Розділ 7 Людина свого часу

Цей заклик блискавично поширився по всій Німеччині і справив на людей великий вплив. Увесь народ був схвильований, і багато людей ставали тепер під прапор Реформації. Противники Лютера, палаючи люттю помсти, змусили папу вжити рішучих заходів. Вирішено було негайно осудити його вчення. Реформаторові і його прихильникам було дано 60 днів для обміркування, і якщо вони за цей час не зречуться своїх поглядів, їх чекало відлучення від церкви.

Це була страшна криза Реформації. Протягом віків вирок Рима про відлучення від церкви викликав страх у наймогутніших світських монархів. Він піддавав могутні імперії спустошенню. На тих, хто підпадав під це прокляття, дивилися зі страхом і відразою, вони назавжди втрачали своїх попередніх друзів і знайомих, до них ставилися як до проголошених поза законом і переслідували аж до смерті. Лютер знав про цю страшну бурю, яка була готова знятися над ним, але залишався стійким, покладаючись на Христа як на свою опору і захист. З вірою і відвагою мученика він писав: “Що буде, я не знаю та й не хочу знати... Куди б не впав удар, я буду спокійний... Якщо навіть листя не падає без волі Творця, то тим більше ми можемо бути впевнені в Його опіці про нас. Не тяжко померти за Слово, бо Слово сталося тілом і Само померло за нас. Якщо ми помремо з Ним, то й оживемо з Ним, якщо ми перейдемо через усе те, через що Він перейшов раніше нас, то будемо там, де і Він, навіки, назавжди” (Ibid. V.6. Ch.9).

Коли Лютер отримав папську буллу, то сказав: “Я зневажаю і відкидаю і як безбожну і несправедливу... вона засуджує самого Христа... Я радий, що можу постраждати за найпрекраснішу справу. Я почуваю себе вільніше, бо тепер переконаний, що папа — це антихрист, а його престол — престол сатани” (Ibid. V.6. Ch.9).

Та все ж папський декрет дав свої наслідки. Тюрма, тортури і меч були досить сильними засобами, щоб змусити людину коритися. Слабкодухі й забобонні тремтіли перед указами папи, і хоч їх симпатії залишались на боці Лютера, та все ж багато з них вважали: життя надто дороге, аби віддати його за справу Реформації. Усе, здавалось, свідчило про те, що діяльності реформатора настав кінець.

Але Лютер залишався безстрашним. Рим вивергав на нього свої анафеми, і весь світ чекав, що він, без сумніву, або загине, або буде змушений зректися. Але з надзвичайною силою Лютер спрямував це прокляття на Рим і привселюдно заявив про своє остаточне відокремлення від римської церкви. У присутності багатьох студентів, докторів і мешканців міста він спалив папську буллу з канонічними постановами та іншими документами, які підтримували авторитет папської влади. “Мої вороги спалили мої книги, — сказав він, — щоб завдати шкоди істині, спотворюючи її в умах простого народу і гублячи їхні душі, а у відповідь на це я спалюю їхні книги. Тепер починається серйозна боротьба. Досі я тільки загравав з папою. Я розпочав цю справу в ім'я Боже, і вона буде завершена без мене, але Його силою” (Ibid. V.6. Ch.10).

На докори ворогів, котрі глузували над ним через марність його справи, Лютер відповідав: “Хто знає, чи не Бог обрав мене і покликав, тож чи не варто було б їм боятися, що, зневажаючи мене, вони зневажають Самого Бога? Вони говорять, що я один. Ні, Всемогутній зі мною. Мойсей був один при виході з Єгипту; Ілля був один під час царювання Ахаба; Ісая був один у Єрусалимі, а Єзекіїль — у Вавилоні. Бог ніколи не призначав пророками первосвящеників чи інших визначних осіб; Він звичайно обирав зневажених, простих людей, а раз навіть покликав пастуха Амоса. У кожному столітті святі, ризикуючи власним життям, викривали великих світу цього: царів, князів, священиків і вчених мужів. Я не кажу, що я пророк, але я говорю, що вони повинні тим більше боятися, тому що я один, а їх багато. Я вірю, що Слово Боже на моєму боці, а не на їхньому” (Ibid. V.6. Ch.10).

Та все ж не без тяжкої внутрішньої боротьби Лютер прийшов до рішення остаточно розірвати із римською церквою. У той час він писав: “З кожним днем я все більше відчуваю, як тяжко відкинути упередження, набуті в дитинстві. Хоч Святе Письмо на моєму боці, проте скільки страждань завдало мені переконання в тому, що я один повинен виступити проти папи як антихриста! Яким великим був біль мого серця! Скільки разів я із гіркотою ставив собі одне й те саме запитання, яке так часто чув з уст папістів: ‘Хіба тільки ти один такий мудрий, а всі решта помиляються? А що буде, якщо врешті-решт виявиться, що ти сам помилявся і потягнув за собою так багато душ, котрі навіки загинуть?’ — “Я боровся сам із собою, зі сатаною, поки нарешті Христос через Своє непогрішиме Слово не підкріпив моє серце проти всіх сумнівів” (Martyn. The Life and Times of Luther. P.372—373).

Папа погрожував Лютерові відлученням від церкви, якщо він не відречеться, і тепер здійснив свою погрозу. З'явилася нова булла, котра проголошувала остаточне відлучення реформатора від римської церкви і піддавала прокляттю його і тих, хто приймає його вчення. Почалася справжня велика боротьба.

Всі ті, кому Бог доручив проповідувати істини, що стосуються їхнього часу, неминуче зустрінуть опір. У дні Лютера проповідувалася істина, актуальна для його періоду. Є істина, важлива й для Церкви нашого часу. Той, Хто все чинить за Своєю волею, ставить людей у різні обставини і доручає їм особливі обов'язки, що відповідають тому часові, в який вони живуть. Якби люди оцінили послане їм світло, тоді вони отримали б глибші пізнання правди. Але чимало людей у наші дні не більше прагнуть пізнати істину, ніж цього бажали папісти, виступаючи проти Лютера. Зараз, як і в минулі століття, спостерігається та сама схильність до людських теорій і переказів, а не до Слова Божого. Нехай ті, хто проповідує істину для нашого часу, не сподіваються, що вона буде прийнята більш прихильно, ніж у дні реформаторів. Велика боротьба між істиною та оманою, між Христом і сатаною буде все більше посилюватися до кінця історії цього світу.

Ісус сказав Своїм учням: “Коли б ви були від світу, то світ любив би своє. А коли ви не від світу, а Я вибрав вас від світу, тому світ вас ненавидить. Пам'ятайте слово, яке Я говорив вам: ‘Раб не більший від господаря свого’ Якщо Мене переслідували, то будуть переслідувати і вас; якщо слово Моє зберігали, — то будуть зберігати і ваше>” (Івана 15:19—20). Господь ясно говорить: “Горе вам, як усі люди про вас говоритимуть добре, бо так само чинили фальшивим пророкам батьки їхні” (Луки 6:26). Дух цього світу і сьогодні суперечить духові Христа, як це було в попередні часи; і ті, хто проповідує Слово Боже в його чистоті, користуються сьогодні не більшою прихильністю, ніж їхні попередники. Форми боротьби проти правди можуть змінюватися, її ворожість може бути не такою відвертою, більш замаскованою, однак продовжує існувати той самий антагонізм, котрий виявлятиметься до кінця світу.