Ідеологія постмодерну

Соціологія культури

Узагальнюючи соціокультурну практику постмодерну, X. Бсртенс виділяє деякі істотні спільні риси постмолерністського світогляду:

• Найбільш значущою, центральною рисою, шо виявляється у всіх концепціях постмодерну, є визнання онтологічної невизначеності, децентроваиості,заперечення привілейованих мов культури, пінних дискурсі".

• Взаємодія "продукту" практики постмодерну з його "користувачем" виявляється подібною з відносинами, що складаються в межах психоаналізу між аналітиком і пацієнтом. "І я. і ви — обоє ми фікції, як герой постмолерністського роману. Саме особисте, центральне, що я маю, — моя ідентичність — знаходиться не в мені, а в нашій з вами взаємодії чи в розщепленому "я". Таким чином, для постмодерну характерне розмивання меж "его", відмова відонтологізації індивідуальності.

Світогляд постмодерну не є погодженою цілісністю, яка дає суб'єкту силу для встановлення порядку — нехай суб'єктивного — на своє оточення. І принципова невизначеність відносин "его" з оточенням спонукує рух суб'єкта в двох напрямах. Один з них — нереференціальний — це відмова від співвіднесеності і значення будь-кого, шо позначає і шо позначається, та прийняття абсурдності світу як даності. Інший — референціальний — це спроба знайти такі співвіднесеності і побудувати нехай локальні, тимчасові, відносні, але істини, так звані маленькі істини.

Нереференціальний напрям містить у собі саморефлексію, метадіяльність і перформативність, що не мають на меті співвіднесення і пошук значення у відносинах позначаючого (твори, відносини, символи) і позначуваного (реальності). Нереференціальний напрям не допомагає встановити ніяких інших значень, крім тих, що вміщені в рамках культурного тексту чи процесу його становлення, відбитого в переживанні.

Референційний напрям пов'язаний з активним прагненням індивіда - у тому числі і через "перформанс" — освоїти феноменально даний світ. Цей напрям поєднує в собі всі спроби позитивного досвіду: встановлення значень, безпосереднього Переживання без накладення на нього апріорних сигніфікацій, уявлення про існування чогось іншого, нарешті, породження тимчасових значень.

- У межах постмодерну міняється ставлення до відчуження і розщеплення особистості, що було настільки негативним у модернізмі. Тут немає жалю втратою "об'єктивного" порядку цінностей, утому числі моральних; більше того, про нього говориться в релятивістському тоні. Його відносність розглядається як звільнення, як "прелюдія" до нових ідентичностей. Багато ідеологів постмодерну вважають його не художнім чи культурним рухом, а чимось подібним до геологічного зрушення в способі мислення і баченні світу. Це нова епістема, шо включає і перевершує загальний онтологічний сумнів, породжуваний традицією, раціональною західною філософією. За рахунок об'єднання екзистенціалізму, екологізму, антропологізму прихильники постмодерну сподіваються на подолання кризи західного раціоналізму, шо у класичному варіанті вичерпав свій евристичний і пояснювальний потенціал.

Характерні риси постмодерністського світобачення в порівнянні з класичною парадигмою пізнання можна уявити в узагальненому вигляді таким чином: визнання плюралістичності світу як конгломерату співіснуючих універсумів, а не моністичний, системний погляд на нього; ризоматичний принцип динаміки соціокультурного життя, а не чітко структурована еволюція; напруження між культурною територіальністю і маргінальністю розщепленої особистості, а не її структурна цілісність і однорідність. Постмодернізм варто розглядати як культурну домінанту, шо вказує на присутність і співіснування в соціокультурному світі зовсім різних рівнів реальності.

У процесах упорядкування людиною своїх відносин з оточенням можна виділити, принаймні, три рівні, шо конституюють, але функціонально автономних. По-перше, емпірична даність, сприймана на рівні індивідуальних переживань і уявлень. Це та безпосередня реальність, у якій індивід існує й орієнтується. По-друге, абстрактні теоретичні концепції, забезпечувані науковими і філософськими побудовами, що пояснюють принципи формування, існування й обґрунтування пропонованих ними порядків як реальних, надійних і достовірних. По-третє, проміжна сфера, що знаходиться між емпірично пережитим і теоретично встановленим та належить до правил побудови і використання кодів, які дозволяють робити інтрасуб'єктивний і теоретичний досвід перевіряючим і комуніціюючим. Наявність цього рівня релятивізує істинність як безпосереднього сприйняття, так і традиційної наукової чи філософської доктрини. Тут культурні коди дистанціюються від онтологічних припущень, висвічується їх операціональна механіка, і стає зрозумілим, що будь-який кодифікований емпіричний порядок не даний апріорі, а сконструйований у процесі вирішення якихось цікавих для людей завдань. Постмодерністське світобачення відноситься саме до цієї сфери конструювання відносин з оточенням, його пізнання, що детермінує критерії близькості між речами, їх подібності й відмінності, їх упорядкування й інтерпретації.

Таким чином, на зміну встановленим тотожностям і відмінностям у структурованому світі, характерному для класичного типу пізнання, приходить спроба виявити й обґрунтувати процеси ототожнення і розрізнення в динамічному контексті, яким уявляється оточення людини в постмодерністській картині світу. Виявленню процесуальності, — писав М.Фуко, — допомагає акцентування "щілини", що існує в дихотоміях "відступу і повернення, мислимого і немислимого, емпіричного і трансцендентального, того, що відноситься до порядку позитивності, і того, що належить до порядку обґрунтувань. Відсторонення тотожності від самого себе, поява "щілини", що у якомусь розумінні знаходиться всередині тотожності, а в якомусь сама створює себе... лежить в основі того сучасного мислення, якому так поспішно приписують відкриття часу".

Узагальнюючи сказане вище, можна зробити висновок проте, шо в завдання соціології культури, пов'язаної з ідеологією постмодерну, входить вивчення не стільки речових, структурованих аспектів культури, скільки внутрішньоіндиві-дуальних і міжіндивідуальних процесів, що породжують стійкі і скороминувші культурні об'єкти — речі, ідеї, образи, оцінки. Відповідно акцент перемістився на непомітні, але дієві властивості людини, які визначають її відносини з оточенням, роблять їх автономними стосовно різних інституціональних (політичних, економічних, пізнавальних) структур. Мова йде про ті невідрефлексовані механізми, що відновлюють тканину культури в повсякденних контактах людей, відтворюють мікропорядки в динамічному життєвому середовищі й які є основним предметом дослідження в межах постмодерністської соціології культури.

Наступний розділ:

Висновки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціологія культури» автора Юрій М.Ф. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ідеологія постмодерну“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Культура в структурі соціологічного знання

  • О. Конт як основоположник соціології

  • Об'єктивізм

  • Веберівський погляд на розвиток капіталізму

  • Дві соціології

  • Визначення ситуації

  • Життєвий світ

  • Когнітивна мікросоціологія

  • Пізнання як творчість світу

  • Соціологічне поняття культури

  • Кінцеві ділянки значень

  • Три трактування історизму повсякденності

  • Еволюція конституюючих елементів повсякденності

  • Розділ 2. Особистість як засновник "себе" і суб'єкт культури

  • Характеристики понять "особистість" та "індивід"

  • Підходи до вивчення відносин "особистість — культура"

  • Загальна характеристика культури

  • Людина — семіотична істота

  • Становлення античної особистості

  • Вплив особистості на культуру

  • Становлення особливості середньовічної особистості та суб'єктності

  • Ренесансна особистість

  • Рефлексія поняття "особистість" у роботах І.Канта

  • Криза європейської культури, особистості та суб'єктивності

  • Від сучасної особистості та суб'єктивності до особистості "можливої"

  • Розділ 3. Інтерсуб'єктивність культури та інтердієвість культури

  • Інтерсуб'єктивність соціокультурної реальності

  • Інтертекстуальність культури

  • Культура як "диференційована єдність"

  • Багатомірність саморефлексії культури

  • Розділ 4. Буття людини в культурі

  • Інституціоналізація життєвого досвіду

  • Життєві світи людини: єдність і специфіка

  • Значеннєвий універсам

  • Життєве середовище й екологія людини. Поняття і структура життєвого середовища. Екологічна структура.

  • Простір і час життєвого середовища

  • Праця в житті людей. Природничо-наукове пояснення еволюції праці людини

  • Гени і мозок. Інформаційна ємність людини

  • Соціальне і наукове знання. Істина, омана, правда і неправда

  • Про природу любові і сакральності

  • Людина сексуальна. Сексуальна культура

  • Насильство як засіб домінування і панування

  • Політика: ідеологія і практика

  • Природа і механізм гри

  • Класифікація ігор. Тенденції розвитку

  • Смерть як екзистенціальний і культурний феномен

  • Життя після смерті: досвід досліджень

  • Розділ 5. Ритуал — символ — міф

  • Ритуали і соціальні інститути

  • Визначення ритуалів

  • Дюркгейм про релігію і ритуали

  • Типи і функції ритуалів

  • Rites de passage

  • Що таке символ?

  • Міфологічна символізація

  • Міф як жттєва реальність

  • Міф: енергія і функції

  • Національний міф

  • Розділ 6. Ідеології

  • Конкретне розуміння власності

  • Абстрактне розуміння власності

  • Земля як власність

  • Свобода, рівність, братерство

  • Конкретна свобода

  • Свобода в "лівому" дискурсі

  • Правові ідеології

  • Парадокс світового інформаційного порядку

  • Розділ 7. Традиція — канон — стиль

  • Радянський політичний канон

  • Життєві форми в Шпрангера

  • Життєвий стиль і Lebensfuhrung

  • Що таке моностилізм

  • Сакральне ядро моностилістичної культури

  • Категорії полістилістичної культури

  • Нові культурні моделі

  • Культурний фундаменталізм

  • Розділ 8. Культура і соціальна структура

  • Вертикальні класифікації

  • "Модерністський проект"

  • Марксизм і модернізм

  • Модернізм у вивченні соціальної структури

  • Екскурс: українська реідеологізація

  • Критика модерністського підходу до вивчення нерівності

  • Нові диференціації

  • Нові диференціації і диференціюючі фактори в Україні

  • Соціальний розподіл стилів

  • Нова парадигма соціоструктурного підходу

  • Розділ 9. Прикордонні галузі пізнання соціокультурної динаміки. Постмодерн

  • Плюральність життєвого світу людини

  • Неоднорідність соціокультурного простору

  • Концепція децентрованої (розщепленої) особистості

  • Нова повсякденність

  • Віртуальне і реальне

  • Постмодерн і час

  • Соціальність прийдешньої епохи

  • Ідеологія постмодерну
  • Висновки

  • Література