Розділ 27. Пробудження в наші дні

Де б сумлінно не проповідувалося Слово Боже, воно приносило плоди, які свідчили про його божественне походження. Дух Божий супроводжував вістку Його слуг, і їхнє слово мало силу. Сумління грішників прокидалося. “Світло істинне, що просвіщає колену людину, яка приходить у світ” (Івана 1:9), освічувало потаємні куточки їхньої душі, і приховане ставало явним. Глибоке переконання опанувало їхнім розумом і серцем. Такі люди усвідомлювали, що таке гріх, праведність і майбутній суд. Вони починали розуміти праведність Єгови і боялись стати в своїй нечистоті, з тягарем вини перед Тим, Хто випробовує серця. У душевній агонії вони запитували: “Хто визволить мене від цього тіла смерті?” (Римлянам 7:24). Споглядаючи на Голгофський хрест і принесену на ньому неоціненну жертву за гріхи людей, вони розуміли, що тільки заслуги Христа можуть згладити їхні переступи і примирити їх з Богом. З вірою й покорою приймали Божого Агнця, Котрий узяв на Себе гріхи світу. Через кров Ісуса вони отримували “прощення гріхів, вчинених раніше”.

Ці душі приносили гідний плід покаяння. Повіривши, вони приймали хрещення і воскресали для нового життя, — вже як нове творіння в Христі Ісусі, щоб більше не жити за “колишніми пожадливостями”, але вірою в Сина Божого йти Його слідами, відбиваючи Його характер і прагнучи досягти чистоти, притаманної Йому. Тепер вони любили те, що колись ненавиділи, та ненавиділи те, що колись любили. Честолюбиві та горді люди ставали лагідними і покірними серцем; марнославні та зарозумілі — серйозними і скромними; глузїї — шанобливими; п'яниці — непитущими, а розпусники — чистими і цнотливими. Вони залишали все світське і суєтне. Прикраса, якої прагнули християни, — “не зовнішнє заплітання волосся, не золоте вбрання або нарядність в одязі, а потаємна людина серця в нетлінній красі лагідного і спокійного духа, що й дорогоцінне перед Богом” (1 Петра 3:3—4).

Пробудження спонукувало людей до глибокого самоаналізу і покори. Воно супроводжувалось серйозними, урочистими закликами до грішників, щирим співчуттям до тих, за кого Христос пролив Свою кров. Чоловіки й жінки в молитві змагалися з Богом за спасіння душ. Наслідки цього пробудження були помітні в душах, готових до самовідданого служіння й жертви, які раділи тим, що удостоїлись зносити ганьбу і випробовування заради Христа. Люди бачили зміну в житті тих, котрі сповідували Ім'я Ісуса. Вони справляли добрий вплив на суспільство, збирали з Христом та сіяли в Дусі, щоб пожати життя вічне.

Про них можна було сказати: “Смуток ваш привів вас до покаяння... Так як печаль ради Бога породжує незмінне покаяння до спасіння, а печаль світська приносить смерть. Саме це, що ви засмутились ради Бога, глядіть, яку щирість це викликало у вас, які перепрошування, яке обурення на винуватого, який страх, яке бажання, яку ревність, яке покарання, готовність віддавати кожному належне! В усьому ви показали себе чистими в цій справі!” (2 Коринтянам 7:9—11).

Це результат роботи Божого Духа. Тільки різка зміна в житті грішника є ознакою справжнього розкаяння. Якщо заставу поверне грішник, відшкодує грабунок, визнає свої гріхи і любитиме Бога та своїх ближніх, він може бути впевненим, що примирився з Богом.

Такими були наслідки релігійного пробудження в минулому. Його плоди переконливо свідчили про величезне Боже благословення для спасіння людей та піднесення усього людського роду.

Проте багато сучасних пробуджень різко відрізняються від тих проявів божественної благодаті, котрі в минулому супроводжували роботу Божих слуг. Так, вони викликають загальне зацікавлення, чимало людей навертаються і вливаються в церкви; проте результати цих пробуджень не дають підстав вважати, що покращується й духовний стан людей. Світло спалахує на якийсь час, але незабаром згасає — і настає ще більша темрява.

Сучасні пробудження надто часто є наслідками впливу на уяву, збудження почуттів та вгамування потягу до чогось нового і незвичайного. Люди, навернені подібним чином, не мають великого бажання слухати біблійну істину, виявляють мало зацікавлення до свідоцтв пророків і апостолів. Якщо релігійне служіння позбавлене чогось сенсаційного, воно не приваблює їх. Вістка, звернена до свідомості, не затьмареної пристрастями, не знаходить відгуку. Ясні застереження Божого Слова, що мають безпосереднє відношення до їхніх вічних інтересів, залишаються поза увагою.

Для правдиво наверненої душі ставлення до Бога і вічних цінностей — головні питання життя. Але чи є в сучасних церквах дух посвячення Богові? Навернені не залишають своєї гордості й любові до світу, їхнє бажання зректися себе, узяти хрест і йти слідом за тихим і покірним Ісусом не є більшим, ніж до навернення. Релігія стала предметом жартів у скептиків і безбожників, бо чимало тих, що носять ім'я християнина, необізнані з її принципами. Сила благочестя майже повністю залишила багато церков. Пікніки, театралізовані вистави в церкві, церковні ярмарки, розкішні будинки, хизування собою — усе це витіснило думки про Бога. Маєтки, майно і світські заняття заполонили думки людей, а вічним цінностям приділяється незначна увага.

Та незважаючи на загальне згасання віри й побожності, у цих церквах є правдиві послідовники Христа. Перш ніж останні суди Божі відвідають землю, в народі Божому відбудеться таке відродження правдивої побожності, якого не було з часів апостолів. На дітей Божих буде злитий Його Дух і сила. Тоді багато віруючих вийдуть з церков, у яких любов до світу витіснила любов до Бога і Його Слова. Чимало як служителів, так і простих людей з радістю приймуть великі істини, котрі з волі Божої проголошуються в цей час, щоб приготувати народ до Другого приходу Господа. Ворог людських душ бажає перешкодити цій роботі, і перш ніж почнеться такий рух, він спробує випередити його, запропонувавши підробку. В тих церквах, котрі сатані вдасться ввести в оману, він створюватиме видимість злиття особливих благословень Божих; в них також буде виявлятися уявний інтерес до релігії. Багато людей радітимуть з приводу того, що Бог творить для них чудеса, хоча це буде дія іншого духа. Під релігійною маскою сатана буде прагнути до поширення свого впливу на весь християнський світ.

У багатьох релігійних пробудженнях, котрі відбулися за останні півстоліття, більшою чи меншою мірою діяла та ж сила, яка виявить себе у майбутніх всесвітніх рухах. Вона виявляється в емоційному збудженні, змішанні правди з оманою, що зводить багатьох. Однак кожний матиме можливість встояти перед цією оманою. У світлі Божого Слова неважко визначити характер цих рухів. Де люди нехтують свідченнями Біблії, відвертаючись від простих істин, які випробовують душу та вимагають самозречення і відмови від світу, там немає Божого благословення. І коли дотримуватись критерію, залишеного Самим Христом: “По плодам їхнім пізнаєте їх” (Матвія 7:16), — стає очевидним, що подібні рухи — це не діяльність Божого Духа.

В істинах Свого Слова Бог відкрив Себе людям; і для всіх, хто приймає ці істини, вони є щитом проти спокус сатани. Нехтування ними відчинило двері тим порокам, які заполонили сьогодні весь релігійний світ. Значною мірою втрачене розуміння природи Божого Закону та його важливого значення. Хибні уявлення про характер, незмінність і вимоги божественного Закону призвели до помилкового розуміння таких питань, як навернення й освячення, а наслідком цього стало зниження вимог до побожності в церкві. Цим пояснюється відсутність Духа Божого і Його сили в пробудженнях наших днів.

У різних віровизнаннях є люди, відомі своєю побожністю, які визнають цей факт і гірко жалкують з цього приводу. Говорячи про небезпеки, що загрожують релігії в наш час, професор Едвард А. Парк влучно зазначив: “Одна з небезпек полягає в тому, що з кафедри не проповідується Закон Божий. Раніше кафедра була відлунням голосу сумління... Наші найвидатніші проповідники виголошували такі величні проповіді, тому що наслідували приклад Господа, приділяючи належну увагу Законові, його заповідям і пересторогам. Вони повторювали два великих принципи, а саме: Закон є відображенням досконалості Бога, і людина, яка не любить Закону, не любить і Євангелія, бо Закон, як і Євангеліє, — це дзеркало, котре відображає правдивий характер Бога. Ця небезпека тягне за собою іншу: недооцінку сили гріха, його результатів і поширеності. Наскільки справедлива заповідь, настільки ж згубним є непослух їй...

З вищезгаданими небезпеками пов'язана й небезпека недооцінки правосуддя Божого. У сучасних проповідників помітною стає тенденція відокремити божественне правосуддя від божественного милосердя, звести його до рівня почуттів, а не принципу. Призма сучасного богослів'я роз'єднує те, що було з'єднане Богом. Закон Божий — це добро чи лихо? Це — добро. Якщо так, то і правосуддя є добром, бо воно робить можливим запровадження Закону в дію. Від звички недооцінювати божественний Закон і правосуддя — згубні наслідки людського непослуху — люди легко переходять до недооцінки благодаті, яка робить можливим викуплення від гріха”.

Таким чином Євангеліє знецінюється у свідомості людей, а незабаром вони будуть готові відмовитися й від самої Біблії.

Чимало релігійних вчителів твердять, що Христос Своєю смертю скасував Закон, а тому люди вільні від його вимог. Декотрі називають Закон обтяжливим ярмом і протиставляють рабству Закону свободу, яку дає Євангеліє.

Але не таким було ставлення пророків і апостолів до святого Закону Божого. Давид сказав: “Я буду ходити на просторі, бо заповідей Твоїх шукаю” (Псалми 118:45). Апостол Яків, котрий писав після смерті Христа, назвав Десятислів'я “законом царським”, “досконалим законом, законом свободи” (Якова 2:8; 1:25). А Йоан через півстоліття після розп'яття Ісуса проголосив благословення на тих, “котрі додержуються заповідей Його, щоб мати право доступу до дерева життя і ввійти в місто воротами” (Об'явлення 22:14).

Твердження про те, що Христос Своєю смертю скасував Закон Свого Отця, не має жодної підстави. Коли було б можливим змінити Закон або скасувати його, тоді не було б потреби у смерті Христа; смерть Спасителя не тільки не скасувала Закон, а й довела його незмінність. Син Божий прийшов “звеличити і прославити Закон” (Ісаї 42:21). Він сказав: “Не думайте, що Я прийшов порушити Закон чи пророків. ...Доки небо і земля не минеться, жодна йота, жоден значок в Законі не минеться” (Матвія 5:17—18). А про Себе Ісус сказав: “Твою волю чинити, Мій Боже, Я хочу, і Закон Твій у Мене в серці” (Псалми 39:9).

Божий Закон за своєю природою незмінний. Він відкриває волю й характер свого Творця. Бог є любов, і Його Закон також є любов. Два великі принципи Закону — це любов до Бога і до людини. “Любов - виконання Закону” (Римлянам 13:10). Характер Божий — праведність та істина, така ж природа і Його Закону. Псалмист сказав: “Закон Твій — то істина”; “Всі Твої заповіді — справедливість” (Псалми 118:142, 172). Апостол Павло зазначив: “Закон святий, і заповідь свята, і праведна, і добра” (Римлянам 7:12). Цей Закон — відображення мудрості та волі Божої — повинен бути таким же вічним, як і його Творець.