Як відомо, середньовічна культура будується на основі християнського вчення. Але античне мислення й особистість, правда,в підлеглий переосмисленій ролі, входять у цю культуру. Справді, в середні віки завдання мислення кардинально змінилося. Головним стає не пізнання сфер буття й упорядкування міркувань, а критика на основі християнських уявлень античних способів пояснення і розуміння світу та людини, а також з'ясування і пояснення нової реальності зафіксованої в текстах Священного писання. Обидва ці завдання можна вирішити тільки на основі мислення, оскільки середньовічна людина, що формується, переймає від античності звичку міркувати і мислити, а також тому, що нова реальність хоча і виглядала привабливою та бажаною, але одночасно була досить незрозумілою. Що собою являв Бог, як він міг з нічого створити світ і людину, чому він одночасно Святий Дух, Батько і Син, як Бог втілився в людину Христа і хто такий Христос - Бог, людина чи їх симбіоз, як розуміти, що Христос воскрес — ці й інші подібні проблеми вимагали свого вирішення саме в сфері думки.
Російський культуролог Світлана Неретіна у своїх працях показує, що на середньовічне мислення істотно впливали два фактори: сервілістська роль мислення стосовно християнської релігії, насамперед завданням Спасіння, і необхідність задовольнити відносини "сакральне — мирське". Дія першого фактора призводить до етичної напруги середньовічного мислення, у результаті характерна для античної філософії вимога несуперечності знання відходить на другий план, але не зникає, а на перший висуваються християнські цінності Спасіння, любові до Бога і ближнього тощо. Другий фактор, який докладно обговорює С. Неретіна, зумовлює притаманну середньовічним поняттям "двоусвідомленість". Наприклад, Іустин (II століття) пише, що Бог не є ім'я, але думка, устромлена в людську природу, про щось нез'ясоване". Тут "думка" розуміється подвійно: як така, що стосується Бога і людини; у першому своєму значенні поняття "думка" вказує на трансцендентальну сутність, у другому — на зміст звичайного людського мислення.
При переході до середніх віків міняються й інші складові культури: базисні культурні сценарії, соціальні інститути, господарство, влада, суспільство, нарешті, людина, включаючи особистість. Щоб зрозуміти, як складається остання, проаналізуємо чудовий твір "Сповідь", що належить перу яскравої середньовічної особистості Св. Августинові.
Конституювання середньовічної особистості і суб'єктивності в працях Августина
У "Сповіді" Августин проголошує установку на пізнання Бога: "... чи треба спочатку пізнати Тебе чи звернутися до Тебе. Але хто звернеться до Тебе, не знаючи Тебе?" Однак, як можна пізнати Бога, який, за словами самого Августина, є Таємниця і Незбагненний? І про яке пізнання говорить Августин? "Коли я звернуся до Нього, — говорить Августин у "Сповіді", — я призву Його в самого себе... Господи, Боже мій, невже є в мені щось, що може вмістити Тебе... Мене не було б, Боже мій, узагалі мене не було б, якби Ти не був у мені. Ні, точніше, мене не було б, не будь я в Тобі".
Чи не дивно звучать ці мотиви: Бог у мені, я в — Богові. Хіба Бог і людина не розділені прірвою: Бог там, на небі, а людина тут, на землі, і зустрітися вони можуть тільки на страшному суді. Проте, Августин говорить те, що говорить. Щоб зрозуміти його дивні міркування, зупинімося спочатку на часі, в якому Августин творив. Після 312 p., коли був виданий едикт про віротерпимість, і Нікейського собору в 325 p., християнство стає провідним культурним фактором. Паралельно відбувається відділення освіченого кліру від непосвяченого світу і виникає "необхідність у догматичному оформленні церкви, яка зустрілася з труднощами, пов'язаними з різним тлумаченням Трійці".
Іншим важливим фактором того часу було усе більш усвідомлюване відчуття непідготовленості пересічної людини до розуміння і засвоєння християнського вчення, в основних рисах уже вибудованого. Справа в тому, що в християнство широким потоком стали вливатися язичники й античні люди. Новообернена "стародавня" людина (неважливо, ким вона була древнім германцем чи римлянином) традиційно вважала, що її душа подібна до стихії, робить кругообіг життя і смерті, що у світі, який мислиться незмінним, правлять безліч богів, а доля людини від неї самої не залежить. Навпаки, у християнському вченні стверджувалося, що душа людини знаходиться в напружених моральних відносинах із Творцем і від того, на чий бік людина стане, цілком залежить її доля. "Нова" людина розглядала світ, як створений Богом і "минущий". Сам Бог розумівся не тільки як закон і буття (Батько і Святий дух), але і як моральна особистість (Христос). Чи могла "стародавня" людина, що тільки прийняла християнство, при усьому своєму бажанні зрозуміти нове вчення, якщо вона бачила все по-іншому? Очевидно, ні. Щоб стати справжнім християнином, вона повинна була змінитися, причому кардинально. Саме це завдання вирішують ідеологи і подвижники християнства та намагаються допомогти вирішити його іншим, звичайним людям. У середині 90-х pp. ГУ ст. Паулін Ноланський звернувся до друга Августина Алипія з проханням написати про свій особистий релігійний досвід, тобто про своє житіє, той переадресував його до Августина, який виконав і перевиконав прохання, розповівши і про Атипія, і про себе: "Сповідь" написана в 397 - 401 pp. Таким чином, склався канон письма, що відповідає не тільки особистим інтелектуально-душевним потребам, але і запитам з боку, що не тільки виражає спрямованість до Бога, але і спрямованість до людини, яку обрав Бог для спілкування і служіння собі. Ця двозмістовність виражена й у сповідальному акті як такому, згідно з яким сповідь - це голосна розповідь про гріхи, якій передує спрямованість усередині свідомості, або, як говорив Августин, до внутрішньої людини, мовчки думаючої".
Відзначимо, що Августин перевиконав завдання не тільки за обсягом він крім викладу свого релігійного досвіду і шляху, був змушений накидати опис нової людини обговорити її сутність і відмінність від людини старої. При цьому спиратися Августин міг тільки на самого себе, оскільки саме в собі він мав досвід перетворення старої людини і народження людини нової – християнина. Як писав ще Татіан: "Я не намагаюся, як звичайно робить багато хто, підтверджувати свої думки чужими думками, але висловлюю те, що сам побачив і про що доповідався. Тому-то я розпрощався і з римською зарозумілістю, і з холодним афінським красномовством, і з різними вченнями та прийняв нашу варварську філософію".
Однак, яким чином, спираючись на себе, можна було створити, як ми сьогодні сказали, новий антропологічний образ людини, без якого були неможливі ні становлення середньовічної культури, ні формування середньовічного мислення? Думаю, на основі езотеричного світовідчування.
В історичні епохи, подібні до розглядуваної, новий образ людини може бути створений тільки за рахунок зусиль окремих особливостей, що забігають уперед у часі. Але ці особливості повинні на щось спиратися у своєму русі вперед. Дослідження останніх десятиліть показують, що як правило, вони натхнені езотеричними ідеями. Наприклад, Платон, як відомо, слідом за Піфагором вважав, що мета людського життя — віднайдення безсмертя (як він говорив, мудрий прагне "блаженно закінч йти свої дні"), яке можливо, оскільки душа людини божественна за своєю природою, може за певних умов (турбота про себе, заняття філософією, математикою) пригадати досконалий світ ідей, де саме знаходиться місце блаженного життя. Езотерик не тільки вірить у справжню реальність (наприклад, світ ідей або вічне життя в лоні Бога), але й активно пізнає її, не стільки чекає, коли він потрапить у справжню реальність, скільки усе своє життя направляє на знаходження цієї реальності. Один з найважливіших езотеричних принципів — кардинальна зміна себе, без якого, як вважають езотерики, неможливе знаходження справжньої реальності.
"Сповідь" Августина за багатьма параметрам може вважатися не тільки філософсько-релігійним, але та езотеричним текстом. Як правило, езотеричні вчення починаються з критики існуючих форм життя і культури, як несправжніх та ілюзорних. І в "Сповіді" чимало місця присвячено прямій чи непрямій критиці язичницьких форм життя та філософствування. Утім, тут Августин усього лише йде слідами інших християнських мислителів, які, починаючи з другого століття, критикують багатобожжя, спосіб життя громадян імперії, античні уявлення про душу людини і сутність світу тощо.
Інший важливий сюжет езотеричних вчень — опис духовного перевороту, що відбувається з людиною, яка, з одного боку, усвідомлює неможливість звичного існування в звичайному світі, з іншого — виходить на ідею побоювання, що містить віру в існування справжньої реальності і життя. Для Августина справжня реальність — це християнський Бог, який знаходиться в напружених моральних відносинах з окремою людиною. Виявленню цієї реальності передує важка душевна боротьба Августина з самим собою.
Щоб йти езотеричним шляхом, людина повинна знайти тверде підґрунтя життя і мислення, незалежне від прийнятих у культурі загальнопоширених основ. У езотеризмі такою основою, як правило, звичайно виступає суб'єктивне буття, однак зрозуміле вже в модусі справжнього існування. Для Августина — це "внутрішня людина", що безпосередньо спілкується з Богом. Але як переконатися, що внутрішня людина не є обманом почуттів чи уявлення Августина, адже інші мислителі заперечують справжню реальність езотерика, навпаки, вони стверджують, що існує щось інше. Відповідь езотерика така: критерій вірогідності й істинності у власному існуванні, в очевидності тієї справжньої реальності, що він знаходить. Августин говорить: "Як я можу сумніватися в існуванні Бога, якщо все моє існування підтверджує це, якщо я з Богом виявляюся прямо в раю (тобто в справжній реальності)".
"І самі ми, — пише Августин, — у собі пізнаємо образ Бога, тобто цієї найвищої Трійці... Тому що ми існуємо, знаємо, що існуємо, і любимо це наше буття та знання. Щодо цих трьох речей ми не побоюємося обманути себе якою-небудь неправдою, що має вигляд правдоподібності... Без будь-яких фантазій і без будь-якої гри примар для мене найвищою мірою вірогідно, що я існую, що я це знаю, що я люблю. Я не боюся ніяких заперечень щодо цих істин з боку академіків, які могли б сказати: "А якщо ти обманюєш себе?" Якщо я обманюю себе, то тому вже існую, тому що хто не існує, той не може, звичайно, і обманювати себе".
"Внутрішня людина, — зауважує Неретіна, — починається з любові до Бога, ця любов породжується "певним світлом і голосом, певним ароматом і певною їжею, і певними обіймами". "Це світло, голос, аромат, їжа, обійми внутрішньої моєї людини, — читаємо ми в "Сповіді", — там, де душі моїй сіяє світло, яке не обмежене простором, де звучить голос, який час не змусить замовкнути, де розлитий аромат, який не розвіє вітром, де їжа не втрачає смаку при ситості, де обійми не розмикаються від перенасичення. Ось що люблю я, люблячи Бога мого".
Але можливо, усе це метафори і гарні слова? Ні в якому разі. Езотерик, що досягнув, нарешті, справжньої реальності, не тільки відчуває її цілком натурально, але і переживає найінтимніші свої бажання, виявляється захоплений подіями, про які він мріяв багато років. Езотеричний характер переживань Августина підтверджує ще одне спостереження. Багато езотериків підкреслюють думку про те, що ввійти в справжню реальність можна лише за умови, якщо удасться цілком згорнути звичайні почуття і думки, якщо свідомість людини буде активною, але мовчазною. Коли це відбудеться, справжня реальність прийде сама і людина переживе справжнє щастя, оскільки наблизиться до порятунку. "Якщо, — пише Августин, — у людині замовкне хвилювання плоті, зникнуть уявлення про землю, воду і повітря, замовкне і сама душа, вийшовши із себе, про себе не думаючи якщо наступить повне мовчання, то заговорить сам Бог, і почуємо Слово Його не з плотських вуст, не в загадках і подобах, як зараз коли ми вийшли із себе і швидкою думкою доторкнулися до Вічної Мудрості, над усім перебуваючою Якщо такий стан міг би продовжитися, якщо вічне життя таке, яким була ця хвилина збагнення, то хіба це не те, про що сказано: "Увійди в радість пана Твого".
Знайшовши у своїй особистості і справжній реальності тверду основу езотерик починає складну подвійну роботу: з одного боку – змінює, переробляє себе в напрямку, що дозволяє йому, з рештою, потрапити у цю реальність. Дослідження езотеричних вчень про те, що устрій справжньої реальності ізотерика відповідає його ідеалам та особистості, іншими словами, ми зможемо сказати, що, потрапляючи в справжню реальність, езотерик "летить у самого себе" або, якщо осмислювати цей процес раціонально, у формі езотеричних переживань і пізнання, він рефлексує свою особистість. Але одночасно у формі рефлексії своєї особистості езотерик пізнає і навколишній світ.
Усі ці моменти можна простежити й у творчості Августина. Справді, він пізнає не тільки Бога, але і за допомогою Бога свою душу; пізнаючи себе, Августин одночасно пізнав, як влаштований Бог і його творіння. Ми починаємо розуміти, чому взагалі Августин вважає за можливе вивчення творця, а також чому вивчення реальності працях Августина увесь час протікає у вивченні себе (душі) і навпаки. Наприклад, обговорюючи, як Бог з нічого створив світ, Августин уподібнює акт божественного творіння акту власної думки, у результаті йому вдається зрозуміти, як Творець міг реалізувати свій задум (адже в ході мислення в нашій свідомості народжуються цілі світи). Обговорюючи природу часу, Августин приходить до думки, що час є не що інше як розтягування своєї душі.
Цілком у дусі езотеризму рефлексію душі і свого релігійного досвіду Августин обертає в сакральне і навпаки. Наприклад, кінцевий вибір на користь Бога Августин пояснює тим, що Бог його "викупив": "Я вирішив перед очима Твоїми не поривати різко зі своєю службою, а тихенько відійти від цієї роботи... піти, як звичайно, у відпустку, але бути більше продажним рабом: я був Тобою викуплений". У цьому ж руслі можна зрозуміти і зауваження Неретіної. "Повторимо, — пише вона, — через дослідження внутрішніх інтелектуальних суджень, уявлень, через аналіз того, чим є органи чуттів, пам'ять, образи, через проблематизацію часу, слова Августин показує буття Бога".
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціологія культури» автора Юрій М.Ф. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Становлення особливості середньовічної особистості та суб'єктності“ на сторінці 1. Приємного читання.
