувала масами, відбувається перевизначення, виникає нова об'єктивна ситуація. Далі відбувається інституціоналізація ідеї, структурування мас і все інше!завдяки чому нова ситуація стає об'єктивною для кожного

члена суспільства. Це дуже довгий і складний процес. Ще одне уточнення: скільки-небудь значущі (тобто породжуючі нове середовище діяльності) перевизначення ситуації не відбуваються коли завгодно і за чиїмось довільним бажанням. Це твердження має (але тільки на перший погляд) двозначний характер, тому що можна сказати, що тут набирають сили об'єктивні обставини діяльності, які існують і які не змінити ніякими визначеннями та перевизначеннями, тобто ніякими зусиллями ідеального характеру. А справа в тому, що саме ці об'єктивні обставини є об'єктивованими продуктами колишніх, що давно здійснилися, визначень і перевизначень, а питання про те, якою мірою вони допустять, а якою не допустять нові визначення ситуації, є питанням специфічної логіки культури. Рух пізнання, історії, суспільства відбуваєтеся відповідно до цієї логіки, і в цьому розумінні вони не довільні та не випадкові, хоча і є результатом суб'єктивних дій і думок.

У даному розділі відзначені основні віхи розвитку соціології як культурного аналізу. Визначення культури, що відповідало б такому баченню соціології, — це визначення репрезентативної культури, пропоноване Фр. Тенбруком. Головна характеристика репрезентативної культури полягає в тому, що всі уявлення, ідеї, світогляди, переконання, вірування тощо, які входять до неї, є діючими завдяки їх активному чи пасивному визнанню. Іншими словами, це ті ідеї, уявлення, що у сукупності складають генеральне визначення ситуації нашого життя. Об'єктивні структури й інститути, точніше кажучи, наші уявлення про них як про об'єктивні речі разом з нашими уявленнями про характер цієї об'єктивності також входять у дане визначення, тобто є елементами репрезентативної культури. Якщо наведене судження справедливе, то соціологія як культурний аналіз виявляється ширшою і масштабнішою, ніж об'єктивістська, натуралістична соціологія, тому що вона припускає не тільки об'єктивне вивчення соціальних явищ і процесів, але і вивчення їх передумов та умов цієї об'єктивності. При цьому соціологія виникає і продовжує існувати як наука про культуру.

Логіка й історія повсякденності

У цьому параграфі хотілось би зупинитись на деяких категоріях, поняттях й узагальненнях, що вводять у своєрідну сферу соціології культури, яку можна назвати соціологією повсякденності. У західній соціальній науці аналіз повсякденності має солідну традицію, в основному в руслі аналітичної філософії і соціальної феноменології. Дійсний виклад спирається на соціально-феноменологічні студи Альфреда Шюца і його послідовників.

Розвиток феноменологічних ідей у соціології призвів до створення "прикладної меніпеї" з точно таким же, як у меніпеї, ставленням до "нормальної" дійсності. Меніпея – це жанр, названий за іменем ІІІ ст..до н.е. Меніпа з Гадари. М.М. Бахтін, характеризуючи меніпею, особливо підкреслював такі її особливості, як сполучення неприборканої фантазії з постановкою глибоко світоглядних проблем, причому, писав він, смілива фантастика й авантюра мотивуються і виправдовуються "суто ідейно-філософською метою — створювати виняткові ситуації для провокування й досліджування філософської думки". Бахтін дав таку методологічну характеристику меніпеї: це морально-психологічний експеримент, порушення нормального загальноприйнятого ходу подій, створення виняткових ситуацій, що випукло провокує, демонструє і провокує думки і уявлення, якими є експерименти Г.Гарфинкеля, творця так званої етнометодології. Суть етнометодологічного експериментування полягає в несподіваному порушенні загальноприйнятого і нормального ходу подій, що дозволяє виявити зміст і форми повсякденних "ідей" та уявлень, що не виявляються при нормальному ході життя. Завдяки випробуванню, провокуванню повсякденності, остання, реагуючи, "видає" таємні механізми свого устрою, так само як філолофсько-етична ідея, провокована в меніпеї, виявляє свої приховані висновки і наслідки, що зовсім не очевидні при її "нормальній" реалізації.

Виникає запитання: навіщо взагалі потрібно порушувати звичні устояні структури повсякденних взаємодій? Хіба саме повсякденність не є чіткою і прозорою сферою життя, що не вимагає рефлексивного розгляду? Однак ця чіткість удавана. Повсякденність здається чіткою не тому що відрефлексована, а тому що вислизає від рефлексії. "Звичайне життя" не аналізують доти, поки його не порушить яка-небудь надзвичайна подія. Зіштовхнувшись з таким порушенням, "повсякденні діячі" прагнуть насамперед "нормалізувати" ситуацію, увести її в рамки повсякденності і лише після цього приступають до дослідження фактора, який порушив хід нормального життя, що вже інтерпретується як нормальне, повсякденне явище.

Суть цієї ідеї можна продемонструвати на прикладі одного з гарфінкелівських експериментів. У ході нормальної, звичайнісінької розмови експериментатор починає наближати своє обличчя до обличчя нічого не підозрюючого партнера. Партнер ніяковіє, відсувається і, нарешті, усвідомлює, що ситуація змінилася, і він бере участь у якійсь іншій взаємодії, відмінній від тієї, яку він припускав раніше. Типову реакцію випробуваного можна сформулювати так: "Ти що, ненормальний?" Деякі сприймали дії експериментатора як дії, мотивовані сексуальними спонуканнями, а хтось бачив у ньому хворого.

Ці оцінки були перевизначенням ситуації. Будучи перевизначеною, ситуація "нормалізувалась", знову ставала ситуацією повсякденності, оскільки кожний з випробуваних знав, що потрібно робити, якщо партнер хворий, як поводитися з "шизофреніком" чи з безцеремонним залицяльником. Ситуація могла видатися важкою, неприємною, але вона виключалася з розряду незрозумілих і безглуздих.

Нормалізація ситуації відбувалася завдяки приписуванню партнеру якогось типового мотиву, тобто завдяки типізації особистості партнера-експериментатора ("хворий", "залицяльник" тощо), і на цій основі типізувалася "нова" взаємодія. Вона цілком укладалася в сферу повсякденності і бачилася як каузально детермінована саме цією типовою особистістю. Учений, який вирішив піддати таку ситуацію науковому дослідженню, природно, "пішов би" за ланцюжком причин і наслідків для того, щоб знайти джерело порушення, і визначив би, що це або психофізіологічні особливості особистості порушника, або особливості його виховання в ранньому віці, або особливості середовища тощо. Але з повною впевненістю можна стверджувати, що в поле його зору не потрапив би сам процес перевизначення ситуації, усі пов'язані з ним проблеми: як людина усвідомлює, що взаємодія не відповідає власній нормі, як "нова" взаємодія типізується тим чи іншим способом, де джерело і який "репертуар" типів, яким користаються "повсякденні діячі", які необхідні і достатні ознаки того чи іншого типу, яка логічна структура повсякденної інтерпретації тощо. Відповісти на ці запитання — значить зрозуміти формальну структуру повсякденності. Поки це не зроблено, чіткість і прозорість повсякденного життя уявляються оманними. Повсякденне життя не настільки зрозуміле, наскільки ми приймаємо на віру, що воно таке, і не тільки "повсякденні діячі", алеіфахівці-соціологи. Останні, як говорив Гуссерль, сприймають його як основу, необхідну передумову для дослідження, але воно не стає дослідницькою темою. А увага до цієї теми необхідна, щоб прояснити й уточнити фундаментальні методологічні принципи соціальних наук.

Наступний розділ:

Кінцеві ділянки значень


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціологія культури» автора Юрій М.Ф. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Соціологічне поняття культури“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Культура в структурі соціологічного знання

  • О. Конт як основоположник соціології

  • Об'єктивізм

  • Веберівський погляд на розвиток капіталізму

  • Дві соціології

  • Визначення ситуації

  • Життєвий світ

  • Когнітивна мікросоціологія

  • Пізнання як творчість світу

  • Соціологічне поняття культури
  • Кінцеві ділянки значень

  • Три трактування історизму повсякденності

  • Еволюція конституюючих елементів повсякденності

  • Розділ 2. Особистість як засновник "себе" і суб'єкт культури

  • Характеристики понять "особистість" та "індивід"

  • Підходи до вивчення відносин "особистість — культура"

  • Загальна характеристика культури

  • Людина — семіотична істота

  • Становлення античної особистості

  • Вплив особистості на культуру

  • Становлення особливості середньовічної особистості та суб'єктності

  • Ренесансна особистість

  • Рефлексія поняття "особистість" у роботах І.Канта

  • Криза європейської культури, особистості та суб'єктивності

  • Від сучасної особистості та суб'єктивності до особистості "можливої"

  • Розділ 3. Інтерсуб'єктивність культури та інтердієвість культури

  • Інтерсуб'єктивність соціокультурної реальності

  • Інтертекстуальність культури

  • Культура як "диференційована єдність"

  • Багатомірність саморефлексії культури

  • Розділ 4. Буття людини в культурі

  • Інституціоналізація життєвого досвіду

  • Життєві світи людини: єдність і специфіка

  • Значеннєвий універсам

  • Життєве середовище й екологія людини. Поняття і структура життєвого середовища. Екологічна структура.

  • Простір і час життєвого середовища

  • Праця в житті людей. Природничо-наукове пояснення еволюції праці людини

  • Гени і мозок. Інформаційна ємність людини

  • Соціальне і наукове знання. Істина, омана, правда і неправда

  • Про природу любові і сакральності

  • Людина сексуальна. Сексуальна культура

  • Насильство як засіб домінування і панування

  • Політика: ідеологія і практика

  • Природа і механізм гри

  • Класифікація ігор. Тенденції розвитку

  • Смерть як екзистенціальний і культурний феномен

  • Життя після смерті: досвід досліджень

  • Розділ 5. Ритуал — символ — міф

  • Ритуали і соціальні інститути

  • Визначення ритуалів

  • Дюркгейм про релігію і ритуали

  • Типи і функції ритуалів

  • Rites de passage

  • Що таке символ?

  • Міфологічна символізація

  • Міф як жттєва реальність

  • Міф: енергія і функції

  • Національний міф

  • Розділ 6. Ідеології

  • Конкретне розуміння власності

  • Абстрактне розуміння власності

  • Земля як власність

  • Свобода, рівність, братерство

  • Конкретна свобода

  • Свобода в "лівому" дискурсі

  • Правові ідеології

  • Парадокс світового інформаційного порядку

  • Розділ 7. Традиція — канон — стиль

  • Радянський політичний канон

  • Життєві форми в Шпрангера

  • Життєвий стиль і Lebensfuhrung

  • Що таке моностилізм

  • Сакральне ядро моностилістичної культури

  • Категорії полістилістичної культури

  • Нові культурні моделі

  • Культурний фундаменталізм

  • Розділ 8. Культура і соціальна структура

  • Вертикальні класифікації

  • "Модерністський проект"

  • Марксизм і модернізм

  • Модернізм у вивченні соціальної структури

  • Екскурс: українська реідеологізація

  • Критика модерністського підходу до вивчення нерівності

  • Нові диференціації

  • Нові диференціації і диференціюючі фактори в Україні

  • Соціальний розподіл стилів

  • Нова парадигма соціоструктурного підходу

  • Розділ 9. Прикордонні галузі пізнання соціокультурної динаміки. Постмодерн

  • Плюральність життєвого світу людини

  • Неоднорідність соціокультурного простору

  • Концепція децентрованої (розщепленої) особистості

  • Нова повсякденність

  • Віртуальне і реальне

  • Постмодерн і час

  • Соціальність прийдешньої епохи

  • Ідеологія постмодерну

  • Висновки

  • Література