Розділ 6. Два герої перед обличчям смерті

Щоб покласти край злу, яке лютувало в Європі, в Констанці був скликаний вселенський собор. Його скликав один з пап-суперників — Йоан XXIII за бажанням німецького імператора Сігізмунда Люксембурзького. Цей собор був небажаним для папи Йоана XXIII, характер і політику котрого критикували навіть прелати, зіпсуті, як і все духовенство того часу. Однак папа не наважився опиратися волі імператора Сігізмунда.

Головними питаннями, які мав вирішити собор, були: покласти край розколу в церкві та викорінити єретиків. Разом з двома папами-суперниками був запрошений і Ян Гус як головний проповідник нового вчення. Вищезгадані папи, побоюючись за власне життя, не з'явилися особисто, а прислали послів. Папа Йоан XXIII, хоч і видавав себе за ініціатора скликання вселенського собору, насправді прибув туди з поганими передчуттями, підозрюючи короля в таємному намірі скинути його з престолу та побоюючись того, що йому доведеться дати відповідь за пороки, якими він зганьбив тіару, та за злочини, за допомогою яких заволодів нею. Однак він в'їхав до Констанци з величезною пишнотою, у супроводі вищого духовенства і почету придворних. Натовпи народу на чолі з духовенством і представниками міської влади вийшли йому назустріч. Над головою папи розпростерся позолочений балдахін, який підтримували чотири головні ієрархи. Попереду йшла процесія, а розкішний одяг кардиналів і знаті робив це видовище ще більш вражаючим.

У цей же самий час інший подорожній наближався до Констанци. Ян Гус усвідомлював, що йому загрожує небезпека. Він назавжди розпрощався з друзями та вирушив у дорогу, яка, як передчував, мала запровадити його на вогнище. Хоч реформатор отримав охоронну грамоту від богемського короля, а дорогою йому була вручена ще одна — від імператора Сігізмунда, він все ж приготувався до смерті.

У листі до празьких друзів Ян Гус писав: “Брати мої... я їду з охоронною грамотою короля, щоб зустрітися з моїми численними смертельними ворогами... але я довіряюся всесильному Богові та моєму Спасителеві, я вірю, що Він почує ваші палкі молитви та вкладе Свою мудрість і розсудливість до моїх уст, щоб я міг боротися з ними; щоб Він дав мені Свого Святого Духа — зміцнити мене в Його Істині, бо тільки таким чином я можу сміливо зустріти спокуси, в'язницю, а якщо треба буде, і жорстоку смерть. Ісус Христос страждав за Своїх улюблених, чи повинні ми дивуватися з того, що Він залишив нам Свій приклад, щоб і ми з терпінням перенесли все задля нашого спасіння? Він наш Бог, а ми Його твориво; Він наш Господь, а ми Його слуги; Він Володар світу, а ми жалюгідні смертні, і незважаючи ні на що, Він страждав! Чому ж і нам не постраждати, якщо страждання очистять нас? Тому, любі мої, якщо моя смерть сприятиме Його славі, моліться, щоб цей час швидше надійшов і щоб Він допоміг мені мужньо витримати всі випробовування. Але якщо мені судилося знову повернутися до вас, моліться Богові, щоб я не повернувся з ганьбою, іншими словами, щоб я не приховав ні на йоту Євангельської Правди і залишив своїм братам гідний приклад для наслідування. Можливо, ви вже ніколи не побачите мене в Празі, але якщо всесильному Богові буде до вподоби дозволити мені повернутися до вас, тоді ми, зміцнившись в серцях наших, будемо зростати в пізнанні й любові Його закону” (Bonnechose. V.1. P.141—148).

В іншому листі, звертаючись до священика, котрий став учнем Євангелія, Гус з глибокою покорою писав про свої помилки, картаючи себе за те, що “із задоволенням носив багатий одяг та витрачав багато годин на порожні заняття”. І далі він додав наступне зворушливе застереження: “Нехай твої думки зосереджуються на славі Божій та справі спасіння душ, а не на чинах і маєтках. Будь обережний, не прикрашай свого дому більше, ніж свою душу, і понад усе піклуйся про духовне зростання. Будь благочестивим і покірним щодо бідних та не розтринькуй свого майна на бенкети й учти. Якщо не будеш удосконалювати свого характеру та стримуватися від надмірностей, я боюся, що ти будеш жорстоко покараний, як і я... Ти знаєш моє вчення, бо з дитинства отримував наставлення від мене, тому я вважаю зайвим знову писати тобі про це. Але заклинаю тебе милосердям нашого Господа, не наслідуй мене в жодному прояві марнославства, яке ти помітив у мене”. На конверті він дописав слова: “Благаю тебе, мій друже, не розпечатуй цього листа, доки не отримаєш достовірних відомостей про мою смерть” (Ibid. V.1. P.148—149).

Всюди на своєму шляху Гус зустрічав докази поширення свого вчення та зацікавлення, з яким воно було сприйняте. Народ збирався натовпами, щоб вітати його, а в деяких містах міська влада супроводжувала його вулицями.

“У Констанці Гусові було надано повну свободу. До охоронної грамоти імператора долучили ще й особисте запевнення папи в захисті. Однак ці неодноразові та урочисті запевнення були порушені: за наказом папи і кардиналів реформатор був заарештований та кинутий до огидної

в'язниці. Пізніше його перевели до фортеці, розташованої на протилежному березі Рейну. Папа, який нічого не здобув своєю віроломністю, незабаром потрапив до цієї ж в'язни-ці” (Ibid. V.1. P.247). На соборі була доведена його причетність до найогидніших злочинів, зокрема вбивств, симонії, перелюбу та інших “гріхів, про які соромно навіть згадувати”. Про це було оголошено на соборі, і врешті-решт, папа втратив тіару й опинився у в'язниці. Двоє інших претендентів на папський престол також були скинуті, й обрано нового папу.

Хоч папу було звинувачено у набагато важчих злочинах, аніж ті, в яких Гус будь-коли звинувачував духовенство, вимагаючи реформ, однак той самий собор, який скинув папу, мав намір знищити реформатора. Ув'язнення Гуса викликало велике обурення в Богемії. Могутні князі звернулися до собору з протестом проти подібної сваволі. Імператор, який так неохоче погодився на порушення охоронної грамоти, виступив на захист Гуса. Але вороги реформатора були мстиві й рішучі. Вони скористалися забобонністю імператора, його побоюваннями та відданістю церкві. Вони також висунули довжелезні аргументи, доводячи, що “вірність у слові не повинна поширюватися на єретиків та осіб, що підозрюються в єресі, хоча б вони й були забезпечені охоронними грамотами від імператора й королів” (J.Lenfant. History of the Council of Constance. V.1. P.516). Таким чином вороги Яна Гуса здобули перемогу.

Знесиленого ув'язненням і хворобою (вогке й смердюче повітря підземелля викликало в нього лихоманку, яка ледь не звела його до могили) Гуса привели на вселенський собор. Закутий у кайдани, він стояв у присутності імператора, слово й честь котрого були для нього запорукою безпеки. Під час тривалих допитів реформатор непохитно відстоював Правду і в присутності зібраних церковних і державних сановників висловив урочистий і рішучий протест проти порочності духовенства. Коли йому запропонували або зректися свого вчення, або померти, він обрав мученицьку смерть.

Благодать Божа підтримувала Яна Гуса. Протягом усіх тижнів страждань, які він переніс до остаточного вироку, небесний спокій наповнював його душу. “Я пишу цього листа, — звертався він до друга, — у в'язниці, закутою в кайдани рукою, завтра мені буде винесений смертний вирок... Коли завдяки Ісусові Христові ми знову зустрінемося в майбутньому прекрасному житті, ти довідаєшся, як милосердний Бог допомагав мені і як незмінно Він підтримував мене серед спокус і випробовувань” (Bonnechose. V.2. P.67).

В похмурій в'язниці Гус бачив торжество правдивої віри. У своїх снах, які переносили його до каплиці в Празі, де він проповідував Євангеліє, Гус одного разу побачив, як папа та його єпископи стирали зображення Христа, намальовані на її стінах. “Цей сон дуже засмутив його, але наступного дня він побачив інший сон: численні художники відновлювали ці картини — у ще більшій кількості та яскравіших фарбах. Закінчивши свою роботу, ці художники, звертаючись до багатолюдного натовпу, який оточував їх, вигукнули: ‘Нехай тепер прийде папа зі своїми єпископами, їм більше ніколи не вдасться знищити їх!’ Коли реформатор розповів свій сон, він додав: ‘Я впевнений, що образ Христа ніколи не буде стертий. Вони намагаються знищити його, але він знову буде відновлений в усіх серцях набагато кращими проповідниками, ніж я’” (D'Aubigne. V.1. Ch.6).

Востаннє Ян Гус став перед собором. Це було величезне й пишне зібрання: імператор, князі, королівські посли, кардинали, єпископи, священики та численний натовп людей — вони прийшли подивитися на цю подію. З усіх християнських країн тут зібралися свідки першої великої жертви, яка була принесена в такій запеклій боротьбі в ім'я свободи совісті.

Коли Гусові запропонували сказати останнє слово, він вдруге відмовився зректися свого вчення та, спрямувавши проникливий погляд на монарха, клятвенне слово котрого було порушене найганебнішим чином, сказав: “Я вирішив з власної волі з'явитися на цей собор, отримавши запевнення в захисті присутнього тут імператора” (Bonnechose. V.3. P.84). Сігізмунд Люксембурзький густо почервонів, коли очі всіх присутніх звернулися до нього.

Смертний вирок був проголошений, і почалася церемонія позбавлення сану. Єпископи одягли в'язня в священицькі ризи. Прийнявши їх, Гус сказав: “Наш Господь Ісус Христос був одягнений на знак зневаги в білий одяг, коли Ірод звелів відвести Його до Пилата” (Ibid. V.2. P.86). Коли Гусові знову запропонували зректися свого вчення, він відповів, звертаючись до народу: “З яким же тоді обличчям я споглядатиму на небеса? Як же я тоді зможу дивитися в очі людям, котрим я проповідував чисте Євангеліє? Ні, я дорожу їхнім спасінням більше, ніж моїм тлінним тілом, приреченим сьогодні на смерть”. Потім з нього одну за одною почали знімати священицькі ризи, і кожний єпископ висловлював при цьому прокляття, виконуючи свою частину ритуалу. “Наостанок на голову Гуса поклали високу паперову шапку, яка своєю формою нагадувала митру; на ній були зображені страшні постаті демонів, а попереду був чітко виведений напис: ‘Архієретик’. ‘Я з радістю, — сказав Гус, — понесу вінець ганьби заради Тебе, о Ісусе, бо за мене на Тебе був покладений терновий вінець’”.

Після того, як реформатор був одягнений у такий спосіб, прелати сказали: “Тепер ми віддаємо твою душу дияволові”. “А я, — сказав Гус, підвівши очі до неба, — віддаю мого духа до Твоїх рук, о Господи Ісусе, бо Ти відкупив мене” (Wylie. V.3. Ch. 7).

Потім Гус був переданий світській владі, і його повели на місце страти. За ним йшов величезний натовп людей, сотні озброєних воїнів, священики та єпископи в розкішних одежах, прості мешканці Констанци. Коли Гуса прив'язали до стовпа і все вже було готове, залишилося тільки запалити вогонь, мученикові знову запропонували зректися своїх заблуджень і врятувати себе. “Яких заблуджень я мушу зректися? — запитав Гус. — Я не відчуваю за собою жодної вини. Я закликаю Бога за свідка, все, що я писав і про що проповідував, мало на меті врятувати душі від гріха й вічної загибелі, а тому я з великою радістю готовий запечатати власною кров'ю ту правду, про яку писав і проповідував” (Ibid. V.3. Ch.7). Коли вогонь запалахкотів навколо Гуса, він почав співати: “Ісусе, Сину Давидів, помилуй мене!” І продовжував співати, доки його голос не змовк навіки.

Навіть вороги Гуса були вражені його героїчною поведінкою. Ревний прихильник папи, змальовуючи мученицьку смерть Гуса та Ієроніма, котрий загинув незабаром після нього, сказав: “Вони мужньо зустріли свою останню годину. Вони приготували себе до вогнища як до весільної урочистості. Вони не видали жодного зойку болю. Коли піднялося полум'я, вони почали співати псалми, і навіть лютий вогонь не зміг перервати їхнього співу” (Ibid. V.3. Ch. 7).

Коли тіло Яна Гуса згоріло, його прах разом із землею, на котрій він лежав, зібрали і вкинули до Рейну, води якого течуть до океану. Даремно його кати тішили себе сподіванням, нібито їм вдалося знищити проповідувані реформатором істини. Навряд чи вони розуміли, що вкинутий до моря попіл, як насіння, розсіється по всіх куточках землі й у віддалених країнах принесе рясні жнива свідків Правди. Голос, що звучав у соборному залі в Констанці, як луна, відгукнеться у майбутніх віках.

Гуса не стало, але Правда, за котру він помер, ніколи не загине. Його приклад віри і мужності заохочуватиме багатьох інших непохитно відстоювати істину навіть перед лицем мученицької смерті. Його страта продемонструвала перед усім світом жорстокість та віроломство Риму. Вороги Правди, самі не усвідомлюючи цього, сприяли тій справі, яку даремно намагалися знищити.