Розділ 27. Пробудження в наші дні

Через навернення й освячення люди примиряються з Богом і починають жити згідно з принципами Його Закону. Напочатку людина була створена за подобою Божою. Вона перебувала в повній гармонії з природою і Законом Божим; принципи праведності були закарбовані в її серці. Але гріх розлучив її з Творцем. Людина більше не відображала божественний образ, її серце ворогувало з Законом Божим. “Помисли плотські — ворожнеча проти Бога, бо Законові Божому не підкоряються, та й не можуть” (Римлянам 8:7). Але “так Бог полюбив світ, що віддав Сина Свого Єдинородного”, щоб примирити людину з Богом. Через заслуги Христа людина може відновити гармонійні стосунки зі своїм Творцем, її серце має бути відновлене божественною благодаттю; вона повинна прийняти нове життя, що сходить згори. Така переміна є новим народженням, без якого, за словами Ісуса, людина “не може побачити Царства Божого” (Івана 3:3).

Перший крок до примирення з Богом — це усвідомлення гріха. “Гріх є беззаконня” (1 Івана 3:4), “бо Законом пізнається гріх” (Римлянам 3:20). Щоб усвідомити свою вину, грішник випробовує свій характер великим мірилом праведності. Це — дзеркало, яке відкриває досконалість праведного характеру та допомагає людині побачити власні вади.

Закон відкриває людині її гріхи, але не може зцілити її від них. Обіцяючи життя його виконавцям, він виголошує смертний вирок його порушникам. Тільки Євангеліє Христа може звільнити людину від прокляття і скверни гріха. Людина повинна розкаятись перед Богом, Закон Якого вона порушила, та повірити в Христа — свою викупну Жертву. Таким чином вона отримує “прощення давніше зроблених гріхів” (Римлянам 3:25) і стає спільником божественного єства. Вона стає дитиною Божою, прийнявши Духа всиновлення, Котрий кличе: “Авва, Отче!” (Римлянам 8:15).

Чи може тепер людина порушувати Закон Божий? Апостол Павло писав: “То ж чи не знищуємо ми Закон вірою? Зовсім ні! Ми підтверджуємо Закон”. “Ми померли для гріха, як же нам жити в ньому?” (Римлянам 3:31; 6:2). А Йоан проголосив: “Бо то любов дорога, щоб ми дотримувались Його заповідей; а заповіді Його не тяжкі” (1 Івана 5:3). Під час нового народження серце приводиться до гармонії з Богом і Його Законом. Коли грішник зазнає цієї величезної зміни, він переходить від смерті до життя, від гріха — до святості, від переступів і непокори — до послуху й вірності. Старе життя ворожнечі з Богом закінчилося; починається нове життя у вірі, любові й мирі з Богом. Тоді “виправдання Закону” здійснюється “в нас, які живуть не за плоттю, а за духом” (Римлянам 8:4). Нашим гаслом будуть слова: “Як я люблю Закон Твій!” (Псалми 118:97).

“Закон Божий досконалий, він переображує душу!” (Псалми 18:8). Без Закону люди не мають правильного уявлення про чистоту і святість Бога та про свою власну вину і нечистоту. Вони не усвідомлювали б власної гріховності й не відчули би потреби в розкаянні. Без усвідомлення того, що є порушниками Божого Закону, вони не відчували б потреби, у викупній крові Христа. Вони приймали б надію на спасіння без докорінної переміни серця і перебудови життя. Саме тому спостерігається багато випадків поверхневого навернення, коли до церкви приєднується багато людей, які не мають тісної сполуки з Христом.

Помилкові погляди на освячення, які також є наслідком нехтування або відхилення від божественного Закону, посідають чільне місце в релігійних рухах наших днів. Ці погляди хибні з доктринальної точки зору та небезпечні за своїми наслідками; а той факт, що вони користуються великою популярністю, робить подвійний наголос на необхідності дати людям чітке уявлення про те, що говорить з цього приводу Писання.

Справжнє освячення - це біблійне вчення. Апостол Павло у Посланні до солунян писав: “Бо воля Божа — освячення ваше”. Він також молився: “І Сам Бог миру нехай освятить вас у всій повноті” (1 Солунянам 4:3; 5:23). Біблія ясно говорить про те, що таке освячення і як його досягти. Спаситель молився за Своїх учнів: “Освяти їх істиною Твоєю; Твоє Слово - істина” (Івана 17:17). Апостол Павло навчав, що віруючі мають бути “освячені Духом Святим” (Римлянам 15:16). У чому полягає робота Святого Духа? Ісус сказав Своїм учням: “Коли ж прийде Він, Дух істини, то наставить вас на всю істину” (Івана 16:13). І псалмист сказав: “Закон Твій — істина” (Псалми 118:142). Слово і Дух Божий відкривають людям великі принципи праведності, втілені в Його Законі. А оскільки Закон Божий “святіш і праведний, і добрий” (Римлянам 7:12) та відбиває божественну досконалість, то й характер, сформований внаслідок послуху Законові, також буде святим. Христос — досконалий приклад такого характеру. Він говорить: “Я зберіг заповіді Свого Отця”. “Я роблю завжди те, що до вподоби Йому” (Івана 15:10; 8:29). Послідовники Христа повинні стати подібними до Нього; за допомогою благодаті Божої вони узгоджують своє життя з принципами Його святого Закону. Саме це є біблійним освяченням.

Ця робота може бути здійснена тільки через віру в Христа, силою Духа Божого, Який перебуває в серці. Павло навчав віруючих: “Звершуйте ваше спасіння зі страхом і тремтінням, тому що Бог викликає у вас і бажання, і дії за вподобанням Своїм” (Филип'янам 2:12—13). Християнин відчуватиме гріховне бажання, але він провадитиме безперервну боротьбу з ним. Ось тут і відчувається потреба в допомозі Христа. Людське безсилля об'єднується з божественною силою, і віра вигукує: “А Богові подяка, Який дав нам перемогу через Господа нашого Ісуса Христа!” (1 Коринтянам 15:57).

Святе Письмо ясно говорить, що робота освячення — це безперервний процес. Коли грішник навертається і знаходить мир з Богом через викупну кров, його християнське життя тільки починається. Тепер він повинен “прямувати до досконалості” (Євреям 6:1), зростати до “міри зросту повноти Христової” (Ефесянам 4:13). Апостол Павло пише: “Та тільки забуваючи те, що позаду, я пориваюсь до того, що попереду. Прагну до мети, до почесті високого поклику Божого в Христі Ісусі” (Филип'янам 3:13—14). Петро відкриває сходинки біблійного освячення: “Тому докладаючи до цього всю старанність, покажіть у вірі вашій чесноту, в чесноті — розсудливість, в розсудливості ~ стриманість, у стриманості — терпіння, у терпінні. — благочестя, в благочесті — братолюбство, в братолюбстві —любов... Так роблячи, ви ніколи не спіткнетесь” (2 Петра 1:5—10).

Хто на власному досвіді пережив освячення, як його розуміє Біблія, виявлятиме дух покори. Як і Мойсей, такі люди отримали уявлення про велич святості, усвідомили свою недостойність порівняно з чистотою та неперевершеною досконалістю Вічносущого.

Пророк Даниїл — це приклад справжнього освячення. Все своє довге життя він віддано служив Господеві. Він був “улюбленим мужем небес” (Даниїла 10:11). Однак замість того, щоб твердити, що він чистий і святий, цей славний пророк ставив себе на один рівень з грішним Ізраїлем. Він благав Бога про свій народ: “Ми кладемо свої благання перед Твоїм лицем не через свої справедливості, але через велику Твою милість”. “Згрішили ми, стали несправедливі”. “Я говорив і молився, та сповідував гріх свій та народу мого” (Даниїла 9:18, 15, 20). І пізніше, коли з'явився Син Божий, щоб дати йому наставлення, Даниїл продовжує: “Обличчя моє змінилося до невпізнання, й сила у мене зникла” (Даниїла 10:8).

Коли Йов почув голос Господа з бурі, він вигукнув: “Тому я зрікаюсь сказаного і каюсь у поросі й попелі” (Йова 42:6). Коли Ісая побачив славу Божу та почув херувимів, що покликували: “Свят, свят, свят Господь Саваот!”, він вигукнув: “Горе мені! Пропав я!” (Ісаї 6:3, 5). Після того, як Павло був піднесений “до третього неба” і чув слова, які неможливо передати людською мовою (2 Коринтянам 12:2—4)\ він говорив про себе як про “найменшого з усіх святих” (Ефесянам 3:8). Улюблений Йоан, що схиляв свою голову на груди Ісуса і бачив Його славу, впав до ніг ангела як мертвий (Об'явлення 1:17).

Ті, які ходять у тіні Голгофського хреста, не можуть звеличувати себе, хвалькувато запевняючи, нібито вони вільні від гріха. Вони усвідомлюють, що це їхній гріх розбив серце Сина Божого, і ця думка приведе їх до самоприниження. Хто перебуває в найтіснішому зв'язку з Ісусом, той найкраще розуміє всю слабкість і гріховність людства і надіється тільки на заслуги розп'ятого і воскреслого Спасителя.

Освячення, котре тепер завойовує популярність у релігійному світі, несе з собою дух самозвеличення та зневаги до Закону Божого, а тому суперечить біблійній релігії. Його прихильники навчають, що освячення — це миттєва дія, за допомогою якої, через одну тільки віру, людина досягає повної святості. “Лише вірте, — кажуть вони, — і отримаєте благословення”. Згідно з їхньою теорією від того, хто отримує ці благословення, не вимагається більше жодних зусиль і намагань. Водночас вони заперечують авторитет Божого Закону, заявляючи, нібито вільні від необхідності дотримуватися заповідей. Та чи можуть люди бути святими, перебувати в гармонії з волею і характером Божим, якщо нехтують принципами, які є виразом Його природи й волі і які говорять про те, що Богові до вподоби?

Бажання визнавати легку релігію, яка не потребує зусиль, самозречення і відмови від безумства світу, призвело до виникнення популярного вчення про те, що достатньо лише віри, самої віри; але що говорить Слово Боже? Апостол Яків пише: “Яка користь, брати мої, коли хто говорить, що має віру, але не має діл? Чи може ця віра спасти його?.. Але чи хочеш ти знати, легковажна людино, що віра без діл мертва? Чи Авраам, отець наш, не ділами виправдався, коли поклав Ісаака, сина свого, на жертовник? Чи бачиш, що віра сприяла ділам його, і ділами віра досягла досконалості?.. Отож чи бачите, що ділами людина виправдовується, а не тільки вірою?” (Якова 2:14—24).

Свідоцтво Слова Божого спрямоване проти цього підступного вчення про віру без діл. Віра, що претендує на прихильність небес і не бажає виконувати умови, на яких може бути дарована милість, — це не віра, а самовпевненість, бо справжня віра ґрунтується на обітницях і постановах Святого Письма.

Нехай ніхто не обманює себе тим, що можна досягти святості і водночас свідомо порушувати хоча б одну з вимог Божих. Свідомий гріх примушує замовкнути викриваючий голос Святого Духа та розділяє душу з Богом. “Гріх є беззаконня”. І “всякий, хто грішить, не бачив Його і не пізнав Його” (1 Івана 3:4, 6). Хоч Йоан у своїх листах так багато пише про любов, він без вагань викриває справжній характер тих, котрі, претендуючи на святість, порушують Божий Закон. “Той, хто каже: ‘Я пізнав Його’, — а не виконує заповідей Його, той неправдомовець і немає в ньому правди. А хто виконує Слово Його, в тому справді любов Божа досконала” (1 Івана 2:4—5). Ось як перевіряється віра кожної людини. Ми не можемо вважати святою людину, якщо вона не відповідає єдиному Божому мірилу святості на небі і на землі. Якщо люди не відчувають відповідальності перед моральним Законом, знецінюють та применшують значення заповідей Божих, якщо вони порушують хоча б одну з цих заповідей та навчають так інших, то вони не мають жодної вартості в очах Божих, і ми можемо бути впевненими, що їхні претензії безпідставні.

Хто каже, що без гріха, доводить цим, що насправді він далекий від святості. Така людина не має справжнього уявлення про чистоту і святість Бога, а також про те, якими повинні бути люди, що перебувають в гармонії з Його характером. Оскільки така людина не має справжнього уявлення про чистоту і красу характеру Ісуса та про шкідливість і згубність гріха, вона вважає себе святою. Чим більша відстань між людиною і Христом і чим недосконаліші її уявлення про характер і вимоги Бога, тим більш праведною вона виглядатиме у власних очах.

Освячення, про яке говорить Святе Письмо, охоплює все єство людини: дух, душу і тіло. Павло молився за солунян, щоб їхній “дух, душа і тіло у всій цілості” збереглися “непорочна до приходу Господа нашого Ісуса Христа” (1 Солунянам 5:23). Він звертався до віруючих: “Тож благаю вас, браття, милосердям Божим, повіддавайте тіла ваші в жертву живу, святу, приємну Богові...” (Римлянам 12:1). У стародавньому Ізраїлі кожну жертву, яку приносили Богові, ретельно оглядали. Якщо у тварини виявлялася якась вада, то її відкидали, оскільки Бог звелів, щоб жертва була “без вади”. Так і християнам пропонується віддати свої тіла “в жертву живу, святу, приємну Богові”. Для цього вони повинні зберігати всі свої здібності в якнайкращому стані. Все, що послаблює тілесні або розумові сили, робить людину непридатною для служіння своєму Творцеві. Хіба Бог буде задоволений, якщо ми не віддаємо Йому найкраще з того, що в нас є? Христос сказав: “Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм” (Матвія 22:37). Хто любить Бога всім серцем, той захоче віддати Йому все найкраще, що є в житті; такі люди постійно прагнутимуть підкорити все своє єство законам, які допоможуть їм виконувати Його волю. Вони не будуть опоганювати жертву, яку приносять небесному Отцеві, потураючи тілесним пристрастям або примхам апетиту.

Апостол Петро радить “сторонитися тілесних пожадливостей, які воюють проти душі” (1 Петра 2:11). Всяке гріховне задоволення притуплює відчуття та послаблює розумове й духовне сприйняття, і з кожним разом Слово Боже і Дух Святий справляють все слабший вплив на серце людини. Павло звертається до коринтян: “Очистьмо себе від усякої нечистоти тіла й духа, довершуючи наше освячення в страсі Божому” (2 Коринтянам 7:1). А до плодів Духа, таких як “любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність” , він зараховує також стриманість (Галатам 5:22—23).