Розділ 15. Жахлива помста у Франції

Королівський двір потопав у розкоші та розпусті. Між народом і правителями не було ніякого довір'я. Люди з підозрою ставилися до всіх заходів, які приймав уряд, розцінюючи їх як підступні та корисливі. За півстоліття до революції Францією правив Людовик XV, який навіть у ті тяжкі часи прославився як ледачий, легковажний і розпуслий монарх. Дивлячись на зіпсуту і жорстоку аристократію, на зубожілих і неосвічених представників нижчих верств, на народ, доведений до відчаю, і державу, яка переживала фінансову кризу, не потрібно було бути пророком, щоб передбачити неминучу і жахливу розв'язку. На попередження своїх радників король звичайно відповідав: “Намагайтесь відвернути катастрофу, доки я живу, а після мене нехай будь що буде!” Даремно його переконували в необхідності реформ. Він бачив зло, але не мав ні відваги, ні сили, щоб опиратися йому. Легковажна й егоїстична відповідь: “Після мене — хоч потоп!” найкрасномовніше свідчила про долю Франції.

Розпалюючи підозру королів і панівних верств, Рим спонукував їх тримати народ у рабстві, добре розуміючи, що цим ослабить державу, за допомогою такої політики підкорить своєму впливові як правителів, так і народ. З політичною далекоглядністю Рим усвідомлював, що для успішного поневолення людей необхідно закувати в кайдани їхні душі, а найпевніший засіб для утримання в цьому рабстві — це позбавлення їх свободи. Моральне розтління, в якому перебували люди внаслідок політики Рима, було в тисячу разів жахливішим від фізичних страждань. Позбавлений Біблії, залишений у полоні фанатичних учень та егоїзму, оповитий темрявою і забобонами народ погруз у пороках і став нездатним до самовизначення.

Але результати такої політики були зовсім протилежними тим, яких сподівався Рим. Замість того, щоб тримати народні маси в сліпій покорі догмам, Рим домігся лише того, що зробив їх безбожниками та революціонерами. Вони презирливо оголосили романізм підступами духовенства і дивилися на нього як на свого гнобителя. Єдиний бог, якого вони знали, був богом Рима, а його вчення — їхньою єдиною релігією. І вони вважали його жадібність і жорстокість природним плодом біблійного вчення, тому відкинули це вчення.

Рим показав характер Божий у неправдивому світлі, спотворив Його вимоги, і тепер народ відкинув як Біблію, так і її Творця. Рим вимагав сліпо довіряти його вченню, переконуючи, що цього навчає Святе Письмо. У відповідь на це Вольтер і його прихильники відкинули Слово Боже, поширюючи всюди отруту невір'я. Рим придушував народи залізною п'ятою, а тепер принижені маси, доведені ним до звіроподібного стану, відчували огиду до його тиранії і скинули з себе всі обмеження. Озлоблені тим, що їх так довго обдурювали, вони відкинули істину разом з неправдою, приймаючи розпусту за свободу. Раби пороку торжествували в своїй уявній свободі.

На самому початку революції король пішов на поступки, надавши народові більшу кількість місць в уряді, — більше, ніж представництву знаті та духовенства. Отже, перевага сили була в руках народу, але народні представники не були готові до того, щоб розумно й помірковано скористатися нею. Сильно прагнучи винагородити себе за заподіяне їм лихо, вони вирішили здійснити перебудову суспільства. Розлючений народ добре пам'ятав минулі образи і горе, хотів вирватися із нестерпних злиднів і помститися тим, кого вважав винуватцями в своїх стражданнях. Пригноблені згадали урок, засвоєний ними під час тиранії, і самі стали пригноблювати тих, хто пригноблював їх.

Нещасна Франція пожинала криваве жниво, котре сама посіяла. Жахливими були наслідки підкорення римському пануванню. І там, де на початку реформаторського руху під впливом Рима Франція спалила першого “єретика”, революціонери спорудили першу гільйотину. На тому ж місці, де в XVI ст. були спалені перші мученики — протестанти, у XVIII ст. страчені перші жертви гільйотини. Відкидаючи Євангеліє, яке могло б принести їй зцілення, Франція відчинила двері для безбожності та загибелі. Коли були зняті обмеження Божого Закону, тоді стало очевидним, що людські закони неспроможні зупинити могутні хвилі людського гніву, країна потонула в анархії та хаосі. Війна проти Біблії відкрила нову еру світової історії, відому, як “панування терору”. Мир і щастя були вигнані з людських домівок і сердець. Ніхто не почував себе в безпеці. Той, хто сьогодні торжествував і радів, назавтра міг потрапити до числа підозрюваних і засуджених. Насильство і порок не знали меж.

Король, духовенство і знать змушені були терпіти звірства божевільного народу. Страта короля розпалила в народі ще більше полум'я помсти, і ті, які винесли йому смертний вирок, незабаром самі пішли за ним на ешафот. Було прийняте рішення знищувати всіх, на кого падала підозра у ворожому ставленні до революції. В'язниці були переповнені, і певного часу в них перебувало понад 200 тисяч ув'язнених. У містах країни можна було бачити жахливі картини терору. Одна революційна партія вела боротьбу з іншою, і Франція перетворилася на велике поле бою, розгулу пристрастей. “У Парижі повстання вибухали одне за одним, його населення поділилося на безліч фракцій, головна мета яких, здавалось, полягала в тому, щоб знищити одна одну. І на довершення загального нещастя народ був утягнений у тривалу і спустошливу війну з могутніми країнами Європи. Країна опинилася на межі повного розорення: армія вимагала грошей; парижани помирали від голоду; банди розбійників спустошували і грабували провінції, а цивілізація була майже погублена у вогні анархії та розпусти”.

Народ тепер надто добре засвоїв уроки жорстокості й тортур, які Рим так старанно викладав. Нарешті день відплати настав. Тепер уже не Христових учнів кидали у в'язниці й тягнули на вогнище. Вони вже давно були вбиті або перебували у вигнанні. Нещадний Рим тепер відчував смертельну силу тих, кого навчив насолоджуватися кривавими видовиськами. “Переслідування, до яких вдавалося французьке духовенство протягом багатьох століть, тепер обернулися проти нього з надзвичайною силою. Ешафоти були червоними від крові священиків. Галери і в'язниці, в яких колись мучились гугеноти, тепер були заповнені їх гонителями. Прикуті до лавок і весел римсько-католицькі священики зазнали всіх тих страждань і мук, якими вони так щедро нагороджували покірних єретиків.

Потім настали дні, коли варварськими судами були запроваджені варварські закони; коли ніхто не міг привітатися із сусідом чи помолитися... не ризикуючи вчинити тим самим злочин, який карався смертною карою, коли шпигуни ховалися за кожним рогом, коли із самого ранку гільйотина тяжко і довго працювала, коли в'язниці були так переповнені людьми, як трюми рабовласницьких суден, коли, пінячись, водостічними трубами в Сену стікала людська кров... У той час, коли щоденно вулицями Парижа йшли довгі ряди возів з приреченими на смерть людьми, проконсули, направлені у департаменти, діяли з невимовною жорстокістю, яка вражала навіть Париж. Ніж смертоносної гільйотини піднімався та опускався надто повільно, щоб встигнути знищити всіх осуджених. Довгі ряди полонених були скошені картеччю. У дні барж, на які завантажували в'язнів, спеціально пробивали діри. Ліон став пустелею. В Аррасі ув'язненим було відмовлено навіть у жорстокій милості — швидкій смерті. Уздовж річки Лувр, від Самура до моря літали хмари ворон і шулік над оголеними, переплетеними в страшних обіймах трупами. Не було виявлено пощади ні до статі, ні до віку. Сотні 17-річних юнаків і дівчат були вбиті цим нелюдським режимом. Відірваних від материнських грудей немовлят якобінці кидали зі списа на спис уздовж усієї шеренги”. За короткий проміжок в десять років загинули маси людей.

Усе відбувалося так, як задумав сатана. Цього він домагався віками. Його політика — це обман від початку до кінця. Його незмінна мета — завдати людям страждання і горя, спотворити і зіпсувати творіння Боже, представити в неправдивому світлі божественну любов і доброту, щоб в такий спосіб засмутити Небо. Потім своїм майстерним обманом він засліплює розум людини і примушує її звинувачувати у всіх своїх нещастях Бога, ніби усе це є результатом плану Творця. Так само, коли люди, зіпсуті й доведені ним до звіроподібного стану, отримують уявну “свободу”, він штовхає їх на крайності та жорстокості. Тоді ця картина нічим не приборканого зла і жорстокості виставляється деспотами і гнобителями як плоди свободи.

Коли оману викривають в одній оболонці, сатана зодягає її в іншу, і люди приймають її так само охоче, як і першого разу. Коли народ побачив, що папство — це обман і лукавий вже не міг з його допомогою провадити народ до порушення Закону Божого, він примусив людей вважати будь-яку релігію — обманом, а Біблію — байкою. Усуваючи божественну постанову, люди віддалися безмежному беззаконню.

Фатальна омана, яка завдала стільки нещастя населенню Франції, полягала в незнанні великої істини: справжня свобода міститься у виконанні Закону Божого. “О, коли б ти прислухувався до Моїх заповідей, то був би твій спокій, як річка, а твоя справедливість, немов морські хвилі”. “Для безбожних спокою немає”. “...А хто Мене слухає, той буде жити безпечно і буде спокійний від страху перед злом” (Ісаї 48:18, 22; Приповісті 1:33).

Атеїсти, скептики і відступники опираються Божому Закону і відкидають його, але наслідки цього свідчать про те, що добробут людини залежить від дотримання нею божественних постанов. Хто не бажає вчитися з Біблії, нехай скористається з уроку історії народів.

Коли сатана діяв через римсько-католицьку церкву, щоб відвести людей від послуху, то він робив це приховано, і його праця була так замаскована, що занепад і зубожіння — наслідки всього цього — не вважалися плодами порушення Закону. Але Дух Божий рішуче протидіяв його силі, і сатана не зміг цілком здійснити своїх намірів. Люди не зуміли виявити зв'язку причини і наслідку і не зрозуміли, що є джерелом їхніх нещасть. Але в часи революції Закон Божий був явно відкинутий Національними Зборами. А в роки панування терору цей зв'язок між причиною і наслідком став очевидним.

Коли Франція публічно зреклася Бога і відкинула Біблію, нечестиві люди і духи темряви торжествували: нарешті вони досягли бажаної мети і королівство звільнилося від обмежень Закону Божого. Оскільки суд над лихими вчинками не відбувся одразу ж, “то серце людських синів не боїться чинити лихе” (Екклезіяста 8:11). Але порушення справедливого і праведного Закону неминуче повинно призвести до нещастя і загибелі. Хоч беззаконня людські не були негайно покарані, та все ж вони обов'язково призведуть до неминучої загибелі. Століття відступництва і злочинності наповняли чашу відплати, і коли вона переповнилася, тоді ті, хто зневажав Бога, надто пізно зрозуміли, як страшно зловживати Божим довготерпінням. Стримуюча сила Духа Божого, що обмежує сатанинську жорстокість, була значною мірою забрана, і той, для якого єдина радість полягає в нещасті людей, отримав повну свободу дій. Ті, хто служить гріху, повинні були збирати відповідні плоди доти, поки вся країна не сповнилася невимовними злочинами. Зі спустошених провінцій і зруйнованих міст до неба долинав зойк відчаю та страждання. Здавалося, Франція зазнала сильного землетрусу. Релігія, закон, громадський порядок, сім'я, держава і церква — усе було повалене беззаконною рукою, що піднялася проти Закону Божого. Як правдиво сказав про це премудрий Соломон: “... Безбожний же падає через безбожність свою”. “Хоч сто разів чинить грішний лихе, а Бог суд відкладає йому, однак я знаю, що тим буде добре, хто Бога боїться, хто перед обличчям Його має страх. А безбожному добра не буде” (Приповісті 11:5; Екклезіяста 8:12—13). “За те, що науку зненавиділи і не вибрали страху Господнього ...І тому хай їдять вони з плоду дороги своєї, а з порад своїх хай насищаються” (Приповісті 1:29, 31).

Вірні свідки Божі, вбиті богозневажницькою владою, “що з безодні виходить”, не повинні були довго мовчати. “Та після трьох з половиною днів увійшов у них дух життя від Бога, і вони обоє стали на ноги свої, і страх великий напав на тих, котрі дивились на них” (Об'явлення 11:11, новий переклад). У 1793 р. конвент Франції прийняв декрети, що забороняли християнську релігію і Біблію. Але через три з половиною роки цей же орган прийняв резолюцію, яка анулювала попередні декрети і дала дозвіл читати Біблію. Увесь світ був приголомшений тяжкими злочинами, скоєними через те, що була відкинута Біблія і люди визнали необхідність віри в Бога і Його Слово, що є підвалиною всякої доброчесності та моралі. Господь говорить: “Кого лаяв ти та ображав і на кого повищив ти голос та вгору підніс свої очі? — На Святого Ізраїлевого!” (Ісаї 37:23). “Тому-то ось Я учиню, що пізнають цим разом вони Мою руку та силу Мою і пізнають, що Ймення Моє — це Господь!” (Єремії 16:21).

Щодо двох свідків, пророк далі говорить: “І почули вони гучний голос із неба, що їм говорив: ‘Зійдіть сюди!’ І на небо зійшли вони в хмарі, і вороги їхні дивились на них” (Об'явлення 11:12). З того часу, коли Франція оголосила війну двом Божим свідкам, вони були звеличені, як ніколи раніше. У 1804 р. було засноване Британське й іноземні біблійні товариства. Після цього були засновані ще інші подібні товариства з численними філіями по всій Європі. У 1816 р. було засноване Американське біблійне товариство. Коли було засноване Британське товариство, Біблія друкувалася і розповсюджувалася 50-ма мовами. З того часу вона перекладена на сотні мов і діалектів.

Протягом 50 років, до 1792 p., дуже мало уваги приділялося іноземним місіям. Не було засновано жодного нового товариства, лише кілька церков докладали зусилля для поширення християнства в язичницьких країнах. Але під кінець XVIII ст. становище різко змінилося. Раціоналізм більше не задовольняв людей, і вони відчули потребу в божественному відкритті та релігії, пов'язаній з практичним життям. З цього часу діяльність іноземних місій зазнала неабиякого розмаху.

Розвиток друкарської справи сприятливо позначився на розповсюдженні Біблії. Вдосконалення засобів зв'язку між країнами, усунення давніх упереджень і теорії про національну винятковість, втрата папою світської влади — усе це прокладало шлях Слову Божому. Вже багато років Біблія вільно продавалася на вулицях Рима і знайшла доступ у кожний куточок земної кулі.

Безбожний Вольтер одного разу хвалькувато сказав: “Мені набридло слухати, як люди твердять, нібито 12 чоловік заснували християнську релігію. Я доведу, що досить і однієї людини, аби знищити її”. З дня його смерті минули роки... Мільйони людей приєдналися до нього у війні проти Біблії. Але вона нездоланна; там, де в дні Вольтера були сотні примірників Біблії, сьогодні десятки і сотні тисяч. Один з перших реформаторів сказав: “Біблія — це ковадло, об яке розбився не один молот”. Господь говорить: “Жодна зброя, що зроблена буде на тебе, не матиме успіху, і кожнісінького язика, який стане з тобою до суду, осудиш” (Ісаї 54:17).