Криза європейської культури, особистості та суб'єктивності

Соціологія культури

У кантівських системі та рішенні була одна слабка ланка—метафізичне, навіть почасти містичне тлумачення розуму, а, отже, і тих раціональних та моральних обмежень, які накладалися на свободу особи. Як тільки відчуття єдиного європейського людства (культури) стало слабшати, що було цілком об'єктивним процесом (розширення знань про світ, криза імперій, розвиток демократичних інститутів, світові війни, становлення нових вогнищ цивілізації та інше), віра в розум, мораль і свободу особи (за Кантом ) стали предметом гострої критики і навіть заперечення. Завершує атаку на основні цінності європейського людства Фрідріх Ніцше, який заявив не тільки, що Бог помер, але також те, що старі уявлення про світ і людину не більше, ніж ілюзія; традиційна філософія, стверджує Ніцше, розглядає світ як застиглий, у той час як це безупинне становлення.

Ніцшеанська програма і світовідчування протилежні кантіанській. Тому, до речі, не особистість, орієнтована на мораль і розум, а надлюдина "завоює й організує" простір життя. Чим вона при цьому керується? Тільки прагненням до влади і своїми можливостями, які, якщо вона надлюдина, нічим не обмежені. Але чи не припускає поняття особистості, якщо, звичайно, його редукувати до нічим не обмеженої самостійної поведінки, уявлення про надлюдину як однієї зі своїх граничних можливостей?

До речі, і характерний для більш пізнього часу природничо-науковий підхід у психології і засноване на ньому інженерне трактування самостійної поведінки призводять до не менш зацікавлених висновків. У статті "Історичний зміст психологічної кризи" відомий російський учений Л.С.Виготський пише: "Не Шекспір у поняттях, як для Дильтея, але психотехніка — в одному слові, тобто наукова теорія, яка привела б до підпорядкування й оволодіння психікою, до штучного управління поведінкою. І далі: "У цьому розумінні має рацію Павлов, називаючи нашу науку останньою наукою про саму людину. Вона, справді буде останньою в історичний період наукою чи в передісторії людства. Коли говорять про переплавлення людини як про безсумнівну рису нового людства і про штучне створення нового біологічного типу, то це буде єдиний. перший вид

у біології, що створить сам себе... У майбутньому суспільств, психологія, справді, буде наукою про нову людину. Без цього перспектива марксизму й історії науки була б неповною".

Уданому випадку Виготський міркує так: оскільки людина є особистістю, то вона може направити самостійну поведінку на саму себе, на своє поліпшення і навіть переробку, оскільки одночасно вона - явище природи, то, пізнавши в природничо-науковій психології закони психіки, людина зможе керувати собою і навіть створити з цією метою новий тип людини.

Інший варіант перетворення людини, що теж спирається на уявлення про особистість, дає езотеризм. Розглянемо цей підхід детальніше.

Езотерична особистість

Кого можна вважати езотериком? По-перше, це людина, яка критично ставиться до основних цінностей сучасної культури, заперечує цю культуру. "Наш світ, яким для надто багатьох вичерпується реальність, — писав Бердяев, — мені вважається похідним. Він далекий від Бога. Бог у центрі. Усе далеке від Бога -провінціальне. Життя робиться плоским, маленьким; якщо немає Бога, вищого світу. У такому світі, позбавленому виміру глибини, немає і справжньої трагедії, і це, ймовірно, полонить багатьох". Тому вже не дивує, коли М.Бердяев оцінює цей світ значно нижче, ніж той. "У цьому світі необхідності, роз'єднаності та поневолення, — пише він, — у цьому занепалому світі, що не звільнився від влади долі, царює не Бог, а князь світу цього".

По-друге, езотерик—людина, що вірить в існування інших (духовних) реальностей. У езотеричному світі цілком уживаються і звичайні люди, і незвичайні істоти. Наприклад, в езотеричному світі Рудольфа Штейнера на рівних живуть як звичайні, духовні люди, так і їх почуття та переживання (особливі стихії та істоти духовного світу), навіть Христос з ангелами. У езотеричних світах Данила Андреева, крім людей, зустрічаються ще більш екзотичні істоти: Сатана, що має три жахливих вигляди, "уіцраори" (демони великодержавності), Антихрист, Планетарний Логос, Соборні душі народів, служителі пекла (чорти, "раруги", "ігви"), живі прообрази великих творів мистецтва і багато чого іншого.

Нарешті, езотерична людина - це людина, що розуміє і реалізує своє життя як шлях, що веде в езотеричну реальність. Підсумовуючи, можна сказати, що суть езотеричного світовідчування можна передати за допомогою трьох тез: 1 Наш звичайний світ, культура, розум - неістинні або ілюзорні. 2. Існує інший справжній світ (інша Реальність), де людина може знайти свій порятунок,знайти справжнє існування. 3. Людина може ввійти в цей справжній світ, але для цього вона повинна змінити своє життя, рішуче переробити себе. Власне, життєвий шлях езотерика зводиться до подібного перероблення, що включає духовну роботу і психотехніку.

Якщо для європейського світовідчування людина розвивається лише тією мірою, у якій це дозволяє культура, історичний момент і обставини, то езотерик вважає, що розвиток суспільства небажано йде за зміною індивідуумів. У європейській культурі особистість, що забігла вперед, в іншу або майбутню епоху, або гине, або частіше згодом з'являється геніальний інший варіант, саме при житті збожеволіти. З погляду езотеризму, особистість, яка забігла вперед, — норма культурного життя, яка має численних послідовників і шанувальників. Еволюцію роблять саме такі геніальні езотеричні особистості (люди нової раси), а інші люди, наприклад, так стверджує відомий східний езотерик Шрі Ауробіндо Гхош, залишаються осторонь від еволюційного потоку або їх просування уперед відбувається вкрай повільно. Що необхідно сьогодні, вважає Шрі Ауробіндо, так це поворот деяких або багатьох до бачення зміни порятунку через відкриття в собі Пуруши. Тенденція ця, упевнений Ауробіндо, вже існує і повинна буде рости з розвитком теперішньої всесвітньої кризи.

Що ж собою являє перероблення людини в межах езотеричної практики? Генії езотеризму стверджують, що наприкінці свого шляху, на який іноді йде майже все життя, вони потрапляють у справжню реальність (буддисти в Нірвану, штейнеріанці проходять у духовний світ, послідовники Шрі Ауробіндо еволюціонують у гностичну істоту тощо). Наприклад, Шрі Ауробіндо пише, що гностична істота буде жити в єдності з Богом, почуття болю перетворюються у вібрації блаженства, любов і захват від єднання з Богом будуть рости і розвиватися, поки не охоплять все існуюче. Особливі якості справжньої реальності додає все-таки не зміст, а життя переважно подіями цієї символічної реальності; езотерична особистість живе тим, що переходить у справжній світ і одночасно творить його. Така особистість не просто фантазує, марить, вона саме живе у своїй творчості, у міркуванні про світ, у прагненні зрозуміти граничні проблеми життя і буття. При такому більш широкому розумінні близьким до езотеричної культури є будь-яка значна в культурних відносинах творчість і новація. Відповідно, багато великих мислителів, художників і суспільних діячів переживали подібний езотеричний досвід.

Уже зі сказаного зрозуміло, що езотерична практика не зводиться до простих міркувань: це особливий спосіб життя, доля, життєвий шлях, жагуча спрямованість до езотеричного світу як кінцевої життєвої мети, прихильність до ідеальних форм життя, відомий аскетизм, робота над собою, установка на кардинальну зміну себе самого, горіння і напруга душі. Але й особлива культура життя, що включає в себе розроблення езотеричного навчання (або освоєння його), психотехнічну роботу над собою (відмовлення від бажань, що відхиляють езотерика на його шляху, культивування вчення, досягнення особливих станів свідомості, занурюючи його в езотеричні реальності тощо). Сюди ж відноситься проходження езотеричного ритуалу й одночасне створення його. Езотерична культура життя передбачає також створення школи і фігури вчителя.

Аналіз езотеричних навчань підказує цікаву гіпотезу, а саме: езотеричний світ улаштований так, щоб відповідати вищим реальностям самого езотерика. Наприклад, життєва моральна мета Рудольфа ІІІтейнера — єднання з Богом і цим закінчується в його вченні езотеричне сходження. Для Штейнера характерне активне, реформаторське ставлення до світу, цьому відповідає певний ступінь шляху такого Кення, йому властиве самопізнання і езотеричне життя, обидва ці моменти знайшли відображення в його вченні. Виходить, що духовний, невидимий світ; який Штейнер описує як об'єктивний, загальний для людей, Фактично є відображенням духовного (внутрішнього і зовнішнього) життя Рудольфа Штейнера, відображенню якому наданий статус загального буття. Але одночасно духовний світ - це дзеркало культури, яка переломлюється у свідомості і житті Штейнера, культури як ідеального життя, що з'єднує такі полюси, як Світ, Людина і Бог, сприйняття світу й активне ставлення до цього, Я (мікрокосм) і Світ (макрокосм), звичайний земний світ і світ езотеричний.

За Штейнером виходить, що людина входить у духовний світ, попередньо пізнаючи і формуючи саму себе. Вона потрапляє у вищий світ, так би мовити, через вікно свого Я. Тому цілком природно, що духовний світ є проекцією його Я, хоча Штейнер стверджує зворотне (незалежність духовного світу від людини). Тут однак постає принципове запитання, як Штейнер та інші езотерики досягають такої трансформації своєї психіки, коли їх внутрішнє життя і досвід починають сприйматися як самостійний, езотеричний світ? Щоб відповісти на поставлене запитання, розглянемо спочатку один приклад — використання йоги для потрапляння в Нірвану.

Зовні техніка йоги начебто не пов'язана з ученням Будди. Але якщо уважно придивитися до тих станів, які досягаються з її допомогою, то неважко помітити, що ця техніка є просто необхідною ланкою навчання. Справді, за допомогою йоги Будда і його учні отримували можливість, по-перше, звільняти свою душу (психіку) від усіх земних бажань (через пряме витіснення відповідних психічних бажань або шляхом їх переосмислення) і, по-друге, налаштовувати (програмувати) себе на стани, що відповідають тим реальностям, які вели в Нірвану. Тут можна навіть говорити про своєрідну "психотехнічну систему". Так, одні її прийоми (концентрація уявлень, заміщення візуальних видів внутрішніми візуальними образами, відволікання від збудливих і відволікаючих почуттів та думок) служили виробленню особливих здібностей, дозволяючи актуалізувати і навіть візуалізувати внутрішні уявлення і реальності. Інші прийоми (наприклад, занурення в "нечистоту" або звільнення від елементів душевного життя, що заважають) допомагали переосмислити і згорнути (знищити в собі) усі психічні потреби і реальності, викликаючи земні бажання, які утримують людину в звичайному житті. Третій прийом (викликання спеціальних уявлень і станів - "просвітління", "чистоти", "зібраності", просторової і розумової "нескінченності", "неіснування" тощо) дозволяв розвити і зміцнити саме ті сторони душі та реальності свідомості, які задовольняли вчення Будди.

Загальна логіка психотехнічної системи йоги визначала наступну стратегію: розвиток здібностей актуалізації внутрішніх реальностей і уявлень, згортання тих реальностей та уявлень, що не відповідали вченню, розвиток і вдосконалювання інших реальностей та уявлень, як. відповідають вченню, нарешті, актуалізація і візуалізація цих реальностей та уявлень. Оскільки вершина усієї підготовки — досягнення Нірвани, можна припустити, що наприкінці успішної підготовки (яку, підкреслимо, досягали лише деякі обдаровані індивіди) у людини виявлялися розмонтовані (подавлені) усі реальності, крім однієї. Ця реальність найбільш адекватно описується саме ідеєю Нірвани, тобто в ній переживаються (до цього часу розвинуті і відповідні здібності) стани неіснування, повної свободи, порожнечі. Зовні ж переживання цієї реальності ніяк не фіксується, і збоку Нірвана виглядає як тимчасова смерть. Так, для звичайного життя людина, що досягла Нірвани, ніби помирає. Тим самим, дійсно реалізується ідея Будди: ще при житті людина іде від страждань, утім, як і від життя як такого у звичайному розумінні.

Таким чином, уже йоги продемонстрували, що внутрішній досвід та інші психічні утворення (які самі змінюються під впливом психотехніки) можуть на зразок зовнішнього світу поставляти свідомості враження й образи. І не просто поставляти, а утворювати для людини повноцінний і найбагатший світ, де вона може нескінченно мандрувати, де вона живе. У цього внутрішнього світу (назвемо його "езотеричним"), який став для езотерика світом як таким, є дві важливі риси, що відсутні у світі звичайному. Перше, езотеричний світ виник на основі внутрішнього світу і досвіду самої людини. Тому езотеричний світ, з одного боку, принципово обмежений цим досвідом, з другого — абсолютно природний для людини; усі події і ситуації цього світу, усієї його реальності мають природну основу й аналоги (усвідомлювані чи неусвідомлювані) у житті конкретної людини. Образно кажучи, людина, що ввійшла в езотеричний світ, "летить у саму себе", "подорожує своїми власними психічними реальностями, занурюється у власний досвід". Друга риса така: езотеричний світ, на відміну від звичайного, піддається контрольованому перетворенню. За допомогою психотехніки він змінюється в напрямку того ідеалу, який задає сповідуюча людиною езотерична доктрина (вчення). Для нашої теми важливо відзначити, що езотеричний світ по-різному оцінюється і розуміється з запозиченої (езотеричної) і зовнішньої (науково-філософської) точок зору. Для езотерика — це справжня реальність, те, що "існує насправді", а не "здається"; для дослідника езотеризму — це багаторічна робота з психотехнічної трансформації психіки, яка створює для езотерика ілюзію остаточного порятунку.

В езотеричній культурі кінця XIX — початку XX ст. виділяються два різних напрями. Один, по суті, звернений до ідеї надлюдини, людини як перехідної істоти, що іде вперед і геть від цього життя. Інший напрям пов'язаний із прагненням перетворити саме це життя, розкрити в звичайній людині здатність до породження нових реальностей. Альтернатива тут така: або повний відхід зі звичайного життя і культури у світ уяви, або їх перетворення, зміна за законами езотеричного мислення, мови й уяви. Етичні установки езотеризму можна зрозуміти на прикладі буддизму. Дослідник буддизму Г. Ольденберг правильно відзначає, що Будда "велить не стільки любити свого ворога, скільки не ненавидіти його. Якщо Христос заповідав людям любов і співчуття ("любіть один одного"), то Будда — чесність. Моральна поведінка буддиста обмежена двома принципами: переконання, що нечесні, недобрі вчинки неминуче спричиняють за законом карми.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціологія культури» автора Юрій М.Ф. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Криза європейської культури, особистості та суб'єктивності“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Культура в структурі соціологічного знання

  • О. Конт як основоположник соціології

  • Об'єктивізм

  • Веберівський погляд на розвиток капіталізму

  • Дві соціології

  • Визначення ситуації

  • Життєвий світ

  • Когнітивна мікросоціологія

  • Пізнання як творчість світу

  • Соціологічне поняття культури

  • Кінцеві ділянки значень

  • Три трактування історизму повсякденності

  • Еволюція конституюючих елементів повсякденності

  • Розділ 2. Особистість як засновник "себе" і суб'єкт культури

  • Характеристики понять "особистість" та "індивід"

  • Підходи до вивчення відносин "особистість — культура"

  • Загальна характеристика культури

  • Людина — семіотична істота

  • Становлення античної особистості

  • Вплив особистості на культуру

  • Становлення особливості середньовічної особистості та суб'єктності

  • Ренесансна особистість

  • Рефлексія поняття "особистість" у роботах І.Канта

  • Криза європейської культури, особистості та суб'єктивності
  • Від сучасної особистості та суб'єктивності до особистості "можливої"

  • Розділ 3. Інтерсуб'єктивність культури та інтердієвість культури

  • Інтерсуб'єктивність соціокультурної реальності

  • Інтертекстуальність культури

  • Культура як "диференційована єдність"

  • Багатомірність саморефлексії культури

  • Розділ 4. Буття людини в культурі

  • Інституціоналізація життєвого досвіду

  • Життєві світи людини: єдність і специфіка

  • Значеннєвий універсам

  • Життєве середовище й екологія людини. Поняття і структура життєвого середовища. Екологічна структура.

  • Простір і час життєвого середовища

  • Праця в житті людей. Природничо-наукове пояснення еволюції праці людини

  • Гени і мозок. Інформаційна ємність людини

  • Соціальне і наукове знання. Істина, омана, правда і неправда

  • Про природу любові і сакральності

  • Людина сексуальна. Сексуальна культура

  • Насильство як засіб домінування і панування

  • Політика: ідеологія і практика

  • Природа і механізм гри

  • Класифікація ігор. Тенденції розвитку

  • Смерть як екзистенціальний і культурний феномен

  • Життя після смерті: досвід досліджень

  • Розділ 5. Ритуал — символ — міф

  • Ритуали і соціальні інститути

  • Визначення ритуалів

  • Дюркгейм про релігію і ритуали

  • Типи і функції ритуалів

  • Rites de passage

  • Що таке символ?

  • Міфологічна символізація

  • Міф як жттєва реальність

  • Міф: енергія і функції

  • Національний міф

  • Розділ 6. Ідеології

  • Конкретне розуміння власності

  • Абстрактне розуміння власності

  • Земля як власність

  • Свобода, рівність, братерство

  • Конкретна свобода

  • Свобода в "лівому" дискурсі

  • Правові ідеології

  • Парадокс світового інформаційного порядку

  • Розділ 7. Традиція — канон — стиль

  • Радянський політичний канон

  • Життєві форми в Шпрангера

  • Життєвий стиль і Lebensfuhrung

  • Що таке моностилізм

  • Сакральне ядро моностилістичної культури

  • Категорії полістилістичної культури

  • Нові культурні моделі

  • Культурний фундаменталізм

  • Розділ 8. Культура і соціальна структура

  • Вертикальні класифікації

  • "Модерністський проект"

  • Марксизм і модернізм

  • Модернізм у вивченні соціальної структури

  • Екскурс: українська реідеологізація

  • Критика модерністського підходу до вивчення нерівності

  • Нові диференціації

  • Нові диференціації і диференціюючі фактори в Україні

  • Соціальний розподіл стилів

  • Нова парадигма соціоструктурного підходу

  • Розділ 9. Прикордонні галузі пізнання соціокультурної динаміки. Постмодерн

  • Плюральність життєвого світу людини

  • Неоднорідність соціокультурного простору

  • Концепція децентрованої (розщепленої) особистості

  • Нова повсякденність

  • Віртуальне і реальне

  • Постмодерн і час

  • Соціальність прийдешньої епохи

  • Ідеологія постмодерну

  • Висновки

  • Література