Розділ 51. Духовне відродження

В останні дні історії нашої Землі усе ще звучить голос, що пролунав колись на Синаї: “Хай не буде в тебе інших богів переді Мною”.(Вих.20:3) Людина протиставила власну волю волі Божій, однак не здатна заглушити цю Заповідь. Людський розум не в змозі ухилитися від обов'язку перед вищою силою. Теорії й умовиводи можуть намножуватися, люди можуть протиставляти науку Божественному одкровенню і таким чином усувати Божий Закон, але все голосніше лунає повеління: “Господеві Богу своєму поклонятимешся, і Йому Єдиному служитимеш”.(Матв.4:10)

Не існує такого поняття, як послаблення або зміцнення Закону Єгови. Він залишається незмінним. Закон завжди був і завжди залишатиметься святим, праведним, добрим і досконалим. Його не можна ані скасувати, ані змінити. “Звеличувати” чи “ганьбити” — це всього лише людські слова.

Остання велика битва в боротьбі Істини з оманою відбудеться між законами людськими та Заповідями Єгови. Уже тепер ми вступаємо в цю битву — битву не між церквами суперницями за першість, а між релігією Біблії та релігіями байок і традицій. Сили, що об'єдналися в боротьбі проти Істини, нині діють дедалі активніше. Святе Боже Слово, передане нам ціною великих страждань і кровопролиття, цінується вкрай мало. Лише декотрі справді приймають його правилом життя. Невір'я, що викликає тривогу, панує не тільки у світі, а й у Церкві. Чимало є таких, котрі заперечують навіть фундаментальні доктрини християнської віри. Величні істини щодо творіння, описані натхненними Богом письменниками, факти гріхопадіння людини і викуплення, незмінність природи Божого Закону — усе це переважною більшістю християнського світу практично відкидається. Тисячі людей, котрі пишаються своїми знаннями, вважають, що довіра до Біблії є доказом слабкості, а вміння знаходити в Писанні помилки, занадто алегорично та неправильно витлумачувати його найважливіші Істини вважається ознакою освіченості.

Християнам потрібно готуватися до події, яка незабаром, і то зненацька, похитне увесь світ. Таке приготування має відбуватися шляхом ретельного дослідження Божого Слова та узгодження свого життя з його постановами. Вічність вимагає від нас чогось більшого, ніж просто формальної релігії слів і форм, де істина залишається десь на зовнішньому дворі. Бог закликає усіх до відродження і перетворення. З кафедри повинні лунати слова Біблії, і тільки Біблії. На жаль, Біблію позбавили її сили, і це призвело до низького рівня духовного життя. В багатьох сучасних проповідях не відчувається Божественної сили, яка могла б пробудити сумління й оживити душу. Слухачі не можуть сказати: “Чи не палало наше серце, коли промовляв Він до нас... і виясняв нам Писання?”.(Луки 24;32) Чимало душ тужать за Живим Богом, палко бажаючи відчути Божественну присутність. Нехай же Боже Слово промовляє до їхніх сердець. Нехай люди, котрі досі чули тільки перекази, людські теорії і вислови, почують голос Того, Хто здатний відродити душу для вічного життя.

Патріархи і пророки несли велике світло. Які чудові істини були проголошені щодо Сіона, Божого міста! Бог бажає, щоб це світло і нині сяяло через Його послідовників. Якщо святі мужі Старого Завіту так яскраво свідчили про свою вірність, то чи не повинні ті, над ким сяє світло усіх століть, нести ще більш переконливе свідчення про силу Істини? Слава пророцтв проливає світло і на наш шлях. У смерті Божого Сина прообраз зустрівся з дійсністю. Христос воскрес із мертвих, проголосивши над порожньою могилою: “Я воскресіння й життя”.(Йоан.11:25) Він послав у світ Свого Духа, аби нагадувати нам про усі ці істини. Упродовж віків Він охороняв Своє писане Слово Небесною чудодійною силою.

Реформатори, через протест яких ми називаємося протестантами, розуміли, що Бог покликав їх просвітити світ променями Євангелія. Намагаючись здійснити це покликання, вони були готові пожертвувати своїм майном, свободою і навіть життям. Євангеліє звіщалося всюди, незважаючи на переслідування і смерть. Слово Боже все-таки було дане людям, і всі верстви суспільства — люди знатні і прості, багаті і бідні, учені й неосвічені — з усією серйозністю почали досліджувати його. Нині постає питання: чи ми — учасники останньої битви Вселенської великої боротьби — так само вірні своєму обов'язкові, як були вірні перші реформатори?

“Засурміть на Сионі в сурму, оголосіть піст, скличте зібрання! Зберіть народ, скличте громаду, запросіть старих, зберіть дітей... Між притвором та жертовником нехай плачуть священики, слуги Господні і нехай кажуть: Змилуйся, Господи, над народом Своїм, і не видавай Твою спадщину на ганьбу”. “Поверніться до Мене всім серцем своїм у пості, в плачі й у жалі. Роздеріть своє серце, а не одежу вашу, і наверніться до Господа, вашого Бога, бо ласкавий Він та милосердний, довготерпеливий та многомилостивий й уболіває над нещастям! Хто знає, чи Він не пожаліє знову і не залишить по Собі благословення?”.(Йоіла 2:15-17,12-1)