Розділ 12. Світанок у Франції

Коли Кальвін після тривалих поневірянь і злигоднів увійшов у міські ворота, Женева вже прийняла Реформацію. Повертаючись з рідних місць до Базеля, він побачив, що дорога зайнята військами Карла V, тому змушений був піти обхідним шляхом — через Женеву.

У приїзді Кальвіна до Женеви Фарель побачив руку Божу; хоч місто й прийняло реформаторську віру, проте залишалося ще чимало праці. Люди навертаються до Бога не громадами, а кожний зокрема, бо процес відродження повинен здійснитися в серці й свідомості людини не за постановою соборів, а Духом Святим. Хоч мешканці Женеви відкинули авторитет Рима, але вони ще не були готові відмовитися від пороків, які вкорінилися за його правління. Заснувати тут чисті принципи Євангелія і приготувати народ, щоб він гідно зайняв становище, до якого його кличе Боже Провидіння, — це нелегка справа.

Фарель був переконаний, що в Кальвіні він знайшов такого співпрацівника, з яким може об'єднатися в цій справі. В Ім'я Бога він благав молодого євангеліста залишитися і працювати в Женеві. Кальвін же злякався такої пропозиції. Боязкий і миролюбний, він боявся відважних, незалежних і гарячих мешканців Женеви. Його слабке здоров'я і схильність до дослідження змушували його завжди шукати усамітнення. Він уважав, що своїм пером зможе краще послужити справі Реформації, і тому хотів знайти спокійне місце для дослідницької праці, щоб звідти через друковане слово наставляти й утверджувати церкву. Але урочистий заклик Фареля був для нього голосом з небес, якому він не насмілювався відмовити. Йому здавалося, що “Бог простягнув до нього Свою руку з неба і поставив його на те місце, котре він так поспішно хотів залишити” (D'Aubigne. History of the Reformation in Europe in the Time of Calvin. V.9. Ch.17).

В цей час справі протестантизму загрожувала велика небезпека. На Женеву звалились папські анафеми, і могутні держави загрожували їй знищенням. Як могло це невелике місто опиратися могутньому папству, котре примушувало підкоритися королів та імператорів? Як вистояти місту перед об'єднаними арміями видатних полководців?

В усьому християнському світі протестантам погрожували страшні вороги. Минув час перших перемог Реформації. Рим зібрав нові сили, сподіваючись остаточно знищити її. Саме тоді був заснований єзуїтський орден, один з найжорстокіших, найпідступніших і найнеперебірливіших у засобах прибічників папства. Вільні від будь-яких земних прихильностей та інтересів, глухі до проявів природних почуттів і бажань, без совісті та розуму, єзуїти не визнавали жодної іншої влади, жодних зв'язків, окрім служіння своєму чину і поширенню його впливу. Однак Євангеліє Христа зробило своїх прихильників здатними гідно зустрічати всяку небезпеку, зносити страждання, не лякаючись холоду, голоду, тяжкої праці, нестатків, і високо тримати прапор істини перед тортурами, в'язницями і ешафотами. Щоб здолати ці сили, єзуїти виховували своїх послідовників у дусі фанатизму, який допомагав їм зносити аналогічні труднощі й протидіяти істині всіма засобами омани і заблудження. Не існувало таких злочинів, яких єзуїти не могли б скоїти; найпідступніший обман не був для них огидним; ніяка облуда не становила для них труднощів, щоб використати її. Зв'язані присягою вічного убозтва і послуху, вони все ж прагнули багатства і влади, щоб використати їх для знищення протестантизму і відновлення папського панування.

Як члени чернечого ордену, вони з побожним виглядом відвідували тюрми і лікарні, допомагали бідним і хворим, підкреслюючи свою відчуженість від світу і нагадуючи, що вони носять святе Ім'я Ісуса, Котрий ходив і робив добро. Але під зовнішнім благочестям часто приховувалися страшні та злочинні наміри. Члени ордену керувалися головним принципом: мета виправдовує засоби. Згідно з ним обман, крадіжка, фальшива присяга, вбивство не тільки виправдовувалися, а й заохочувалися, якщо служили інтересам церкви. Удаючись до всяких хитрощів, єзуїти прокладали собі дорогу до відповідальних державних постів, ставали королівськими радниками і керували політикою. Вони йшли в слуги, щоб наглядати за своїми господарями і доносити на них. Вони засновували коледжі, де навчалися діти князів і дворян, а також відкривали школи для дітей простолюду. І таким чином діти протестантів потрапляли під вплив папських обрядів. Уся зовнішня пишність і театралізованість римське-католицького культу мала служити тому, щоб викликати збентеження розуму, засліпити і поневолити уяву. Таким чином сини нерідко зраджували релігійну свободу, за яку їхні батьки боролися і проливали кров. Орден єзуїтів швидко розповсюдився по всій Європі, і там, де з'являлися єзуїти, відроджувалося папство.

Щоб дати більше влади єзуїтам, папа видав буллу, якою відновлювалася інквізиція. Незважаючи на загальну огиду до інквізиції навіть у католицьких країнах, цей страшний трибунал був знову введений папською ієрархією, а в його таємних підземеллях повторювалися жахливі звірства, котрі не можуть витримати світла дня. У багатьох країнах тисячі тисяч людей, що були цвітом нації, — найблагородніші й бездоганніші, наймудріші й найосвіченіші, богобоязливі та віддані пастори, працелюбні й патріотичні громадяни, видатні вчені, талановиті художники і здібні ремісники, — були вбиті або змушені втікати до інших країн.

Такими засобами Рим намагався погасити світло Реформації, відібрати від народу Біблію, повернути його до неуцтва і забобонності темного Середньовіччя. Але завдяки піклуванню Божому і праці благочестивих мужів, яких Бог покликав йти слідами Лютера, протестантизм не був знищений. Своєю життєстверджуючою силою він зобов'язаний не прихильності чи зброї князів. Найменші країни і найсмиренніші народи ставали його твердинею. Такою була й маленька Женева в оточенні могутніх ворогів, котрі мали намір знищити її; такою була Голландія, що відважно боролася на піщаних берегах Північного моря з іспанською тиранією — найбільшим і найбагатшим на той час королівством. Такою ж була холодна і неродюча Швеція, в якій перемогла Реформація.

Майже 30 років Кальвін працював у Женеві, щоб заснувати в ній церкву, котра керувалася б тільки біблійною мораллю, а потім для поширення Реформації в Європі. Його громадська діяльність не була вільна від помилок так само, як і його вчення не було без вад. Але Кальвін став знаряддям поширення істин, які мали велике значення для його часу; знаряддям для захисту принципів протестантизму перед лицем швидкого відновлення колишньої величі папства; знаряддям для виховання в реформованих церквах чистоти і простоти замість пихи і зіпсутості римської церкви.

З Женеви виходили вчителі, які поширювали протестантське вчення і книги. До неї звертали свої погляди гнані з усіх країн, шукаючи поради, підбадьорення і повчання. Місто Кальвіна стало притулком для переслідуваних реформаторів з усієї Західної Європи. Рятуючись від страшних бурь переслідувань, які тривали сторіччями, вигнанці поспішали до воріт Женеви. Виснажені, зранені, позбавлені рідних і домівки, вони знаходили на цій землі теплий прийом і ніжну опіку. Знайшовши тут свій другий дім, вони стали благословенням для цього гостинного міста, віддаючи йому свої знання, вміння і благочестя. Багато з тих, хто знайшов тут притулок, пізніше повернулися до себе на батьківщину, щоб там продовжити боротьбу проти тиранії Рима. Джон Нокс, відомий шотландський реформатор, англійські пуритани, голландські та іспанські протестанти, французькі гугеноти винесли із Женеви смолоскип правди, щоб розсіяти темряву в своїх рідних країнах.