Розділ 37. Наш єдиний захист

“До закону й свідоцтва! Як вони не так кажуть, і як це слово, то немає в них світла зорі ранньої!” (Ісаї 8:20). Пророк вказує Божому народові на Святе Письмо як надійний захист від впливу фальшивого вчення і оманливої сили духів темряви. Сатана використовує будь-яку хитрість, щоб перешкодити людям знайомитися з Біблією, бо її ясні твердження викривають його обман. Під час кожного духовного відродження князь темряви посилює свою діяльність. Сьогодні він зосереджує всі свої зусилля для заключної битви з Христом і Його послідовниками. Останній великий обман незабаром постане перед нами. Антихрист творитиме чудеса перед нашими очима. Підробка істини буде настільки правдоподібною, що тільки за допомогою Святого Письма можна буде відрізнити істину від омани. Його свідченнями треба перевіряти кожне твердження і кожне чудо.

Усі, хто намагається дотримуватись Божих заповідей, зустрінуть опір і насмішки. Вони зможуть встояти тільки з Божою допомогою. Для того, щоб витримати майбутнє випробування, діти Божі повинні розуміти Його волю, відкриту в Його Слові. Вони зможуть вшанувати Бога належним чином лише тоді, коли матимуть правильне уявлення про Його характер, принципи правління, Божі плани і діятимуть згідно з ними. Тільки ті, хто зміцнив свій розум біблійними істинами, зможуть встояти в останній боротьбі. Кожна людина стане перед випробуванням: “Кому вона бажає коритися — Богові чи людям?” Вирішальна година наближається. Чи твердо ми стоїмо на скелі незмінного Божого Слова? Чи готові рішуче відстоювати заповіді Божі та віру Ісуса?

Перед розп'яттям Спаситель пояснював Своїм учням, що Він буде відданий на смерть і воскресне; ангели Божі, присутні там, намагалися закарбувати Його слова у свідомості і в серцях апостолів. Але учні прагнули звільнення з-під римського ярма і не могли допустити думки, щоб Той, в Кому зосереджені всі їхні надії, помре такою ганебною смертю. Слова, котрі вони повинні були пам'ятати, зникли з їхньої пам'яті. Коли настав час випробування, вони виявились непідготовленими. Смерть Ісуса повністю зруйнувала їхні сподівання, ніби Він ніколи не застерігав їх від цього. Так і в біблійних пророцтвах майбутнє відкривається перед нами так само ясно, як воно було відкрите й перед учнями Ісуса в Його словах. Події, пов'язані із закінченням часу благодаті та приготуванням до часу випробування, викладені зрозуміло. Проте більшість людей має таке мізерне уявлення про ці важливі істини, ніби їм вони ніколи не були відкриті. Сатана пильнує, щоб усунути будь-який вплив, котрий міг би направити людей на шлях спасіння, тоді час скорботи застане їх непідготовленими.

Коли Бог посилає людям такі важливі застереження, до того ж через посередництво святих ангелів, що летять серед неба, Він вимагає, щоб всяка, наділена здатністю мислити душа звернула увагу на цю вістку. Страшні суди чекають тих, хто вклоняється звірині й образові її (Об'явлення 14:9—11), отож ревно досліджуйте пророцтва, щоб довідатись, що таке тавро звіра і як уникнути його прийняття. Але більшість людей відвертається, щоб не слухати істини, і прислухається до людських байок. Апостол Павло, роздумуючи про останні дні, писав: “Настане-бо час, коли здорової науки не будуть триматись...” (2 Тимофію 4:3). Цей час уже прийшов. Люди не бажають слухати біблійних істин, бо вони не узгоджуються з бажаннями гріховного серця, що полюбляє світ; сатана посилає їм таку оману, яка їм подобається.

Але Бог має на землі народ, котрий керується Біблією і тільки Біблією як мірилом усіх вчень і основою всіх реформ. Ні думки вчених, ні висновки науки, ні символи віри чи постанови церковних соборів, такі ж численні та суперечливі, як і церкви, що стоять за ними, ні голос більшості, — ніщо не може і не повинно розглядатися як доказ чи заперечення якогось положення християнської віри. Перш ніж прийняти будь-яке вчення чи постанову ми повинні вимагати ясних доказів зі Слова Божого: “Так говорить Господь!”

Сатана безперервно намагається привертати нашу увагу до людини, а не до Бога. Він спонукає народ покладатися на єпископів, пасторів і професорів богослів'я як на своїх наставників, внаслідок чого вони не досліджують самостійно Святе Письмо і не мають уявлення про свої обов'язки. Опанувавши умами цих керівників, сатана через них може впливати на народ так, як йому заманеться. Коли Христос прийшов на землю, щоб проповідувати слова життя, простий народ охоче слухав Його, і багато людей навіть зі священиків, увірували в Нього. Але первосвященики і вожді Ізраїлю рішуче засудили й відкинули Його вчення. Хоч всі їхні спроби звинуватити Ісуса виявилися марними, хоч вони не могли не відчувати на собі впливу божественної сили й мудрості, якими супроводжувались Його слова, однак, замкнувшись у своїй упередженості, все ж таки відкинули найпереконливіші докази Його месіанства, бо інакше повинні були б стати Його учнями. Противниками Ісуса були мужі, котрих народ з дитинства навчений був поважати і перед авторитетом яких повинен був схилятись. “Чому ж, — запитували вони, — наші старійшини і вчені книжники не вірять в Ісуса? Хіба ці благочестиві мужі не прийняли б Його, якби Він був Христос?” Вплив цих учителів призвів до того, що юдейський народ відкинув свого Спасителя.

Дух, який керував вчинками священиків і старійшин того часу, виявляється й сьогодні серед багатьох, хто “має вигляд побожності”. Вони відмовляються досліджувати свідчення Писання про особливі істини для нашого часу. Зважаючи на численність своїх прихильників, їхнє багатство і вплив у суспільстві, вони зневажливо ставляться до захисників Істини, — тих нечисленних, бідних маловідомих людей, тому що визнають віру, яка відрізняється від віри всього світу.

Христос передбачив, що незаконне привласнення влади книжниками і фарисеями не припиниться з розсіянням юдеїв. Пророчим зором Він бачив звеличення людської влади, яка пануватиме над людським сумлінням, що для церкви було страшним прокляттям в усі часи. Його суворі докори книжникам і фарисеям, як і пересторога для народу — не йти за цими сліпими провідниками — записані в Святому Письмі як застереження для всіх прийдешніх поколінь.

Римо-католицька церква визнає право тлумачення Святого Письма тільки за духовенством. Слово Боже приховане від простого люду, і це мотивується тим, що лише духовні отці достатньо обізнані для того, аби пояснювати його. Хоч Реформація дала Святе Письмо, однак той самий принцип, на який посилався Рим, перешкоджає багатьом навіть у протестантських церквах самостійно досліджувати Біблію. Вони навчені сприймати вчення Біблії так, як його викладає церква, і тисячі людей не наважуються прийняти істини, які суперечать постановам церкви, незважаючи на те, що вони ясно і зрозуміло викладеш на сторінках Святого Письма.

Хоч Біблія містить багато застережень проти оманливих учень, однак чимало людей довіряють свої душі духовенству. В наш час тисячі віруючих на захист деяких пунктів свого віровчення не можуть навести жодних доказів духовних наставників. Вони не звертають жодної уваги на вчення Спасителя і водночас з беззастережним довір'ям приймають слова служителів церкви. Але хіба служителі не можуть помилятися? Як ми можемо ввіряти наші душі їхньому керівництву, якщо на основі Слова Божого ми не переконалися, що вони є носіями світла? Відсутність моральної відваги, необхідної для того, щоб залишити проторений світом шлях, змушує багатьох іти слідами вчених мужів; не бажаючи самостійно досліджувати істину, ці люди опиняються в кайданах хибних вчень, втративши будь-яку надію. Вони бачать, що істина для теперішнього часу виразно відкрита в Біблії, відчувають силу Духа Святого, Який супроводжує її проголошення, однак допускають, щоб опір духовенства позбавляв їх світла. Хоч розум і сумління переконують цих людей в істині, все ж засліплені душі не насмілюються думати інакше, ніж їх церковний служитель. Власне переконання, інтереси вічності приносяться в жертву невір'ю, гордощам й упередженості інших людей.

Сатана діє багатьма способами і за допомогою людського впливу утримує своїх полонених. Багатьох людей він здобуває тим, що зв'язує їх ніжними узами любові з ворогами хреста Христового. Якими б не були ці зв'язки — батьківськими чи синівськими, подружніми чи приятельськими, — результат один і той самий. Противники істини використовують свою силу, щоб панувати над сумлінням, а душі, які опинились під їх владою, не мають достатньо сміливості чи незалежності, щоб чинити згідно зі своїми власними переконаннями і обов'язками.

Істина і слава Божа нероздільні. Неможливо прославляти Бога, маючи в руках Біблію, і водночас дотримуючись хибних поглядів. Багато хто твердить що не має значення, в що вірить людина, головне — правильно жити. Але ж віра і формує наше життя. Якщо нам посилається істина, а ми нехтуємо можливістю досліджувати її, то фактично ми її відкидаємо, обираючи темряву замість світла.

“Є шляхи, які здаються людині простими, але кінець їх. — стежка до смерті” (Приповісті 16:25). Незнанням не можна вибачити оману, якщо була змога взнати Божу волю. Мандрівник стоїть на роздоріжжі й дороговказ допомагає йому довідатись, куди провадить кожний шлях. Якщо він не зверне уваги на дороговказ і сам вибере собі дорогу, яка здається йому правильною, то, незважаючи на всю його щирість, він ризикує опинитись на хибній дорозі. Бог дав нам Своє Слово, щоб ми познайомилися з Його вченням і самі довідались, чого Він вимагає від нас. Коли законник підійшов до Ісуса, запитуючи: “...Що робити мені, щоб вічне життя осягнути ?”, Спаситель, указуючи йому на Писання, сказав: “...Що в законі написано, як ти читаєш?” (Луки 10:25—26). Незнання не може бути виправданням ні для юнака, ні для старця і не може звільнити їх від покарання, на яке заслуговує порушник Закону Божого, тому що в їх руках вірне свідоцтво цього Закону, Божих принципів і вимог. Недостатньо мати тільки добрі наміри і робити те, що вважаєш правильним, чи те, що проголошує правильним проповідник. На карту поставлене спасіння душі, і тому кожен повинен самостійно досліджувати Писання. Якими б сильними не були його переконання, яким би впевненим він не був у тому, що його духовний наставник знає істину, — це не може і не повинно бути основою його віри. Йому дана карта, на якій позначена кожна віха на шляху до небес, тому немає жодної підстави для здогадок.

Найперший і найголовніший обов'язок кожної мислячої людини — дізнатися зі Святого Письма, що є Істина, а пізнавши її, ходити в її світлі, заохочуючи й інших йти за його прикладом. Щодня старанно досліджуйте Біблію, зважуючи кожну думку і порівнюючи текст з текстом. З божественною допомогою ми повинні формувати власні погляди, бо кожний дасть перед Богом відповідь за себе.

Істини, так ясно відкриті в Біблії, вчені мужі піддають сумнівам, претендуючи на особливу мудрість; вони навчають, що Святе Письмо має містичне, таємниче духовне значення і не може бути передане звичайною мовою. Ці люди — фальшиві вчителі. Саме таким Ісус сказав: “...Не знаєте ані Писання, ані Божої сили” (Марка 12:24). Мова Біблії повинна тлумачитися згідно з тим значенням, яке в ній закладене, за винятком того випадку, коли це стосується символів і прообразів. Христос дав обітницю: “Коли хоче хто волю чинити Його, той довідається про науку...” (Івана 7:17). Якби люди сприймали Біблію так, як вона написана, якби не було лжевчителів, котрі вводять в оману і затуманюють їхній розум, то могла бути здійснена робота, яка принесла б багато радості ангелам і привела до Христової отари тисячі й тисячі душ, які тепер блукають в темряві омани.

Ми повинні докласти всіх наших розумових сил для вивчення Писання, щоб розуміти глибокі наміри Божі, ніколи не забуваючи про те, що справжній дух учня — це дитячий послух і покірність. При дослідженні важких для розуміння текстів Писання не можуть застосовуватися ті ж методи, що й при розв'язанні філософських проблем. Ми не повинні розпочинати дослідження Біблії з тією самовпевненістю, яка властива багатьом вченим у галузі якоїсь науки, але робити це з молитвою в повній залежності від Бога і з щирим бажанням пізнати Його волю. Ми повинні прийти зі скрушеним серцем і бажанням отримати знання від Великого “Я є”. А інакше лихі ангели так засліплять наш розум і так закам'янять серця, що істина не справить на нас жодного враження.

Багато текстів Святого Письма, які вчені мужі вважають незрозумілими або обминають як другорядні, сповнені відрад і повчання для тих, хто навчається у школі Христа. Одна з причиняючому багато богословів не мають ясного розуміння Слова Божого, полягає в тому, що вони заплющили очі на істини, не бажають втілювати їх в життя. Розуміння біблійної правди залежить не стільки від сили розуму, скільки від цілеспрямованості та щирого прагнення до праведності.

Ніколи не досліджуйте Біблію без молитви. Тільки Святий Дух може допомогти нам зрозуміти важливість істин, котрі є легкозрозумілими, та вберегти від хибного тлумачення складних для розуміння істин. Небесні ангели готують людські серця для прийняття Слова Божого, щоб його краса полонила нас, його застереження наставляли нас на добрий розум, а обітниці надавали сили і натхнення. Молитва псалмиста повинна стати нашою молитвою: “Відкрий мої очі, щоб я міг побачити чудеса Закону Твого!” (Псалми 118:18). Спокуси часто здаються нездоланними, тому що спокушуваний, можливо, через занедбання молитви і вивчення Слова Божого не може одразу пригадати обітниці Божої, не в змозі боротися із сатаною біблійною зброєю. Але ангели оточують тих, хто бажає навчитися божественним приписам, і в час найбільшої потреби вони пригадають їм саме ті істини, які їм потрібні. Тому, якщо ворог “прийде, як ріка рвучка, — вітер Господній її пожене” (Ісаї 59:19).

Ісус обіцяв Своїм учням: “Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в ім'я Моє, навчить вас усього і пригадає вам усе, що Я вам говорив” (Івана 14:26). Але для того, щоб Дух Божий міг нагадати нам в небезпечний час учення Христа, воно спочатку повинно закарбуватись у нашій пам'яті. “Я в серці своїм заховав Твоє слово, — говорить Давид, — щоб мені не грішити проти Тебе” (Псалми 118:11).