Розділ 42. Боротьба закінчена

Коли закінчиться тисячоліття, Христос знову повернеться на землю у супроводі сонму спасенних і ангелів. Він велично зійде з небес і повелить померлим грішникам воскреснути, щоб отримати заслужене. Вони виходять зі своїх могил — могутнє військо незліченне, як пісок на березі моря. Як неподібні вони до тих, що воскресли в першому воскресінні! Праведні зодягнуться в нетлінну красу й молодість. Нечестиві ж воскресають зі слідами хвороби й смерті.

У цьому великому зібранні очі всіх прикуті до слави Сина Божого, і натовпи нечестивих в один голос вигукують: “Благословенний, Хто йде в Господнє Ім'я!”. Але не любов до Ісуса змушує їх визнати це. Під впливом дійсності та істини ці слова мимоволі зриваються з їхніх уст. Нечестиві виходять з могил з тими ж ворожими почуттями до Христа і з тим самим бунтівничим духом, з яким вони зійшли туди, їм вже не буде дано часу випробовування, щоб виправити вади минулого життя. Та це нічого не змінило б. Все життя, проведене в беззаконні, не пом'якшило їхніх сердець. Якщо б їм знову був даний час випробування, вони поводили б себе так, як і в перший раз: ухиляючись від виконання вимог Божих та підіймаючи проти Нього повстання.

Христос сходить на гору Оливну, звідки Він вознісся після Свого воскресіння і де ангели нагадали про обітницю Його повернення. Пророк говорить: “І прийде Господь, Бог мій, і з Ним усі святі”. “І того дня стануть ноги Його на Оливній горі, що перед Єрусалимом зі сходу, а Оливна гора на дві половини роздвоїться... на дуже велику долину”. “І стане Господь царем над землею всією, — Господь буде один того дня, і одне Ім'я Його” (Захарії 14:4—5, 9). Коли новий Єрусалим у сліпучому сяйві сходить з небес, він опускається на місце очищене й приготовлене для нього; Христос разом зі Своїм народом і ангелами входить до святого міста.

Тепер сатана готується до останньої вирішальної битви за першість. Позбавлений сили і можливості спокушувати, князь зла довгий час почував себе нещасним і пригніченим, але після воскресіння нечестивих він бачить, що на його боці, сила-силенна послідовників, і його надія оживе. Він твердо вирішує продовжувати велику боротьбу. Сатана збере всі армії беззаконників під свій прапор і намагатиметься з їхньою допомогою здійснити свої мрії. Нечестиві — це полонені сатани. Відкинувши Христа, вони підкорились головному бунтареві. Вони готові слухняно виконувати його накази. Однак сатана, який і надалі залишається хитрим і підступним, приховує своє справжнє обличчя. Він видає себе за князя — повноправного володаря світу, спадщина якого була в нього незаконно відібрана. Він виставляє себе перед своїми ошуканими підлеглими визволителем, запевняючи їх, що це його сила підняла їх із могил і що він має намір звільнити їх від найжорстокішої тиранії. При відсутності Христа сатана творить чудеса, щоб підтвердити правомірність своїх домагань. Він зміцнює слабких і надихає всіх своїм духом та енергією. Він пропонує заволодіти табором святих і Божим містом. Зловтішне радіючи, він вказує їм на незчисленні мільйони воскреслих, заявляючи, що, як їхній ватажок, він здатний захопити місто і повернути собі престол і царство.

У цьому незчисленному натовпі знаходяться допотопні довгожителі, велетні з могутнім інтелектом, котрі, підкорившись владі лихих ангелів, присвятили всі свої знання і здібності для самозвеличення; це люди, перед майстерністю і генієм яких схилявся весь світ. Але своєю жорстокістю і винаходами не на користь, а на зло людству вони опоганили землю і, спотворивши образ Божий в людині, змусили Бога стерти їх з лиця землі. Тут царі й генерали, завойовники народів, доблесні мужі, які не програли жодної битви; горді й марнославні воїни, від вигляду яких тремтіли царства. Смерть не змінила їх. Вони виходять з могил з тими самими думками, які були перервані смертю. Ними керує та сама жага до завоювань, що й в минулому.

Сатана радиться зі своїми ангелами, а також з царями-завойовниками і сильними світу цього. Вони бачать, що на їхньому боці сила і чисельна перевага; стверджують, що армія, яка знаходиться за мурами міста, є невеликою порівняно з ними і що вони можуть стати переможцями. Вони виробляють свої плани, як заволодіти багатствами і славою нового Єрусалима. Усі не гаючи часу, починають готуватись до битви. Талановиті зброярі виготовляють військове спорядження. Полководці, які здобули славу своїми перемогами, формують полки й армії.

Нарешті дається наказ про наступ, і незліченні полчища виступають уперед. Ніколи ще на землі не було такої армії. Це — об'єднані сили всіх століть, починаючи з того часу, як вибухнули війни на землі. Сатана, наймогутніший з воїнів, очолює армію, а його ангели об'єднують сили для останньої битви. У його лавах — царі й воєначальники, а також безліч народу, поділеного на величезні полки на чолі з призначеними командирами. У повному бойовому порядку вони просуваються вперед по розритій і нерівній поверхні землі до міста Божого. За наказом Ісуса ворота нового Єрусалима зачиняються, і полчища сатани оточують місто, готуючись до штурму.

Тепер вороги Христа знову бачать Його. Над містом, на постаменті з блискучого золота, знаходиться високо піднесений престол. На ньому сидить Син Божий в оточенні підданих Свого царства. Жодні слова не в силі описати могутності й величі Христа. Слава вічного Отця оточує Сина. Світло Його присутності перебуває у Божому місті і за його межами, сповнюючи всю землю своїм сяйвом.

Найближче до престолу стоять ті, котрі колись ревно служили сатані, але, як головешки, вихоплені з вогню, вони стали згодом відданими і посвяченими послідовниками свого Спасителя. За ними стоять ті, хто серед обману і невір'я вдосконалював свій християнський характер, люди, які вшановували Закон Божий, коли християнський світ оголосив його необов'язковим, та мільйони мучеників за віру з усіх віків. А далі — “натовп великий, що його зрахувати не зможе ніхто, з усякого люду, і племен, і народів, і язиків... перед престолом і перед Агнцем, зодягнені в білу одежу, а в їхніх руках було пальмове віття” (Об'явлення 7:9). їхня боротьба завершена, перемога здобута. Вони “бігли на перегонах” і здобули нагороду. Пальмові гілки в їхніх руках — символ перемоги, а білий одяг свідчить про бездоганну праведність Христа, яка тепер належить їм.

З уст відкуплених лине пісня хвали, і під небесними склепіннями лунає: “Спасіння нашому Богові, що сидить на престолі, і Агнцеві!” (Об'явлення 7:10). Ангели й серафими зливають свої голоси в славослів'ї. Оскільки відкуплені бачили силу й злобу сатани, вони, як ніколи раніше, зрозуміють, що стали переможцями лише силою Христа. У всьому цьому сяючому сонмі спасенних немає нікого, хто приписував би спасіння самому собі, своїй силі чи доброті. Про те, що вони зробили і що витерпіли, не буде сказано ні слова, а головною темою кожної пісні, кожного гімну є слова: “Спасіння нашому Богові й Агнцеві!”

В присутності всіх мешканців землі та неба відбувається коронація Сина Божого. Зодягнутий у найвищу велич і владу, Цар царів виголошує вирок повсталим проти Його правління і звершує суд над порушниками Його Закону і гнобителями Його народу. Пророк Божий говорить: “І побачив великий білий престол і Того, Хто на ньому сидів, від лиця Котрого втекли земля й небо, і місця для них не знайшлося. І побачив я мертвих малих і великих, що стояли перед Богом, і розгорнулися книги. І розгорнулась інша книга, — то книга життя. — І суджено мертвих згідно з написаним у книгах, за вчинками їхніми” (Об'явлення 20:11—12).

Як тільки відкриються небесні книги і Ісус зверне Свій погляд на нечестивих, вони пригадають всі гріхи, будь-коли вчинені. Вони побачать, коли і за яких обставин залишили шлях чистоти й святості і як гордість і непослух призвели їх до порушення Закону Божого. Перед ними постануть, ніби написані вогненними літерами, ті звабливі спокуси, перед якими вони поступалися, потураючи гріхові, і благословення, котрими вони зловживали; вісники Божі, якими вони знехтували, відкинуті ними перестороги; хвилі Божественної милості розбивалися об їхні вперті нерозкаяні серця.

Над престолом височить хрест і, як у панорамі, змінюють одна одну сцени спокушення і падіння Адама, наступні події у великому Плані спасіння: скромне народження Спасителя; Його юначе життя простоти і послуху; Його хрещення в Йордані; піст і спокутування в пустелі; служіння Ісуса, яке принесло людям найбагатші благословення небес; дні Його життя, багаті на вчинки любові й милосердя, ночі молитов і пильнувань, проведені серед гірської тиші; змови, викликані заздрістю, злобою й ненавистю як нагорода за вчинене Ним добро; страхітлива таємнича агонія в Гефсиманії під гнітючим тягарем гріхів усього світу; зрада і видача Його в руки кровожерливого натовпу; жахливі події тієї ночі, коли покірного в'язня, залишеного найближчими учнями, вели, грубо штовхаючи, по вулицях Єрусалима; поява Сина Божого перед Анною в палаці первосвященика; судійському залі Пилата; перед боягузливим і жорстоким Іродом, де Він зазнав насмішок, наруги, муки і був осуджений на смерть, — всі ці картини постають перед ними, як живі.

Далі перед схвильованими глядачами проходять заключні сцени: покірний Страдник іде на Голгофу; Цар небес висить на хресті, зарозумілі священики й глумлива голота знущаються з Його передсмертних мук; надприродна темрява, землетрус, пошматовані скелі, могили, що відкрилися в ознаменування хвилини, коли Спаситель світу віддав Своє життя.

Жахливе видовище є таким, яким воно було насправді. Сатана, його ангели і піддані не в силах відвести очей від картин, створених їхнім “пензлем”. Кожний учасник тих подій пригадує роль, яку йому довелося відіграти. Ірод, який знищив невинних малюків Віфлеєма, щоб погубити царя Ізраїлю; підла і розпусна Іродіада, на сумлінні якої кров Йоана Хрестителя, слабовольний Пилат, що пристосувався до обставин і часу; глумливі воїни, священики, старійшини та знавіснілий натовп, що кричав: “На нас Його кров і на наших дітях!” — тепер усі бачать страхітливість своєї провини. Вони марно намагаються сховатись від Його божественної величі й слави, котра перевершує своїм сяйвом славу сонця, а тим часом викуплені складають свої вінці до ніг Спасителя з вигуками: “Він помер за меті”

Серед сонму відкуплених є апостоли Христові. Тут мужній Павло, полум'яний Петро, люблячий і улюблений Йоан, їхні щирі брати, і разом з ними також величезна кількість мучеників. А за стінами міста — все огидне й мерзенне: ті, що переслідували їх, кидали до в'язниці та вбивали. Там Нерон — втілення страхітливої жорстокості й пороків. Він бачить, як радіють і якими почестями користуються ті, кого він колись катував. Він отримував сатанинську насолоду, дивлячись на їхні нестерпні муки. Там і його мати, котра бачить наслідки свого виховання, як, успадкувавши від неї недобрі риси характеру та низькі пристрасті, син, перебуваючи під її впливом та наслідуючи її приклад, чинив злочини, котрі змусили світ здригнутися.

Там знаходяться папські священики і прелати, що називали себе посланцями Христа, але вдавались до тортур, в'язниць і вогнищ, прагнучи панувати над сумлінням Його народу. Там зарозумілі папи, які підносили себе вище за Бога і насмілились змінити Закон Всевишнього. Ці так звані отці церкви повинні тепер дати звіт перед Богом, від чого вони радо бажали б ухилитися. Вони надто пізно переконалися в тому, що всезнаючий Бог — ревнитель Свого Закону і що Він аж ніяк не залишить винуватого без покарання. Тепер вони бачать, що Христос ототожнює Себе зі Своїм страждаючим народом, і усвідомлюють значення Його слів: “...Що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, — те Мені ви вчинили” (Матвія 25:40).

Увесь грішний світ стоїть тепер перед судом Божим, і звинувачується в зраді небесного правління. У безбожних немає захисника; для них немає виправдання, і над ними виголошується вирок вічної смерті.

Всі тепер зрозуміли: заплата за гріх — це не вища ступінь незалежності і вічне життя, а рабство, спустошення й смерть. Нечестиві бачать, що втратили через свій непослух. Вони з презирством відмовилися від незрівнянно більшої вічної слави, запропонованої їм, але якою бажаною вона здається їм тепер! “Усе це, — волає пропаща душа, — я міг би мати, але вважав за краще відкинути. О, страхітливе заблудження! Я проміняв мир, щастя і честь на нещастя, ганьбу і відчай!” Тоді всі зрозуміють, що Бог є справедливим не допустивши таких на небеса. Своїм життям вони заявляли: “Не хочемо, щоб цей Чоловік (Ісус) був над нами Царем!”