Розділ 22. Пророцтва виконалися 

Минула весна 1844 р. — час, коли очікували Другого приходу Христа. Тих, що з вірою чекали Його явлення, охопили сумніви і непевність. Але тоді, як світ вважав їх ошуканими і намагався довести, що вони пішли слідом за ілюзіями, Слово Боже, як і раніше, залишалося їх єдиною втіхою. Більшість із них продовжували досліджувати Писання, знову перевіряючи основу своєї віри і старанно вивчаючи пророцтва, щоб отримати нове світло. Свідоцтво Біблії, яке підтверджувало їхню позицію, видавалось ясним і переконливим. Ознаки безпомилково вказували на близький прихід Христа. Особливе благословення Господа, яке виявилось у відродженні духовного життя християн, свідчило про те, що ця вістка була небесного походження. І хоч віруючі не могли пояснити свого розчарування, проте вони були впевнені, що Бог був з ними.

З пророцтвами, які стосувалися часу Другого приходу Христа, була тісно пов'язана одна настанова, звернена до тих, хто перебуває в стані нерішучості та непевності. Ця настанова надихає їх терпляче, з вірою чекати, коли з'ясується те, чого зараз вони не розуміють.

Серед цих пророцтв було: “Я стану на моїй сторожі, стоятиму на моїй башті і виглядатиму, щоб подивитись, що Він мені скаже і що мені відповісти з приводу моєї скарги.

І відповів мені Господь і мовив: ‘Запиши видіння і вирізьби його виразно на таблицях, щоб читач його легко читав. Бо це видіння — на означений час. Воно віщує про кінець і не обмане; та хоч би й забарилось, ти його жди: воно-бо збудеться напевно, не спізниться’. Ось воно бундючне, воно нещире — його серце; а праведний з віри своєї буде жити” (Авакума 2:1—4).

Вже в 1842 р, повеління цього пророцтва: “Запиши видіння і вирізьби його виразно на таблицях, щоб читач його легко читав” спонукало Чарлза Фітча зробити пророчу таблицю для ілюстрації видінь з книг Даниїла та Відкриття. Публікація цієї таблиці розглядалася як виконання повеління, даного через Авакума. Однак в той час ніхто не помітив, що в цьому пророцтві передбачена затримка у виконанні видіння — час зволікання. У період сумнівів і розчарування це місце Святого Письма набуло виняткового значення і змісту: “Бо це видіння — на означений час. Воно віщує про кінець і не обмане; та хоч би й забарилось, ти його жди: воно-бо збудеться напевно, не спізниться... А праведний з віри своєї буде жити”.

Деякі тексти з пророцтва Єзекиїла також стали джерелом сили і потіхи для віруючих: “І надійшло до мене таке слово Господнє: ‘Сину чоловічий! Що то за поголоска у вас в Ізраїльській землі: Дні минають, та всі видіння марні? Оце ж скажи їм: Так каже Господь Бог: ...Час близько, і справдиться кожне видіння... Бо це Я, Господь, буду говорити, і яке Я слово проречу, воно справдиться, і не буде більше зволікання’” (Єзекіїля 12:21—25). “Ось дім Ізраїля говорить: Видіння, що оцей бачить, збудеться по довгім часі; він пророкує про далеке майбутнє. Та ти скажи їм: Так говорить Господь Бог: не буде більше зволікання ані єдиному Моєму слову. Слово, що Я проречу, справдиться — слово Господа Бога” (Єзекіїля 12:27—28).

Віруючі, що чекали Господа, раділи, бо вірили, що Той, Хто знає кінець від початку, через усі століття передбачив їхнє розчарування і дарував їм слова підбадьорення й надії. Якщо б не було цих текстів Святого Письма, котрі закликали їх терпляче чекати, довіряючи Слову Божому, то їхня віра не встояла б у цю тяжку годину випробовування.

Притча про десять дів з 25-го розділу Євангелія від Матвія також ілюструє досвіди віруючих-адвентистів. У 24-му розділі Євангелія від Матвія, відповідаючи на питання учнів щодо ознак Його приходу в кінці світу, Христос вказав на деякі найважливіші події в історії світу й церкви, які матимуть місце в період між Першим і Другим приходами, а саме: зруйнування Єрусалима, велика скорбота, якої зазнає Церква від переслідувань язичників і папства, затемнення сонця і місяця, падіння зірок. Після цього Він сказав про Свій прихід, встановлення Свого Царства та розповів притчу про дві групи людей, які чекають на Нього. 25-й розділ розпочинається словами: “Тоді Царство Небесне буде подібне десятьом дівам”. Йдеться про Церкву останніх днів, ту саму, про яку згадувалося в кінці 24-го розділу. В цій притчі досвіди народу Божого показані на прикладі шлюбу за східним звичаєм.

“Тоді Царство Небесне буде подібне десятьом дівам, котрі, взявши світильники свої, вийшли назустріч женихові. П'ять з них були нерозумні, а п'ять — мудрі. Нерозумні, взявши світильники свої, не взяли з собою оливи. А мудрі разом зі світильниками своїми взяли оливи в посудинах своїх. І коли жених забарився, то задрімали всі і поснули. А опівночі залунав крик: ‘Ось жених іде, виходьте назустріч йому!’” (Матвія 25:1—6).

Прихід Христа, як його проголошувала перша ангельська вістка, представлений в цій притчі приходом нареченого. Діви, що вийшли йому назустріч, символізують поширений рух реформи, який супроводжувся проповіддю про скорий прихід Господа. У цій притчі, як і в 24-му розділі Матвія, змальовуються дві групи людей. Усі вони взяли свої світильники — Біблію — і при її світлі вийшли зустрічати Нареченого. Однак “нерозумні, взявши світильники свої, не взяли з собою оливи. А мудрі разом зі світильниками своїми взяли оливи в посудинах своїх”. Остання група людей отримала благодать Божу — відроджуючу й освячуючу силу Святого Духа, котра робить Його Слово світильником для ноги і світлом для стежки. У страху Божому вони вивчали Писання, щоб пізнати Істину, та ревно прагнули чистоти серця й життя. Вони мали особисті досвіди, віру в Бога і Його Слово, яку не могли похитнути розчарування і зволікання. Інші, “взявши світильники свої, не взяли з собою оливи”. Ці люди перебували під враженням пориву. Урочиста вістка збудила в них страх, але вони залежали від віри своїх братів, задовольняючись блимаючим світлом позитивних емоцій. Вони не мали ґрунтовного розуміння Істини і не відчули перетворюючого впливу благодаті на серце. Сподіваючись незабаром отримати нагороду, BOHF вийшли зустріти Господа, але не були готові до затримки і розчарувалися. Коли надійшов час випробовування, їхня віра похитнулась і світильники згасли.

“І коли жених забарився, то задрімали всі й поснули”. Затримка жениха символізує час очікування Господа, розчарування й уявне зволікання. В той непевний час напівнавернені люди почали втрачати цікавість до адвентистської вістки і відмовились від боротьби. Але ті, віра яких спиралась на особисте знання Біблії, стояли на скелі, і хвилі розчарування не могли похитнути їх. “Задрімали всі й поснули” — одна група людей безтурботно, залишивши свою віру, а інша — терпляче чекаючи яскравішого світла. Однак в ніч випробовування і вони, здавалось, певною мірою втратили свій запал і відданість. Напівнавернені люди не могли більше покладатися на віру своїх братів. Кожний з них стоїть або падає поодинці.

Приблизно в цей мас почав виявлятися фанатизм, дехто з тих, хто раніше видавав себе за ревного прихильника вістки, тепер відкинули Слово Боже як єдиний найпевніший дороговказ і, претендуючи на керівництво Духа Святого, віддався під владу особистих почуттів, вражень і уявлень. Декотрі з них виявили сліпу, фанатичну ревність, осуджуючи всіх, хто не йшов за їхнім прикладом. Фанатичні погляди і дії цих людей не знайшли співчуття у більшості адвентистів, однак принесли ганьбу Істині.

Сатана намагався таким чином перешкодити справі Божій та придушити її. Адвентистський рух викликав велике хвилювання в народі, наверталися тисячі грішників, а віддані справі люди присвячували всі сили проголошенню Істини навіть в час зволікання, князь зла втрачав своїх підданих; щоб викликати нарікання на справу Божу, він намагався звести деяких віруючих і штовхнути їх на крайнощі. Тим часом його слуги були готові вчепитися за будь-яку помилку, кожний промах, недобрий вчинок і виставити перед людьми в перебільшеному вигляді, щоб викликати огиду до адвентистів та їхньої віри. Таким чином, чим більше сатана міг знайти людей, які вірили в Другий прихід Христа, але перебували під владою сатани, тим більший зиск міг отримати для себе, виставляючи їх як представників усього адвентизму.

Сатана — “обвинувач братів наших” (Об'явлення 12:10); саме його дух спонукує людей вишукувати помилки і недоліки народу Божого та звертати на них виняткову увагу, в той час, як їхні добрі вчинки залишаються непоміченими. Він завжди активний, особливо коли Бог працює над спасінням душ. Коли сини Божі приходять перед обличчя Господнє, серед них з'являється і сатана. При кожному відродженні він намагається привести до церкви людей з неосвяченим серцем та неврівноваженим розумом. Коли такі люди приймають деякі пункти істини та приєднуються до віруючих, диявол діє через них, намагаючись своїми теоріями звести необережних. Жодна людина не може вважатися справжнім християнином тільки тому, що перебуває в громаді дітей Божих, у домі молитви і навіть бере участь у Вечері Господній. Часто сатана присутній на найурочистіших зібраннях в особі тих, кого він може використати як своє знаряддя.

Князь зла відстоює кожну п'ядь землі, по якій народ Божий подорожує до небесного міста. В історії церкви жодний реформаторський рух не відбувався без серйозних перешкод. Так було і за днів апостола Павла. Де б апостол не засновував церкву, завжди знаходилися люди, які, зовні приймаючи віру, приносили із собою єресі, котрі, якщо їх тільки прийняли, могли витіснити любов до Істини. Лютер також зазнав великих труднощів і горя від фанатиків, що заявляли, нібито Бог промовляє через них і тому свої ідеї й поняття підносили вище за свідоцтва Святого Письма. Багато віруючих, яким бракувало віри й досвіду, але які були досить самовпевненими і полюбляли слухати та говорити щось нове, були зведені цими фальшивими вчителями, вони об'єдналися з агентами сатани, руйнуючи те, що Бог будував через Лютера. Брати Уезлі та інші, хто завдяки своєму впливу зробилися благословенням для світу, на кожному кроці зустрічалися з підступними пастками сатани, розставленими перед ними в особі надто ревних, неврівноважених і неосвячених людей, заражених різного роду фанатизмом.

Уїльям Міллер суворо ставився до всього, що могло призвести до фанатизму. Він говорив, як і Лютер свого часу, що кожного духа слід випробовувати Словом Божим. “Диявол, — писав Міллер, — має велику владу над розумом деяких людей у наш час. Яким же чином ми можемо розпізнати, якого вони духу? Біблія відповідає: ‘За їхніми плодами пізнаєте їх...’ У світі з'явилося багато духів, і нам дано повеління випробовувати їх. Дух, який не спонукує нас провадити тверезе, праведне і побожне життя, — це не Дух Христів. З кожним днем я все більше переконуюся в тому, що всіма цими хаотичними рухами керує дух сатани... Багато з нас, хто, претендуючи на повне освячення, ідуть слідом за людськими традиціями, мабуть, є такими ж необізнаними в правді, як і ті, що не мають подібних претензій” (Bliss. P.236—237). “Дух омани відводить нас від Істини, а Дух Божий провадить до неї. Але, скажете ви, людина може перебувати в заблудженні і думати, що пізнала Істину. Що ж в такому випадку? На це ми маємо таку відповідь: Дух і Слово перебувають у повній гармонії. Якщо людина перевіряє себе Словом Божим і знаходить у ньому повну гармонію, тоді вона може вважати, що пізнала Істину; але якщо людина зауважує, що дух, котрий керує нею, не відповідає змісту Божого Закону й усього Слова, тоді вона має бути дуже обережною, щоб не потрапити до диявольських тенет” (The Advent Herald Sings of the Times Reporter, V.8. N 23. 1845.15.01). “Я часто зауважував у одному променистому погляді, в щирій сльозі та тяжкому зітханні більше внутрішнього благочестя, аніж в усьому галасі християнського світу” (Bliss. P.282).

За часів Реформації її вороги звинувачували у фанатизмі саме тих, хто найбільше боровся проти нього. Противники адвентистського руху застосовували той самий метод. Не задовольняючись хибним тлумаченням і перебільшенням помилок, зроблених екстремістами та фанатиками, вони поширювали різні наклепи, які не мали нічого спільного з правдою. Ці люди діяли під впливом упереджень і ненависті. Вістка про те, що прихід Христа вже при дверях, порушила їхній спокій. Вони побоювалися, що це може бути правдою, проте сподівалися, що це марна тривога. У цьому полягає таємниця тієї ворожнечі, яку вони виявляли до адвентистів та їхньої віри.

Якщо кільком фанатикам і пощастило закрастися до лав адвентистів, це ще не є підставою вважати, нібито цей рух не від Бога, так само, як і наявність обманщиків і фанатиків у церкві за днів апостола Павла або Лютера нікому не дає права засуджувати справу цих мужів. Нехай народ Божий збудиться від сну і серйозно візьметься за справу покаяння і реформації; нехай вони досліджують Писання, щоб пізнати Правду, якою вона є в Ісусі Христі; нехай їхнє посвячення Богові буде повним, і тоді не бракуватиме доказів активності та пильності сатани. Застосовуючи різноманітний обман, він виявлятиме свою силу, закликаючи на допомогу всіх пропащих ангелів свого царства.

Причина виникнення фанатизму і розділення полягала не в проповіді вістки про Друхий прихід Христа. Вони з'явилися влітку 1844р., коли адвентисти перебували в замішанні й сумнівах. Проголошення вістки першого ангела та “опівнічний крик” стримували фанатизм і розділення. Ті, які взяли участь у цих урочистих рухах, лишилися одностайними; їхні серця були сповнені любов'ю один до одного та до Ісуса, Котрого вони сподівалися незабаром побачити. Єдність віри, єдність блаженної надії робила їх недосяжними для будь-якого людського впливу, це був захист і від нападів сатани.