Розділ 18. Вісники надії 

ВЕЛИКА БОРОТЬБА і найбільша надія

Для проповіді про Другий прихід Христа Бог обрав чесного і щирого фермера, котрий сумнівався в божественному авторитеті Писання, але всім серцем прагнув до пізнання правди. Як і багато інших реформаторів, Уїльям Міллер у ранній молодості мужньо боровся зі злиднями і таким чином виховав у собі самозречення та енергійність. Родина, з якої він походив, відрізнялася своєю незалежністю, волелюбним духом, витривалістю і палкою любов'ю до вітчизни, — одним словом, тими рисами, які переважали і в його вдачі. Батько Міллера був капітаном в революційній армії; сім'ї довелося багато чим пожертвувати в той бурхливий час боротьби і страждань, чим і пояснюються скрутні обставини життя Міллера замолоду.

Уїльям відрізнявся міцною будовою тіла і вже в дитинстві почав виявляти неабиякі розумові здібності. Це ставало все помітніше в міру того, як хлопчик підростав. Його діяльна, розвинута натура невтримно прагнула до знань. Хоч йому не пощастило отримати академічну освіту, любов до знань, звичка до серйозного мислення та гострота суджень допомогли йому стати всебічно розвинутою людиною зі здоровим судженням. Це був чоловік бездоганної моральної чистоти, незаплямованої репутації, якого всі поважали за чесність, ощадливість і доброчинність. Завдяки своїй енергії та запопадливості він швидко став матеріально незалежною людиною, однак ніколи не зраджував звичку займатися самоосвітою. Уїльям Міллер досяг успіху, обіймаючи різні громадські та військові посади, і, здавалось, шлях до багатства і слави широко відкрився перед ним.

Мати Уїльяма Міллера була дуже побожною жінкою, і його дитинство пройшло в релігійній атмосфері. Однак в молоді роки він потрапив до товариства деїстів*Деїзм — релігійно-філософське вчення, яке визнає Бога першопричиною світу, але заперечує Його втручання в явища природи і суспільного життя. Виник в Англії в XVII ст., (прим. ред.), вплив котрих посилювався тим, що це були в більшості випадків взірцеві громадяни, добрі та дружні за вдачею люди. Християнське оточення, в якому вони проживали, справляло вплив на формування їхніх характерів. Благородними рисами, які сприяли повазі та довір'ю до них, вони завдячували Біблії, однак ці добрі дари були так спотворені, що люди справляли вплив, який суперечив вченню Слова Божого. Спілкуючись з такими людьми, Міллер мимоволі перейняв їхні погляди. Існуючі тлумачення Святого Письма були пов'язані з труднощами, які здавалися йому нездоланними, а його нові переконання, в яких не було місця для Біблії, нічого не давали взамін, і він залишався незадоволеним. Проте Міллер продовжував дотримуватися цих поглядів упродовж 12 років. Але коли йому виповнилося 34 роки, Святий Дух вплинув на його серце, і його охопило глибоке усвідомлення своєї гріховності. Його колишня віра не давала душі жодної надії на життя вічне. Майбутнє здавалося темним і похмурим. Згодом, згадуючи свої переживання, він говорив: “Думка про смерть пронизувала все моє єство неприємним холодніш тремтінням, а необхідність звітувати переконувала мене в неминучій загибелі всіх. Небо було для мене, як мідь, а земля під ногами — як залізо. Вічність — що це таке? Смерть — для чого вона? Чим більше я роздумував над цими питаннями, тим більше я їх не розумів. Чим більше я міркував, тим беззмістовнішими ставали мої висновки. Я намагався не думати, але це було понад мої сили. Я перебував у дуже жалюгідному стані, але не розумів причини цього, Я нарікав і жалівся, та не знав на кого. Я розумів, що щось було не так, однак не знав, як і де знайти Правду. Я сумував, не маючи надії”.

В такому стані Міллер перебував кілька місяців. “Раптом, — згадує він, — в моїй уяві дуже ясно постав характер Спасителя. Я зрозумів, що має бути така добра, милосердна Істота, котра віддала б Себе задля викуплення наших беззаконь та врятувала б нас від кари за гріх. Вмить я відчув, якою люблячою мас бути ця Істота; і відразу ж подумав, що я міг би кинутися в її обійми і довіритись її милості. Але тут постало питання: ‘Як довести існування такої Істоти?’ І я переконався, що, окрім Біблії, ніде не можна знайти доказів існування такого Спасителя або, принаймні, аргументів про майбутнє життя...

Я побачив, що саме Біблія представляє такого Спасителя, Якого я потребую; і я був вкрай здивований, що звичайна людська книга містить у собі принципи, котрі так повно відповідають потребам гинучого світу. І я змушений був погодитись, що Святе Письмо — відкриття Боже. Біблія стала моєю відрадою, а в Ісусі я знайшов Друга. Спаситель став для мене ‘кращим за десять тисяч інших’, а Писання, котре раніше було для мене таким незрозумілим і повним суперечностей, тепер зробилося ‘світильником, світлом для стежки моєї’ (Псалми 118:105). Моя душа заспокоїлась і знайшла мир. Я переконався, що Господь Бог — це Скеля серед розбурханого життєвого океану. Відтепер Біблія стала головним предметом моїх досліджень, і я можу відверто сказати, що я вивчав її з величезною насолодою. Я виявив, що не знав і половини того, що знайшов у Біблії. Я дивувався, чому раніше не бачив її краси і слави і навіть відкидав її. Я знайшов там все, чого так прагнуло моє серце, — ліки від усіх хвороб душі. Я втратив смак до іншої літератури та присвятив своє серце тому, щоб навчитися мудрості від Бога” (S.Bliss. Memoris of Wm. Miller. P.65—67).

Міллер публічно визнав свою віру в релігію, яку раніше відкидав. Але його невіруючі друзі одразу ж висунули всі ті аргументи, котрі і він сам часто наводив, спростовуючи божественний авторитет Писання. Тоді він ще не був готовий відповісти на них, але міркував так: якщо Біблія — відкриття Боже, то вона не повинна суперечити сама собі; якщо вона дана для наставлення людини, то повинна бути доступною для її розуміння. Він вирішив самостійно дослідити Писання та з'ясувати, чи існують в них непримиренні суперечності.

Бажаючи уникнути упередження, Міллер не користувався жодними коментарями, а порівнював тексти між собою, використовуючи тільки позначені паралельні місця та симфонію. Він регулярно і систематично вивчав Біблію; почавши від книги Буття і читаючи вірш за віршем, він просувався далі у своєму дослідженні тільки тоді, коли в нього розвіювалися будь-які сумніви щодо певних місць. Коли зустрічалися незрозумілі вірші, Міллер, за своєю звичкою, порівнював їх з усіма іншими текстами, що стосувалися даного питання. Намагаючись зрозуміти значення тексту, він вивчав, яке навантаження за змістом несе кожне слово, і, якщо його розуміння цього тексту узгоджувалося з усіма паралельними текстами, то питання було вичерпане. Тому, зустрічаючи тяжкі для розуміння місця, Міллер завжди знаходив їм пояснення в інших текстах Святого Письма. Досліджуючи Слово Боже зі щирою молитвою, щоб Господь просвітив його розум, Міллер отримував відповіді на те, чого раніше не розумів. На власному досвіді він пізнав правдивість слів псалмиста: “Об'явлення Слова Твого просвітлює, дає розуміння простіш” (Псалми 118:130).

З глибокою зацікавленістю Міллер вивчав книги Даниїла й Відкриття, застосовуючи ті ж принципи дослідження, як і до інших місць Біблії. На превелику радість, він виявив, що пророчі символи також можна зрозуміти. Він побачив, що пророцтва виконались буквально, а різні образи, метафори, притчі, символи і т.п. пояснювались або у контексті, або в інших місцях Святого Письма, отже, їх слід розуміти буквально. “Таким чином, — говорив він, — я переконався, що Біблія — це система відкритих істин, настільки просто і зрозуміло викладених, що навіть людина з обмеженими розумовими здібностями може розібратися в них” (Bliss. P. 70). Досліджуючи пророцтва, він ланка за ланкою відновлював єдиний ланцюг істини. Небесні ангели керували його думками і відкривали його розумові Слово Боже.

Виходячи з того, як пророцтва виконалися в минулому, і судячи таким чином про виконання пророцтв у майбутньому, Міллер переконався, що загальне поняття про духовне Царство Христа як про земне тисячоліття, яке передуватиме кінцю світу, не має підстав у Слові Божому. Це вчення про тисячолітній період справедливості й миру перед особистим приходом Господа переносить в далеке майбутнє страшний день Божий. Однак, яким би приємним не було це вчення, воно суперечить вченню Христа і Його апостолів, котрі свідчили, що пшениця і кукіль ростимуть разом до жнив, тобто до кінця світу, що “злі люди і обманщики будуть мати успіх у злому”, що “в останні дні настануть тяжкі часи”, що царство темряви існуватиме аж до самого приходу Господа, і воно буде “вбите духом уст Його і знищене явленням приходу Його” (Матвія 13:30, 38—40; 2 Тимофію 3:13, 1 Солунянам 2:8).

Апостольська Церква не підтримувала вчення про навернення всього світу і духовне правління Христа. Християнський світ в цілому не приймав це вчення до початку XVIII ст. Як і кожне інше помилкове судження, це вчення мало згубні наслідки. Люди відкладали прихід Господа на далеке майбутнє j не звертали жодної уваги на ознаки, які свідчили про Його наближення. Це вчення породжувало в людях безпідставне почуття впевненості та безпеки, зневажливе ставлення до необхідних приготувань для зустрічі зі своїм Господом.

Міллер зрозумів, що Святе Письмо ясно вказує на особистий, буквальний прихід Христа. Павло писав: “Бо Сам Господь із наказом при голосі архангела та з сурмою Божою зійде з неба” (1 Солунянам 4:16). І Спаситель говорить: “І побачать Сина Людського, що йтиме на хмарах небесних, з силою і славою великою”. “Бо, як блискавка виходить зі сходу і видна буває аж до заходу, так буде і прихід Сина Людського” (Матвія 24:30, 27). Він прийде в супроводі небесного воїнства: “Прийде Син Людський у славі Своїй, і всі святі ангели з Ним” (Матвія 25:31). “І пошле ангелів Своїх з голосною трубою, і зберуть вибраних Його” (Матвія 24:31).

Під час Другого приходу Христа померлі праведники воскреснуть, а живі праведники зміняться. “Не всі ми помремо, — каже Павло, — та всі перемінимося — раптом, в одну мить, при останній трубі, бо труба затрубить, і мертві воскреснуть нетлінними, і ми перемінимося. Тому що це тління мусить зодягнутися в нетління і це смертне — зодягнутися в безсмертя” (1 Коринтянам 15:51—53). І в своєму Посланні до солунян, змальовуючи прихід Господа, він писав: “І померлі в Христі воскреснуть першими; потім ми, що лишились живими, будемо підхоплені разом з ними на хмарах, на зустріч Господеві в повітрі, і так ми будемо завжди з Господом” (1 Солунянам 4:16—17).

До особистого приходу Христа народ Божий не успадкує Царства. Спаситель сказав: “Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і всі святі ангели з Ним, тоді сяде на престолі слави Своєї; і зберуться перед Ним усі народи, і Він відокремить одних від других, як пастир відокремлює овець від козлів; і поставить овець праворуч Себе, а козлів — ліворуч. Тоді скаже Цар тим, що праворуч Нього: ‘Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, приготовлене вам від заснування світу’” (Матвія 25:31—34). З наведених місць Святого Письма ми бачимо, що в час приходу Сина Людського мертві воскреснуть нетлінними, а живі переміняться. Ця велика зміна, що станеться з ними, приготує їх до прийняття Царства, бо Павло говорить, що “тіло і кров не можуть вспадкувати Царство Небесне; і тління не вспадкує нетління” (1 Коринтянам 15:50). Людина в її теперішньому стані смертна, тлінна; а Царство Боже буде нетлінним, вічним. Тому людина в своєму теперішньому стані не може увійти до Царства Божого. Коли ж прийде Ісус, Він дасть Своєму народові безсмертя; потім Він запросить їх прийняти Царство, приготовлене для них.

Ці та інші місця Святого Письма переконали Міллера у тому, що події, котрих усі очікували перед приходом Христа, — тобто всесвітнє благоденство та заснування Царства Божого на землі, — насправді матимуть місце після Другого приходу Христа. Більше того, всі ознаки часу і стан світу цілком відповідали пророцтвам про останні дні. Досліджуючи тільки Писання, він дійшов висновку: час, відпущений для існування землі в її теперішньому стані, закінчується.

“Інше, що справило на мене величезне враження, — говорив Міллер, — це хронологія Святого Письма... Я побачив, що передречеш події, які мали місце в минулому, часто відбувалися в точно зазначений час. 120 років перед потопом (Буття 6:3); сім днів безпосередню перед початком потопу та 40 днів обіцяного дощу (Буття 7:4); 400 років перебування нащадків Авраама на чужині (Буття 15:13); три дні уві снах виночерпія і хлібодара (Буття 40:12—20); сім років фараона (Буття 41:28—54); 40 років у пустелі (Числа 14:34); три з половиною роки голоду (1 Царів 17:1; Луки 4:25); 70 років полону (Єремії 25:11); сім років, що минули над Навуходоносором (Даниїла 4:13—16); сім седмиць (або тижнів), 62 седмиці та одна седмиця, що становлять разом 70 седмиць, призначених для юдеїв (Даниїла 9:24—27), — усі ці події були передречені пророцтвами та здійснилися з надзвичайною точністю” (Bliss. P. 74—75).

Коли пізніше при дослідженні Біблії Міллер зустрічався з різними хронологічними періодами, котрі, на його думку, сягали аж до Другого приходу Христа, він не міг не розглядати їх як “призначені наперед часи”, які Бог відкрив Своїм рабам. “Що скрите, — говорить Мойсей, — те належить Господеві, нашому Богові, що ж відкрите, це наше й наших дітей повіки” (Повторення Закону 29:29). І Господь говорить через пророка Амоса, що Він “не робить нічого, не об'явивши намисли Свої Своїм слугам-пророкам” (Амоса 3:7). Тому дослідники Божого Слова можуть бути впевненими, що в Слові Правди вони знайдуть відомості про найважливіші події, що мають відбутися в історії людства.

“Коли я цілком упевнився, — говорить Міллер, — що ‘все Писання натхненне Богом і корисне’ (2 Тимофію 3:16); що воно ‘ніколи не було написане з волі людської, а складали його святі люди Божі, проваджені Духом Святим’ (2 Петра 1:21); що Слово Боже написане ‘для нашого повчання, аби ми через терпіння та підбадьорювання з Писання зберігали надію’ (Римлянам 15:4), — я не міг дивитися на окремі хронологічні біблійні періоди інакше, як на частину Слова Божого, котра заслуговує такого ж серйозного вивчення, як і решта Писання. Тому я вирішив, що, намагаючись збагнути відкриття, дані нам з милості Божої, я не мав права пройти осторонь пророчих періодів” (Bliss. P.75).

У книзі Даниїла (8:14) містилося пророцтво, яке, на думку Міллера, найпевніше вказувало на час Другого приходу Христа. “Аж до двох тисяч трьохсот вечорів та ранків, — тоді буде визнана очищеною святиня”. Дотримуючись свого правила, згідно з яким Писання повинно само себе пояснювати, Міллер довідався, що один день у біблійному пророчому часі означає рік (Числа 14:34; Єзекіїля 4:6). Він бачив, що період 2300 пророчих днів, або буквальних років, сягає далеко за межі часу благодаті, призначеної юдеям, а отже, не стосується старозавітної святині. Міллер поділяв загальну точку зору: в християнську еру святинею є земля, і тому він розумів, що очищення святині, про яке йдеться в книзі Даниїла (8:14), означає очищення землі вогнем під час Другого приходу Христа. Якщо б, міркував він, можна було безпомилково визначити вихідну точку для 2300 днів, тоді можна було б легко вирахувати час Другого приходу Христа. Таким чином став би відомим час кінця, коли Існуючий порядок “з його гордістю і владою, пишністю і марнославством, нечестям і гнобленням прийде до свого кінця”; коли прокляття “зникне з землі, смерть буде знищена, раби Божі, пророки і святі та всі, що бояться Його, будуть винагороджені, а ті, що спустошують землю, — знищені” (Bliss. P. 76).

Міллер продовжував досліджувати пророцтва ще з більшою ревністю і зацікавленістю, присвячуючи цілі дні й ночі вивченню того, що видавалось йому тепер надзвичайно важливим і цікавим. У 8-му розділі книги Даниїла він не міг знайти вихідної точки для 2300 днів; хоч ангелу Гавриїлу і було доручено пояснити Даниїлові видіння, однак він лише частково зробив це. Коли пророк побачив жахливе переслідування, яке очікувало Церкву, сили залишили його. Він не міг більше зносити це видовище, і ангел на деякий час залишив його. Даниїл “знемігся й заслаб на кілька днів”. “Я був здивований видінням і не розумів його” (Даниїла 8:27).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «ВЕЛИКА БОРОТЬБА і найбільша надія» автора Уайт Еллен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 18. Вісники надії “ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова 

  • Розділ 1. Любов та довготерпіння Христа 

  • Розділ 2. Гоніння в перші століття  

  • Розділ 3. Епоха духовної темряви 

  • Розділ 4. Захист віри в горах

  • Розділ 5. Світанок в Англії

  • Розділ 6. Два герої перед обличчям смерті

  • Розділ 7 Людина свого часу

  • Розділ 8. Поборник правди 

  • Розділ 9. Світло істини засяяло в Швейцарії

  • Розділ 10. Успіх реформації

  • Розділ 11 Протест князів 

  • Розділ 12. Світанок у Франції

  • Розділ 13. Герої віри в Нідерландах і Скандинавії

  • Розділ 14. Розповсюдження вістки на британських островах

  • Розділ 15. Жахлива помста у Франції

  • Розділ 16. У пошуках свободи

  • Розділ 17. Вісники світанку 

  • Розділ 18. Вісники надії 
  • Розділ 19. Світло в темряві

  • Розділ 20. Велике релігійне пробудження

  • Розділ 21. Знехтуване застереження

  • Розділ 22. Пророцтва виконалися 

  • Розділ 23. Таємниця Божого храму 

  • Розділ 24. У Святому святих

  • Розділ 25. Америка в Біблійному пророцтві

  • Розділ 26. Захисники істини

  • Розділ 27. Пробудження в наші дні

  • Розділ 28. Віч-на-віч з Книгою Життя

  • Розділ 29. Чому існують зло і страждання

  • Розділ 30. Запеклий ворог людини 

  • Розділ 31. Ангели Божі та злі духи

  • Розділ 32. Пастки диявола

  • Розділ 33. Таємниця безсмертя 

  • Розділ 34. Чи можуть розмовляти з нами мертві?

  • Розділ 35. Свобода совісті під загрозою

  • Розділ 36. Прийдешня боротьба

  • Розділ 37. Наш єдиний захист

  • Розділ 38. Останнє Боже застереження 

  • Розділ 39. Час горя

  • Розділ 40. Справдження надії

  • Розділ 41. Спустошення Землі 

  • Розділ 42. Боротьба закінчена

  • Хронологія

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи