Три трактування історизму повсякденності

Соціологія культури

Історичний характер повсякденності можна трактувати потрійно. По-перше повсякденність історична, оскільки вона є світом культури, що, як писав Шюц, "ми сприймаємо в його традиційності і звичності та який доступний спостереженню, тому що "уже дане" відсилає людину до її власної діяльності і до діяльності інших, осадом, залишком якої воно є". Звичні форми поведінки існували до нас і засвоювалися нами в процесі навчання, самі ці форми склалися в діяльності попередніх поколінь.

По-друге, історичність як співвіднесеність з минулим і майбутнім є одним з обов'язкових вимірів повсякденного життя. Це пояснюється насамперед тимчасовим характером будь-якої дії. Планована дія співвідноситься не тільки з майбутнім (передбаченням майбутнього стану справ), але і з минулим. Причому співвіднесення з минулим має двоякий характер. З одного боку, будь-яка нова дія є якоюсь мірою повторенням уже того, що було, і укладається в рамки типу. У протилежному випадку повсякденність позбавилася б свого "нормального" характеру, кожна дія була би стрибком у незвідане (правда, самому діячеві ця повторюваність, відтворюваність не дає можливості сприймати тимчасові зміни.) Типова поведінка незмінна, позачасова.

З іншого боку, часовий характер дії виявляється у формуванні його мотиву. Мотив "для того, щоб" — основа зверненого в майбутнє проекту. Він формується на основі дії іншої людини, відповідний мотив якої з погляду цієї планованої дії розглядається як мотив "тому що". Таким чином, у кожній дії виявляється її співвіднесеність з минулим і майбутнім, є тимчасова координата.

Але тимчасовий вимір фігурує в повсякденності й інакше. Індивідуальна перспектива бачення світу кожною людиною містить у собі як світ сучасників, різні сектори, кола, фрагменти якого уявляються з різним ступенем виразності, так і світ попередників, а також світ, якщо можна так висловитися, спадкоємців. Різні люди залежно від їхньої біографічної ситуації уявляють ці світи по-різному. Наприклад, світ попередників для історика-фахівця виглядає зовсім не так, як його уявляє собі людина, що не знайомилася з минулим професійно. Але й історик бачить цей світ, тобто соціальну реальність минулого, диференційовано: у ньому виступають зони, більш-менш знайомі, що уявляються з більшим чи меншим ступенем виразності тощо. Інакше кажучи, системи релевантностей, обумовлені практичними інтересами діячів у повсякденному житті, диктують сприйняття не тільки сучасності, але і минулого: його глибину, виразність, спрямованість та інші характеристики. Це живий, так би мовити, безпосередній історизм повсякденності.

Живий характер світу попередників визначається і тим, що розвиток наших історичних уявлень, відкриття нових фактів, документів у певному розумінні розвивають, змінюють його. Крім того, цей світ постійно "приростає" у міру того, як сьогодення стає минулим. Факти і явища минулого в результаті цих змін отримують нову інтерпретацію і вже по-новому впливають на поведінку і мислення сьогоднішніх людей. Звичайно, можна сказати, що реальне минуле не змінилося, тобто не змінилися фізичні дії моїх попередників, "які наповнювали" їх емоційно-значеннєвий зміст, не змінилися, відійшовши в минуле, типологічні моделі, якими користувалися наші предки. Але зміна минулого впливає на повсякденні та наукові типології, застосовувані людиною в спілкуванні зі своїми сучасниками, і в цьому розумінні можна говорити про непрямий, але все-таки активний вплив минулого на сьогодення.

Таким чином, виявляється, що минуле все-таки у певному розумінні має майбутнє. Воно повертається не просто, тому що є зразком, якому відповідають традиційні форми дії, але тому що здатне, самозмінюючись (у результаті зусиль істориків і в міру свого приростання), впливати на типові форми діяльності в сьогодення.

Для того, щоб мова про вплив минулого на сьогодення не залишилася метафорою, розглянемо механізм цих впливів. Зрозуміло, не можна говорити про пряму і безпосередню взаємодію, що припускає фізичну присутність партнера, але разом з тим, цей вплив формально може мати структуру діалогу, бути взаємодією позицій, точок зору, і позиція, зайнята сучасником щодо минулого, спонукає його до поглибленого вивчення, відкриття в ньому нових сторін і опосередкувань, що, у свою чергу, змушує нас змінювати нашу позицію стосовно факту. Запитуючий історик рано чи пізно отримує відповідь з минулого.

Усе це стосується значеннєвих аспектів взаємин попередників і сучасників. У даному контексті термін "значеннєвий" не означає просто ''суб'єктивний'';адже типологічна інтерпретація взаємодії формує нове середовище діяльності, яка, будучи інтерсуб'єктивною з погляду її онтологічного статусу, об'єктивна як детермінанта діяльності, а тому за посередництвом практичної роботи у світ, породжує нові об'єктивні факти.

Але ми поки говоримо про значеннєві взаємодії, тому що світ минулого, яким його бачить повсякденний діяч, справді, мертвий і пасивний, а його активізація можлива тільки в ході спеціалізованої дослідницької діяльності. Виникає запитання: чи можлива повсякденність, у якій взаємодія минулого і сьогодення розумілася б натуралістично?

Такою повсякденністю, у якій минуле і сьогодення взаємодіяли, так би мовити, у реальному часі, була повсякденність життя в Стародавньому Єгипті. Мова йде не просто про культ предків. Відповідно до вірувань давніх єгиптян, загробне життя було продовженням земного життя. Померлого ховали, але він "...сприймався як реально існуючий, здатний завдати шкоди чи, навпаки, допомогти своїм близьким на землі, живі іноді намагалися установити контакт із померлими родичами за допомогою листів.., У листах викладалися прохання живих до померлого... Іноді прохання супроводжувалися погрозами. Деякі хвороби живих вважалися наслідком злого підступу померлих. Це було однією з причин виникнення переписування: конфлікт намагалися залагодити мирно".

Уданому контексті нас цікавлять не сучасні уявлення про можливість контактів з мертвими, а уявлення давніх єгиптян. Для них діалоги з мертвими — звертання до них, знаки, отримувані від них, — були природним, нормальним явищем повсякденності. Вони вірили, що люди попередніх поколінь мали майбутнє, залишалися вільними і могли впливати на світ сьогодення. Якщо вважати специфічні взаємини світу попередники) зі світом сучасників однією з найважливіших формальних структур повсякденності, можна сказати, що перед нами інша повсякденність.

Вище було відзначено, що історизм повсякденності може розумітися потрійно. Ми розглянули дві перші можливості: повсякденність як сукупність традиційних, тобто вже "ставших", засвоюваних у процесі виховання типів судження і дії, та включеність минулого і майбутнього в повсякденне життя як одного з її істотних структурних моментів.

Перейдімо до наступного питання: чи розвивається сама повсякденність історично? Питання це не таке просте, як може здатися на перший погляд. Якщо не замислюватися, відповідь буде такою: так, уявлення людей про нормальне і природне міняються в ході історії, виходить, міняється і повсякденність. Саме це мали на увазі Маркс і Енгельс, коли писали в "Німецькій ідеології", що "будь-який новий клас, який ставить себе на місце класу, що панував до нього, уже для досягнення своєї мети змушений представити свій інтерес як загальний інтерес усіх членів суспільства, ...надати своїм думкам форми загальності, зобразити їх як єдино розумні, загальнозначущі". Іншими словами, право, що виражає інтереси цього, нового класу, стає "природним правом", людина, що втілила в собі риси характерного індивіда цього класу стає "природною людиною", влада, якою користується цей клас, легітимізується як "природна влада". "Наприклад, у країні, де в даний період часу між королівською владою, аристократією і буржуазією відбувається суперечка через панування, де, таким чином, панування розділене, там пануючою думкою є вчення про поділ влади, про яке говорять як про вічний закон".

Той факт, що повсякденність змінюється в розумінні змісту ідей, що її наповнюють, не може викликати сумніву. Але й в умовах демократії, і в умовах тоталітаризму діють ті самі механізми формування уявлень про ці форми влади як про розумні і природні, діють ті самі соціальні механізми формування уявлень про об'єктивність цих форм, і при переході від тоталітаризму до демократії вони залишаються незмінними.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціологія культури» автора Юрій М.Ф. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Три трактування історизму повсякденності“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Культура в структурі соціологічного знання

  • О. Конт як основоположник соціології

  • Об'єктивізм

  • Веберівський погляд на розвиток капіталізму

  • Дві соціології

  • Визначення ситуації

  • Життєвий світ

  • Когнітивна мікросоціологія

  • Пізнання як творчість світу

  • Соціологічне поняття культури

  • Кінцеві ділянки значень

  • Три трактування історизму повсякденності
  • Еволюція конституюючих елементів повсякденності

  • Розділ 2. Особистість як засновник "себе" і суб'єкт культури

  • Характеристики понять "особистість" та "індивід"

  • Підходи до вивчення відносин "особистість — культура"

  • Загальна характеристика культури

  • Людина — семіотична істота

  • Становлення античної особистості

  • Вплив особистості на культуру

  • Становлення особливості середньовічної особистості та суб'єктності

  • Ренесансна особистість

  • Рефлексія поняття "особистість" у роботах І.Канта

  • Криза європейської культури, особистості та суб'єктивності

  • Від сучасної особистості та суб'єктивності до особистості "можливої"

  • Розділ 3. Інтерсуб'єктивність культури та інтердієвість культури

  • Інтерсуб'єктивність соціокультурної реальності

  • Інтертекстуальність культури

  • Культура як "диференційована єдність"

  • Багатомірність саморефлексії культури

  • Розділ 4. Буття людини в культурі

  • Інституціоналізація життєвого досвіду

  • Життєві світи людини: єдність і специфіка

  • Значеннєвий універсам

  • Життєве середовище й екологія людини. Поняття і структура життєвого середовища. Екологічна структура.

  • Простір і час життєвого середовища

  • Праця в житті людей. Природничо-наукове пояснення еволюції праці людини

  • Гени і мозок. Інформаційна ємність людини

  • Соціальне і наукове знання. Істина, омана, правда і неправда

  • Про природу любові і сакральності

  • Людина сексуальна. Сексуальна культура

  • Насильство як засіб домінування і панування

  • Політика: ідеологія і практика

  • Природа і механізм гри

  • Класифікація ігор. Тенденції розвитку

  • Смерть як екзистенціальний і культурний феномен

  • Життя після смерті: досвід досліджень

  • Розділ 5. Ритуал — символ — міф

  • Ритуали і соціальні інститути

  • Визначення ритуалів

  • Дюркгейм про релігію і ритуали

  • Типи і функції ритуалів

  • Rites de passage

  • Що таке символ?

  • Міфологічна символізація

  • Міф як жттєва реальність

  • Міф: енергія і функції

  • Національний міф

  • Розділ 6. Ідеології

  • Конкретне розуміння власності

  • Абстрактне розуміння власності

  • Земля як власність

  • Свобода, рівність, братерство

  • Конкретна свобода

  • Свобода в "лівому" дискурсі

  • Правові ідеології

  • Парадокс світового інформаційного порядку

  • Розділ 7. Традиція — канон — стиль

  • Радянський політичний канон

  • Життєві форми в Шпрангера

  • Життєвий стиль і Lebensfuhrung

  • Що таке моностилізм

  • Сакральне ядро моностилістичної культури

  • Категорії полістилістичної культури

  • Нові культурні моделі

  • Культурний фундаменталізм

  • Розділ 8. Культура і соціальна структура

  • Вертикальні класифікації

  • "Модерністський проект"

  • Марксизм і модернізм

  • Модернізм у вивченні соціальної структури

  • Екскурс: українська реідеологізація

  • Критика модерністського підходу до вивчення нерівності

  • Нові диференціації

  • Нові диференціації і диференціюючі фактори в Україні

  • Соціальний розподіл стилів

  • Нова парадигма соціоструктурного підходу

  • Розділ 9. Прикордонні галузі пізнання соціокультурної динаміки. Постмодерн

  • Плюральність життєвого світу людини

  • Неоднорідність соціокультурного простору

  • Концепція децентрованої (розщепленої) особистості

  • Нова повсякденність

  • Віртуальне і реальне

  • Постмодерн і час

  • Соціальність прийдешньої епохи

  • Ідеологія постмодерну

  • Висновки

  • Література