Розділ 25. Америка в Біблійному пророцтві

І ще одне висловлювання: “Аж до смерті Христа цей день залишається незмінним”; і “як про це свідчать Писання, вони (апостоли) не ... залишили жодної вказівки про перенесення святкування сьомого дня суботи на перший день тижня” (А.E.Waggle. The Lord's Day. P.186—188).

Римо-католики визнають, що їхня церква змінила суботу, і стверджують, що протестанти, святкуючи недільний день, тим самим визнають її владу. У “Католицькому катехизисі християнської релігії” у відповідь на питання, який день потрібно святкувати згідно з четвертою заповіддю, подана наступна відповідь: “У старозавітний час субота була освяченим днем; але церква, навчена Ісусом Христом під керівництвом Духа Божого, замінила суботу на неділю; таким чином, ми тепер святкуємо перший, а не сьомий день тижня. Недільний день є тепер днем Господнім”.

Як на ознаку авторитету католицької церкви письменники-папісти посилаються на “сам факт зміни суботи на неділю, з яким погоджуються і протестанти; ...оскільки, святкуючи неділю, вони визнають владу церкви встановлювати свято та вимагати дотримання його” (Henry Tuberville. An Abridgment of the Christian Doctrine. P. 58). Чим же в такому разі є зміна суботи, як не знаком або тавром авторитету римської церкви — “тавром звіра”?

Римська церква не відмовилася від своїх зазіхань на верховну владу, і коли весь світ і протестантські церкви приймають проголошену нею суботу, відкидаючи біблійну суботу, вони тим самим визнають її претензії. Щоб виправдати таку зміну, вони можуть посилатися на авторитет отців церкви або перекази, але цим вони нехтують головним принципом, що відрізняє їх від Рима, а саме: “Біблія, і тільки Біблія є релігією протестантів”. Папісти бачать, що протестанти обманюють самих себе, свідомо заплющуючи очі на очевидні факти. Спостерігаючи за тим, як набуває сили рух за повсюдне запровадження недільного дня як свята, вони радіють, розуміючи, що врешті-решт він приведе весь протестантський світ під прапор Риму.

Католики вважають, що “святкуючи неділю, протестанти, всупереч самим собі, вшановують авторитет [католицької] церкви” (Mgr.Segur. Plain Talk About the Protestantism of Today. P. 213), Святкування недільного дня протестантськими церквами є нічим іншим, як поклонінням папству, тобто звірові. Ті, хто, розуміючи вимоги четвертої заповіді, приймають рішення дотримуватись фальшивої, а не правдивої суботи, віддають цим шану тій владі, яка зробила цю зміну. Нав'язуючи людям за допомогою світської влади свої релігійні переконання, церкви створюють образ звіра; отже, запровадження обов'язкового святкування недільного дня в Сполучених Штатах означатиме “поклоніння звірові й образові його”.

Проте християни минулих поколінь дотримувалися неділі, вважаючи, що цим самим вони дотримуються біблійної суботи; і сьогодні правдиві християни є в кожній церкві, не виключаючи і римо-католицьку; вони щиро вірять, що неділя є встановленим Богом відпочинком. Бог приймає щирість їхніх намірів та чесність. Але коли святкування недільного дня буде вимагатися законом, а світ отримає знання щодо вимог правдивої суботи, тоді кожний, хто буде порушувати заповідь Божу і коритися настановам римо-католицької церкви, шануватиме папство більше, ніж Бога. Він віддаватиме пошану Римові і тій владі, котра запровадить постанови, прийняті Римом. Він “поклониться звірові й образові його”. Відкидаю-чи постанову, яка, за словами Божими, є знаком Його влади, та вшановуючи замість неї постанову Риму як знак його верховної влади, люди приймуть знак вірності Риму — “тавро звіра”. І тільки тоді, коли це питання з повною ясністю буде представлене людям і вони зможуть зробити вибір між заповідями Божими і заповідями людськими, ті, які продовжуватимуть порушувати заповідь Божу, отримають “тавро звіра”.

Вістка третього ангела містить найжахливішу погрозу, яка будь-коли була звернена до смертних людей. Страшним повинен бути гріх, який стягає на голову винного гнів Божий, не змішаний з Його милістю. Люди не повинні залишатися в незнанні щодо цього важливого питання. Світ має почути застереження про цей гри перш ніж суди Божі впадуть на землю, щоб усі могли знати, чому прийдуть ці суди, і мали змогу уникнути їх. Пророцтво говорить, що перший ангел звертається зі своєю вісткою до всякого народу, племені, язику і народності (Об'явлення 14:6). Застереження третього ангела, яке є складовою частиною цієї ж потрійної вістки, буде проголошуватися з не меншою силою. В пророцтві підкреслюється, що його проголошує гучним голосом ангел, який летить посеред неба і що воно приверне увагу цілого світу.

Наприкінці боротьби весь християнський світ буде поділений на дві великі групи: тих, що виконують заповіді Божі та мають Ісусову віру, і тих, хто поклоняються звірові, образові його та приймають його тавро. Хоч церква й держава об'єднають свої сили, щоб примусити “усіх малих і великих, багатих і бідних, вільних і рабів” (Об'явлення 1, 3:16) прийняти “тавро звіра”, народ Божий не прийме його. Пророк на острові Патмос вже бачив “тих, які перемогли звіра і образ його, і тавро його, і число імені його”. Вони стояли на скляному морі, “тримали в руках гуслі Божі” та співали пісню Мойсея і пісню Агнця (Об'явлення 15:2—3).