Розділ 15. Жахлива помста у Франції

У XVI ст. Реформація, давши людству відкриту Біблію, шукала досупу до всіх країн Європи. Деякі народи з радістю вітали її як небесну вісницю. У інших країнах папству вдалося значною мірою перешкодити її поширенню; світло біблійної істини з його благородним впливом було майже погашене. В одній з країн, куди проникло світло, воно все ж було поглинуте темрявою. Впродовж століть істина боролася з неправдою за панування та нарешті зло взяло верх, і небесна істина була відкинута: “Суд же такий, що світло прийшло в світ, але люди полюбили темряву більше, ніж світло, бо діла їхні були злі!” (Івана 3:19). Народ змушений був пожинати плоди власного вибору. Стримуюча сила Святого Духа була віднята від народу, котрий зневажив дар Його благодаті. Бог дозволив, щоб зло дозріло і цілий світ побачив наслідки добровільного відкинення світла. Війна, яка віками точилася проти Біблії, у Франції тепер досягла своєї найвищої точки, вилившись у революцію. Це жахливе повстання стало неминучим наслідком придушення Святого Письма Римом. Це була найяскравіша ілюстрація папської політики, яку будь-коли бачив світ, і тих наслідків, до яких більш як 1000 років провадило вчення римської церкви.

Війна проти Святого Письма в часи папського панування була провіщена пророками; Йоан, автор книги Відкриття, також свідчив про жахливі наслідки панування “людини гріха”, які випали в першу чергу на долю Франції.

Ангел Господній сказав: “...І святе місто вони зневажатимуть сорок два місяці. І звелю Я двом свідкам Своїм, і будуть вони пророкувати тисячу двісті шістдесят днів, зодягнені в волосяницю... А коли вони закінчать своє свідчення, то звір, що виходить з безодні, із ними війну поведе і їх переможе та повбиває. І їхні трупи будуть лежати на майдані великого міста, яке духовно зветься Содом і Єгипет, де і Господь наш був розп'ятий... А ті, що живуть на землі, будуть радіти цьому та веселитися і пошлють дари один одному, бо ці два пророки мучили мешканців землі. То після трьох з половиною днів увійшов у них дух життя від Бога, і вони обоє стали на ноги свої. І напав великий страх на тих, котрі дивилися на них!” (Об'явлення 11:2—11).

Згадані тут періоди 42 місяці і 1260 років — це той самий період, протягом якого Церква Христова повинна була страждати під гнітом Рима. 1260 років папського панування почалися в 538 р. після Н.Х. і закінчилися 1798 р. Якраз цього року французька армія вступила в Рим, полонила папу, і він помер у вигнанні. Хоч незабаром був обраний новий папа, однак з того часу папська ієрархія вже більше ніколи не мала колишньої влади і сили.

Гоніння Церкви не тривали протягом усіх 1260 років. Бог зі Своєї милості до Свого народу скоротив час вогняного випробовування. Згадуючи про “велику скорботу”, яка випаде на долю Церкви, Спаситель сказав: “І коли б не вкоротились ті дні, не спаслася б ніяка людина; але через вибраних дні ті вкоротяться” (Матвія 24:22). Завдяки впливу Реформації переслідування Церкви припинилися перед 1798 р. Щодо “двох свідків” пророк далі говорить: “Це дві маслини та два свічники, що стоять перед Богом землі” (Об'явлення 11:4). “Слово Твоє — світильник, то світло для стежки моєї” (Псалми 118:105). Ці два свідки — це Старий і Новий Завіти. Вони однаковою мірою підтверджують походження і вічність Закону Божого, а також Плану спасіння. Прообрази, жертви і пророцтва Старого Завіту вказують на прийдешнього Спасителя; Євангелії та послання Нового Завіту розповідають про Спасителя, Який прийшов саме так, як це передвіщено в прообразах і пророцтвах. “...І будуть вони пророкувати тисячу двісті шістдесят днів, зодягнені в волосяницю”. Більшу частину цього періоду свідки Божі залишалися невідомими. Папство зробило все можливе зі свого боку, щоб приховати від народу Слово істини, посилало фальшивих свідків, які суперечили свідченням Біблії. Коли Біблія була заборонена світською і церковною владами, коли її свідчення зазнавали перекручень і було докладено всіх зусиль з боку людей і демонів, щоб відвернути людський розум від неї; коли тих, хто насмілювався звіщати її істини, переслідували, видавали, мучили, живими ховали в підземних тюрмах, страчували за їхню віру або змушували шукати собі притулку в неприступних горах, міжгір'ях, печерах, — тоді вірні свідки пророкували, зодягнуті у волосяницю. Та незважаючи на це, вони продовжували своє свідчення протягом усього періоду 1260 років. У найтемніші часи були вірні мужі, які любили Слово Боже і ревно дбали про його честь. Цим вірним слугам була дана мудрість, сила і влада звіщати Його правду впродовж усього цього часу.

“І якщо хтось захоче чинити їм кривду, то вогонь вийде з уст їхніх; і якщо хтось захоче скривдити їх, тому належить бути вбитому” (Об'явлення 11:15). Люди не можуть безкарно топтати Слово Боже. Зміст цього страшного попередження викладений в останньому розділі книги Відкриття. “І я також свідчу кожному, хто чує слова пророцтва цієї книги: якщо хто додасть щось до цього, то накладе на того Бог покарання, про які написано в книзі цій. Якщо ж хто відійме від слів книги пророцтва цього, в того відійме Бог участь у книзі життя і в святому місті і в тому, що написане в книзі цій” (Об'явлення 22:18—19).

Такі перестороги Бог дав людям, щоб вони не вносили змін в Його повеління та відкриття. Ці урочисті застереження стосуються всіх, хто своїм впливом спонукує інших недбало ставитися до Закону Божого. Вони повинні викликати страх І трепет у тих, хто легковажно заявляє: немає ніякого значення, чи ми коримося Закону Божому, чи ні. Усі ті, хто ставить свої думки вище божественного відкриття, хто перекручує ясне значення Святого Письма, як їм це вигідно, чи з метою пристосуватися до світу, приймають на себе страшну відповідальність. Писання, Закон Божий є мірилом характеру кожної людини, і всі, хто не відповідає цьому досконалому зразку, будуть засуджені.

“А коли вони скінчать свідоцтво своє...” Період, протягом якого ці два свідки повинні були пророкувати одягнуті у волосяницю, закінчився в 1798 р. Коли їх праця у безвісності наближалася до кінця, “то звір, що з безодні виходить”, повинен був воювати з ними. У багатьох країнах Європи влада, котра керувала церквою і державою протягом століть, залишалася під контролем сатани через посередництво папства. Але тут йдеться про новий вияв сатанинської сили.

Політика Рима полягала в тому, щоб під приводом благоговійного ставлення до Біблії тримати її в кайданах чужинської мови і в такий спосіб приховати Святе Письмо від народу. І за часів правління Рима два свідки пророкували у волосяниці. Але повинна була з'явитися інша влада з безодні — звірина і оголосити відкриту війну проти Слова Божого.

“Велике місто”, на вулицях якого будуть убиті ці два свідки і де лежатимуть їхні мертві тіла, “зветься духовно... Єгипет”. Серед усіх народів, представлених в історії Біблії, Єгипет найзухвалішим чином заперечував існування живого Бога і опирався Його повелінням. Жоден монарх не насмілився так відверто і свавільно виступити проти авторитету Бога, як це зробив цар Єгипту. Коли Мойсей в Ім'я Господа передав те, що йому було звелено, фараон зухвало відповів: “Хто Господь (Єгова), що послухаюсь слова Його, щоб відпустити Ізраїля! Не знаю Господа, і також Ізраїля не відпущу” (Вихід 5:2). Це атеїзм. І народ, який символізує собою Єгипет, так само повинен був відкинути вимоги живого Бога і виявити дух невіри і повстання. Велике місто порівнюється духовно із Содомом. Зіпсутість Содому, який порушував закон Божий, виявилася з особливою силою в його статевій розпусті. Цей гріх повинен був стати характерною особливістю народу, над яким мало здійснитися це пророцтво Святого Письма.

За словами пророка, незадовго до 1798 р. повстане влада сатанинського походження і характеру і розпочне війну проти Біблії. У країні, де змушений буде замовкнути голос цих двох свідків Божих, виявляться атеїзм фараона і розпуста Содому.

Це пророцтво з разючою точністю виконалося в історії Франції. Під час революції 1793 р. “світ уперше почув про людей, що були народжені і виховані в цивілізованому суспільстві, наділені правом керувати одним з найбільш витончених народів Європи, піднесли свій голос, щоб зректися найвеличнішої істини, яка коли-небудь була дана людині, і одностайно відмовилися від віри в Бога і поклоніння Йому” (Sir Walter Scott. Life of Napoleon. V.1. Ch.17). “Французи -єдина нація в світі, про яку історія говорить, що вона відкрито повстала проти Творця Всесвіту. В Англії, Німеччині, Іспанії й інших країнах було і є багато невіруючих людей, але Франція — єдина в світовій історії держава, яка особливим декретом свого Законодавчого Зібрання оголосила, що Бога нема, і мешканці столиці, як й інших міст, жінки і чоловіки, співали й танцювали від радості при оголошенні цього декрету” (Blackwood's magazine. 1870. N12).

Франція виявила ті самі риси характеру, якими визначався Содом. Під час революції у Франції панувала та ж розпуста і той же моральний занепад, які спричинили загибель Содому і Гоморри. Історик так писав про атеїзм і аморальність Франції, про які згадується в пророцтві: “У зв'язку із законами щодо релігії тісно пов'язані закони, які звели шлюб — найсвятіші зв'язки поміж двома людьми на землі, міцність яких є гарантією єдності суспільства, до звичайного цивільного контракту тимчасового характеру, який двоє людей можуть укласти і розірвати коли їм заманеться... поставили собі за мету знайти найдійовіший засіб для знищення всього священного, благородного і вічного в сімейному житті, причому мати гарантію, що зло, яке вони посіють, буде передаватися з покоління в покоління, — то вони не змогли б винайти ефективнішого плану, ніж знецінення шлюбу... Актриса Софі Арнольт, відома своєю дотепністю, назвала республіканський шлюб ‘обітницею перелюбу’” (Scott. V.1. Ch.17).

“Де й Господь наш був розп'ятий”. І ця частина пророцтва виконалась у Франції. Жодна країна світу не виявила такого ворожого духу до Христа, як Франція. У жодній іншій країні істина не зустрічала такого запеклого опору. Розпочавши переслідування тих, які визнавали Євангеліє, Франція розп'яла Христа в особі Його послідовників.

Століттями проливалася кров святих. Тоді, коли вальденці віддавали своє життя в горах П'ємонту “за Слово Боже і свідчення Ісуса Христа” у Франції так само несли свідчення про істину їхні брати альбігойці. У дні Реформації її прихильники гинули в жахливих муках. Король і вельможі, знатні дами і тендітні дівчата — гордість і квіт нації, з насолодою спостерігали за стражданнями мучеників Христових. Хоробрі гугеноти, що боролися за священні права, які людське серце вважає найсвятішими, пролили свою кров на багатьох полях битв. Протестантів оголосили поза законом, за їхні голови визначали винагороду, а їх самих переслідували, ніби диких звірів.

“Церква в пустині”. У XVIII ст. у Франції ще залишалася невелика кількість стародавніх нащадків християн, які знайшли собі притулок у південних горах і там зберігали віру своїх батьків. Коли вони, ризикуючи життям, збиралися вночі по схилах гір або серед непрохідних боліт, їх висліджували драгуни; спійманих відправляли на довічну каторгу на галерах. Найбільш чистих, шляхетних і розумних людей Франції заковували в кайдани, піддавали страшним тортурам як злодіїв і вбивць (Wylie. V.22. Ch.6). Інші, з котрими поводилися милосердніше, були холоднокровне розстріляні, коли вони, неозброєні та безпомічні, стояли на колінах у молитві. Тіла сотень людей похилого віку, беззахисних жінок і невинних дітей були вбиті на місцях богослужінь. Переходячи через гори й ліси, де вони мали звичай збиратися, “через кожні чотири кроки можна було натрапити на мертві тіла, що лежали на траві або висіли на деревах”. їхній край, спустошений мечем, сокирою ката і вогнем, “перетворився в безмежну похмуру пустелю. Ці звірства чинилися не за часів темного Середньовіччя, а в блискучу епоху Людовика XIV, коли процвітала наука і література, коли придворними і столичними богословами були вчені та красномовні мужі, котрі сприяли розвиткові таких чеснот, як лагідність та доброчинність” (Wylie, V.22. Ch. 7).

Але найтемнішою з цього чорного списку злочинів, найжахливішою із диявольських учинків усіх віків була різня в ніч св. Варфоломея. Світ не може й сьогодні без здригання згадувати про це боягузливе і жорстоке винищення. Король Франції, підбурений римськими священиками і прелатами, санкціонував страшний злочин. Опівнічний дзвін став сигналом до початку різні. Тисячі протестантів, які мирно спали в своїх домівках, покладаючись на опіку короля, зазнали розбійного нападу, їх без попередження виганяли з домівок і холоднокровне вбивали.

Як Христос був невидимим вождем Свого народу при його визволенні з єгипетського рабства, так тепер сатана став невидимим вождем своїх підопічних у страшній справі — примноженні числа мучеників. Сім днів тривала ця різня в Парижі, з яких три перших визначалися незбагненною лютістю. Вона не обмежилася тільки мурами міста; за особливим наказом короля ці звірства поширилися на всі провінції та міста, де жили протестанти. Не зважали ні на вік, ні на стать. Не щадили ні невинного немовляти, ні сивочолого старця. Знатні й прості, старі й молоді, матері й діти гинули разом. Різня тривала по всій Франції два місяці. У ній загинуло 70 тисяч осіб — квіт нації.

Коли звістка про різню досягла Рима, радість духовенства була безмежною. Кардинал Лотарингський нагородив вісника, який приніс цю звістку, 1000 кронами. Із гармат міста Анжело був даний радісний салют. Дзвони дзвонили по всіх церквах. Вогнища перетворили ніч на день. Папа Григорій XIII у супроводі кардиналів та інших духовних сановників вирушив довгою процесією до церкви святого Людовика, де кардинал Лотарингський співав “Те Deum”. “... Для увіковічнення пам'яті про цю різню була викарбувана медаль, а у Ватикані й сьогодні можна бачити три фрески Базарі; на них зображені французький король, котрий радиться зі своїми придворними щодо різанини, яка мала відбутися; напад на адмірала-гугенота і сама різанина. Григорій послав Карлові Золоту Троянду, а через чотири місяці після різні із задоволенням слухав проповідь французького священика, котрий говорив про той радісний і щасливий день, коли найсвятіший отець прийняв вістку і урочисто увійшов у собор, щоб принести подяку Богові та святому Людовику” (Н. White. The Massacre of St. Bartholomew. V.14. Ch.34).