Розділ 6. Поділ царства 

І нині вплив людини, котра чинить зло, більшою або меншою мірою поширюється на інших. Жодна людина не живе тільки для себе. Ніхто не загине сам по собі у своєму беззаконні. Життя кожної людини є або світлом, що осяває і підбадьорює інших, або згубною темрявою, що несе відчай і загибель. Своїм прикладом ми або провадимо ближніх дорогою щастя і безсмертя, або ж штовхаємо їх донизу — до страждань і вічної смерті. Зміцнюючи в людях бажання грішити або спонукаючи їх до цього своїми вчинками, ми стаємо співучасниками їхніх гріхів.

Бог не дозволив, щоб відступництво правителя Юдеї залишилося безкарним. “П'ятого року царювання Ровоама пішов Шішак, єгипетський цар, на Єрусалим, — бо вони відступили від Господа, — аз ним тисяча двісті колісниць та шістдесят тисяч кінноти й безліч народу, що прийшов з ним з Єгипту... і здобув він міста-твердині, що були в Юдеї, і дійшов аж до Єрусалима. Тоді пророк Шемая прийшов до Ровоама та князів Юдеї, що зібралися в Єрусалимі, утікаючи від Шішака, та й сказав до них: Так говорить Господь: ви залишили Мене, а тому Я залишив вас і видав у руки Шішака”.(2Хронік 12:2-5)

Народ ще не впав у своєму відступництві настільки низько, аби знехтувати Божими судами. У втратах, спричинених вторгненням Шішака, вони вбачали Божу руку, тому на деякий час упокорилися. “Справедливий Господь!” — визнали вони.

“Коли ж Господь побачив, що вони впокорилися, то послав до Шемаї таке слово: ‘Упокорилися вони, — не нищитиму їх, але дам їм деяке визволення, і не виллється гнів Мій на Єрусалим через Шішака. Однак вони стануть йому рабами, щоб пізнали, що значить служити Мені, а що — царствам земним’.

І рушив Шішак, єгипетський цар, на Єрусалим, і забрав скарби Господнього дому та скарби дому царського; усе позабирав він. І забрав він золоті щити, що зробив Соломон. Цар Ровоам поробив замість них мідні щити, і віддав їх до рук начальника охоронців, котрі стерегли вхід у царський палац... А коли він впокорився, то відвернувся від нього Господній гнів, і не знищив його цілковито. У Юдеї також були ще справи добрі”.(2Хронік 12:6-16)

Але коли нещастя минуло і до народу знову повернувся добробут, багато хто з них забув Бога і знову повернувся до ідолопоклонства. Серед таких виявився і цар Ровоам. Хоч він на короткий час і впокорився під тиском обставин, однак не зробив з пережитого досвіду висновків, не змінив свого життя. Забувши даний Богом урок, він знову почав робити гріхи, які стягнули покарання на народ. Через кілька безславних років, упродовж яких цар “робив лихе, оскільки не направив свого серця, щоб шукати Господа... спочив Ровоам зі своїми батьками, і був похований у Давидовому місті, а замість нього став царем його син Авія”.(2Хронік 12:6-16)

З поділом царства в перші роки царювання Ровоама слава почала відходити від Ізраїлю, аби ніколи більше не засяяти у всій своїй повноті. У наступні віки престол Давида іноді посідали мужі високої моралі, далекоглядні політики, за правління яких благословення юдейської нації поширювалося і на оточуючі народи. Іноді ім'я Єгови підносилось понад усі неправдиві боги, а Його Закон був у великій пошані. Час від часу повставали могутні пророки, котрі зміцнювали руки правителів і заохочували народ зберігати вірність Богові. Однак насіння зла, яке зійшло при початку царювання Ровоама, так ніколи й не було викорінено. Народ, який колись користувався особливою Божою ласкою, іноді падав так низько, що ставав приказкою навіть у язичників.

І все ж, незважаючи на зіпсутість тих, котрі продовжували поклонятися ідолам, Бог у Своїй милості намагався зробити все, щоб врятувати розділене царство від остаточної загибелі. Минали роки і здавалося, що Божі наміри відносно Ізраїлю були приречені на невдачу через діяльність людей, натхненних слугами сатани, однак через полон, а пізніше звільнення вибраного народу, Бог все ж явив Свої добрі задуми.

Поділом царства була відкрита лише перша сторінка чудової історії довготерпіння й ніжної милості Бога. Ті, котрі перейшли через суворі випробування, аби звільнитися від успадкованих і набутих нахилів до зла; люди, яких Бог бажав очистити і зробити особливим народом, ревним до добрих діл, врешті-решт, повинні були визнати: “Такого, як Ти, Господи, немає. Ти великий й потужне ім'я Твоє могутністю! Хто не боятиметься Тебе, Царю народів?... бо між усіма немає Такого, як Ти! А Господь — Бог правдивий, Він — Бог живий та Цар вічний!”.(Єрем.10:6-7,10-16)

Навіть ідолопоклонники змушені були визнати, що їхні ідоли безсилі піднести і спасти душу, “боги, що неба й землі не створили, зникнуть із землі та з піднебесся”(Єрем.10:6-7,10-16) Отримати спокій і мир людина може лише за умови збереження вірності живому Богові, Творцю і Правителю.

Зазнавши покарання і розкаявшись, Ізраїль та Юда відновили Заповіт з Єговою, Богом своїх батьків, і одностайно визнали: “Своєю силою Він створив землю, Своєю премудрістю Він Всесвіт утвердив, і небо нап'яв Своїм розумом. Коли забринить Його голос — у небесах шумлять води, а з кінців землі підіймаються хмари. Він з блискавками утворює дощ і виводить вітер із Своїх сховищ. Тоді кожна людина виявляється нерозумною у своєму знанні; кожен золотар свого боввана соромиться, бо відлитий ним ідол — це омана, і немає в ньому духа!..

Марнота вони, вироби облудні, — під час їхньої кари усі вони загинуть! Не така, як у них, частка Якова, бо Господь — Творець усього, а Ізраїль — Його спадщина, Господь Сава от — Його Ім'я”.(Єрем.10:6-7,10-16)