Розділ 6. Два герої перед обличчям смерті

Але в країні з'явився визволитель. Ян Жижка, котрий незабаром після оголошення війни повністю втратив зір, однак був одним з найвидатніших полководців свого часу, став на чолі богемської армії. Народ вірив у Божу допомогу та справедливість своєї справи, тому перемагав могутні сили ворога. Знову й знову імператор посилав у Богемію нові армії, але вони зазнавали ганебної поразки. Гусити не боялися смерті, і ніхто не міг встояти проти них. Через кілька років після початку війни хоробрий Жижка помер, і його місце зайняв Прокопій, який був також мужнім і талановитим воєначальником, а в деяких відношеннях навіть перевершував свого попередника.

Вороги богемців, довідавшись про смерть Жижки, сподівалися, що надійшов сприятливий час повернути втрачені позиції. Папа оголосив хрестовий похід проти гуситів, і знову на Богемію було кинуто величезну армію, однак і її розбили. Тоді було оголошено другий похід. В усіх папських країнах Європи вербували добровольців, збирали великі кошти й спорядження. Багато охочих ставали під папські знамена, сподіваючись побачити скорий кінець гуситської єресі. Впевнена в перемозі, величезна армія вдерлася до Богемії. І знову народ об'єднався, щоб гідно зустріти ворога. Обидві армії наближалися назустріч одна одній, і от їх роз'єднувала тільки ріка. “Військова перевага була на боці хрестоносців, але замість того, щоб перетнути ріку та вступити в бій з гуситами, вони мовчки стояли і дивилися на цих воїнів” (Wylie. V.3. Ch.17). Раптом таємничий жах охопив усе військо хрестоносців. І могутня армія без бою роз'єдналася і розсипалася, ніби порухом невидимої сили. Армія гуситів завдала силам противника жорстокої поразки; переслідуючи втікачів, гусити захопили великі трофеї; таким чином ця війна замість зубожіння принесла богемцям збагачення.

Через кілька років, вже при новому папі, знову був оголошений хрестовий похід. І знову в усіх папських країнах Європи вербувалися добровольці та збиралися кошти. Учасникам цього небезпечного походу були обіцяні різні привілеї. Усі хрестоносці мали запевнення у повному прощенні найогидніших злочинів. Загиблим на війні були обіцяні великі нагороди на небі, а живим — почесті й багатства на полі бою. І знову було зібрано величезну армію, яка перетнула кордон і вдерлася до Богемії. Війська гуситів відступали, затягуючи загарбників углиб країни та спокушуючи їх вірити, нібито перемога забезпечена. Нарешті армія Прокопія зупинилась і, повернувшись до ворога, приготувалася до бою. Хрестоносці, усвідомивши свою помилку, залягли в своєму таборі, чекаючи першого удару. Ледь почувся шум від наближення армії противника, як хрестоносці, ще не бачивши гуситів, знову були охоплені панікою. Князі, генерали, рядові солдати кидали зброю та розбігалися в різні боки. Даремно папський легат, котрий керував цим походом, намагався зібрати налякані й розсіяні загони. Знесилений безплідними спробами, він, нарешті, сам був захоплений потоком втікачів. Поразка була цілковитою, і знову переможці здобули багаті трофеї.

Таким чином, вдруге величезна армія, сформована найсильнішими державами Європи, збіговище сміливих, войовничих людей, навчених і споряджених для битви, не завдавши жодного удару, змушена була тікати від оборонців маленької та слабкої країни. Це було виявом божественної сили. Загарбники були охоплені надприродним жахом. Той, Хто потопив військо фараона у Червоному морі та змусив мідійські полчища тікати від Гедеона і його трьохсот воїнів, Хто за одну ніч розпорошив сили гордих ассірійців, знову простягнув Свою руку, щоб подолати гнобителів. “Але вони там бояться страху, де його нема, бо Бог розкидає кості тих, хто отаборився проти тебе; Ти їх посоромив, бо ними погордував Бог” (Псалми 52:6).

Папські ієрархи, втративши надію здобути перемогу силою, застосували нарешті найвитонченішу дипломатію. Було досягнуто компромісу, який хоч формально забезпечував богемцям свободу совісті, але насправді віддавав їх до рук папського Риму. Як умову укладення миру з Римом богемці висунули чотири пункти: свободу проповіді Біблії; право усіх віруючих приймати хліб і вино під час причастя; право проводити богослужіння рідною мовою; відокремлення духовенства від світської влади, а у випадку скоєння злочинів — однаковий цивільний суд як для духовних осіб, так і простих людей. Папство врешті-решт “погодилося з прийняттям висунутих гуситами чотирьох пунктів, але залишало за собою право їхнього тлумачення, тобто вирішення собором усіх важливих справ, іншими словами, останнє слово залишалося все ж за папою та імператором” (Wilie. V3. Ch. 18). На цих умовах було укладено договір, і Римові вдалося, застосувавши обман і підступ, досягти того, чого він не міг досягнути війнами. Привласнивши собі право тлумачення пунктів, висунутих гуситами, як і самої Біблії, Рим мав змогу перекручувати їхній зміст, згідно зі своїми намірами і цілями.

Більша частина богемців, зрозумівши, що їхні ідеали зраджені, відмовилась прийняти цей договір. Між гуситами почались розбрат і суперечки, які призвели до кровопролиття. У цій боротьбі загинув благородний Прокопій, і Богемія втратила свої свободи.

Імператор Сігізмунд, який зрадив Гуса та Ієроніма, став королем Богемії і, незважаючи на свою клятву відстоювати права богемців, сприяв зміцненню папства. Але він мало що придбав, плазуючи перед Римом. Протягом 20 років його життя було сповнене небезпека й турбота. Тривалі, безплідні війни виснажили його скарбницю і погубили армію. Незабаром він помер, залишивши свою державу на межі громадянської війни та вкривши своє ім'я ганьбою перед усіма майбутніми поколіннями.

Заворушення, розбрат і кровопролиття тривали. До Богемії знову вдерлися війська чужинців, а внутрішні міжусобиці поділили народ на два табори. Вірних Євангелію спіткали жорстокі переслідування. Коли їхні колишні брати уклали договір з Римом, поділяючи таким чином його заблудження, ті, що дотримувались стародавньої віри, утворили окрему церкву, яка дістала назву “Богемські брати” (“Об'єднане Братство”). Це накликало на них прокляття усіх верств суспільства. Однак вони не захитались у вірі. Змушені шукати сховища в лісах і печерах, вони продовжували збиратися для вивчення Слова Божого і спільних богослужінь.

Через вісників, таємно розісланих до інших країн, вірні Божі слуги довідалися про те, що “в різних місцях є розпорошені подвижники правди, котрі, як і вони, зазнають гонінь, а в Альпійських горах з давніх-давен знайшла собі сховище церква, котра дотримується принципів Святого Письма і протестує проти ідолопоклоніння Риму” (Wylie, V.3. Ch.18). Ці відомості були прийняті з величезною радістю, і з вальденськими християнами було налагоджено листування.

Віддані євангельській правді богемці навіть у най-похмуріші періоди переслідувань звертали свої погляди до небес, подібно до людей, які чекають світанку, “їм довелося жити в тяжкі часи, але... вони пам'ятали слова, вперше сказані Гусом, а потім повторені Ієронімом — про те, що має минути століття перш німе зійде зоря. Ці слова були для таборитів (гуситів) тим, чим були слова Йосипа для поневолених колін Ізраїлю: ‘Я помираю, але Бог неодмінно відвідає вас і виведе вас’” (Ibid. V.3. Ch.19).

Наприкінці XV ст. церкви “‘Об'єднаного Братства’ повільно, але впевнено зростали, їх, як і раніше, переслідували, але вже не з такою жорстокістю. На початку XVI cm. в Богемії та Моравії налічувалося близько 200 громад” (M.Gillet. Life and Times of John Hus. V.2. P. 579).

“Таким численним був останок, який уникнув нищівної люті вогню та меча, зміг побачити світанок дня, про який звіщав Гус” (Wylie. V.3. Ch.19).