Розділ 13. Герої віри в Нідерландах і Скандинавії

ВЕЛИКА БОРОТЬБА і найбільша надія

У Нідерландах папська тиранія уже давно викликала найрішучіший протест. Ще за 700 років до Лютера два єпископи, послані до Риму послами, побачили справжній характер “святого престолу” і безстрашно виступили проти папи. “Бог навіки заснував Церкву Свою, Царицю й Наречену, щоб вона опікувалась своїм спадком. Він обдарував її вічним, нев'янучим посагом, дав їй вінець і скипетр, а ти, як злодій, привласнив собі ці дари. Ти засів у храмі Божому і замість того, щоб бути пастирем, став вовком серед овець... Ти хочеш, щоб ми вірили в те, що ти верховний єпископ, але поводишся, як деспот. Замість того, щоб бути слугою слуг, як ти себе називаєш, ти намагаєшся стати паном над панами. Ти зневажаєш Божі заповіді... Дух Святий — будівничий усіх церков по цілій землі. Місто нашого Бога, громадянами якого ми є, сягає небес, і воно більше від міста, що його святі пророки назвали Вавилоном. Це місто претендує на божественне призначення, підносить себе аж до неба та вихваляється своєю безсмертною мудрістю і, нарешті, не маючи на те жодної підстави, вважає нібито воно ніколи не помилялося і не може помилятися” (Gerard Brandt. History of the Reformation about the Low Countries. V.1. P.6).

Зі сторіччя в сторіччя цей протест підхоплювали все нові люди. До Нідерландів доходили й ті перші вчителі, котрі за прикладом місіонерів-вальденців у різних країнах під чужими іменами проповідували Євангеліє, їхнє учення швидко поширювалося. Вони переклали Біблію вальденців у віршах голландською мовою. Вони говорили, що “в Біблії міститься велика перевага, у ній нема ні жартів, ні байок, ні насмішок, ні хитрощів чи обману, а тільки слова істини. Звичайно, і тут трапляються тверді горішки, але в них можна знайти солодке ядро всього того, що є добре і святе і цілком доступне для розуміння кожного” (Ibid. V.1. Ch.14). Так писали поборники давньої віри у XII ст.

Тепер Рим розпочав переслідування, але незважаючи на тортури і вогнища, кількість віруючих помножувалась; вони мужньо визнавали Біблію єдиним мірилом в питаннях релігії, говорячи, що “жодну людину не можна примусити вірити, а можна тільки переконувати розповіддю” (Martyn. V2. P.87).

Учення Лютера знайшло сприятливий ґрунт у Нідерландах, і там для проповіді Євангелія піднялися щирі й вірні мужі. В одній із провінцій Голландії народився Менно Симонс. Вихований у римсько-католицькій вірі, посвячений у сан священика, він нічого не знав про Біблію і не хотів її читати, щоб не впасти в єресь. Коли ж у нього одного разу виник сумнів щодо доктрини про перетворення хліба і вина при євхаристії в тіло і кров Христа, то він уважав, що це спокуса сатани, намагався молитвами і сповідями звільнитися від неї, але марно. Тоді він віддався розпусним заняттям, щоб приглушити голос сумління, але й це не допомогло. Через деякий час він розпочав читання Нового Завіту і творів Лютера. Це привело його до прийняття реформаторської віри. Незабаром йому довелося бути свідком страти одного чоловіка в сусідньому селі, якому відтяли голову за те, що він другий раз охрестився. Цей випадок спонукав Симонса вивчати Біблію щодо питання про хрещення немовлят. Він не зміг знайти в Святому Письмі жодних підстав для цього, але переконався, що головною умовою хрещення є покаяння і віра.

Менно залишив римську церкву і посвятив своє життя проповідуванню прийнятої ним істини. В Німеччині та Нідерландах з'явилися релігійні фанатики, котрі поширювали безглузді бунтарські вчення, які порушували порядок і пристойність, стали причиною насильств і заколотів. Менно розумів, до яких страшних наслідків це призведе, і намагався всіма силами протидіяти диким задумам фанатиків. Чимало людей, спочатку захоплених бунтівним вченням, пізніше відмовилися від свого згубного заблудження. Багато було також послідовників давніх християн — плоди вчення вальденців. Серед цих людей Менно працював з великим запалом і успіхом.

Двадцять п'ять років він подорожував разом зі своєю дружиною і дітьми, зазнаючи труднощів і великих нестатків, часто наражаючи на небезпеку своє життя. Він обійшов усю Голландію і північну Німеччину, працюючи переважно серед нижчих верств, але його вплив був великим. Красномовний від природи, хоча й не досить освічений, Менно був людиною непідкупної чесності, смиренного духу, лагідного характеру і правдивої побожності. Він втілював у своєму житті ті принципи, які проповідував, і цим здобув велике довір'я в людей. Його послідовники розсіялися повсюди, їх переслідували і пригнічували. Вони багато страждали від того, що їх помилково приймали за фанатичних послідовників Мюнцера, та все-таки своєю працею Менно багатьох навернув до Христа.

Ніде реформаторське вчення не набуло такого значного поширення, як у Нідерландах. Однак в небагатьох країнах його прихильники зазнали більшого переслідування, ніж тут. У Німеччині Карл V заборонив Реформацію й охоче спалив би всіх її прихильників на вогнищі, але князі рішуче опирались його деспотизму. У Нідерландах, де влада була сильнішою, один за одним з'являлись укази про гоніння протестантів. Читати Біблію, проповідувати її, слухати або навіть говорити про неї — означало смерть на вогнищі. Смертю також каралася таємна молитва Богові, відмова від поклоніння образам або спів псалму. Навіть тих, хто відрікався від своїх “помилок”, все одно засуджували на смерть. Якщо це були чоловіки, то вони гинули від меча, а якщо жінки, — їх закопували в землю живими. Тисячі загинули за правління Карла V й Філіпа II.

Одного разу перед інквізицією стала ціла сім'я, котру звинувачували в тому, що вони не відвідують месу, а моляться вдома. Коли допитували молодшого сина про порядок сімейного богослужіння, він відповів: “Ми схиляємо коліна і молимося, щоб Бог просвітив наш розум і простив гріхи, ми молимося за нашого короля, щоб його королівство процвітало і щоб його життя було щасливим; ми молимося за нашу місцеву владу, щоб Бог оберігав її” (Wylie. V.18. Ch.6). Ці слова глибоко зворушили деяких судців, проте батько цієї сім'ї та один з його синів були засуджені на спалення.

Гнів гонителів дорівнював вірі мучеників. Не тільки чоловіки, а й тендітні жінки і молоді дівчата виявляли непохитну відвагу. “Жінки ставали поряд з вогнищами, на яких спалювали їхніх чоловіків, і коли чоловіки страждали у полум'ї, вони шептали їм слова потіхи і співали псалми, підбадьорюючи їх”. “Юні дівчата лягали живими в гроби, ніби готувалися на спочинок у своїй спальні, або йшли на ешафот та вогнище, одягнуті у свій найкращий одяг, ніби йшли не на смерть, а під вінець” (Ibid. V.18. Ch.6).

Як у ті дні, коли язичництво намагалося знищити Євангеліє, так і тепер кров християн ставала насінням. Гоніння сприяло зростанню кількості свідків істини. Рік за роком монарх, розлючений до божевілля непохитною рішучістю народу, продовжував свою жорстоку роботу, але все марно. Тільки за правління шляхетного Вільгельма Оранського революція принесла в Голландію свободу віровизнання.

На горах П'ємонту, на рівнинах Франції та узбережжі Голландії успіх Євангелія був відзначений кров'ю його учнів. Але в північних країнах воно перемогло мирним шляхом. Студенти, які навчались у Віттенберзі, повернувшись додому, принесли реформаторську віру в Скандинавію. Видання творів Лютера також сприяло поширенню світла. Простий і витривалий народ півночі відвернувся від зіпсуття, пишноти і забобонів Рима, щоб прийняти чистоту й простоту життєдайної біблійної істини.

Таузен, датський реформатор, був сином селянина. Хлопець уже змалку виявив свій незвичайний розум. Він тягнувся до знань, але його батьки не мали змоги дати йому освіту, і юнак пішов у монастир. Тут завдяки своїй доброчесності, старанності, порядності він здобув прихильність ігумена. Під час екзамену виявилося, що. юнак має великі здібності, котрі змогли б принести користь церкві. Було вирішено послати його на навчання в один з університетів Німеччини або Нідерландів. Юнакові було дозволено самому обрати місце навчання, тільки не Віттенберг. Студент церкви не повинен потрапляти під вплив отруйної єресі - вимагали ченці.

Таузен поїхав до Кельна, який був і на сьогоднішній час залишається найсильнішою твердинею папства. Але тут він швидко відчув огиду до містицизму вчителів. Приблизно в цей час він познайомився з творами Люте-ра. Хлопець читав їх із подивом і насолодою, йому хотілося вчитися в реформатора. Таузен розумів, що цим він ризикує завдати образи ігуменові монастиря і таким чином позбавити себе його підтримки. Але незабаром він прийняв рішення і був зарахований студентом Віттенберзького університету.

Повернувшись у Данію, Таузен знову пішов у свій монастир. Досі його ніхто не підозрював у лютеранстві, і він нікому не відкривав своєї таємниці, але намагався, не ображаючи своїх товаришів, приводити їх до чистішої віри і святішого життя. Він відкривав їм Біблію, пояснював її правдиве значення і, нарешті, став відкрито проповідувати Христа як виправдання грішників і єдину надію на спасіння. Сильним був гнів ігумена монастиря, який покладав такі великі надії на Таузена як на відважного поборника Рима. Його негайно відправили в інший монастир і замкнули в келії під пильним наглядом.

Його нові покровителі вжахнулись, коли ченців повідомили про навернення до протестантської віри. Через грати своєї келії Таузен передавав своїм товаришам знання істини. Якби отці датської церкви знали способи боротьби з єретиками, які використовувала римська церква, то ніхто вже більше не почув би голосу Таузена. Замість того, щоб запроторити реформатора в тюремне підземелля, ченці вигнали його з монастиря. Тепер вони були безсилі. Щойно проголошений королівський едикт брав під захист учителів нового вчення. Таузен почав проповідувати. Церкви відкрилися перед ним, і народ приходив натовпами, щоб послухати реформатора. Були й інші проповідники, які також несли до народу Слово Боже. Перекладений датською мовою Новий Завіт поширювався всюди. Зусилля папістів перешкодити цій роботі тільки допомогли ще більшому її посиленню, і невдовзі Данія прийняла реформаторську віру.

У Швеції молоді люди, котрі погасили спрагу, скориставшись з Віттенберзького джерела, принесли воду життя і своїм співвітчизникам. Першими вождями шведської Реформації були Олаф і Лаврентій Петрі, сини коваля з Оребро. Навчившись від Лютера і Мелангтона, вони старанно викладали Божу істину іншим. Як і великий реформатор, Олаф пробудив народ своєю ревністю і красномовністю, а Лаврентій, подібно до Мелангтона, був ерудованим, вдумливим і врівноваженим його помічником. Обидва вони відзначалися ревним благочестям, великими теологічними знаннями і непохитною відвагою в поширенні істини. Але й папської опозиції також не бракувало. Католицькі священики підбурювали темний і забобонний народ проти реформаторів. На Олафа Петрі часто нападала юрба, і декілька разів він ледве врятувався від смерті. Проте король прихильно ставився до цих реформаторів і охороняв їх.

Під час панування римської церкви народ зубожів і стогнав під ярмом. Люди були позбавлені Святого Письма; їхня релігійність обмежувалася участю в обрядах і церковних церемоніях, що не справляли жодного впливу на розум і душу. Отже, вони поверталися до язичницьких звичаїв своїх предків. Народ розділився на ворогуючі табори, і нескінченна боротьба між ними тільки примножувала нещастя всіх. Король мав намір узаконити Реформацію в державі та в церкві і тому радо вітав цих здібних помічників у боротьбі проти Рима.

У присутності короля і державних діячів Швеції Олаф Петрі влучно і вміло відстоював доктрину реформаторської віри в диспуті з прихильниками Рима. Він заявив, що вчення отців можуть бути прийняти тільки в тому випадку, якщо вони погоджуються зі Святим Письмом, що всі необхідні принципи віри викладені в Біблії в досить доступній формі, отже, всі люди можуть зрозуміти їх. Христос сказав: “Наука Моя — не Моя, а Того, Хто послав Мене” (Івана 7:16), і апостол Павло підкреслив, що якби він почав проповідувати не те, що раніше благовістив, то “нехай буде проклятий” (Галатам 1:8). “Як же тоді, — питав реформатор, — інші насмілюються вводити на свій власний розсуд догмати і нав'язувати їх як необхідні речі для спасіння?” (Wylie. V. 10. Ch.4). Він переконував, що постанови церкви не мають ніякого авторитету, якщо вони суперечать заповідям Божим, а великий протестантський принцип “Біблія і тільки Біблія” — є мірилом віри і життя.

Ця боротьба, хоч і мало кому відома, показала, “якими людьми були ці воїни реформаторської армії. Вони не були темними, неосвіченими сектантами або людьми, що люблять галасливо сперечатися. Навпаки, це були мужі, які досліджували Боже Слово і добре знали, як користуватися зброєю, що її надавала Біблія. Щодо ерудиції, то вони випередили свій час. Якщо ми звернемо увагу на такі відомі центри, як Віттенберг і Цюріх, і на такі визначні особистості, як Лютер, Мелангтон, Цвінглі, Еколампадіус, нам, звичайно, скажуть, що це були вожді руху, і тому цілком природно очікувати від них проявів неабиякого розуму та блискучих звершень, але інші, другорядні керівники, не були такими, як вони. Але давайте подивимося на маловідомі події в Швеції і на скромні імена Олафа і Лаврентія Петрі — від учителів до учнів, і що ж ми побачимо? Учених і теологів, мужів, які досконало пізнали євангельську істину і легко здобували перемогу над університетськими софістами і духовенством Рима” (Ibid. V.10. Ch.4).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «ВЕЛИКА БОРОТЬБА і найбільша надія» автора Уайт Еллен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 13. Герої віри в Нідерландах і Скандинавії“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова 

  • Розділ 1. Любов та довготерпіння Христа 

  • Розділ 2. Гоніння в перші століття  

  • Розділ 3. Епоха духовної темряви 

  • Розділ 4. Захист віри в горах

  • Розділ 5. Світанок в Англії

  • Розділ 6. Два герої перед обличчям смерті

  • Розділ 7 Людина свого часу

  • Розділ 8. Поборник правди 

  • Розділ 9. Світло істини засяяло в Швейцарії

  • Розділ 10. Успіх реформації

  • Розділ 11 Протест князів 

  • Розділ 12. Світанок у Франції

  • Розділ 13. Герої віри в Нідерландах і Скандинавії
  • Розділ 14. Розповсюдження вістки на британських островах

  • Розділ 15. Жахлива помста у Франції

  • Розділ 16. У пошуках свободи

  • Розділ 17. Вісники світанку 

  • Розділ 18. Вісники надії 

  • Розділ 19. Світло в темряві

  • Розділ 20. Велике релігійне пробудження

  • Розділ 21. Знехтуване застереження

  • Розділ 22. Пророцтва виконалися 

  • Розділ 23. Таємниця Божого храму 

  • Розділ 24. У Святому святих

  • Розділ 25. Америка в Біблійному пророцтві

  • Розділ 26. Захисники істини

  • Розділ 27. Пробудження в наші дні

  • Розділ 28. Віч-на-віч з Книгою Життя

  • Розділ 29. Чому існують зло і страждання

  • Розділ 30. Запеклий ворог людини 

  • Розділ 31. Ангели Божі та злі духи

  • Розділ 32. Пастки диявола

  • Розділ 33. Таємниця безсмертя 

  • Розділ 34. Чи можуть розмовляти з нами мертві?

  • Розділ 35. Свобода совісті під загрозою

  • Розділ 36. Прийдешня боротьба

  • Розділ 37. Наш єдиний захист

  • Розділ 38. Останнє Боже застереження 

  • Розділ 39. Час горя

  • Розділ 40. Справдження надії

  • Розділ 41. Спустошення Землі 

  • Розділ 42. Боротьба закінчена

  • Хронологія