Природа і механізм гри

Соціологія культури

Класик аналізу гри як фактора культури Й. Хейзинга вважав, що гра є заняттям позарозумовим. Граються і тварини. У грі ми маємо функцію живої істоти, що не може бути детермінована тільки біологічно, тільки логічно чи тільки етично. Чому дитина верещить від захоплення, граючись? Чому гравець, захоплюючись, забуває про все на світі, чому від публічного змагання шаленіє тисячна юрба?

Кожному з цих питань можна знайти пояснення, але що їх поєднує? Адже якщо навіть ті, хто грають, відчувають напруження, політ, пристрасть, радість чи почуття забави, то зрозуміло, шо ці емоції не є власне ігроутворюючими, а становлять лише емоційний супровід ігрової дії. Отже, для пояснення природи гри ми повинні вийти за межі людини граючої і шукати ігроутворюючу силу в культурі — цьому своєрідному продукті взаємодії людей, що несе їм ціннісно-нормативний порядок, науку й освіту. Але чи володіє культура сама по собі постійно відтворюючою силою відновлення, що рухає і світ гри? Без конкретної одиничної живої істоти тут не обійтися. Отже, ми у своїх пошуках істини в цьому питанні повинні об'єднати культуру і людину в одне ціле: в існування людини в конкретному суспільстві з його унікальною культурою. Лише розглядаючи гру як один з постійних феноменів людського існування, ми зможемо підійти до вирішення питання про природу гри. Тут є лише одне обмеження: ми розглядаємо світ людей, і тільки їхній світ, тому що біологічне пояснення — а воно потрібне було б, якби ми почали з твердження про те, що грають і тварини, — майже нічого не пояснює. Тому ми можемо говорити лише про біологічні передумови виникнення гри у світі людей.

И. Хейзинга всю культуру виводить із гри, оскільки поширює феномен гри і на тварин. Згідно з цим гра старша від людей. На перший погляд, це правильно, особливо коли ми починаємо розуміти гру через її ознаки, що лежать на поверхні: вона не диктується необхідністю (вільна дія), виводить граючого за межі повсякденності ("перерва повсякденності"), вона не утилітарна, вона відособлена від неігрового світу (має свій хронотоп, тобто простір — час), ігрове співтовариство утворює свій світ, свої правила (тварини добре розрізняють агресію і гру).

Однак ці ознаки не конституюють гру, вони лише супроводжують її, тому що їх можна приписати будь-якому світові людей: світу праці і знань, любові, боротьби.. . Якщо судити про природу гри лише за її ознаками, то дійдемо висновку, що все життя людей — це гра (недарма поширилася традиція в будь-якому світі шукати "правила гри" — у політиці, праві, моралі, в економічних і міжособистісних відносинах). Це говорить про те, що до гри ми стали ставитися як до епіфеномену, тобто похідного від багатьох факторів, у якого немає своєї життєстверджуючої сили.

Заглиблений аналіз питання приводить до таких поглядів на природу гри. Гра належить до тих культурно-діяльнісних утворень, суть яких виявляється лише в процесі умогляду і внутрішнього переживання граючого. Він входить у новий світ зі своїми правилами, які застав уже сформованими й у межах яких йому пропонується випробувати себе в ризикованому пориві до свого екзистенціального самовизначення і самоствердження. Цей поріг нового буття граючий переступає, часто впадаючи в стан екстазу — захопленого-несамовитого емоційного стану, що дає стартову енергію для розсіювання обріїв устояного буття. Вихідний зміст гри — прагнення людини до повноти буття, що породжує нові світи і дає їй відчуття такої повноти. Вільний діяльнісний стан, гострота відчуття якого особливо підсилюється у випадках гри з життям і смертю в ім'я усвідомлення граючим своєї екзистенції, — це не тренування і підготовка до життя, як ще тлумачать зміст і функції гри деякі дослідники, а саме життя, але в "Задзеркаллі", у зміщеному світі символіки, породженому фантазією, яка стимулюється прагненням кожної людини до свого природного, цілісного життя, визначеного, як їй здається, милостивою долею. Ці джерела у світі ідей виражені, наприклад, у тріадах Віра, Надія, Любов чи Добро, Істина, Краса.

У міру зростання розмаїтості людей (це історична тенденція) і розвитку індивідуальності людини такі символічні ігри, пов'язані з ігровим змістом, будуть розвиватися "вшир і всередину", тобто кількісно і якісно. Так, на наших очах бурхливо розвиваються віртуальні світи, зобов'язані своїм технічним походженням розвитку об'ємного телебачення.

Можна сказати про те, що суб'єктом гри є не людина, а сама гра, тобто тут примат гри над граючим, що пропонує свій механізм залучення людини в гру і проживання гри людиною. У цьому твердженні є щось містичне. Але це — на перший погляд. Усе стає зрозумілим на раціональному рівні, якщо ми переконаємось, шо гра своєю появою і розвитком зобов'язана природі людини, у якій закладене прагнення до самовизначення у світі людей. Фантазія людини при цьому виконує роль конструктора світу гри. Однак окрема людина, народжуючись і соціалізуючись, застає безліч форм і видів гри вже устояними, і в цьому розумінні її включення у світ гри виробляється самою грою. У цьому випадку вона — володар над граючим. Гра тією ж мірою творить гравця, шо, граючи, відтворює і творить світ гри.

Й. Хейзинга зводить усю культуру до феномена гри, а її саму виводить з ритуалу. Зараз добуто багато доказів на користь того, шо це не так і шо гра, якщо її сутність розуміти, виходячи з природи людини, є щось таке, що неможливо зрозуміти без урахування фундаментальних основ існування людини у світі людей і світі природи. Більше того, вона є одним з цих феноменів, що постійно відтворюються в житті людей, яка породжує, у свою чергу, мистецтво, ритуал, релігійні і світські культи, спорт тощо. І гростворююча сила укладена у вічному прагненні людей до особистого самоствердження і самовизначення, до цілісності своєї особистості за рахунок пошуку нових світів в умовах кінця свого існування.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціологія культури» автора Юрій М.Ф. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Природа і механізм гри“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Культура в структурі соціологічного знання

  • О. Конт як основоположник соціології

  • Об'єктивізм

  • Веберівський погляд на розвиток капіталізму

  • Дві соціології

  • Визначення ситуації

  • Життєвий світ

  • Когнітивна мікросоціологія

  • Пізнання як творчість світу

  • Соціологічне поняття культури

  • Кінцеві ділянки значень

  • Три трактування історизму повсякденності

  • Еволюція конституюючих елементів повсякденності

  • Розділ 2. Особистість як засновник "себе" і суб'єкт культури

  • Характеристики понять "особистість" та "індивід"

  • Підходи до вивчення відносин "особистість — культура"

  • Загальна характеристика культури

  • Людина — семіотична істота

  • Становлення античної особистості

  • Вплив особистості на культуру

  • Становлення особливості середньовічної особистості та суб'єктності

  • Ренесансна особистість

  • Рефлексія поняття "особистість" у роботах І.Канта

  • Криза європейської культури, особистості та суб'єктивності

  • Від сучасної особистості та суб'єктивності до особистості "можливої"

  • Розділ 3. Інтерсуб'єктивність культури та інтердієвість культури

  • Інтерсуб'єктивність соціокультурної реальності

  • Інтертекстуальність культури

  • Культура як "диференційована єдність"

  • Багатомірність саморефлексії культури

  • Розділ 4. Буття людини в культурі

  • Інституціоналізація життєвого досвіду

  • Життєві світи людини: єдність і специфіка

  • Значеннєвий універсам

  • Життєве середовище й екологія людини. Поняття і структура життєвого середовища. Екологічна структура.

  • Простір і час життєвого середовища

  • Праця в житті людей. Природничо-наукове пояснення еволюції праці людини

  • Гени і мозок. Інформаційна ємність людини

  • Соціальне і наукове знання. Істина, омана, правда і неправда

  • Про природу любові і сакральності

  • Людина сексуальна. Сексуальна культура

  • Насильство як засіб домінування і панування

  • Політика: ідеологія і практика

  • Природа і механізм гри
  • Класифікація ігор. Тенденції розвитку

  • Смерть як екзистенціальний і культурний феномен

  • Життя після смерті: досвід досліджень

  • Розділ 5. Ритуал — символ — міф

  • Ритуали і соціальні інститути

  • Визначення ритуалів

  • Дюркгейм про релігію і ритуали

  • Типи і функції ритуалів

  • Rites de passage

  • Що таке символ?

  • Міфологічна символізація

  • Міф як жттєва реальність

  • Міф: енергія і функції

  • Національний міф

  • Розділ 6. Ідеології

  • Конкретне розуміння власності

  • Абстрактне розуміння власності

  • Земля як власність

  • Свобода, рівність, братерство

  • Конкретна свобода

  • Свобода в "лівому" дискурсі

  • Правові ідеології

  • Парадокс світового інформаційного порядку

  • Розділ 7. Традиція — канон — стиль

  • Радянський політичний канон

  • Життєві форми в Шпрангера

  • Життєвий стиль і Lebensfuhrung

  • Що таке моностилізм

  • Сакральне ядро моностилістичної культури

  • Категорії полістилістичної культури

  • Нові культурні моделі

  • Культурний фундаменталізм

  • Розділ 8. Культура і соціальна структура

  • Вертикальні класифікації

  • "Модерністський проект"

  • Марксизм і модернізм

  • Модернізм у вивченні соціальної структури

  • Екскурс: українська реідеологізація

  • Критика модерністського підходу до вивчення нерівності

  • Нові диференціації

  • Нові диференціації і диференціюючі фактори в Україні

  • Соціальний розподіл стилів

  • Нова парадигма соціоструктурного підходу

  • Розділ 9. Прикордонні галузі пізнання соціокультурної динаміки. Постмодерн

  • Плюральність життєвого світу людини

  • Неоднорідність соціокультурного простору

  • Концепція децентрованої (розщепленої) особистості

  • Нова повсякденність

  • Віртуальне і реальне

  • Постмодерн і час

  • Соціальність прийдешньої епохи

  • Ідеологія постмодерну

  • Висновки

  • Література