Життєве середовище й екологія людини. Поняття і структура життєвого середовища. Екологічна структура.

Соціологія культури

Термін "життєве середовище" охоплює такі окремі середовища, як природне і виробниче, середовище щоденних пересувань, відпочинку і домашнє середовище. Усі вони можуть і за своїми функціями, і організаційно дуже серйозно суперечити одне одному, що, природно, впливає на здоров'я, психіку і світовідчуття людини, яка переміщається протягом доби з одного середовища в інше, як "човник". Так, праця, що протікає в умовах загазованості чи підвищеного шуму, їзда в переповненому автобусі, нераціональне витрачання часу в черзі тощо можуть спричинити стресовий, депресивний стан індивіда ("утома від життя"), що перешкоджає сприйняттю навіть естетично прекрасних архітектурних ансамблів, історичних пам'ятників, теплоти людських стосунків у родині чи найближчому соціальному оточенні.

Зараз особливо загострилося становище в природному середовищі: екологічна криза стала глобальною і вимагає термінових скоординованих дій урядів усіх країн світу. Тому на перший план в аналізі життєвого середовища людини виступають проблеми природокористування.

Людина була і залишається у своїй основі істотою, що є частиною природи — її організм зароджується розвивається і помирає за законами природу ..Природою йому відпущено в середньому 700 тис. годин життя, з них на сон, опікуване дитинство і безпомічну старість іде приблизно 300 тис. годин. У час. що залишився, людина, природно, прагне не тільки повнокровно жити, але і самоактуалізуватися. Але і цей мізерний у порівнянні з вічністю час скорочується через погіршення природних умов: так, здоров'я людини, виявляється, лише на 20% (приблизно!) залежить від лікарської допомоги, а все інше чималою мірою визначається тим, яким повітрям дихає людина, як і чим харчується, у якому режимі живе. Погіршення екологічної ситуації позначається і на захворюваннях: у нашій країні в 25-30% дітей - хронічні хвороби, а в екологічно несприятливих районах захворюваність дітей у 1,5 - 2 рази вища, ніж у більш сприятливих.

Розглянемо теоретичні аспекти цієї проблеми. Наукою, що вивчає відносини між живою і неживою природою, є екологія. Якщо судити за етимологією слова "екологія", то мова повинна йти про науку, що описує наш дім у найширшому розумінні цього слова (з грецької "ойкос" - дім). У XX ст. стало зрозуміло, що без обліку перетворюючої діяльності людини питання екології вирішувати неможливо, так з'явилося поняття "соціосфера" (слідом за "біосферою"), що включає в себе техносферу, суспільні відносини і культуру. Останнім часом виділений термін "антропосфера", що описує проблеми, які виникають між людиною і природою. З його допомогою вивчають створену людьми техніку, домашніх тварин і культурні рослини з погляду їхнього впливу на життя людини як безпосередніх факторів його життєзабезпечення. Нині в теорії (інвайронменталізм) існують принаймні чотири концептуальних напрями: консерватизм, охоронна концепція, екологізм і економізм. Інвайронментальна соціологія описує механізм функціонування соціоекосистеми і виявляє структуру соціально-екологічного процесу, тобто пристосування організованих людських популяцій до середовища проживання. Механізм цей містить у собі соціальну організацію, що складається з культурної системи, соціальної системи і системи особистості. У центрі уваги теорії — взаємодія природного середовища і всього соціального комплексу. Соціальна організація в цілому визнається колективною адаптацією популяції до середовища.

У руслі логіки соціокультурного розуміння життєвого середовища подальший аналіз буде проводитися на основі двох суджень: 1) життєве, тобто вітальне, середовище забезпечує насамперед життя організму людини і функціонування його психіки. Тому нині основним показником якості життєвого середовища виступає характер екологічної ситуації; 2) природними координатами функціонування і розвитку життєвого середовища є простір і час, що перетворюються у власність людей (володіння за правом народження і за нормами культури).

До останнього часу в розумінні людством свого ставлення до природи переважала парадигма панування над нею, її насильницького перетворення засобами техніки заради задоволення нескінченно зростаючих потреб людей і їхніх суспільств. Технічний прогрес вважався і вважається основним шляхом до благоденства. Цей час породив технократичне мислення, що відрізняється вузьким прагматизмом у вирішенні проблем спільного життя безлічі людей. Виснаження природних ресурсів, забруднення середовища проживання ставлять перед усіма людьми дилему: або пасивно продовжувати діяти за колишнім "алгоритмом" пограбування природи, або різко змінювати загальне ставлення до неї. Такий виклик часу. Творча відповідь на нього полягає насамперед у формуванні екологічної культури населення, тобто знань, морально-правової системи, навичок позитивної взаємодії людини з природою. її повинні опанувати усі — від рядового громадянина до найвищих шарів влади, що приймають рішення в цій сфері. При цьому необхідно проводити в життя два принципи: І) культ життя людини, що є не паном, а органічною частиною природи. Цінність життя внутрішньо пов'язана з цінністю всієї природи — це значущість, що взаєморозвивається. "Благоговіння перед життям" — цей девіз А. Швейцера повинний бути основою гуманізації соціального життя і виховання екологічної культури в широких масах; 2) захист людини від неї самої, від її хижацького ставлення до природи. Ж. Дорст говорив, що людина з'явилася, "як черв'як у плоді, як міль у клубку вовни, і вигризла собі місце проживання, виділяючи із себе теорії, щоб виправдати свої дії". Широка гуманітаризація фізико-технічних теорій у процесі навчання в середній і вишій школі — ефективний шлях підготовки людей, здатних приймати грамотні і своєчасні рішення в екологічній сфері у своїй наступній управлінській діяльності.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціологія культури» автора Юрій М.Ф. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Життєве середовище й екологія людини. Поняття і структура життєвого середовища. Екологічна структура.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Культура в структурі соціологічного знання

  • О. Конт як основоположник соціології

  • Об'єктивізм

  • Веберівський погляд на розвиток капіталізму

  • Дві соціології

  • Визначення ситуації

  • Життєвий світ

  • Когнітивна мікросоціологія

  • Пізнання як творчість світу

  • Соціологічне поняття культури

  • Кінцеві ділянки значень

  • Три трактування історизму повсякденності

  • Еволюція конституюючих елементів повсякденності

  • Розділ 2. Особистість як засновник "себе" і суб'єкт культури

  • Характеристики понять "особистість" та "індивід"

  • Підходи до вивчення відносин "особистість — культура"

  • Загальна характеристика культури

  • Людина — семіотична істота

  • Становлення античної особистості

  • Вплив особистості на культуру

  • Становлення особливості середньовічної особистості та суб'єктності

  • Ренесансна особистість

  • Рефлексія поняття "особистість" у роботах І.Канта

  • Криза європейської культури, особистості та суб'єктивності

  • Від сучасної особистості та суб'єктивності до особистості "можливої"

  • Розділ 3. Інтерсуб'єктивність культури та інтердієвість культури

  • Інтерсуб'єктивність соціокультурної реальності

  • Інтертекстуальність культури

  • Культура як "диференційована єдність"

  • Багатомірність саморефлексії культури

  • Розділ 4. Буття людини в культурі

  • Інституціоналізація життєвого досвіду

  • Життєві світи людини: єдність і специфіка

  • Значеннєвий універсам

  • Життєве середовище й екологія людини. Поняття і структура життєвого середовища. Екологічна структура.
  • Простір і час життєвого середовища

  • Праця в житті людей. Природничо-наукове пояснення еволюції праці людини

  • Гени і мозок. Інформаційна ємність людини

  • Соціальне і наукове знання. Істина, омана, правда і неправда

  • Про природу любові і сакральності

  • Людина сексуальна. Сексуальна культура

  • Насильство як засіб домінування і панування

  • Політика: ідеологія і практика

  • Природа і механізм гри

  • Класифікація ігор. Тенденції розвитку

  • Смерть як екзистенціальний і культурний феномен

  • Життя після смерті: досвід досліджень

  • Розділ 5. Ритуал — символ — міф

  • Ритуали і соціальні інститути

  • Визначення ритуалів

  • Дюркгейм про релігію і ритуали

  • Типи і функції ритуалів

  • Rites de passage

  • Що таке символ?

  • Міфологічна символізація

  • Міф як жттєва реальність

  • Міф: енергія і функції

  • Національний міф

  • Розділ 6. Ідеології

  • Конкретне розуміння власності

  • Абстрактне розуміння власності

  • Земля як власність

  • Свобода, рівність, братерство

  • Конкретна свобода

  • Свобода в "лівому" дискурсі

  • Правові ідеології

  • Парадокс світового інформаційного порядку

  • Розділ 7. Традиція — канон — стиль

  • Радянський політичний канон

  • Життєві форми в Шпрангера

  • Життєвий стиль і Lebensfuhrung

  • Що таке моностилізм

  • Сакральне ядро моностилістичної культури

  • Категорії полістилістичної культури

  • Нові культурні моделі

  • Культурний фундаменталізм

  • Розділ 8. Культура і соціальна структура

  • Вертикальні класифікації

  • "Модерністський проект"

  • Марксизм і модернізм

  • Модернізм у вивченні соціальної структури

  • Екскурс: українська реідеологізація

  • Критика модерністського підходу до вивчення нерівності

  • Нові диференціації

  • Нові диференціації і диференціюючі фактори в Україні

  • Соціальний розподіл стилів

  • Нова парадигма соціоструктурного підходу

  • Розділ 9. Прикордонні галузі пізнання соціокультурної динаміки. Постмодерн

  • Плюральність життєвого світу людини

  • Неоднорідність соціокультурного простору

  • Концепція децентрованої (розщепленої) особистості

  • Нова повсякденність

  • Віртуальне і реальне

  • Постмодерн і час

  • Соціальність прийдешньої епохи

  • Ідеологія постмодерну

  • Висновки

  • Література