Соціальність прийдешньої епохи

Соціологія культури

1 нарешті, остання з відзначених Шюцем характеристик повсякденності - особлива форма соціальності, яка у "капіталістичній" повсякденності полягає в інтерсуб'єктивному розумінні, умовою якого служить типізація і катетеризація індивідуумів, речей і явиш. Від соціальності когнітивної епохи модерну відрізняється "соціальність" традиційного часу, для якої характерне було сприйняття речей, людей і подій у їх індивідуальній особливості й унікальності.

Людське суспільство традиційної епохи — це співжиття індивідуумів, кожний з яких, хоча і виявляв у собі риси, що об'єднують його з деякими іншими людьми, проте виступав у соціальному середовищі як рівна тільки самій собі і непорівнянна з іншими особистість. Зіммель неодноразово вказував на парадоксальний факт: тим загальним, що поєднує багатьох людей у категорію "аристократія", є унікальність кожного з них. У будь-якій соціальній взаємодії індивідуум інтерпретується його партнерами як представник типу, і сама взаємодія розгортається як взаємодія не особистостей у всьому багатстві їхніх характеристик, а типових індивідуумів. Цей процес типологічних інтерпретацій і переінтерпретацій, що знаходить своє вираження в конкретності поведінки, власне, і є процесом постійного відтворення соціальних структур й інститутів, вивченню якого присвячує себе когнітивна соціологія знання.

Соціальність епохи модерну— це співжиття і взаємодія структур і типів. І зовсім не випадково наука соціологія, яка усвідомлює себе як дослідження структури суспільства, виникла одночасно зі становленням когнітивного стилю епохи модерну. Більше того, вона стала справжнім дзеркалом модерну, одночасно формою і продуктом самоусвідомлення епохи, а також і метарозповіддю, що служить знаряддям легітимації епохи. Вище говорилося, що наука — улюблене дитям модерну; мабуть, по-справжньому улюбленим і повною мірою кровним дитя епохи, у якій вона безпомилково впізнає саму себе, є не наука взагалі, а соціологія. Тепер про постмодерне. Якщо дотримуватися принципів когнітивного стилю постмодерну, то потрібно буде відмовитися від функціонального розгляду суспільств як продуктів взаємодії структур. Підґрунтям інтеграції великомасштабних співтовариств, якщо нинішні тенденції будуть реалізовуватися і далі, не може бути ні ціннісний консенсус, ні систематичне насильство. І для того, і для іншого в сучасному суспільстві залишається усе менше місця. Для першого - через віртуалізацію ідеології і плюралізацію стилів і способів життя, для іншого - через зниження вітальності сучасної людини, також спричинюваного віртуалізашєю пристрастей. Можна припустити, що майбутнє за відносно невеликими співтовариствами, які будуть самоорганізовуватися і засновуватися на єдності світоглядів. Поділ праці в них поступово буде мінімізуватися. Структура їх організовуватиметься по-різному залежно від типу "метанарративу", що лежить в основі кожного з них: від ідеальної рівності до середньовічної ієрархії, від ліберальної демократії до кривавого тоталітаризму. Але ніхто не буде боротися ш права людини, тому шо кожний стане жити в тому співтоваристві, то він для себе вибрав. Основою їхньої життєдіяльності стануть новітні інформаційні технології, які не вимагають повної загибелі навіть в екстремальних обставинах. Боротьба за виживання, яка, власне, і є кінцевою причиною насильства н суспільстві, у зв'язку з технологічним прогресом зійде нанівець. Насильство віртуалізусться і стане не предметом легітимації, а її засобом, тобто не ідеологія буде знаряддям легітимації влади, а влада — знаряддям легітимації ідеології. Інакше кажучи, застосовувати насильство і приймати на себе насильство люди стануть не з волі обставин і не для реалізації своїх садистських і мазохістських інстинктів, а винятково для підтвердження вірності обраним цінностям. Усе, що відбувається, буде відбуватиметься в реальному часі, тобто історії не буде, а в усьому, шо відбувається, не буде змісту. Соціологія ж залишиться, але не як струкгурно-функіїіональна макросоціологія, а як когнітивна соціологія знання.

Наступний розділ:

Ідеологія постмодерну


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціологія культури» автора Юрій М.Ф. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Соціальність прийдешньої епохи“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Культура в структурі соціологічного знання

  • О. Конт як основоположник соціології

  • Об'єктивізм

  • Веберівський погляд на розвиток капіталізму

  • Дві соціології

  • Визначення ситуації

  • Життєвий світ

  • Когнітивна мікросоціологія

  • Пізнання як творчість світу

  • Соціологічне поняття культури

  • Кінцеві ділянки значень

  • Три трактування історизму повсякденності

  • Еволюція конституюючих елементів повсякденності

  • Розділ 2. Особистість як засновник "себе" і суб'єкт культури

  • Характеристики понять "особистість" та "індивід"

  • Підходи до вивчення відносин "особистість — культура"

  • Загальна характеристика культури

  • Людина — семіотична істота

  • Становлення античної особистості

  • Вплив особистості на культуру

  • Становлення особливості середньовічної особистості та суб'єктності

  • Ренесансна особистість

  • Рефлексія поняття "особистість" у роботах І.Канта

  • Криза європейської культури, особистості та суб'єктивності

  • Від сучасної особистості та суб'єктивності до особистості "можливої"

  • Розділ 3. Інтерсуб'єктивність культури та інтердієвість культури

  • Інтерсуб'єктивність соціокультурної реальності

  • Інтертекстуальність культури

  • Культура як "диференційована єдність"

  • Багатомірність саморефлексії культури

  • Розділ 4. Буття людини в культурі

  • Інституціоналізація життєвого досвіду

  • Життєві світи людини: єдність і специфіка

  • Значеннєвий універсам

  • Життєве середовище й екологія людини. Поняття і структура життєвого середовища. Екологічна структура.

  • Простір і час життєвого середовища

  • Праця в житті людей. Природничо-наукове пояснення еволюції праці людини

  • Гени і мозок. Інформаційна ємність людини

  • Соціальне і наукове знання. Істина, омана, правда і неправда

  • Про природу любові і сакральності

  • Людина сексуальна. Сексуальна культура

  • Насильство як засіб домінування і панування

  • Політика: ідеологія і практика

  • Природа і механізм гри

  • Класифікація ігор. Тенденції розвитку

  • Смерть як екзистенціальний і культурний феномен

  • Життя після смерті: досвід досліджень

  • Розділ 5. Ритуал — символ — міф

  • Ритуали і соціальні інститути

  • Визначення ритуалів

  • Дюркгейм про релігію і ритуали

  • Типи і функції ритуалів

  • Rites de passage

  • Що таке символ?

  • Міфологічна символізація

  • Міф як жттєва реальність

  • Міф: енергія і функції

  • Національний міф

  • Розділ 6. Ідеології

  • Конкретне розуміння власності

  • Абстрактне розуміння власності

  • Земля як власність

  • Свобода, рівність, братерство

  • Конкретна свобода

  • Свобода в "лівому" дискурсі

  • Правові ідеології

  • Парадокс світового інформаційного порядку

  • Розділ 7. Традиція — канон — стиль

  • Радянський політичний канон

  • Життєві форми в Шпрангера

  • Життєвий стиль і Lebensfuhrung

  • Що таке моностилізм

  • Сакральне ядро моностилістичної культури

  • Категорії полістилістичної культури

  • Нові культурні моделі

  • Культурний фундаменталізм

  • Розділ 8. Культура і соціальна структура

  • Вертикальні класифікації

  • "Модерністський проект"

  • Марксизм і модернізм

  • Модернізм у вивченні соціальної структури

  • Екскурс: українська реідеологізація

  • Критика модерністського підходу до вивчення нерівності

  • Нові диференціації

  • Нові диференціації і диференціюючі фактори в Україні

  • Соціальний розподіл стилів

  • Нова парадигма соціоструктурного підходу

  • Розділ 9. Прикордонні галузі пізнання соціокультурної динаміки. Постмодерн

  • Плюральність життєвого світу людини

  • Неоднорідність соціокультурного простору

  • Концепція децентрованої (розщепленої) особистості

  • Нова повсякденність

  • Віртуальне і реальне

  • Постмодерн і час

  • Соціальність прийдешньої епохи
  • Ідеологія постмодерну

  • Висновки

  • Література