О. Конт як основоположник соціології

Соціологія культури

Соціологія, починаючи з Опоста Конта, якого вважають родоначальником цієї науки, зосереджувалася насамперед на аналізі культурних закономірностей функціонування і розвитку суспільства. Хоча сам Конт вважав життя суспільства природним і об'єктивно закономірним процесом. Тому соціологія, за Контом, є наука про суспільство, яка завершує класифікаційну піраміду природничих наук йдучи за астрономією, фізикою, хімією та біологією. Він не переставав повторювати що людське суспільство - це насамперед спільність духу. "Ідеї керують і перевертають світ... весь соціальний механізм спочиває, зрештою, на думках". Органічна єдність людства чи його частини гарантується "загальною згодою", що грунтується насамперед на зв'язках морально-емоційного характеру. Соціальні інститути є гарантами згоди. Така насамперед держава, головне завдання якої — попереджати "фатальну схильність до корінної розбіжності в ідеях, почуттях та інтересах".

Основним змістом процесу розвитку суспільства є, за Контом, "прогрес духу". Власне кажучи, це прогрес форм людського пізнання світу, чи, як говорив Конт, прогрес людського розуму. Таких форм три (знаменитий контовський закон трьох стадій): теологічна, метафізична і наукова. їх можна вважати визначальними в суспільному розвитку, тому що, змінюючись самі по собі, вони змушують змінюватися всі інші сторони громадського життя. Кожному етапу розвитку розуму відповідають визначені форми господарства, політики, громадської організації.

Теологічну стадію, що охоплює древню історію і раннє середньовіччя (до 1300 p.), Конт поділяв на три періоди: фетишизм, політеїзм і монотеїзм. У період фетишизму люди приписували життя зовнішнім предметам і бачили в них богів (пізніше відповідну ранню форму релігійності стали іменувати анімізмом). При політеїзмі життям наділялися "фіктивні істоти" (наприклад, грецькі і римські боги), втручанням яких пояснювалося все, що відбувається. Епоха монотеїзму — це християнська епоха. Єдинобожжя змінило все: образ світу, мораль, вдачі і звичаї, господарство і політичні установи. Метафізична стадія (1300-1800 pp.) — стадія критичної і скептичної філософії, для якої характерне руйнування старих вірувань і взагалі старих порядків. Поширення наук, зростання їхнього суспільного значення, повсюдний розвиток ремесел і промисловості — свідчення настання наукової чи позитивної стадії розвитку духу, вищим вираженням якої, згідно з Контом, була його власна концепція "позитивізму" і її невід'ємна частина — закон трьох стадій.

Репрезентативна культура

Можна вважати, що не буде надмірною модернізацією спробувати пояснити контовські форми пізнання світу та їхній вплив на суспільство, його функціонування і зміни, використовуючи поняття репрезентативної культури.

"Культура, — пише сучасний німецький філософ Ф.Тенбрук, — є суспільним фактом настільки, наскільки вона є репрезентативною культурою, тобто виробляє ідеї, значення і цінності, що діють завдяки їхньому фактичному визнанню. Вона охоплює усі вірування, уявлення, світогляд, ідеї та ідеології, що впливають на соціальну поведінку, оскільки вони або активно поділяються людьми, або користуються пасивним визнанням".

Будучи зрозумілою як репрезентативна культура, культура перестає бути феноменом, що пасивно "супроводжує" суспільні явища, які при цьому протікають ніби, поза і крім культури, об'єктивно і незалежно від неї. Репрезентативна культура репрезентує, являє у свідомості членів суспільства всі і будь-які факти, які що-небудь означають для діючих індивідів. 1 означають вони для них саме те і тільки те, що дано в культурній репрезентації. Тільки це існує для членів суспільства і тільки в цьому, тобто в культурній репрезентації, існує суспільство.

Ґрунтуючись на концепції Тенбрука, можна сказати таке: контовські стадії розвитку суспільства (теологічна, метафізична і наукова) є не що інше, як послідовні форми існування репрезентативної культури. На теологічній стадії релігійний образ світу в його різноманітних конкретизація і розгалуженнях був основою соціальних дій і соціальних інститутів саме тому, що "активно поділявся" або "пасивно визнавався" усіма членами суспільства. На метафізичній стадії релігійний образ світу в його змінив метафізичний образ світу. На науковій стадії ідеологією ( і одночасно культурою) що обґрунтовує суспільний порядок, стала наука.

Якщо виходити з поняття репрезентативної культури, не можна міркувати так що релігійний чи метафізичний світогляд, релігійна чи метафізична ідеологія були помилковими, неправильно відображали світ. Оскільки цей світогляд, ця ідеологія репрезентує суспільство у свідомості його членів і, отже, стає основою соціальних дій, то суспільство виявляється саме таким, яким воно репрезентовано у свідомості. Культура не може бути помилковою, вона просто є.

Може виникнути природне запитання: як репрезентативна культура ставиться до суспільства, тобто до соціальної структури, інститутів, систем статусів, що розуміються як тверді об'єктивні утворення, що (і це ми бачимо щодня) зовсім не регулюються "думками", як вважав Конт, а, навпаки, служать рамками, що примусово регулюють відносини між людьми? Відповідь на це запитання буде такою: усі ці жорсткі соціальні факти при усій своїй очевидній жорсткості є саме фактами репрезентативної культури, тому що вони похідні від ідей, що "діють завдяки "ньому фактичному визнанню". Вони, ці ідеї (знову процитуємо Тенбрука) "впливають на соціальну поведінку, оскільки вони або активно поділяються (тобто підкріплюються конформною поведінкою), або користуються пасивним визнанням". Якщо прийняти цю відповідь, то можна зробити висновок, що всі жорсткі соціальні факти є не чим іншим, як фактами культури. При цьому не виникає необхідності протиставляти культуру і суспільство. Культурне бачення і соціальне бачення — це просто два різних аспекти бачення того самого феномена. У будь-якому емпіричному явищі соціального життя неможливо відокремити "соціальну частину" від "культурної частини"; тут маємо, як висловився Тенбрук, "безшовне з'єднання".

Інша справа, що розвиток і зміна всіх цих жорстких структур відбуваються при провідній ролі культури. У суспільному розвитку культура первинна; на кожному етапі розвиток культури пов'язаний з боротьбою ідей, тобто з висуванням альтернатив, їхнім обговоренням і активною підтримкою або з пасивним визнанням однієї з них як об'єктивно правильної. Ставши фактично діючою, ця альтернатива безпосередньо через поведінку, орієнтовану на її підтримку, перетворюється з об'єктивно правильної в просто об'єктивну, тобто у жорсткий соціальний факт, не перестаючи при цьому бути фактом культури

Тут ми повернемося до контовського твердження про те, що соціальний організм грунтується на поглядах, переконаннях, "думках", зміна яких спричиняє зміни у всіх сферах громадського життя. Але враховуються не всякі думки а думки, так би мовити, агентів змін. Тенбрук називає їх інтелектуалами чи культурними експертами. Кожне суспільство і кожна історична eпохa висуває своїх культурних експертів. Так, у "примітивних" суспільствах культурні експерти — це чаклуни, маги, шамани; на теологічній стадії (виходячи з термінології Конта) — жерці, священики, богослови; на метафізичній стадії — критичні та скептичні філософи; на науковій стадії — учені. Але завжди це - ідеологи, функція яких полягає в зміні пануючих думок і, отже, у зміні суспільства.

У цій інтерпретації, що використовує поняття репрезентативної культури, Конт усе-таки трохи модернізований. Культурна інтерпретація виключає уявлення про більшу чи меншу істинність пізнання суспільства самими його членами. Культура не може бути помилковою, тому що суспільство саме таке, яким воно є в культурі. Конт же, навпаки, називав ранні стадії розвитку людського духу "фіктивними", думаючи, що справжнє пізнання суспільного життя досягається на позитивній, науковій стадії (і вважаючи, до речі, що втіленням цієї істини є його власна філолофсько-соціологічна концепція). Крім того, у культурній інтерпретації недоречне поняття морального прогресу, оскільки між суспільством і його мораллю існує взаємно однозначна відповідність, і виносити судження про мораль попередніх культур — означає судити про них за критеріями, що їм чужі. У контовській же системі прогрес моральності супроводжує пізнавальний прогрес.

Ці відмінності далеко не другорядні. Вони свідчать про те, що система Конта містить одночасно дві тенденції: об'єктивістську, пов'язану з ідеєю прогресу соціального пізнання, а тому розділяючи суспільство і культуру, та культурно-аналітичну, котру ми намагалися розглянути, залучаючи поняття репрезентативної культури.

Наступний розділ:

Об'єктивізм


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціологія культури» автора Юрій М.Ф. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „О. Конт як основоположник соціології“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Культура в структурі соціологічного знання

  • О. Конт як основоположник соціології
  • Об'єктивізм

  • Веберівський погляд на розвиток капіталізму

  • Дві соціології

  • Визначення ситуації

  • Життєвий світ

  • Когнітивна мікросоціологія

  • Пізнання як творчість світу

  • Соціологічне поняття культури

  • Кінцеві ділянки значень

  • Три трактування історизму повсякденності

  • Еволюція конституюючих елементів повсякденності

  • Розділ 2. Особистість як засновник "себе" і суб'єкт культури

  • Характеристики понять "особистість" та "індивід"

  • Підходи до вивчення відносин "особистість — культура"

  • Загальна характеристика культури

  • Людина — семіотична істота

  • Становлення античної особистості

  • Вплив особистості на культуру

  • Становлення особливості середньовічної особистості та суб'єктності

  • Ренесансна особистість

  • Рефлексія поняття "особистість" у роботах І.Канта

  • Криза європейської культури, особистості та суб'єктивності

  • Від сучасної особистості та суб'єктивності до особистості "можливої"

  • Розділ 3. Інтерсуб'єктивність культури та інтердієвість культури

  • Інтерсуб'єктивність соціокультурної реальності

  • Інтертекстуальність культури

  • Культура як "диференційована єдність"

  • Багатомірність саморефлексії культури

  • Розділ 4. Буття людини в культурі

  • Інституціоналізація життєвого досвіду

  • Життєві світи людини: єдність і специфіка

  • Значеннєвий універсам

  • Життєве середовище й екологія людини. Поняття і структура життєвого середовища. Екологічна структура.

  • Простір і час життєвого середовища

  • Праця в житті людей. Природничо-наукове пояснення еволюції праці людини

  • Гени і мозок. Інформаційна ємність людини

  • Соціальне і наукове знання. Істина, омана, правда і неправда

  • Про природу любові і сакральності

  • Людина сексуальна. Сексуальна культура

  • Насильство як засіб домінування і панування

  • Політика: ідеологія і практика

  • Природа і механізм гри

  • Класифікація ігор. Тенденції розвитку

  • Смерть як екзистенціальний і культурний феномен

  • Життя після смерті: досвід досліджень

  • Розділ 5. Ритуал — символ — міф

  • Ритуали і соціальні інститути

  • Визначення ритуалів

  • Дюркгейм про релігію і ритуали

  • Типи і функції ритуалів

  • Rites de passage

  • Що таке символ?

  • Міфологічна символізація

  • Міф як жттєва реальність

  • Міф: енергія і функції

  • Національний міф

  • Розділ 6. Ідеології

  • Конкретне розуміння власності

  • Абстрактне розуміння власності

  • Земля як власність

  • Свобода, рівність, братерство

  • Конкретна свобода

  • Свобода в "лівому" дискурсі

  • Правові ідеології

  • Парадокс світового інформаційного порядку

  • Розділ 7. Традиція — канон — стиль

  • Радянський політичний канон

  • Життєві форми в Шпрангера

  • Життєвий стиль і Lebensfuhrung

  • Що таке моностилізм

  • Сакральне ядро моностилістичної культури

  • Категорії полістилістичної культури

  • Нові культурні моделі

  • Культурний фундаменталізм

  • Розділ 8. Культура і соціальна структура

  • Вертикальні класифікації

  • "Модерністський проект"

  • Марксизм і модернізм

  • Модернізм у вивченні соціальної структури

  • Екскурс: українська реідеологізація

  • Критика модерністського підходу до вивчення нерівності

  • Нові диференціації

  • Нові диференціації і диференціюючі фактори в Україні

  • Соціальний розподіл стилів

  • Нова парадигма соціоструктурного підходу

  • Розділ 9. Прикордонні галузі пізнання соціокультурної динаміки. Постмодерн

  • Плюральність життєвого світу людини

  • Неоднорідність соціокультурного простору

  • Концепція децентрованої (розщепленої) особистості

  • Нова повсякденність

  • Віртуальне і реальне

  • Постмодерн і час

  • Соціальність прийдешньої епохи

  • Ідеологія постмодерну

  • Висновки

  • Література