Розділ 25. Америка в Біблійному пророцтві

“І розкрився храм Божий на небі, і з'явився ковчег завіту Його в храмі Його” (Об'явлення 11:19). Ковчег завіту Божого міститься в Святому святих, у другому відділенні святині. У земній скинії, яка служила “образу і тіні небесного” (Євреям 8:5), це відділення відкривалося тільки у великий День примирення для очищення святині. Тому вістка про те, що на небі відчинився храм Божий і з'явився ковчег Його завіту, вказує на від-чинення Святого святих у небесній святині у 1844 p., коли туди увійшов Христос, щоб закінчити служіння примирення. Ті, що вірою пішли слідом за своїм великим Первосвящеником, Який розпочав Своє служіння у Святому святих, побачили ковчег Його завіту. Досліджуючи питання про святиню, вони зрозуміли зміну в служінні Спасителя — тепер Він здійснює Своє служіння перед ковчегом Божим, заступаючись за грішників силою Своєї крові.

У ковчезі, котрий знаходився в земній скинії, зберігалися дві кам'яні скрижалі з викарбованими на них заповідями Закону Божого. Ковчег був лише місцем, де зберігалися скрижалі Закону, його цінність і святість визначалися саме наявністю в ньому божественних заповідей. Коли відчинився храм Божий на небі, тоді з'явився ковчег Його завіту. У Святому святих небесної святині також зберігається божественний Закон — Закон, проголошений Самим Богом серед грому і блискавок на горі Сінай і написаний Його власною рукою на кам'яних скрижалях.

Закон Божий у небесній святині — це величний оригінал, а заповіді, написані на кам'яних скрижалях та подані Мойсеєм у П'ятикнижжі, є Його найвірнішою копією. Ті, хто зрозуміли цю важливу істину, переконались у непорушності та святості божественного Закону. Як ніколи раніше, вони відчули силу слів Спасителя: “Доки небо і земля не минеться, жодна йота, жоден значок в Законі не минеться” (Матвія 5:18). Закон Божий, відкриття Його волі та відображення Його характеру, пробуватиме повіки, як “свідок вірний у небесах” (Псалми 88:38). Жодна заповідь Закону не скасована; жодна йота, жодний значок не були змінені. Псалмист сказав: “Навіки, Господи, Слово Твоє стоїть непохитно на небесах” (Псалми 118:89). “Всі накази Його справедливі, встановлені на віки вічні” (Псалми 110:7—8).

У самому серці Десятислів'я міститься четверта заповідь, як вона була проголошена ще на самому початку: “Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість днів працюй і роби всю працю свою, а день сьомий — субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість днів творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив, тому поблагословив Господь день суботній і освятив його” (Вихід 20:8—11).

Дух Божий впливав на серця дослідників Його Слова. Вони прийшли до переконання: через незнання порушували цю заповідь, залишаючи без уваги день спокою Творця. Вони почали досліджувати підстави для святкування першого дня тижня замість дня, освяченого Богом, але не могли знайти в Святому Письмі жодного доказу того, що четверта заповідь була скасована або що субота була замінена; благословення, яке від самого початку освятило сьомий день, не було забране від нього. Віруючі щиро прагнули пізнати волю Божу та виконувати її; тепер, коли вони зрозуміли, що порушували Його Закон, то засмутилися серцем і засвідчили свою вірність Богові, почавши свято дотримувати суботу.

Чимало серйозних зусиль було докладено, щоб похитнути їхню віру. Кожному було зрозуміло: якщо земна святиня зроблена за образом небесної, то закон, що зберігався в ковчезі земної святині, був точною копією закону, що містився в небесному ковчезі, а прийняття істини про небесну святиню передбачало і визнання вимог Закону Божого з дотриманням суботи згідно з четвертою заповіддю. У цьому полягала таємниця запеклого і рішучого опору тому гармонійному тлумаченню Святого Письма, завдяки якому стало відомим служіння Христа в небесній святині. Люди намагалися зачинити двері, відчинені Богом, та відчинити двері, зачинені Ним. Але Той, “Котрий відчиняє, — і ніхто не зачинить, зачиняє, — і ніхто не відчинить”, — сказав: “Ось, Я відчинив перед тобою двері, і ніхто не може зачинити їх” (Об'явлення 3:7—8), Христос відчинив двері, розпочавши служіння в Святому святих; і світло засяяло з відчинених дверей небесної святині. Всі побачили, що четверта заповідь є частиною Закону, котрий зберігався там. Людина не може скасувати встановленого Богом.

Віруючі, які прийняли світло про заступницьке служіння Христа і непорушність Закону Божого, виявили, що ці істини викладені в 14-му розділі книги Відкриття. Вістки цього розділу — це потрійне застереження, покликане приготувати мешканців землі до Другого приходу Господа. Слова “бо настала година суду Його” вказують на заключну стадію служіння Христа для спасіння людей. Ця вістка відкриває істину, котра повинна проголошуватись людям, доки Спаситель не закінчить Своє посередницьке служіння і не повернеться на землю, щоб забрати до Себе Свій народ. Суд, розпочатий у 1844 p., триватиме, доки не будуть вирішені справи всіх живих і мертвих; отже, він триватиме до кінця часу випробування. Щоб люди могли встояти на суді, вістка наказує: “Бійтеся Бога і віддайте славу Йому... Поклоніться Тому, Хто створив небо, і землю, і море, і джерела вод” (Об'явлення 14:7). Результат прийняття цих вісток відображений у словах: “Тут терпіння святих, які додержуються заповідей Божих і віри в Ісуса” (Об'явлення 14:12). Щоб приготуватися до суду, необхідно виконувати Закон Божий. Цей Закон буде мірилом характеру на суді. Апостол Павло сказав: “77, що згрішили під Законом, будуть осуджені за Законом... в день, коли... Бог буде судити таємні вчинки людей через Ісуса Христа” (Римлянам 2:12—16). Він зазначив, що “виконавці Закону будуть виправдані” (Римлянам 2:13). Для виконання Божого Закону необхідна віра, бо “без віри догодити Богові неможливо”, “а що не від віри, те гріх!” (Євреям 11:6; Римлянам 14:23).

Перший ангел закликає людей боятися Бога, віддати Йому славу і поклонитися Йому як Творцеві неба і землі (Об'явлення 14:7). Щоб так чинити, вони повинні виконувати Його Закон. Мудрий Екклезіаст сказав: “Бога бійся і пильнуй Його заповідей, бо належить це кожній людині” (Екклезіяста 12:13). Без дотримування Його заповідей жодне поклоніння не може бути до вподоби Богові. “Бо любов до Бога, щоб ми дотримувались Його заповідей” (1 Івана 5:3). “Хто відхиляє вухо своє, щоб не слухати Закону, то буде огидна й молитва того” (Приповісті 28:9),

Ми повинні поклонятися Богові, тому що Він — Творець і Йому завдячують своїм життям усі істоти. У тих місцях Біблії, де Бог вимагає від нас поклоніння і пошани, говорить про Свою вищість і перевагу над язичницькими богами, наводяться докази Його творчої сили. “Бо всі боги народів — ідоли, а Господь небеса створив” (Псалми 95:5). “І до кого Мене прирівняєте, і йому буду рівний? — говорить Святий. Підійміть у височину ваші очі й побачте, хто те все створив?” (Ісаї 40:25—26). “Бо так промовляє Господь, Творець неба. Він той Бог, що землю сформував та її вчинив... Я — Господь, і нема більше іншого Бога!” (Ісаї 45:18). Псалмист сказав: “Знайте, що Господь є Бог. Він створив нас, і ми Його, ми Його люди, вівці пасовиська Його” (Псалми 99:3). “Прийдіть, поклонімося й припадемо, на коліна впадем перед Господом, Який створив нас” (Псалми 94:6). І святі істоти, котрі поклоняються Йому на небесах, такими словами відкривають причину свого поклоніння: “Достойний Ти, Господи, прийняти славу і честь, і силу, бо Ти створив усе” (Об'явлення 4:11).

У 14-му розділі книги Відкриття міститься заклик поклонитися Творцеві, і в пророцтві показана група людей, які, прийнявши Трьохангельську вістку, дотримуються заповідей Божих. Одна з цих заповідей прямо вказує на Бога як на Творця, Четверта заповідь проголошує: “А день сьомий — субота для Господа, Бога твого... Бо шість днів творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив; тому поблагословив Господь день суботній і освятив його” (Вихід 20:10—11). Щодо суботи Господь далі сказав: “І святіть суботи Мої, і вони стануть знаком поміж Мною та між вами, щоб пізнати, що Я — Господь, Бог ваш!” (Єзекіїля 20:20). А підставою для цього є наступний факт: “Бо шість днів творив Господь небо та землю, а дня сьомого — перервав працю та спочив” (Вихід 31:17).

“Важливість суботи як пам'ятника творіння полягає в тому, що вона вказує на істинну причину нашого поклоніння Богові, а саме: Він — Творець, а ми — Його творіння. Таким чином, субота лежить в основі служіння, бо вона чіткіше і переконливіше за всяку іншу постанову проголошує цю істину. Справжньою причиною для поклоніння Богові, поклоніння, яке має місце не тільки дня суботнього, є та різниця, що існує між Творцем і Його творінням. Цей важливий факт ніколи не застаріє, і про нього не слід забувати” (J.N.Andrews. History of the Sabbath. Ch.27).

Щоб ця істина завжди залишалася в пам'яті людей, Бог встановив суботу в Едемі; і доки ми будемо поклонятися Йому як нашому Творцеві, доти субота залишатиметься знаком і пам'ятником Його творчої діяльності. Якщо б увесь світ святкував суботу, думки і почуття людей були б звернені до Творця як до Об'єкта благоговіння і поклоніння; тоді не було б жодного ідолопоклонника, атеїста або невірного. Дотримання суботи є ознакою вірності правдивому Богові, Котрий “створив небо і землю, і море, і джерела вод” (Об'явлення 14:7). Вістка, котра велить людям поклонятися Богові та дотримувати Його заповіді, особливим чином закликає їх до виконання четвертої заповіді.

Різко відрізняється від тих, що додержують заповіді Божі та Ісусову віру, інша група людей, на яку вказує третій ангел, урочисто застерігаючи від страшного заблудження: “Хто поклоняється звірові й образові його, і приймає тавро на чоло своє чи на руку свою, той буде пити вино гніву Божого” (Об'явлення 14:9—10). Щоб зрозуміти цю вістку, необхідно правильно витлумачити символи. Що являють собою звір, його образ і тавро?

Пророцтво, в якому містяться ці символи, починається з 12-го розділу книги Відкриття, з опису дракона, котрий намагається знищити Христа під час Його народження. В іншому місці сатана названий драконом (Об'явлення 12:9); це він підбурював Ірода вбити Спасителя. Але головною зброєю сатани в боротьбі проти Христа і Його народу протягом перших століть християнської ери була Римська імперія, де панувало язичництво. Отже, передусім уособлюючи сатану, дракон водночас є символом і язичницького Рима.

У 13-му розділі (вірші 1—10) описаний звір, “подібний до барса”, котрому дракон дав “силу свою, і престол свій, і велику владу”. Цей символ, як вважає більшість протестантів, вказує на папство, що успадкувало силу, престол і владу стародавньої колишньої Римської імперії. Про звіра, подібного до барса, сказано: “І дані були йому вуста, що говорили зухвало і богохульно... І розкрив він вуста свої для хули на Бога, щоб хулити ім'я Його й оселю Його і тих, що живуть на небі. І дано йому було вести війну зі святими і перемогти їх; і дана була йому влада над всяким коліном і народом, і язиком, і племенем”. Це пророцтво, майже ідентичне опису малого рога з 7-го розділу книги Даниїла, безперечно, вказує на папство.

“І була дана йому влада діяти сорок два місяці”. Пророк сказав: “І я бачив, що одна з голів його ніби смертельно ранена”. І ще: “Той, хто веде в полон, сам піде в полон; хто вбиває мечем, тому самому належить бути вбитому мечем”. Сорок два місяці означають той самий період, що й “час, часи і половина часу”, тобто три з половиною роки, або 1260 днів з 7-го розділу книги Даниїла. Впродовж цього часу папська влада повинна була пригноблювати народ Божий. Цей період, як вже зазначалося в попередніх розділах, розпочався з 538 р. після Н.Хр., коли було видано указ про встановлення верховної влади папства, і закінчився 1798 р. Тоді папа був узятий в полон французькою армією; папській владі була завдана смертельна рана, і виконалося пророцтво: “Той, хто веде в полон, сам піде в полон...”

Далі пророк використав інший символ. Він сказав: “І побачив я іншого звіра, який виходив із землі; він мав два роги, подібних до ягнячих” (Об'явлення 13:11). Як зовнішній вигляд цього звіра, так і спосіб його появи вказують на те, що народ, зображений цим символом, відрізняється від людей, представлених попередніми символами. Великі царства, що панували над світом, були показані пророкові Даниїлові у вигляді хижих звірів, які з'явилися в той час, як “чотири небесні вітри вдарили на велике море” (Даниїла 7:2). У 17-му розділі книги Відкриття ангел пояснив, що води — це “люди і народи, і племена, і язики” (Об'явлення 17:15). Вітри є символом розбрату. Чотири небесні вітри, що боролися на великому морі, відображають жахливі картини завоювань і революцій, завдяки яким царства осягали владу.

Але звір з ягнячими рогами “виходив із землі”. Замість того, щоб зміцнити себе, скидаючи інші держави, народ, змальований цим символом, повинен оселитися на ще не зайнятій території та розвиватися поступово і мирно. Отже, ця держава не могла виникнути серед густонаселених і ворогуючих поміж собою країн Старого Світу — цього бурхливого моря “людей і народів, і племен, і язиків”, її треба шукати в західній півкулі.

Яка нація Нового Світу постала в 1798 p., обіцяючи стати великою і могутньою державою та привертаючи до себе увагу всього світу? Пояснення цього символу не допускає жодного сумніву. Одна єдина держава точно виконала це пророцтво. Це — Сполучені Штати Америки. Один оратор та історик, говорячи про виникнення і розвиток цієї держави, повторює думки і навіть буквальні слова богонатхненного письменника, не усвідомлюючи цього. Сказано, що звір “виходив із землі”. Слово, перекладене в цьому тексті як “виходить”, буквально означає “рости, проростати подібно до рослини”. Як ми вже бачили, ця держава повинна була виникнути на ще ніким не зайнятій території. Відомий письменник, змальовуючи розвиток Сполучених Штатів, говорить про “таємницю їхньої появи з порожнечі” і додає: “Як безмовне насіння, ми проросли і перетворились в імперію” (G.A.Townsend. The New World Compared With the Old. P. 462). Один європейський журнал у 1850 p. назвав Сполучені Штати прекрасною імперією, яка “виринула” і “серед мовчання землі щоденно примножує свою могутність і велич” (“The Dublin Nation”). Едвард Еверетт у своїй промові про пілігримів, отців-засновників цієї держави, сказав: “Чи не шукали вони місця самотнього, невідомого і віддаленого, а тому безпечного, де їхня невелика Лейденська церква могла б насолоджуватися свободою сумління? Подивіться на ці величезні простори, які вони завоювали мирним шляхом, пронісши над ними прапори хреста!” (Speech deliverel at Plimouth, Massachusetts 1924, Dec. 22. P. 11).