Неоднорідність соціокультурного простору

Соціологія культури

Спроби виділити деякі універсальні структурні принципи, що визначають упорядкування людьми їхніх відносин з оточенням у часі, призвели до нагромадження кількості знайдених структур і виявлення їх відносності. Більше того, коли ці структури були більш-менш відмежовані одна від одної, між ними виявився вільний, "маргінальний" простір з невизначеними формою і внутрішніми характеристиками. Існування таких просторів визнано на соціально-інституціональному, індивідуальному, дискурсивному рівнях. Вони розглядаються як порожнечі між структурами, що звільняють місце для прояву культурно "не пов'язаних" імпульсів і бажань людей.

Детіфиторіалізаиіяі маргіналізація простору. Прикладом метафоричного осмислення цієї теми можуть служити ідеї, розроблені Делезом і Гуатгарі. Предметом їхнього інтересу є просторова організація людиною свого світу, шо грунтується на двох вихідних припущеннях. По-перше, на уявленні проте, шо явище територіальності історично вторинне стосовно первинно не розмежованого, "детериторіалізованого" простору. По-друге, на уявленні про бажання і його символізацію (Лакан) як спонукальний початок, шо розколює, децентралізує цілісного індивіда. З цього погляду знак розглядається як позиція, шо обмежує бажання, оскільки він пов'язаний з виділенням певної території з безмежного простору. Таким чином знак витісняє бажання з цієї території.

Поняття територіальності було запозичене з етології. Воно означає сукупність процесів і різних механізмів, за допомогою яких живі істоти проголошують, маркують і захищають територію свого спілкування для того, щоб не допустити на неї сторонніх". У застосуванні до людини сюди додаються "мотивовані пізнавальні структури, які людина демонструє стосовно навколишнього їй середовища проживання, на яке вона пред'являє право власності й яким вона користується.

Вважається, що на першій до територіальній стадії індивіда можна вважати представником суспільних бажань, намірів, рухів, і тому його поведінка необмежена індивідуальною ідентичністю. Територіальна стадія характеризується початком кодифікації соціального життя, обмеженням вільного сканування простору кожним із представників співтовариства, установленням територіальних меж і структур. Популяція розділяється на індивідів, що підкорилися організованому простору, і суб'єктів бажання, яким у ньому не залишається місця. Відповідно вони витісняються в маргінальні стосовно структурованих сфери. Маргінальне становище носія бажання характеризується тим, що він добровільно поступається своїм місцем іншим, підпорядковуючись процесу територіалізації. Цю метафоричну модель Ж. Делез і Ф. Гуаттарі застосовують для розгляду сучасної соціокультурної ситуації, вважаючи, що для неї характерна детериторіалізація. Подібний стан зумовлений множинністю і динамізмом подій сучасного життя, рівень яких такий, що не може контролюватися існуючими нині культурними кодами. Результатом стає фрагментація соціокультурного простору, що знаходить вираження в культурі постмодернізму, а в ній співіснують найрізноманітніші типи досвіду, переживань, уявлень, елементи минулого і сьогодення. Для соціокультурного життя в цей період характерно те, що значна частина людей не в змозі визначити своє місце в просторі, що руйнується, раніше існуючого культурного порядку. У подібних умовах детериторіалізації відбувається маргіналізація цілих соціокультурних груп, що втрачають своє місце стосовно існуючої ієрархії соціальних інститутів. Відповідно складається і певна ідеологія, що виправдовує ціннісний релятивізм, фрагментованіть світу й особистості, "маргінальність", децентрованість існування людей у суспільстві і культурі, рухливість, не закріпленість переживань і уявлень.

Форма маргінального простору. Інша метафора — номади (ті, хто веде кочовий спосіб життя) — означає соціальні одиниці, що населяють деякий простір і визначають його властивості. Номади володіють територією. Вони завжди йдуть звичними шляхами з одного місця в інше; саме шляхи і підпорядковані цьому місцю. І хоча шлях знаходиться між двома місцями, з'єднує їх, він водночас має самодостатню значущість, володіючи внутрішньою послідовністю, власним напрямком, автономією. Номадичний простір не є необмеженим: він завжди знаходиться між незасвоєним і структурованим просторами. Ці два фланги контролюють його, обмежуючи його ріст і експансивні тенденції. Таким чином, мова йде про людей, для яких рухливість, процес виявлявся домінуючим модусом існування.

Такий модус і відповідний йому соціокультурний простір відрізняються як від організованого ("осілого") соціокультурного життя,так і від міграційних процесів. По-перше, відмінності пов'язані з роллю шляху (траєкторії руху) у визначенні просторових властивостей. Для осілих суспільств і міграційних процесів шлях є всього лише переходом з одного місця простору в інше. Навіть якщо це друге місце, як і у випадку міграції, є невизначеним, непередбаченим, нечітко локалізованим. Перехід номадів із місця на місце є наслідком і фактичною необхідністю самого способу їхнього існування. Відповідно життя сучасних "культурних номадів" — це "інтермецо", де місця на "шляху" в соціокультурному просторі є усього лише його проміжні, а не початкові чи кінцеві пункти переміщення.

Другою відмінністю номадичного й осілого просторів є наявність в останньому закритих областей. Вони мають фіксовані кордони, внутрішню структуру, обумовлені їх функціональною значущістю для організації осілого життя. Такі закриті утворення знаходяться одне з одним у комунікативних зв'язках за допомогою "доріг", "каналів", що регулюють частоту, інтенсивність, інформативність цих зв'язків. Номадичні траєкторії розподіляють людей у відкритому просторі, де немає необхідності в закритих одиницях і регулюванні зв'язків між ними. У сучасній культурі це розуміється як право вільного комбінування будь-яких їі елементів. Третя відмінність стосується форми. Осілий простір структурований, а дороги пролягають між обгородженими територіями. Номадичний простір є "гладким", він не має внутрішньої структури. Його динаміка тільки удавана: це рух, що не призводить до змін. Він ризонний, і для його характеристики вводиться поняття "потік".

Отже, структурованій класичній концепції простору з чіткими динамічними траєкторіями ідеологи постмодернізму протиставляють іншу його модальність — безструктурну. Вона залишалася поза сферою інтересу в межах попередньої пізнавальної парадигми, але завжди мала імпліцитну значущість. Це неорганізовані галузі соціокультурного життя, про феноменологічну важливість яких у свій час говорив ще П. Сорокін.

Ж. Делез і Ф. Гуаттарі використовують для опису цього феномену термін "гладкий простір" і метафору існування номадів (кочових співтовариств), щоб представити якісні і динамічні властивості сучасної соціокультурної ситуації. Поняття "гладкого простору" належить до неоднорідного поля, що складається з не-центрованих ризоматичних безлічей; цей невимірний простір, до якого не можна застосувати уявлення про швидкість і відстань; саме він є необхідною умовою для ризомного росту. Йому відповідає уявлення про "маргінальний" суб'єкт, що знаходиться в навколоструктурній зоні. У сукупності це дозволяє зовсім по-іншому глянути на існування структури. Вона перестає розглядатися як незмінна цілісність; вводиться припущення про можливість н деконструкції . переходу " плюралістичне утворення - ризоми, що "проростає" у раніше незасвоєний простір. У свою чергу, такий простір перестає бути незасвоєним, оскільки набуває своєрідних умовних форм і меж.

Механізми самоорганізації в умовах децентрованості і плюральності. Механізми самоорганізації таких просторів виявляються при розведенні концептів соціальної і культурної реальності. Уявлення про них як про автономні одна до одної модальності спільного життя людей, я к два різні життєві світи має важливу пізнавальну цінність.

Таке розмежування дозволяє зрозуміти, як люди продовжують існувати в умовах, коли руйнуються соціальні системи, структурні порядки, створені для вирішення суспільно значущих проблем. Якщо вони не виконують своїх функцій і руйнуються, люди зовсім не обов'язково зникають разом з ними. Нерідко в цьому випадку соціальна система де диференціюється на більш прості компоненти, на дрібні маргінальні первинні групи, здатні до виживання. З погляду теорії соціальних систем, це період безладдя й анемічної кризи. З погляду теорії культури, можна говорити про розрив зв'язків, які люди з якихось причин не змогли чи не захотіли підтримувати, заради того, щоб спробувати щось інше, більш придатне. Анемічне безладдя може звільнити енергію, раніше зв'язану марними, неефективними видами соціально санкціонованої активності, і стати ферментом інновацій, рятівних для індивідів, для нових форм соціальності, для їхнього культурного ствердження.

Коли соціальна система вичерпує свій функціональний потенціал, перестає бути засобом вирішення життєво важливих проблем, існування в маргінальному просторі може бути кориснішим для індивідів і культури, ніж упорядковане відтворення застарілих структур. З позиції сучасної теорії культури "номадична" особистість не повинна апріорі розглядатися як не контрольоване соціальне зло. Варто проаналізувати, чим і як зумовлений її вихід за межі втрачаючих ефективність норм, у якому напрямку виявляються ці відхилення і чому, який їх шанс на відтворення. Відповідно деконструкція соціальної системи не означає руйнування культури. Оскільки її елементи, такі як знання, навички, принципи побудови відносин з оточенням, оцінні критерії тощо, зберігаються індивідами в їхній активності й уявленнях, то дезінтегрованність специфічних соціальних систем не знищує пошукової культурної активності, а іноді і сприяє її інтенсифікації.

У цьому розумінні особливий інтерес становить концепція Ж. Дерріда, у працях якого можна побачити шлях до відшукання опорних уявлень про буття в умовах соціокультурної невизначеності .Він пропонує аналітичне розмежування, де-конструкцію культурних текстів, спрямованих не на вільну їх інтерпретацію, а на виявлення "шару метафор", що закарбували в них сліди попередніх культурних епох і вихідних намірів авторів. Відповідно з'являється можливість вийти крізь низку таких слідів до безпосереднього спонукання і простежити його поза символічними конотаціями і різними соціальними структурами.

У центрі уваги Ж. Дерріда знаходяться тексти, зафіксовані в знаковій формі або письмо. Це ключове поняття він визначає як розрив між метафізичною наявністю (наявністю в абстрактному розумінні слова) і метафізичним (також абстрактним) поняттям простору (внутрішнє - зовнішнє) та часу (колись — тепер). Письмо не підкоряється принципу буття як присутності. Воно є способом дистанціювання від реальності, її об'єктивації і презентації в знаковій формі, що дозволяє абстрагувати якісь її риси, її образ від контексту безпосереднього існування, в першу чергу, соціально-інституціонального. У той же час письмо, що втілює принцип проведення відмінностей, стає важливим полем для з'ясування проблем "призначення", "послання", "кореспонденції", тобто вихідних інтенцій, що лежать в основі побудови культурного тексту. Дія цього механізму також допомагає зберігати і відтворювати елементи культури, відбиті в текстах, у "маргінальних просторах", при руйнуванні соціокультурних систем.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціологія культури» автора Юрій М.Ф. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Неоднорідність соціокультурного простору“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Культура в структурі соціологічного знання

  • О. Конт як основоположник соціології

  • Об'єктивізм

  • Веберівський погляд на розвиток капіталізму

  • Дві соціології

  • Визначення ситуації

  • Життєвий світ

  • Когнітивна мікросоціологія

  • Пізнання як творчість світу

  • Соціологічне поняття культури

  • Кінцеві ділянки значень

  • Три трактування історизму повсякденності

  • Еволюція конституюючих елементів повсякденності

  • Розділ 2. Особистість як засновник "себе" і суб'єкт культури

  • Характеристики понять "особистість" та "індивід"

  • Підходи до вивчення відносин "особистість — культура"

  • Загальна характеристика культури

  • Людина — семіотична істота

  • Становлення античної особистості

  • Вплив особистості на культуру

  • Становлення особливості середньовічної особистості та суб'єктності

  • Ренесансна особистість

  • Рефлексія поняття "особистість" у роботах І.Канта

  • Криза європейської культури, особистості та суб'єктивності

  • Від сучасної особистості та суб'єктивності до особистості "можливої"

  • Розділ 3. Інтерсуб'єктивність культури та інтердієвість культури

  • Інтерсуб'єктивність соціокультурної реальності

  • Інтертекстуальність культури

  • Культура як "диференційована єдність"

  • Багатомірність саморефлексії культури

  • Розділ 4. Буття людини в культурі

  • Інституціоналізація життєвого досвіду

  • Життєві світи людини: єдність і специфіка

  • Значеннєвий універсам

  • Життєве середовище й екологія людини. Поняття і структура життєвого середовища. Екологічна структура.

  • Простір і час життєвого середовища

  • Праця в житті людей. Природничо-наукове пояснення еволюції праці людини

  • Гени і мозок. Інформаційна ємність людини

  • Соціальне і наукове знання. Істина, омана, правда і неправда

  • Про природу любові і сакральності

  • Людина сексуальна. Сексуальна культура

  • Насильство як засіб домінування і панування

  • Політика: ідеологія і практика

  • Природа і механізм гри

  • Класифікація ігор. Тенденції розвитку

  • Смерть як екзистенціальний і культурний феномен

  • Життя після смерті: досвід досліджень

  • Розділ 5. Ритуал — символ — міф

  • Ритуали і соціальні інститути

  • Визначення ритуалів

  • Дюркгейм про релігію і ритуали

  • Типи і функції ритуалів

  • Rites de passage

  • Що таке символ?

  • Міфологічна символізація

  • Міф як жттєва реальність

  • Міф: енергія і функції

  • Національний міф

  • Розділ 6. Ідеології

  • Конкретне розуміння власності

  • Абстрактне розуміння власності

  • Земля як власність

  • Свобода, рівність, братерство

  • Конкретна свобода

  • Свобода в "лівому" дискурсі

  • Правові ідеології

  • Парадокс світового інформаційного порядку

  • Розділ 7. Традиція — канон — стиль

  • Радянський політичний канон

  • Життєві форми в Шпрангера

  • Життєвий стиль і Lebensfuhrung

  • Що таке моностилізм

  • Сакральне ядро моностилістичної культури

  • Категорії полістилістичної культури

  • Нові культурні моделі

  • Культурний фундаменталізм

  • Розділ 8. Культура і соціальна структура

  • Вертикальні класифікації

  • "Модерністський проект"

  • Марксизм і модернізм

  • Модернізм у вивченні соціальної структури

  • Екскурс: українська реідеологізація

  • Критика модерністського підходу до вивчення нерівності

  • Нові диференціації

  • Нові диференціації і диференціюючі фактори в Україні

  • Соціальний розподіл стилів

  • Нова парадигма соціоструктурного підходу

  • Розділ 9. Прикордонні галузі пізнання соціокультурної динаміки. Постмодерн

  • Плюральність життєвого світу людини

  • Неоднорідність соціокультурного простору
  • Концепція децентрованої (розщепленої) особистості

  • Нова повсякденність

  • Віртуальне і реальне

  • Постмодерн і час

  • Соціальність прийдешньої епохи

  • Ідеологія постмодерну

  • Висновки

  • Література