Розділ 33. Таємниця безсмертя 

Ще на світанку людської Історії сатана розпочав свою спокусницьку діяльність проти людства. Він спровокував повстання на небі, отож хотів змусити й мешканців землі об'єднатися з ним у боротьбі проти правління Божого. Адам і Єва були цілком щасливі, підкоряючись Законові Божому, і цей факт постійно свідчив проти звинувачення сатани, висунутого ним на небесах про те, що Закон Божий пригнічує і суперечить добру Божого творіння. Коли сатана побачив, яку прекрасну домівку Бог приготував для безгрішної пари, то сповнився заздрістю. Він вирішив призвести людей до гріха, розділивши з Богом і підкоривши своїй владі, заволодіти землею і заснувати на ній своє царство на противагу Царству Всевишнього.

Якби сатана відкрив свій справжній характер, то неодмінно зазнав би поразки, бо Адам і Єва були попереджені щодо цього небезпечного ворога. Але щоб досягти своєї мети, він діяв таємно, приховуючи свої наміри. Використовуючи змія як посередника, — на той час привабливе творіння, — він звернувся до Єви: “Чи справді Господь Бог велів вам не їсти ні з якого дерева в раю?” (Буття 3:1 С.П.). Якби Єва стрималась і не вступила в розмову зі спокусником, то їй би нічого не загрожувало. Але вона насмілилась вести розмову з ним і стала жертвою його хитрощів. У такий спосіб він перемагає декого й сьогодні. Вони сумніваються в повеліннях Божих і заперечують їхній зміст; замість того, щоб коритися божественним повелінням, вони приймають людські теорії, які тільки приховують плани сатани.

“І відповіла жінка змієві: ‘З плодів дерева раю ми можемо їсти, але з плодів дерева, що в середині раю, — Бог сказав — не їжте із нього, і не доторкайтесь до нього, — щоб вам не померти’, І сказав змій до жінки: ‘Ні напевне — не вмрете! Бо знає Бог, що того дня, коли скуштуєте його, ваші очі розкриються, і ви станете, як боги, знаючі добро й зло’” (Буття 3:2—5), Сатана підступно пообіцяв, що вони стануть подібними до Бога, маючи більшу мудрість, ніж раніше, і досягнуть вищого рівня буття. Єва піддалася спокусі; під її впливом був введений у гріх і Адам, повіривши словам змія, що Бог не мав на увазі те, що сказав. Отже, вони виявили недовір'я до свого Творця та вирішили, що Він обмежив їхню свободу і що, порушивши Його закон, вони здобудуть більшу мудрість і стануть звеличені.

Але якого значення набули для Адама після його гріхопадіння слова: “...Бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно помреш”? (Буття 2:17). Чи піднявся він до вищого рівня буття, як обіцяв сатана? Якби так, то порушення повеління Божого виявилося б добром, а сатана став би благодійником людства. Але Адам зрозумів, що не це є змістом божественного вироку. Бог оголосив, що в покарання за свій гріх людина мусить повернутися в землю, з якої взята. “Бо ти порох, — і до пороху повернешся” (Буття 3:19). Слова сатани “ваші очі розкриються” (Буття 3:5) були правдивими тільки в тому розумінні, що очі Адама і Єви після гріхопадіння відкрилися, щоб вони могли побачити власну незрозсудливість. Вони справді пізнали зло і спробували гіркого плоду непослуху.

Посередині Едему росло дерево життя, плоди якого мали властивість продовжувати життя. Якби Адам залишився вірним Богові, то він мав би вільний доступ до цього дерева і жив би вічно. Але згрішивши, він утратив змогу користуватися плодами дерева життя і став підвладним смерті. Божественний вирок: “Бо ти порох, — і до пороху вернешся” вказує на повне припинення життя.

Безсмертя, обіцяне людині за умови послуху, було втрачене внаслідок гріхопадіння. Адам не міг передати своїм нащадкам того, чого не мав сам, і для грішного людства не було б жодної надії, якби Бог через жертву Свого Сина не повернув йому безсмертя. Тоді як “смерть увійшла у всіх людей через те, що в ньому всі згрішили”, Христос “зруйнував смерть і освітив життя і безсмертя Євангелієм” (Римлянам 5:12; 2 Тимофію 1:10). Тільки через Христа можна отримати безсмертя.

Ісус говорить: “Хто вірує в Сина, той має вічне життя, а хто не вірує в Сина, не побачить життя” (Івана 3:36). Кожна людина може отримати такі цінні благословення за певних умов. Усі, “хто витривалістю в добрім ділі шукає слави, і чести, і нетління”, отримає “вічне життя” (Римлянам 2:7).

Єдиний, хто обіцяв Адаму життя через непослух, був великий спокусник. А слова змія звернені до Єви в Едемі — “ні напевне — не вмрете!”, стали першою проповіддю про безсмертя душі. Однак це твердження, що ґрунтується тільки на авторитеті сатани, проповідується з християнських кафедр і приймається більшістю людства так само легко, як його прийняли і наші прабатьки. Божественний вирок: “Та душа, що грішить, вона помре” (Єзекіїля 18:20), набув іншого значення, а саме: “душа, що грішить, не помре, а буде жити вічно”. Ми можемо тільки дивуватися, з якою сліпою довірою люди сприймають слова сатани і скільки невір'я виявляють до слів Божих.

Якби людина після свого гріхопадіння мала вільний доступ до дерева життя, вона жила б вічно, і таким чином гріх був би безсмертним. Але херувим з вогняним мечем охороняв “дорогу до дерева життя” (Буття 3:24), і нікому з родини Адама не було дозволено повернутися, щоб їсти життєдайного плоду. Тому й немає безсмертних грішників.

Але після гріхопадіння людини сатана наказав своїм ангелам докласти особливих зусиль, щоб насадити віру в природне безсмертя людини; спокусивши людей повірити в цей обман, сатана врешті-решт підвів їх до висновку, що грішники терпітимуть вічні муки. Тепер князь темряви, діючи через своїх духів, виставляє Бога мстивим тираном, заявляючи, що Він вкине до пекла всіх тих, хто не до вподоби Йому, примушуючи їх вічно відчувати Божий гнів. І коли вони зазнають невимовних мук і будуть корчитись у вічному полум'ї, їх Творець із задоволенням дивитиметься на них з небес.

Таким чином запеклий ворог приписує свої властивості Творцеві. Жорстокість — це сатанинська риса характеру. Бог є любов, і все, що Він створив, було, чистим, святим і прекрасним, поки перший великий ошуканець не посіяв гріх. Сатана — це ворог, який спокушує людину до гріха, а потім, якщо вдається, знищує її. Полонивши свою жертву, він радіє з того, що занапастив її. Коли б йому було дозволено, він затягнув би увесь людський рід до своїх тенет. Якби не втручання божественної сили, то жоден син, жодна дочка Адама не мали б надії на спасіння.

Сатана намагається перемогти людей таким самим чином, яким він переміг наших прабатьків, тобто підриваючи їхнє довір'я до Творця і викликаючи сумнів щодо мудрості Його правління і справедливості Його законів. Сатана зі своїми помічниками намагається представити Бога навіть гіршим, ніж вони, щоб таким чином виправдати власну злобу і обман. Великий ошуканець намагається приписати страшну жорстокість свого характеру нашому небесному Отцеві, удаючи з себе ображеного, до якого поставилися несправедливо, вигнавши з небес за непокору такому “несправедливому” Правителеві. Він пропонує світові свободу, якою той міг би тішитись, перебуваючи під його невимогливим правлінням, на противагу суворому правлінню Єгови. Таким підступним способом йому вдається обманути душі, відвернути їх від Бога й спровадити на манівці.

Наскільки несумісне з принципами любові й милосердя, і навіть з нашим розумінням справедливості є вчення про те, що померлі грішники мучаться в огні та сірці вічно палаючого пекла, що за гріхи цього короткого земного життя вони змушені будуть страждати доти, поки живим буде Ім'я Господнє. Однак це вчення і досі проповідується всюди і знайшло свій вияв у багатьох віровченнях християнського світу. Один доктор богослів'я сказав: “Святі радітимугь у вічності, дивлячись на грішників у пеклі. Коли вони побачать, що інші люди, яким притаманна та сама природа, які були народжені за тих самих обставин, страждають, а вони настільки звеличені, це дасть їм відчути справжнє щастя”. Інший богослов писав: “У той час, як вирок вічного осуду буде виконуватись над посудинами гніву, дим їхніх мук вічно здійматиметься перед посудинами милості, які замість співчуття до цих нещасних будуть вигукувати: ‘Амінь, Алілуя! Славте Бога!’”

Де ж на сторінках Слова Божого можна знайти таке вчення? Хіба викуплені на небі втратять всяке почуття милості і навіть почуття людяності? Чи на зміну їм прийдуть непорушність стоїків і жорстокість варварів? Ні, і ще раз ні! Такого вчення в Божій Книзі немає. Можливо, ті, хто висловлює вищенаведені погляди, освічені й чесні люди, але вони зведені сатанинською софістикою. Сатана спонукає їх неправильно тлумачити деякі сильні вислови Святого Письма, надаючи їм гіркого і злісного забарвлення, що властиве сатані, але не нашому Творцеві. “...Як живий Я, — говорить Господь Бог, — не прагну смерти несправедливого, а тільки щоб вернути несправедливого з дороги його, і буде він жити!” (Єзекіїля 33:11).

Яка користь Богові, якщо й припустимо, що Він відчуває задоволення від безперервних мук, від зойків і прокльонів творінь, котрі страждають і яких Він тримає в пекельному полум'ї? Чи можуть ці жахливі звуки стогону бути приємною музикою для слуху Безмежної Любові? Дехто твердить, що покарання безбожників вічними стражданнями свідчить про Божу ненависть до гріха як до зла, яке руйнує мир і лад у Всесвіті. Яка жахлива богозневага! Ніби Божа ненависть до гріха є причиною його увічнення. Бо згідно з вченням цих теологів безперервні муки без надії на милість доводять до божевілля ці нещасні жертви; їхня злоба виливається в прокльонах і богозневажливих словах, і так вони постійно збільшують тягар своєї вини. Бог не може бути прославлений тим, що гріх упродовж нескінченних віків буде постійно збільшуватися.

Людський розум не в змозі оцінити глибину зла, спричиненого заблудженням про вічні муки. Релігія Біблії, сповнена любові та доброти, багата на милість, тепер затьмарена забобонами і викликає жах. Якщо ми замислимося про те, в якому фальшивому світлі сатана представив характер Бога, то чи будемо дивуватися тому, що нашого милосердного Творця бояться, жахаються і навіть ненавидять? Таке неправдиве розуміння Бога, яке сьогодні проповідується з-за кафедри, в усьому світі породжує тисячі, а то й мільйони скептиків і безбожників.

Теорія про вічні муки — одне із псевдовчень, яке є тим огидним вином, яким Вавилон напоїв усі народи (Об'явлення 14:8; 17:2). Те, що служителі Христа змогли прийняти цю єресь і проповідують її з освячених місць, справді є таємницею. Вони прийняли її від Риму, як прийняли й фальшивий день відпочинку. Правда, що цього навчали великі й добрі мужі, але вони не отримали стільки світла щодо цього питання, скільки ми сьогодні. Вони несли відповідальність за те світло, котре світило за їхнього часу, а ми відповідальні за те світло, яке сяє в наші дні. Якщо ми відкидаємо свідоцтво Слова Божого і приймаємо облудне вчення тільки тому, що цього навчали нас наші батьки, то присуд, виголошений над Вавилоном, падає й на нас, бо ми п'ємо вино його гидот.

Чимало людей, обдурених вченням про вічні муки, вдаються до іншої крайності. Вони бачать, що Писання відкриває Бога - сповненого любові та милосердя, і тому не можуть повірити, що Він віддасть Своє творіння у вічний пекельний вогонь. Але, дотримуючись тієї точки зору, що душа безсмертна, вони доходять висновку, що врешті-решт людство спасеться. Іншого виходу вони не бачать. Багато хто дивиться на застереження, які знаходяться в Біблії, як на засіб залякування людей, щоб утримати їх у послусі, але не вірить у їх буквальне здійснення. Отже, виходить, що грішник може жити в гріховних задоволеннях, нехтуючи вимогами Божими, і все ж сподіватися, що буде милостиво прийнятий Богом? Таке вчення, яке надто покладається на милість Божу, але нехтує Його справедливістю, до вподоби невідродженому серцю, заохочує грішників до беззаконня.

Для того, щоб переконатися, як прибічники загального спасіння перекручують Святе Письмо, аби захистити своє душогубне вчення, досить навести хоча б їхні власні висловлювання. На похороні одного невіруючого юнака, який трагічно загинув, служитель-універсаліст обрав для проповіді біблійний текст про Давида: “...Він був з часом потішений за Амнона, що помер” (2 Самуїлова 13:39).