Розділ 12. Світанок у Франції

Де Беркен не помічав ні жалюгідного воза, на котрому їхав, ні похмурих облич своїх гонителів, не думав про страшну смерть, яка чекала його. Той, Хто був мертвий і тепер живий, Хто тримає в Своїй руці ключі пекла і смерті, був поруч з ним. Обличчя де Беркена сяяло небесним світлом і спокоєм. Одяг бранця відповідав його шляхетному походженню — “Оксамитний плащ, єдвабний камзол і золотисті панталони” (D'Aubigne. History of the Reformation in Europe in the Time of Calvin. V.2. Ch.J6). Він був готовий засвідчити свою віру перед Царем царів і Всесвітом, і ніякий смуток не міг затьмарити його радості. Коли процесія повільно просувалася по залюднених вулицях міста, люди з подивом зауважували безмежний спокій та радість, що виявили себе у його погляді та поведінці. “Він схожий на людину, яка сидить у храмі, — говорили вони, — і роздумує над святими речами” (Wylie, V.13. Ch.9).

Прив'язаний до стовпа, де Беркен хотів сказати кілька слів до народу, але ченці, боячись наслідків, зняли крик, а воїни брязкали зброєю так, що голос мученика потонув у цьому гаморі. Так у 1529 р. вища духовна влада культурного Парижа “подала голоті, яка житиме в 1793 році, гидкий приклад того, як можуть бути заглушені священні слова помираючого на ешафоті” (Ibid. V.13. Ch.9),

Де Беркена повісили, а його тіло спалене. Звістка про смерть реформатора засмутила друзів Реформації у Франції. Але його приклад не був забутий. “Ми також: готові, — говорили свідки істини, ~ з радістю зустріти смерть, спрямовуючи погляд на вічне життя” (D'Aubigne. History of the Reformation in Europe in the Time of Calvin. V.2. Ch.16).

Під час переслідування в місцевості Mo вчителі реформованої віри були позбавлені права проповідувати, і вони пішли в інші місця. Через деякий час Лефевр виїхав до Німеччини, Фарсль повернувся у рідне місто на сході Франції, щоб поширювати світло правди в місцях, де пройшло його дитинство. Однак і туди дійшли чутки про гоніння в Мо, й істина, проповідувана ним з такою безстрашною ревністю, знайшла своїх прихильників. Невдовзі влада міста змусила реформатора замовкнути і прогнала його звідти. Не маючи змоги вільно проповідувати, Фарель обходив долини й села, навчаючи в приватних домівках і на усамітнених галявинах, полянах, знаходив притулок для себе в лісах і печерах, які знав ще з дитинства. Бог готував його до ще більшого випробовування. “Гоніння і підступи сатани, — згадував він, — про які мене попереджували, не змусили на себе довго чекати. Вони виявились набагато суворішими, ніж я міг би витерпіти, якби покладався лише на власні сили. Але Бог —мій Отець. Він давав і даватиме мені силу, в якій я маю потребу” (Ibid. V.12. Ch.9).

Як і в апостольські дні, переслідування “пішло на успіх Євангелія” (Филип'янам 1:12). Вигнані з Парижа і з Мо реформатори, як колись апостоли, “ходили тоді розпорошені та Слово Боже благовістили” (Дії 8:4). Таким чином світло проклало собі дорогу до багатьох віддалених французьких провінцій.

Бог продовжував готувати працівників для розширення Своєї справи. В одній зі шкіл Парижа навчався вдумливий і спокійний юнак, що володів неабиякими розумовими здібностями. Він вирізнявся з-посеред інших моральною чистотою і релігійною ревністю. Завдяки своїй обдарованості та наполегливості він незабаром став гордістю школи, і можна було з упевненістю передбачити, що Жан Кальвін стане одним із найздібніших і найповажніших захисників церкви. Але промінь божественного світла проник і через стіни схоластики і забобонів, котрі оточували Кальвіна. Він із жахом довідувався про нові вчення і нітрохи не сумнівався в тому, що єретики заслуговували смерті на вогнищі. Проте цілком несподівано зіткнувся віч-на-віч з єрессю і був вимушений випробувати силу римської теології у боротьбі з протестантським ученням.

Двоюрідний брат Кальвіна, який став реформатором, жив у Парижі. Родичі часто зустрічались і разом обмірковували назрілі питання християнства. “У світі існують тільки дві релігії, — говорив Оліветан, протестант. — Одна релігія — це та, яку вигадали люди, де людина отримує спасіння через обряди і добрі діла; друга — відкрита в Біблії, котра вчить шукати спасіння тільки через вільніш дар благодаті Божої”.

“Я не прийму жодного з твоїх нових вчень, — вигукнув Кальвін, — невже ти думаєш, що я все життя помилявся?” (Wylie. V.13. Ch.7).

Але в голові Кальвіна зародились думки, від яких він уже не міг звільнитись. На самоті він обмірковував слова кузена. Кальвін усвідомлював свою гріховність і зненацька побачив себе без заступника в присутності святого і справедливого Судді. Заступництво святих, добрі вчинки, церковні обряди — все це не могло спасти від гріхів. Він не бачив нічого перед собою, крім темряви вічного відчаю. Даремно церковні богослови намагалися допомогти його горю. Сповіді, епітимії — ніщо не допомагало, вони не могли примирити його душу з Богом.

Перебуваючи в такій душевній боротьбі, Кальвін відвідав одного разу міську площу і став свідком спалення єретика. Він був украй збентежений виразом спокою на обличчі мученика. У муках страшної смерті та ще страшнішого прокляття церкви єретик виявив стільки віри й відваги, що молодий студент з болем порівнював їх зі своїм розпачем і темрявою, хоча жив у бездоганному послухові церкві. Кальвін знав, що єретики ґрунтують свою віру на Біблії, і вирішив досліджувати її, щоб відкрити таємницю їхньої радості.

У Біблії він знайшов Христа. “Отче, — вигукнув він, — Його жертва умилостивила Твій гнів, Його кров обмила мою нечистоту, Його хрест поніс моє прокляття. Його смерть — це моя спокута. Ми вигадали самі для себе багато зайвого і безглуздого, але Ти поставив переді мною Твоє Слово, як смолоскип, і торкнувся мого серця, щоб я відчув огиду до всіх інших заслуг, крім тих, котрі належать Ісусові” (Martyn. V.3. Ch.13).

Кальвін готувався прийняти духовний сан. Коли йому сповнилося 12 років, він був призначений духовником у маленьку парафію, і згідно з церковним каноном єпископ постриг йому голову. Він не отримав посвячення і не виконував обов'язків священика, але став членом духовенства, отримував платню згідно зі своїм становищем.

Тепер, усвідомлюючи, що вже ніколи не зможе стати священиком, Кальвін взявся за вивчення права, хоч незабаром залишив і це заняття, вирішивши цілком посвятити своє життя Євангелію. Але він не наважувався відкрито стати вчителем Євангелія. Сором'язливий за своєю природою, він розумів відповідальність цієї роботи, крім того, бажав продовжувати дослідницьку працю. Однак умовляння його друзів спонукали Кальвіна погодитись. “Дивно, — говорив він, — що людина простого походження удостоїлась такої високої честі” (Wylie. V.13. Ch.9).

Кальвін спокійно приступив до своєї праці, і його слова були подібні до освіжаючої роси, котра спадає на землю. Він залишив Париж і оселився в невеликому провінційному містечку, під захистом принцеси Маргарити, яка любила Євангеліє і опікувалася людьми, що проповідували його. Кальвін на той час був юнаком зі скромними і м'якими манерами. Він розпочав свою працю, відвідуючи людей і навчаючи їх удома. В оточенні всіх членів сім'ї він читав Біблію і відкривав людям істини спасіння. А вони, в свою чергу, з радістю передавали цю звістку іншим. Невдовзі новий учитель почав відвідувати навколишні міста і села. Кальвіна радо приймали як у замках, так і в бідних хатинах, і він ішов уперед, закладаючи основи для майбутніх церков, котрі мали безстрашно свідчити про істину.

Через декілька місяців Кальвін повернувся до Парижа. Серед учених і студентів панувало незвичайне хвилювання. Вивчення давніх мов привело людей до Біблії, і багато з тих, чиї серця не були зворушені її істинами, почали гаряче розмірковувати над ними і навіть дискутувати з керівниками римської церкви. Хоч Кальвін був майстерним у богословській полеміці, він ставив перед собою більш високу мету, ніж ці галасливі вчені. Розум людей пробудився, і тепер настав сприятливий час, щоб їм відкрити істину. Отож коли в аудиторіях університету кипіли богословські диспути, Кальвін ходив від дому до дому, відкриваючи для людей Біблію і розповідаючи їм про розп'ятого Христа.

За Божим Провидінням Париж мав отримати ще одне запрошення прийняти Євангеліє. Заклики Лефевра і Фареля були відкинуті, але всі верстви суспільства великої столиці повинні були почути вістку перестороги. Король із певних політичних міркувань не наважувався цілком стати на бік Рима і виступити проти Реформації. Принцеса Маргарита все ще плекала надію, що протестантизм переможе у Франції. Вона прагнула, щоб реформаторська віра проповідувалася в Парижі. За час відсутності короля Маргарита звеліла протестантському служителю навчати віруючих в церквах міста. Коли папські сановники заборонили це, принцеса надала в розпорядження протестантів свій палац. Одне з приміщень було обладнане під каплицю, і було оголошено: на котрі запрошуються люди всіх верств і кланів. Люди приходили на богослужіння натовпами. І не тільки каплиця, а й інші прилеглі приміщення були заповнені віруючими. Тисячі людей щодня приходили сюди. Серед них були державні діячі, дворяни, юристи, вчені, купці та ремісники. Замість того, щоб заборонити ці зібрання, король звелів відкрити для протестантів ще дві церкви в Парижі. Ніколи ще місто не було так зворушене Словом Божим. Здавалося, дух життя зійшов з небес на людей. Пияцтво, розпуста, чвари і лінощі поступилися перед поміркованим способом життя, чистотою, порядком і працьовитістю.

Але ієрархія не втрачала часу марно. Коли король відмовився заборонити проповіді, то духовенство звернулося до народу. Воно не зупинялося ні перед чим, щоб викликати страх, упередження і фанатизм забобонного і неосвіченого натовпу. Сліпо довіряючи фальшивим учителям, Париж, як колись Єрусалим, не зрозумів ані часу своїх відвідин, ані того, що було для його миру. Протягом двох років Слово Боже проповідувалося в столиці, і хоч багато людей прийняли Євангеліє, все ж більшість відкинула його. Франциск лише удавав релігійну терпимість, щоб досягти своїх цілей, і прихильники папи змогли відновити втрачену владу. Протестантські церкви були закриті, і знову запалали вогнища.

Кальвін все ще перебував у Парижі. Проводячи час в дослідженнях, роздумах і молитвах, він готувався до майбутньої праці, продовжував поширювати світло. Але врешті-решт на нього впала підозра. Влада міста вирішила спалити Кальвіна на вогнищі.

Думаючи, що він знаходиться в повній безпеці у своєму сховку, Кальвін не підозрював, що йому загрожує небезпека. Зненацька до його кімнати вбігли друзі й попередили, що представники влади вже в дорозі до його дому, щоб арештувати реформатора. У ту ж мить почувся гучний стукіт у вхідні двері. Не можна було гаяти й хвилини. Декілька з його друзів підійшли до дверей, щоб затримати там солдатів, в той час як інші допомогли реформаторові втекти через вікно. Кальвін поспішно подався до околиці міста, знайшовши притулок у домі одного робітника, прихильника Реформації. Кальвін переодягся в його одяг і, взявши на плечі сапу, вирушив у дорогу. Подорожуючи далі на південь, він знову знайшов притулок у володіннях принцеси Маргарити (D'Aubigne. History of the Reformation in Europe in the Time of Calvin. V.2. Ch.30).

Тут Кальвін перебував протягом кількох місяців під опікою впливових друзів, займаючись, як і раніше, вивченням Слова Божого. Але його ніколи не залишала думка про те, що істина повинна бути поширена по всій Франції, і він не міг більше залишатися бездіяльним. Як тільки вщухла буря, він знайшов для себе нове поле діяльності в Пуатьє. У цьому місті був університет, де з радістю прийняли вчення Кальвіна, люди всіх верств суспільства охоче слухали євангельську правду. Кальвін не проповідував там публічно, але в домі голови міста, а інколи в одному з парків Кальвін відкривав Слово вічного життя перед тими, хто бажав його слухати. Через деякий час, коли кількість слухачів збільшилася, було вирішено для більшої безпеки перенести місце зібрання за місто. У глибокій і вузькій ущелині була знайдена печера, замаскована деревами і високими скелями, що робило її зовсім непомітною. Невеликі групи людей, залишаючи місто різними дорогами, намагались непомітно прийти на це місце. В усамітненій печері вони читали Біблію і отримували пояснення. Там французькі протестанти вперше приймали Вечерю Господню. Із цієї маленької церкви вийшло декілька вірних євангелістів.