Культурний фундаменталізм

Соціологія культури

Так само як плюралістична демократія, полістилістична культура може здійснитися, якщо реалізовані дві передумови. Перша передумова — терпимість громадян стосовно нових і чужих культурних стилів та форм, їхня готовність жити в досить складному полістилістичному культурному середовищі. Друга передумова — наявність формальних (у тому числі законодавчо затверджених) правил взаємодії різних стилів, форм, культур, традицій у нормальному контексті повсякденного життя.

Зараз украй важко оцінювати рівень терпимості — готовності до мирного культурного існування всього населення колишнього Радянського Союзу. З одного боку, існує більш ніж сімдесятирічний досвід співіснування в багатонаціональній державі, коли між націями кордони були відсутні, більше чверті населення проживало поза "своїми" національними регіонами, розвивалися і міцніли реальні градації культурного добросусідства. З другого боку, це добросусідство можна пояснити як випадкове явище, як змушене об'єднання перед загальним і однадавим для всіх нещастям, яким був комуністичний режим. Посилення національної ворожнечі, національний ізоляціонізм, нетерпимість, сепаратизм що надзвичайно посилилися після розпаду СРСР, свідчать на користь другого пояснення. Але все-таки залишається надія, що після періоду національної ейфорії, викликаної становленням самостійних національних держав, почнуть відновлюватися колишні культурні, господарські та й просто родинні зв'язки, і багатокультурне співжиття знову стане нормою. Нинішні конфлікти мають в основному політичний характер і, зрештою, переборні.

Аналогічні проблеми виникають і при виробленні формальних демократичних правил, що регулюють взаємодії не тільки в політичній, а й у культурній сфері. Попереднє радянське культурне законодавство створювалося, виходячи з потреб моностилістичної офіційної культури. Тому на сучасному етапі розвиток або зіштовхується з застарілими нормами і розпорядженнями, або відбувається в правовому вакуумі. В останньому випадку панує свавілля чиновників. Усе вирішують гроші, політичні переваги, потреби і закономірності власне культурного розвитку відходять на другий план.

Але і сам розвиток культури в період переходу від моностилістичної культури до полістилістичної, тобто в період, як було сказано, стилістичного проміскуїтету, таїть у собі небезпеку з погляду майбутньої тенденції, а саме тенденції культурного фундаменталізму. '

Скажемо спочатку кілька слів про фундаменталізм взагалі і про культурний фундаменталізм зокрема. Цей термін уперше з'явився в США наприкінці XIX ст., коли був виданий морально-теологічний трактат "The Fundamentals of Christian Faith" ("Основи християнської віри"). Безліч членів християнських сект і деномінацій сприйняли "Основи" як прямий посібник з облаштування приватного і громадського життя. З тих пір американські фундаменталісти впливають на моральний клімат, політичний стиль, узагалі на життєві стилі американців.

Інший приклад — ісламський фундаменталізм в Ірані й в інших мусульманських країнах: релігійно-політичний і моральний рух, що ставить своєю метою формування теократичної ісламської держави. Якщо американські фундаменталісти досягли певного успіху, то іранські — повного. В Ірані доктрина, поведінкові норми і моральні принципи ісламу не просто впливові, вони практично цілком визначають і регулюють діяльність у будь-якій сфері суспільного і приватного життя. На противагу США — країні полістилістичної культури, де фундаменталісти дуже впливові тільки в деяких регіонах і в окремих сферах життя, Іран може вважатися зразком моностилістичної культурної організації.

Якщо повернутися до проблем України й інших країн СНД, можна сказати, що зараз тут існує небезпека "фундаменталізації", тобто встановлення моностилістичної культурної організації. Які механізми цього процесу?

Розглянемо, як відбувається інсценування нових культурних стилів (про умовність застосування терміна "новизна" уданому контексті говорилося вище), на прикладі стилю життя хіпі і "українця" - стилю, характерного для запорізьких козаків. Інсценування цих (і будь-яких інших) стилів з необхідністю припускає кілька етапів. Перший етап: засвоєння деякого доктринального ядра (у хіпі писана доктрина чи формальне вчення відсутні, але зміст ідеї виражається в наборі максим типу "Усі люди - брати", "Moke love, not" тощо; утім, є і відповідні книги, наприклад "Zen and the Art of Motorcycle Maintenance *, в "українців" — це ідея великого минулого України, виражена у певних історичних чи публіцистичних працях). Другий етап — вироблення відповідного морально-емоційного настрою (у хіпі - неспецифічний гуманістично-гедоністичний образ відчування, в "українців" - відображення того, що українські письменники і філософи писали українського характеру, української душ,). Третій етап - засвоєння поведінкового коду і символіки одягу. Четвертий етап - вироблення лінгвістичної компетенції. П'ятий етап - пристосування до мізансцен, де вибувається презентація обраного культурного чи життєвого стилю (у хіпі -вокзали, центральні вулиці та площі великих міст, в "українців" - православні храми . великі громадські будинки). Усе це логічно необхідні етапи, однак у реальній історії інсценування їх послідовності має, швидше, зворотний характер.

На перших етапах інсценування новачок почуває себе відчуженим від ролі. В міру розвитку інсценівки він усе більше і більше ідентифікує себе з роллю, що виконує. "Бути хіпі" чи "бути українцем" - це вже не гра, а реальне життя. Новостворений хіпі чи новостворений українець навчається виключати інших людей та інші життєві стилі зі свого середовища, завдяки чому досягає знач ного спрощення свого життя та свого світогляду, які стають більш послідовними. Логічною межею цього процесу є канонізація життя, тоталізація редукованого способу життя шляхом подальшого виключення не автентичних елементів, формування офіційного групового консенсусу тощо.

Усе це — типовий шлях формування того, що можна назвати культурним фундаменталізмом. Таким чином, культурний фундаменталізм можна визначити як процес тоталізації культурного стилю з його специфічною доктриною, почуттями, нормами, досвідом. Відзначимо, що будь-який культурний стиль може бути фундаменталізований. У випадку культурного фундаменталізму "актор на сцені" прагне до усе більш і більш автентичного життя, для чого виключає не автентичні елементи, домагається спрощення життєвого середовища, канонізації, тоталізації, вироблення позитивної установки життя. Він будує свою індивідуальну моностилістичну культуру за зразком моностилістичної культури своєї референтної групи.

Однак легко помітити, що, аналізуючи процес фундаменталізації культурного стилю, ми не зачепили такі важливі категорії моностилістичної культури, як ієрархія і телеологія. Справа в тому, що вироблення відповідних цим категоріям практик властиве далеко не будь-якому процесу фундаменталізації. Наприклад, вони відсутні в доктрині й традиції хіпі і, навпаки, є в українській національній традиції, як, утім, у будь-якій національній традиції. З суто формального погляду, зміст традиції і доктрини, що лежить в її основі, не відіграють ролі для процесу фундаменталізації. Фундаменталізм хіпі, ісламський фундаменталізм, український національний фундаменталізм — усе це різновиди культурного фундаменталізму. Вони належать до одного типу і є результатом тоталізації якого-небудь культурного стилю.

Але з погляду соціальних наслідків розвитку фундаменталістських установок зміст доктрини і традиції має величезне значення. В українській національній традиції, як і в будь-якій іншій національній традиції, у релігійних і квазірелігійних традиціях - у комуністичній традиції, ісламських доктринах - ієрархія і телеологія є невід'ємною частиною автентичного життя і, отже, невід'ємним елементом процесів їхнього інсценування. Більше того, автентична реставрація цих культурних і життєвих стилів припускає їх експансію. На противагу ньому, ідеологія хіпі, наприклад, не є експансіоністською: хіпі прагне до тоталізації свого власного життя і свого власного досвіду і тільки через це входить у свою групу, вливається у свою спільність чи Gemeinshaft, якщо скористатися терміном Ф.Теніса. Але спільність українців — це, за визначенням, усі українці. Спільність комуністичних віруючих — це, потенційно, усе людство (майже те саме можна сказати і про ісламський фундаменталізм). Тому нас не лякає фундаменталізм хіпі, але ми боїмося комуністичного, ісламського, будь-якого іншого національного і релігійного фундаменталізму.

У цьому аналізі ключовим є слово "тоталізація" — тоталізація світогляду і способу життя. Чисто логічно межі можливої тоталізації завжди фіксуються "зсередини": вони закладені в самому змісті доктрини і традиції, що представляють той чи інший культурний стиль. У процесі інсценування кожен культурний стиль рухається до цієї межі, тобто до фундаменталізації, до формування моностилістичної культури. Але тільки деякі з цих стилів мають експансіоністський потенціал, тобто є потенційною небезпекою як для політичної демократії, так і для полістилістичної культури взагалі.

Зараз важко визначити однозначно, які шанси тоталізації тих чи інших фундаменталістських течій в Україні. Все ж таки передумови для їхнього розвитку є. Історія свідчить, що швидке зростання фундаменталістських установок і їх успішна реалізація в державному масштабі пов'язані з масовими соціальними рухами. Найбільші тоталітарні режими, що базувалися на моностилістичній культурі — сталінська Росія і нацистська Німеччина, — виникли на хвилі соціальних рухів культурно-фундаменталістського напряму.

Також відомо, що фундаменталістські рухи міцніли саме в перехідні періоди, коли відбувалося розкладання моностилістичної культури і формування полістилістичної, тобто в періоди стилістичного проміскуїтету. У часи, важкі для людини через утрату життєвих орієнтирів, фундаменталістські рухи надають людині можливості культурної ідентифікації, отже, знаходження ґрунту під ногами. Така ситуація характерна для багатьох країн у найрізноманітніші моменти історії.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціологія культури» автора Юрій М.Ф. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Культурний фундаменталізм“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Культура в структурі соціологічного знання

  • О. Конт як основоположник соціології

  • Об'єктивізм

  • Веберівський погляд на розвиток капіталізму

  • Дві соціології

  • Визначення ситуації

  • Життєвий світ

  • Когнітивна мікросоціологія

  • Пізнання як творчість світу

  • Соціологічне поняття культури

  • Кінцеві ділянки значень

  • Три трактування історизму повсякденності

  • Еволюція конституюючих елементів повсякденності

  • Розділ 2. Особистість як засновник "себе" і суб'єкт культури

  • Характеристики понять "особистість" та "індивід"

  • Підходи до вивчення відносин "особистість — культура"

  • Загальна характеристика культури

  • Людина — семіотична істота

  • Становлення античної особистості

  • Вплив особистості на культуру

  • Становлення особливості середньовічної особистості та суб'єктності

  • Ренесансна особистість

  • Рефлексія поняття "особистість" у роботах І.Канта

  • Криза європейської культури, особистості та суб'єктивності

  • Від сучасної особистості та суб'єктивності до особистості "можливої"

  • Розділ 3. Інтерсуб'єктивність культури та інтердієвість культури

  • Інтерсуб'єктивність соціокультурної реальності

  • Інтертекстуальність культури

  • Культура як "диференційована єдність"

  • Багатомірність саморефлексії культури

  • Розділ 4. Буття людини в культурі

  • Інституціоналізація життєвого досвіду

  • Життєві світи людини: єдність і специфіка

  • Значеннєвий універсам

  • Життєве середовище й екологія людини. Поняття і структура життєвого середовища. Екологічна структура.

  • Простір і час життєвого середовища

  • Праця в житті людей. Природничо-наукове пояснення еволюції праці людини

  • Гени і мозок. Інформаційна ємність людини

  • Соціальне і наукове знання. Істина, омана, правда і неправда

  • Про природу любові і сакральності

  • Людина сексуальна. Сексуальна культура

  • Насильство як засіб домінування і панування

  • Політика: ідеологія і практика

  • Природа і механізм гри

  • Класифікація ігор. Тенденції розвитку

  • Смерть як екзистенціальний і культурний феномен

  • Життя після смерті: досвід досліджень

  • Розділ 5. Ритуал — символ — міф

  • Ритуали і соціальні інститути

  • Визначення ритуалів

  • Дюркгейм про релігію і ритуали

  • Типи і функції ритуалів

  • Rites de passage

  • Що таке символ?

  • Міфологічна символізація

  • Міф як жттєва реальність

  • Міф: енергія і функції

  • Національний міф

  • Розділ 6. Ідеології

  • Конкретне розуміння власності

  • Абстрактне розуміння власності

  • Земля як власність

  • Свобода, рівність, братерство

  • Конкретна свобода

  • Свобода в "лівому" дискурсі

  • Правові ідеології

  • Парадокс світового інформаційного порядку

  • Розділ 7. Традиція — канон — стиль

  • Радянський політичний канон

  • Життєві форми в Шпрангера

  • Життєвий стиль і Lebensfuhrung

  • Що таке моностилізм

  • Сакральне ядро моностилістичної культури

  • Категорії полістилістичної культури

  • Нові культурні моделі

  • Культурний фундаменталізм
  • Розділ 8. Культура і соціальна структура

  • Вертикальні класифікації

  • "Модерністський проект"

  • Марксизм і модернізм

  • Модернізм у вивченні соціальної структури

  • Екскурс: українська реідеологізація

  • Критика модерністського підходу до вивчення нерівності

  • Нові диференціації

  • Нові диференціації і диференціюючі фактори в Україні

  • Соціальний розподіл стилів

  • Нова парадигма соціоструктурного підходу

  • Розділ 9. Прикордонні галузі пізнання соціокультурної динаміки. Постмодерн

  • Плюральність життєвого світу людини

  • Неоднорідність соціокультурного простору

  • Концепція децентрованої (розщепленої) особистості

  • Нова повсякденність

  • Віртуальне і реальне

  • Постмодерн і час

  • Соціальність прийдешньої епохи

  • Ідеологія постмодерну

  • Висновки

  • Література