Парадокс світового інформаційного порядку

Соціологія культури

Міжнародний інформаційний порядок (МІП) є елементом глобалістського проекту. Як виявляється із самої назви, він містить у собі всі процеси міжкультурних комунікацій, що відбуваються за допомогою в основному технічних інформаційних систем як індивідуального (персональні комп'ютери), так і масового характеру (преса, ТВ, інтернет, супутникові й інші системи передачі та поширення знань).

Що стосується змісту, то в основному канап и М1П наповнюються звичайною медійною інформацією, тобто новинами, розважальними програмами і рекламою, що відповідає знанням, які виробляються і нормативно регулюються за допомогою правил як конституційно-правової (повсякденне знання, суспільна думка), такі економічної (реклама, комерційна інформація) сфер. Відповідно до ідеї, що закладалася міжнародними культурними організаціями в основу МІП, його зміст повинен був у деякій квазінауковій формі, тобто потрібній відповідно до вимог об'єктивності, раціональності, обґрунтованості, представляти загально-значущу інформацію про культурне надбання різних народів; на практиці ці канали виявляються перевантаженими комерційною і розважальною інформацією. Хоча розважальна інформація також має в основному комерційний характер, тому що має функцію товару.

Крім того, оскільки МІП задумувався й організовувався як знаряддя подолання культурного і державного ізоляціонізму, те, що передавалося по його каналах, часто суперечило інформаційній політиці урядів, які або просто дезінформували своїх громадян стосовно політики владних структур, або використовували мас-медіа для мобілізації й інтеграції сил усередині країни, піднесення національного духу, реалізації протекціоністських заходів в економіці та культурі. Утому і в іншому випадках вплив МІП виявлявся на практиці втручанням ззовні у внутрішню політичну ситуацію тієї чи іншої держави і викликав як протест із боку урядів, так і активну протидію з боку різних фундаменталістських національних і культурних рухів.

Формально всі учасники світового інформаційного порядку рівноправні. На практиці вага того чи іншого учасника визначається станом і рівнем економічного і технічного розвитку країни. Вирішальну роль відіграють фінансові і технічні можливості виробництва та трансляції знань. Як правило, інформація, вироблена і поширена країною в межах МІП, відбиває її політичні інтереси. У результаті країни-реципієнти піддаються через канали МІП інформаційному впливу, що серйозно коректує чи навіть принципово орієнтує розвиток у них політичних подій. Ціною закриття цих каналів може бути тільки інформаційна ізоляція, що також не на користь більшості країн, тому що знижує інформаційний і творчий потенціал і в результаті відбивається на їхньому економічному розвитку.

Кращий приклад — СРСР, де політика інформаційної самоізоляції призвела до того, що країна, яка нагромадила гігантський інтелектуальний і технологічний потенціал та мала, зокрема, космічні системи зв'язку (що, власне, і є необхідною умовою рівноправного включення в МІП), "проспала" нову інформаційно-технологічну чи, краще сказати, когнітивно-технологічну революцію, яка змінила обличчя світу. Виною тому була несформованість конституційно-правових принципів і перенесення центру ваги в розробленні та застосуванні нових технологій на військову сферу з характерними для неї вимогами таємності.

Відсутність достатнього технологічного рівня й убогість фінансів у більшості країн - учасниць МІП - перетворює міжнародні інформаційні потоки у вулицю з однобічним рухом, де інформація направляється в розвинутих індустріальних країн до країн третього світу де існують інформаційні потоки більш низького рівня спільності — від США до Європи, а також від Західної Європи до Східної. Цей розподіл інформаційних потоків є відображенням глобального розподілу знання.

Нині багато говориться про поліцентричну організацію світового співтовариства. Беруться до уваги безліч параметрів: політичний вплив, економічна сила, військові можливості, зокрема наявність ядерної зброї, традиційні сфери впливу, зумовлені культурною спільністю, розмір територій, кількість населення тощо і робиться висновок про наявність у світі кількох центрів сил, у суперництві та взаємодії яких складається "геостратегічний" світовий порядок. Світові інформаційні взаємодії в цих розрахунках знаходяться десь на одному з останніх місць. Насправді саме вони найбільш показові (хоча і мало відчутні, якщо підходити до справи з погляду критеріїв тридцятирічної, піввікової чи навіть вікової давнини, начебто кількості броненосців, танків, ракет). Розподіл сил на світовій арені залежить від розподілу знань і форм його організації в кожному з потенційних світових центрів. З цього погляду США поза конкуренцією, тому що володіє найзначнішим запасом знань і, як можна судити, найдосконалішою когнітивною політикою. Це і відбивається в сучасній організації світового інформаційного порядку, що яскраво демонструє однополярність сучасного світу.

Такий розвиток не є несподіваним, більше того, його можна вважати природним, якщо взяти до уваги тенденцію глобалізації, яка імпліцитно міститься в радикально-ліберальній ідеології. З погляду змісту світовий інформаційний порядок регулюється саме принципами ліберального підходу: основний наголос робиться на економічній і політичній модернізації та правах людини. А ідея рівного забезпечення когнітивно-інформаційних прав особистості незалежно від раси, національності, державної належності покладена в саму основу міжнародного інформаційного порядку. Виявляється повна конгруентність трьох головних складових світового інформаційного порядку: логіки ідеології, змісту пропонованих знань і його організаційних принципів. Одне підкріплює і заохочує інше та навпаки. Логіка ідеології вимагає глобальної експансії. З трактування прав людини як універсальних прав і модернізації як "природної" тенденції соціального життя природно випливає необхідність їх загальної і повсюдної пропаганди. Вони розглядаються як фактично існуючі, хоча поки що, можливо, і не актуалізовані в тій чи іншій країні. Тому боротьба за права людини виявляється не стільки пропагандою цих прав, скільки ствердженням реальності проти примар фундаменталізму. Нарешті, віднесення когнітивно-інформаційних прав до універсальних прав людини, покладене в основу організації світового інформаційного порядку, припускає його глобальний характер і наділяє міжнародних менеджерів МІП відповідною мотивацією.

Виявляється, таким чином, що світовий інформаційний порядок заснований на парадоксі: він припускає рівне співробітництво культур та ідеологій, що володіють не тільки нерівними економічними і технічними можливостями, але й нерівними потенційними, закладеними усередині самих ідеологій, можливостями поширення. Ліберально-демократична ідеологія володіє вбудованим механізмом глобалізації, вона — глобальна ідеологія за своїми вихідними індивідуалістичними передумовами. Навпаки, консервативні "фундаменталізми", з якими вона бореться, таких механізмів не мають, вони за визначенням, прив'язані до місця, території, фундаменту, а саме "фундаментальні", локальні, як правило, зосереджені на собі. Так, будь-який національний фундаменталізм розраховує на об'єднання і консолідацію нації, релігійний фундаменталізм - на об єднання і консолідацію віруючих одиієї релігії. Консолідація відбувається шляхом підкреслення своєї особливості, відмінності від інших. Глобалізація ж, навпаки, орієнтована на виділення і підкреслення загального, як правило, за рахунок зниження питомої ваги партикулярних компонентів.

Суть парадоксу, таким чином, полягає в наступному: глобалізація в межах МІП когнітивно-інформаційних прав індивідуума, що переслідує своєю метою розкриття можливостей самовираження різних культур, завдяки ідеологічній логіці цього процесу веде до редукції культурного різноманіття і нівелювання національних, культурних, релігійних та інших особистісних типів. Але ще більш парадоксально, шо це називалося "німецькою ідеєю свободи". Е.Трельч писав: "Єдиним теоретично обґрунтованим виходом з цієї ситуації є ідея консервативної революції, яка логічно веде до ідеї співтовариства народів, де кожен народ здатний і заохочується до розвитку відповідно до власних традиційних принципів, на власному фундаменті".

Консервативне рішення?

Ще в 1916 р. Е.Трельч опублікував статтю "Німецька ідея свободи ", де трактував свободу переважно в гегелівському дусі: як свідоме і відповідальне підпорядкування себе індивідуумом цілої держави: "Поряд з вільним прийняттям відповідальності німецька ідея свободи містить у собі право духовних індивідуальностей і їхню взаємну повагу. Це означає систему взаємної поваги і вільного розвитку народних індивідуальностей із правом обмежуватися тим, що необхідно для державного існування, і з взаємною повагою свободи розвитку в цих межах". "Право народних індивідуальностей" протиставлялося гегемоністським, універсалістським претензіям теорії прогресу і мислилося так само, як знаряддя революцій двадцятого століття, що стануть для кожного з народів "відкриттям власного духу" і шляху до мирного співіснування народів, кожного на власних підставах.

Зрозуміло, що в цьому випадку суб'єктами когнітивно-інформаційних прав є не особистості, а держави. І право на визначення того, що є власна традиція, у, чому полягає власний фундамент, відходить державі. Фактично ідея консервативної революції в її інтернаціональному аспекті є ідеєю світового співтовариства як співтовариства фундаменталізмів. Ліберальному фундаменталізму в такій компанії не вжитися.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціологія культури» автора Юрій М.Ф. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Парадокс світового інформаційного порядку“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Культура в структурі соціологічного знання

  • О. Конт як основоположник соціології

  • Об'єктивізм

  • Веберівський погляд на розвиток капіталізму

  • Дві соціології

  • Визначення ситуації

  • Життєвий світ

  • Когнітивна мікросоціологія

  • Пізнання як творчість світу

  • Соціологічне поняття культури

  • Кінцеві ділянки значень

  • Три трактування історизму повсякденності

  • Еволюція конституюючих елементів повсякденності

  • Розділ 2. Особистість як засновник "себе" і суб'єкт культури

  • Характеристики понять "особистість" та "індивід"

  • Підходи до вивчення відносин "особистість — культура"

  • Загальна характеристика культури

  • Людина — семіотична істота

  • Становлення античної особистості

  • Вплив особистості на культуру

  • Становлення особливості середньовічної особистості та суб'єктності

  • Ренесансна особистість

  • Рефлексія поняття "особистість" у роботах І.Канта

  • Криза європейської культури, особистості та суб'єктивності

  • Від сучасної особистості та суб'єктивності до особистості "можливої"

  • Розділ 3. Інтерсуб'єктивність культури та інтердієвість культури

  • Інтерсуб'єктивність соціокультурної реальності

  • Інтертекстуальність культури

  • Культура як "диференційована єдність"

  • Багатомірність саморефлексії культури

  • Розділ 4. Буття людини в культурі

  • Інституціоналізація життєвого досвіду

  • Життєві світи людини: єдність і специфіка

  • Значеннєвий універсам

  • Життєве середовище й екологія людини. Поняття і структура життєвого середовища. Екологічна структура.

  • Простір і час життєвого середовища

  • Праця в житті людей. Природничо-наукове пояснення еволюції праці людини

  • Гени і мозок. Інформаційна ємність людини

  • Соціальне і наукове знання. Істина, омана, правда і неправда

  • Про природу любові і сакральності

  • Людина сексуальна. Сексуальна культура

  • Насильство як засіб домінування і панування

  • Політика: ідеологія і практика

  • Природа і механізм гри

  • Класифікація ігор. Тенденції розвитку

  • Смерть як екзистенціальний і культурний феномен

  • Життя після смерті: досвід досліджень

  • Розділ 5. Ритуал — символ — міф

  • Ритуали і соціальні інститути

  • Визначення ритуалів

  • Дюркгейм про релігію і ритуали

  • Типи і функції ритуалів

  • Rites de passage

  • Що таке символ?

  • Міфологічна символізація

  • Міф як жттєва реальність

  • Міф: енергія і функції

  • Національний міф

  • Розділ 6. Ідеології

  • Конкретне розуміння власності

  • Абстрактне розуміння власності

  • Земля як власність

  • Свобода, рівність, братерство

  • Конкретна свобода

  • Свобода в "лівому" дискурсі

  • Правові ідеології

  • Парадокс світового інформаційного порядку
  • Розділ 7. Традиція — канон — стиль

  • Радянський політичний канон

  • Життєві форми в Шпрангера

  • Життєвий стиль і Lebensfuhrung

  • Що таке моностилізм

  • Сакральне ядро моностилістичної культури

  • Категорії полістилістичної культури

  • Нові культурні моделі

  • Культурний фундаменталізм

  • Розділ 8. Культура і соціальна структура

  • Вертикальні класифікації

  • "Модерністський проект"

  • Марксизм і модернізм

  • Модернізм у вивченні соціальної структури

  • Екскурс: українська реідеологізація

  • Критика модерністського підходу до вивчення нерівності

  • Нові диференціації

  • Нові диференціації і диференціюючі фактори в Україні

  • Соціальний розподіл стилів

  • Нова парадигма соціоструктурного підходу

  • Розділ 9. Прикордонні галузі пізнання соціокультурної динаміки. Постмодерн

  • Плюральність життєвого світу людини

  • Неоднорідність соціокультурного простору

  • Концепція децентрованої (розщепленої) особистості

  • Нова повсякденність

  • Віртуальне і реальне

  • Постмодерн і час

  • Соціальність прийдешньої епохи

  • Ідеологія постмодерну

  • Висновки

  • Література