Розділ 27. Пробудження в наші дні

Незважаючи на ці натхненні слова, як багато тих, що називають себе християнами, ослаблюють своє здоров'я в гонитві за зиском або модою; як багато людей спотворюють в собі подобу Божу обжерством, пияцтвом і непристойними задоволеннями. Церква, замість того, щоб докоряти цим порокам, здебільшого заохочує до зла, потураючи інстинктам, користолюбству, прагненням до розваг заради поповнення своєї скарбниці, в яку не бажають жертвувати тільки з любові до Христа. Якщо б Ісус увійшов у сучасні церкви, побачив там бенкети і нечестиву торгівлю, яка ведеться в ім'я релігії, то чи не вигнав би Він цих зневажників, як колись прогнав міняйлів з храму?

Апостол Яків говорить, що мудрість згори, “по-перше, чиста” (Якова 3:17). Якщо б він зустрів людей, котрі вимовляють дорогоцінне Ім'я Ісуса устами, опоганеними тютюном, все єство і дихання яких просякнуте цим огидним запахом, котрі забруднюють повітря, змушуючи оточуючих вдихати отруту; якщо б апостол зіткнувся з цією звичкою, несумісною з євангельською чистотою, то чи не засудив би він її як “земну, тілесну, демонську” ? Раби тютюну, претендуючи на благословення повного освячення, говорять про свою надію на Царство небесне. Слово Боже ясно вчить, що “не ввійде в нього ніщо нечисте” (Об'явлення 21:27).

“Хіба ви не знаєте, що тіло ваше є храм Дука Святого, Який живе у вас, Якого ви маєте від Бога, і ви не свої? Адже ви куплені дорогою ціною. Отже, прославляйте Бога в тілі своєму і в дусі своєму, бо вони Божі” (1 Коринтянам 6:19—20). Той, чиє тіло є храмом Святого Духа, не буде поневолений згубною звичкою. Він належить Христові, Котрий викупив його Своєю кров'ю. Його майно також належить Господеві. Чи залишиться він без вини, якщо змарнує довірений йому капітал? Так звані християни щорічно витрачають великі суми грошей на марні та шкідливі примхи, в той час як душі гинуть, так і не почувши спалююче слово життя. Знищуючи на жертовнику своїх згубних пожадливостей більше, ніж вони жертвують на потреби бідних або для поширення Євангелія, вони водночас обкрадають Бога в десятинах і пожертвуваннях. Якщо б усі, що називають себе послідовниками Христа, були по-справжньому освяченими, тоді замість того, щоб витрачати свої кошти на задоволення непотрібних і навіть шкідливих примх, вони віддали б їх до скарбниці Господа, показуючи приклад поміркованості, самозречення і самопожертви. Тоді вони стали б світлом для світу. Світ потурає своїм бажанням. “Пожадливість плоті, пожадливість очей, гордість життєва” (1 Івана 2:16) тримають в кайданах маси людей. Але послідовники Христа мають святе покликання. “Вийдіть з-поміж них і відділіться, — говорить Господь, — і не торкайтесь до нечистого...” У світлі Божого Слова ми маємо повне право сказати, що освячення не буде справжнім, якщо людина не відмовиться від гріховних бажань та задоволень світу.

Тим, хто виконує умови: “Вийдіть з-поміж них і відділіться ... і не торкайтесь до нечистого”, Бог обіцяє: “Я прийму вас, і буду вам Отцем, а ви будете синами й дочками Моїми, — говорить Господь Всемогутній” (2 Коринтянам 6:17—18). Перевага та обов'язок кожного християнина — набути багаті досвіди з Богом. “Я — Світло для світу, — сказав Ісус, — хто йде вслід за Мною, не буде ходити в темряві, а матиме світло життя” (Івана 8:12). “Путь праведних — ніби те світло ясне, що світить все більше та більше аж до повного дня” (Приповісті 4:18). Кожний крок віри і послуху наближає душу до Світла світу, в Якому “немає ніякої темряви” (1 Івана 1:5). Яскраве проміння Сонця Праведності освітлює рабів Божих, які в свою чергу повинні відбивати Його проміння. Подібно до того, як зірки свідчать про наявність на небі великого світила, сяйво якого вони відбивають, так і християни повинні свідчити власним життям про те, що на престолі Всесвіту здійснює правління Бог, характер Якого гідний слави і наслідування. Плоди Його Духа, чистота і святість Його характеру виявлятимуться в Його свідках.

Апостол Павло у Посланні до колосян писав про рясні благословення, дані дітям Божим: “Ми... не перестаємо молитися за вас і просити, щоб ви наповнились пізнанням волі Його в усякій премудрості і духовному розумінні; щоб ви поводились достойно Господа, в усьому догоджаючи Йому, приносячи плід у всякому доброму ділі, зростаючи в пізнанні Бога, зміцнюючись усякою силою завдяки могутності слави Його, для всякої витривалості і довготерпіння з радістю” (Колосянам 1:9—11). І знову він пише про своє бажання, щоб ефеські брати прийшли до розуміння великих переваг християнства. Найбільш доступною мовою він відкриває їм гідну подиву силу і знання, які вони можуть мати як сини і дочки Всевишнього, їм потрібно “міцно утвердитися Духом Його у внутрішній людині, щоб ‘укорінені і утверджені в любові’”, вони “могли зрозуміти з усіма святими, що є ширина, довжина, глибина і вишина, і зрозуміти любов Христову, яка перевищує розуміння”. Але найбільша перевага, про яку молився апостол, — це щоб вони “сповнилися всією повнотою Божою” (Ефесянам 3:16—19).

Тут показані висоти, котрих ми можемо досягнути через віру в обітниці нашого Небесного Отця, якщо виконуватимемо Його вимоги. Через заслуги Христа маємо доступ до престолу безмежної Могутності. “Той, Хто Сина Свого не пожалів, а видав Його за нас всіх, як же з Ним і не дарує нам усього?” (Римлянам 8:32). Отець дав Синові без міри Свого Духа, і ми також можемо мати Його повноту. Ісус сказав: “Коли ви, будучи злими, вмієте добрі дари давати дітям своїм, оскільки більше Отець небесний дасть Духа Святого тим, хто просить у Нього?” (Луки 11:13). “Коли чого попросите в ім'я Моє, Я зроблю”. “Просіть, і одержите, щоб радість ваша була повною” (Івана 14:14; 16:24).

Хоч життя християнина сповнене покори, проте він не повинен сумувати і вдаватися до самоприниження. Кожний має перевагу жити так, щоб отримати схвалення і благословення Божі. Наш небесний Отець не бажає, щоб ми постійно залишалися в темряві, під тягарем осудження. Справжня покора виявляється не в тому, щоб ходити з похиленою головою, поринувши в роздуми про самого себе. Ми можемо прийти до Ісуса, очиститись і стати перед Законом без сорому й докорів сумління. “Отже, нема тепер ніякого осудження тим, котрі в Христі Ісусі живуть не за плоттю, а за духом” (Римлянам 8:1).

Через Ісуса пропащі сини Адама стають “синами Божими”. “Бо Той, Хто освячує, і ті, які освячуються, — всі від Єдиного. З тієї причини Він не соромиться називати їх братами” (Євреям 2:11). Життя християнина — це життя віри, перемоги і радості в Господі. “Бо кожен, народжений від Бога, переміг світ, і ця перемога, що перемогла світ, — віра наша” (1 Івана 5:4). Як справедливо зазначив Неємія, Божий слуга, “радість у Господі — це ваша сила” (Неемії 8:10). А Павло писав: “Радійте завжди в Господі, і знову кажу: Радійте!” (Филип'янам 4:4). “Завжди радійте! Безперестанку моліться! За все дякуйте, бо така воля Божа щодо вас в Ісусі Христі” (1 Солунянам 5:16—18).

Такими є плоди біблійного навернення й освячення; але ці плоди можна так рідко побачити тільки тому, що християнський світ байдуже ставиться до великих принципів праведності, викладених у Божому Законі. Ось чому сьогодні майже непомітною є глибока, постійна робота Духа Божого, якою відзначалися пробудження.

Ми змінюємося через споглядання. І коли священні постанови, в яких Бог відкрив людям їм досконалість і святість Свого характеру, зневажаються ними, а їхній розум звернений до людських вчень і теорій, то чи варто дивуватися, що в церкві спостерігається занепад живого благочестя? Господь говорить: “...Покинули Мене, Джерело живої води, щоб собі видовбати водозбори, водозбори поламані, що води не тримають” (Єремії 2:13). “Блажен муж, що не ходить за порадою нечестивих... А в Законі Господнім його насолода, і про Закон Його він роздумує вдень і вночі. І він буде наче те дерево, посаджене над потоками водними, яке приносить плід свій у пору свою, і листя його не в'яне, і все, що він чинить, удасться” (Псалми 1:1—3). Тільки тоді, коли Закон Божий посяде належне йому місце, в народі Божому може відбутися відродження первісної віри і побожності. “Так говорить Господь: ‘На дорогах спиніться та гляньте, і спитайте про давні стежки, де та добра дорога, — то нею ідіть, і знайдете мир для своєї душі!’” (Єремії 6:16).