Розділ 9. Світло істини засяяло в Швейцарії

У виборі мужів для здійснення реформи церкви Бог користується тим же планом, що й при заснуванні Своєї Церкви. Небесний Учитель обминув великих світу цього, знатних та багатих вождів народу, які звикли до похвали і лестощів. Вони настільки пишались своїм становищем і були певні у своїх перевагах, що ніколи не змогли б зрозуміти потреб і сподівань простого народу і співпрацювати зі смиренним Мужем з Назарета. І тому слова “Ідіть за Мною, — Я зроблю вас ловцями людей!” (Матвія 4:19) були звернені до неосвічених галілейських рибалок, що звикли до тяжкої праці. Вони були покірними і здібними до навчання мужами. Чим менше вони піддавалися впливу лжевчень свого часу, тим успішніше Христос міг приготувати їх для Свого служіння. Так було і в дні великої Реформації. Провідні реформатори були людьми простого походження, смиренними і вільними від гордощів, пов'язаних з високим становищем, а також впливу фанатизму і омани духовенства. Бог завжди використовує скромні знаряддя для досягнення великих результатів. Тоді слава не буде приписуватись людям, а Тому, Хто діє через них за доброю волею Своєю.

Через кілька тижнів після того, як у домі саксонського гірника народився Мартін Лютер, у маленькій хатині пастуха, котра знаходилася високо в Альпах, народився Ульріх Цвінглі. Середовище, в якому пройшло дитинство хлопчи-ка, і виховання, яке він отримав, якнайкраще сприяли його приготуванню до майбутньої діяльності. Вирісши серед величних і прекрасних картин природи, він ще з дитинства пройнявся величчю, силою і могутністю Бога. Історії про героїчні вчинки, здійснені в його рідних горах, розбудили його благородні, юні поривання. Благочестива бабуся розповідала йому біблійні історії, котрі вона старанно відібрала із церковних переказів і легенд. З великою цікавістю хлопець слухав розповіді про великі діла патріархів і пророків, про пастухів, що доглядали свої отари на пагорбах Палестини, де з ними розмовляли ангели, про Віфлеємське Немовля і про Мужа Голгофи.

Так само, як і Йоган Лютер, батько Ульріха Цвінглі дуже хотів, щоб його син здобув освіту, тому хлопець рано залишив свою рідну оселю. Його розум швидко розвивався, і незабаром постало питання, де знайти відповідних вчителів. У тринадцятирічному віці Ульріха відправили в Берн, де тоді була найкраща в Швейцарії школа. Там, однак, його підстерігала небезпека, яка загрожувала знищити всі перспективи його життя. Ченці докладали багато зусиль до того, щоб заманити хлопця в монастир. Між домініканськими і францисканськими ченцями точилася боротьба за вплив на народ. З цією метою вони прикрашали свої церкви, запроваджували пишні церемонії, виставляли святі мощі, чудодійні образи та знамениті реліквії.

Домініканці Берна розуміли: якщо їм удасться залучити на свій бік молодого і здібного студента, то разом з ним вони здобудуть славу й гроші. Його молодість, видатні здібності оратора і письменника, музична і поетична обдарованість могли б успішніше залучати людей до участі в їхніх богослужіннях та збільшити прибутки їх чину, ніж уся показна пишнота. Обманом і лестощами ченці намагалися намовити Цвінглі до вступу в монастир. Лютер ще студентом поховав себе в монастирській келії і назавжди був би втрачений для людства, якби Провидіння Боже не звільнило його. Цвінглі був урятований від подібної небезпеки. Провидіння попіклувалося про те, щоб його батькові повідомили про плани ченців. Батько не бажав, щоб його син жив ледачим і беззмістовним життям. Він бачив навислу небезпеку над майбутнім сина і звелів йому негайно повернутися додому.

Його наказ був виконаний, але юнака не могло задовольнити довгочасне перебування в рідній оселі, невдовзі він поновив своє навчання в Базелі. Саме там Ульріх уперше почув про благодать Божу, яка дається людині безкоштовно. Віттєнбах, учитель стародавніх мов, вивчаючи грецьку і староєврейську мови, познайомився зі Святим Письмом. І промені божественного світла осяяли його. Він говорив, що існує стародавня істина, набагато давніша і цінніша від усіх теорій теологів і філософів. Ця стародавня істина полягає в тому, що тільки смерть Христа може відкупити грішника. Ці слова були для Цвінглі першим променем світла, який передував приходу світанку.

Незабаром Цвінглі залишив Базель, щоб розпочати самостійний життєвий шлях. Першим місцем його духовної праці стала церква в Альпах, недалеко від його рідних долин. Після того, як Ульріх Цвінглі став священиком, “він цілковито посвятив себе дослідженню божественної істини, бо прекрасно розумів, — як зауважив один з реформаторів, його сучасників, — як багато повинен знати той, кому довірено пасти отару Христову” (Wylie. V.8. Ch.5). Чим більше він досліджував Святе Письмо, тим ясніше бачив розбіжність між біблійними істинами і єрессю Рима. Він підкорив себе Біблії як Слову Божому, єдино вірному і надійному керівництву. Він зрозумів, що Біблія сама тлумачить себе. Цвінглі не насмілювався тлумачити Святе Письмо, щоб захистити існуючу теорію або доктрину, а вважав своїм обов'язком пізнавати його прямий і очевидний зміст. Він не шукав допомоги в розумінні Біблії, крім допомоги Святого Духа, Який, як він говорив, дасть це розуміння всім тим, хто шукає Його щиро і з молитвою.

“Святе Письмо, — писав Цвінглі, — дане Богом, а не людиною, і Бог, Який дає знання всім, допоможе тобі зрозуміти слова, котрі походять від Нього. Слово Боже... не може помилятися. Воно світле, воно навчає, воно само себе відкриває і освічує душу всією повнотою спасіння і благодаті, потішає її в Базі, упокорює її так, що вона відрікається від себе і віддає себе Богові”. Справедливість цих слів була підтверджена життям самого Цвінглі. Згадуючи свої переживання, він писав: “Коли... я повністю присвятив себе вивченню Святого Письма, філософія і схоластична теологія збунтувалися. Тоді я сказав собі: ‘Ти повинен відкинути всю цю неправду і вчитися того, чого навчає Бог у Своєму простому і ясному Слові’. Я благав Бога, щоб Він просвітив мене, і тоді мені стало легше розуміти Святе Писання” (Ibid. V.8. Ch.6). Вчення, яке проповідував Цвінглі, не було запозичене в Лютера. Це було вчення Христа. “Якщо Лютер проповідує Христа, — говорив швейцарський реформатор, — то він робить те саме, що і я. Тих, кого він привів до Христа, набагато більше, ніж приведених мною. Але це не так важливо. Я не буду проповідувати жодного іншого імені, крім Імені Христа, тому що я Його воїн, а Він — мій єдиний Вождь. Я не написав Лютеру і рядка, а він не писав мені. Чому? Для того, щоб люди переконалися, що Дух Божий не протирічить Собі, бо Лютер і я, не маючи спілкування між собою, в один голос проповідуємо вчення Христа” (D'Aubigne. V.8. Ch.9).

У 1516 p. Цвінглі був запрошений як проповідник в Ейнзідельнський монастир. Там він побачив усю зіпсутість Рима, і звідси його вплив як реформатора поширився далеко за межі рідних Альп. Однією з найголовніших святинь в Ейнзідельнському монастирі, який приваблював натовпи богомольців, був образ Діви Марії, який, як говорили, мав чудодійну силу. Над вхідними воротами був напис: “Тут можна отримати повне прощення гріхів” (Ibid. V.8. Ch.5). У будь-яку пору року сюди приходили паломники, щоб поклонитися Діві Марії, а на щорічні урочистості освячення ікони стікалися натовпи народу з усіх кінців Швейцарії і навіть із Франції та Німеччини. Цвінглі, тяжко засмучений усім побаченим, скористався наданою йому можливістю, щоб проголосити цим рабам забобонів свободу, яку несе Євангеліє.

“Не думайте, — проповідував він, — що Бог перебуває в цьому храмі більше, ніж в якому-небудь іншому місці. Де б ви не жили, Бог поряд з вами і там чує вас... Чи можуть марні вчинки: виснажливі подорожі, жертвоприношення, ікони, заступництво Діви Марії і всіх святих забезпечити вам Божу милість? ...Яка користь від багатослів'я ваших молитов? Що дасть розкішна ряса, охайно підстрижена голова, довгий одяг і гаптовані золотом пантофлі? Бог дивиться на серце, а ваші серця далекі від Нього. Христос, Котрий був розп'ятий на хресті, — говорив він, — це спокутна Жертва за гріхи всіх спасенних усіх часів” (Ibid. V.8. Ch.5).

Багатьом слухачам ці слова не сподобалися. Вони були гірко розчаровані, коли їм було сказано, що їхня виснажлива подорож даремна. Вони не розуміли істини про прощення, яке безкоштовно дається їм через Христа, їх цілком влаштовував попередній шлях до небесного Царства, який проклав для них Рим. Вони хотіли уникнути труднощів у пошуках кращого шляху. Набагато легше довіряти своє спасіння священикам і папі, ніж самим прагнути чистоти серця.

Але інші з радістю прийняли звістку про спасіння через Христа. Постанови Рима не давали їхнім душам бажаного спокою, і тепер вони з вірою прийняли кров Спасителя як покуту за свої гріхи. Вони повернулися додому, щоб й іншим розповісти про отримане ними дорогоцінне світло. Таким шляхом від села до села, від міста до міста поширювалася правда, і число паломників до чудодійної ікони Діви Марії значно зменшилось. Зменшились і пожертвування, зрозуміло, зменшилась і плата Цвінглі, яка залежала від прибутку монастиря. Але це тільки радувало його, оскільки він бачив, що сила фанатизму й забобонності підірвана.

Церковна влада добре розуміла, яку роботу звершує Цвінглі, але до певного часу вирішила не втручатися. Сподіваючись привернути його на свій бік, вона намагалася завоювати його прихильність лестощами. А тим часом істина завойовувала людські серця. Праця Цвінглі в Ейнзідельні приготувала його до ширшого поля діяльності, на яке він незабаром повинен був ступити. Після трирічного перебування в цьому монастирі йому запропонували місце проповідника в соборі Цюріха. На той час це було одне з найважливіших міст Швейцарської Конфедерації, і виявлений тут вплив міг поширитись по всій країні. Однак духовні особи, котрі запросили Цвінглі в Цюріх, заборонили йому запроваджувати будь-які нововведення, чітко визначивши його обов'язки.

“Ти повинен докласти всіх зусиль, — сказали йому, — щоб зібрати всі доходи єпархії, не упускаючи втрати навіть найменшої часточки. Нагадуй віруючим з-за кафедри і при сповіді, щоб вони справно давали десятину і дари, засвідчуючи цим свою вірність церкві Ти також повинен піклуватися про збільшення прибутків від хворих, від мес і від усіх інших церковних обрядів... А щодо здійснення причастя, проповіді та піклування про паству, — додавали його наставники, — то це також входить до обов'язків священика. Але в цьому і особливо в проповіді ти можеш користуватися своїм помічником. Причастя ти повинен давати тільки знатним особам і тільки тоді, коли тебе покличуть; ти не повинен наділяти причастям усіх без винятку” (Ibid. V.8. Ch.6).

Цвінглі мовчки вислухав ці настанови і подякував за надану йому честь посісти це високе становище, а потім почав пояснювати, яким шляхом він мав намір іти. “Життя Христа, — сказав він, — надто довго було приховане від народу. Я буду проповідувати Євангеліє від Матвія... черпаючи натхнення лише з одного джерела — Святого Письма, я буду пояснювати його глибини, порівнюючи один уривок з іншим, і шляхом послідовної та щирої молитви буду досягати розуміння Слова. Тільки для слави Божої, Його Єдинородного Сина, для спасіння душ і утвердження їх у правдивій вірі я посвячую моє служіння” (Ibid. V.8. Ch.6). Хоч декотрі священики і не схвалювали плану Цвінглі, намагались відмовити його, Цвінглі залишався непохитним. Він оголосив, що не збирається запроваджувати ніяких нововведень, лише використати випробуваний метод, котрим церква користувалася в добрі старі часи.

Інтерес до істин, яких навчав реформатор, був уже пробуджений, і чимало людей приходило слухати його проповідей. Багато з тих, хто давно перестав відвідувати богослужіння, тепер знову почали приходити на них. Цвінглі розпочав своє служіння з проповіді Євангелія, читав і пояснював своїм слухачам розповіді про життя, вчення і смерть Христа. У Цюріху, як і в Ейнзідельні, він представляв Слово Боже як єдиний незаперечний авторитет, а смерть Христа — як єдину спокутну жертву. “Тільки до Христа я бажаю привести вас, — говорив він, — до Христа — правдивого Джерела спасіння” (Ibid. V.8. Ch.6). Навколо проповідника гуртувалися люди всіх верств — від державних діячів і вчених до ремісників і селян. З великою зацікавленістю вони слухали його. Він не тільки проповідував про спасіння, яке дається даром, а й безстрашно викривав зіпсуття та беззаконня свого часу. Багато людей, повертаючись із собору, славили Бога. “Цей муж, — говорили вони, — є проповідником істини. Він буде нашим Мойсеєм, щоб вивести нас з єгипетської темряви” (Ibid.V.8. Ch.6).

Його праця, прийнята спочатку з таким ентузіазмом, незабаром зустріла опозицію. Ченці вирішили покласти край реформаторській діяльності Цвінглі і засудили його вчення. Багато хто насміхався і глузував з нього, інші погрожували та ображали. Але Цвінглі все зносив терпляче і говорив: “Якщо ми бажаємо навернути грішника до Христа, то повинні закрити очі на багато речей” (Ibid. V. 8. Ch. 6).

Приблизно в цей час прибув новий помічник у справі дальшого розвитку Реформації. Один з прихильників Реформації, родом з Базеля, вважав, що продаж духовної літератури може послужити важливим засобом для поширення істини і послав у Цюріх лютеранина Лукіана з творами Лютера. “Переконайся, — писав він до Цвінглі, — чи володіє цей муж достатньою розсудливістю та хистом; якщо так, нехай він іде від міста до міста, від села до села, від дому до дому і нехай розповсюджує серед швейцарців книги Лютера, а передусім написане ним для мирян пояснення молитви Господньої. Чим більше будуть знати про ці книги, тим більше купуватимуть їх” (Ibid. V.8. Ch.6.). Таким чином світло Реформації поширилось у Швейцарії.

У той час, коли Бог готується розбити кайдани неосвіченості й забобонів, сатана поширює їх з подвійною енергією, щоб огорнути людей мороком і сильніше закути їх у кайдани гріха. Коли в різних країнах з'явилися слуги Божі, які вказували народові на прощення і виправдання через кров Христа, Рим з новим завзяттям почав розширювати свій ринок, пропонуючи людям у всіх християнських країнах прощення гріхів за гроші.

Кожний гріх мав свою ціну, і людям була дана свобода чинити злочини за умови, що церковна скарбниця завжди буде повною. Таким чином повстали і розвивалися два напрями: один пропонував прощення гріхів за гроші, другий — через віру в Христа. Рим дозволяв гріх і зробив його джерелом наживи, а реформатори осуджували гріх і вказували на Христа як на єдиного Примирителя з Богом і Визволителя від гріха.