Розділ 43. Невидимий страж

Як тільки пророк закінчив свою мову, цар звелів увінчати його обіцяними почестями: “надягли на Даниїла пурпуру, поклали золотого ланцюга на шию його, і оголосили його третім правителем у царстві”.

Більше ніж за століття до цієї події богонатхненний пророк провістив, що “ніч розкоші”, коли цар і його радники намагатимуться перевершити один одного у блюзнірстві, обернеться на ніч страху й загибелі. То була ніч, коли важливі події швидко змінювали одна одну і саме в такій послідовності, як було передбачено в пророцтвах за багато років до появи на світ головних героїв драми.

Цар усе ще перебував у бенкетному залі в оточенні тих, чия доля також уже була вирішена, коли гонець сповістив: “Узяте місто його” ворогом, якого він не боявся, “броди захоплені... і вояки перестрашені”.(Єрем.51:9,14,31-32) У той час як цар та його вельможі пили вино зі священного посуду Єгови та прославляли своїх срібних і золотих богів, мідяни і перси, відвівши води Єфрату з його русла, вже наближалися до центру безборонного міста. Армія Кира стояла під мурами палацу. Місто було запруджене ворогом, “мов сараною”(Єрем.51:9,14,31-32), їхні переможні вигуки заглушали розпачливі зойки вражених учасників бенкету.

“Тієї ж ночі був убитий Валтасар, цар халдейський”, і на його престол сів іноземний монарх.

Єврейські пророки цілком ясно провіщали падіння Вавилона. Коли Господь у видінні відкривав їм події майбутнього, вони вигукували: “Ой, як же Вавилон був здобутий, завойована пиха всього світу! Як зробився Вавилон пустинею між народами?” “Як же розбився й поламався молот усієї землі! Яким жахом став Вавилон для народів!” “Від галасу при здобутті Вавилону земля задрижить, і почується зойк між народами!”

“Несподівано впав Вавилон і зруйнований він!” “Бо прийде спустошник... на Вавилон, вояків його заберуть в полон, їхні луки поламаються, тому що Бог відплати відплатить точно! Я напою доп'яна князів його та мудреців його, правителів його, начальників його та його воїнів, — вони сном вічним заснуть, і не прокинуться, — каже Цар, Господь Саваот Йому ім'я”.

“Я пастку поставив на тебе, і ти впіймався, Вавилоне, хоч про те й не думав! Тебе знайшли й схопили, бо ти на Господа йшов війною! Господь відчинив своє сховище і виніс звідти знаряддя гніву Свого, бо і в Господа, Бога Саваота, є діло в халдейському краї”.

“Так говорить Господь Саваот: Сини Ізраїлеві й сини Юдині — усі пригнічені; всі, котрих взято в полон, тримають міцно і не хочуть відпустити. Але Визволитель їхній сильний, — Господь Саваот Його ім'я! Він обов'язково розгляне їхню справу, щоб утихомирити землю, а вавилонських мешканців потривожити”.(Єрем.51:41; 50:23,46; 51:8,56-57; 50:24-25,33-34)

Таким чином, “товстий мур вавилонський” був “аж до основ знищений, і брами високі його вогнем спалені”. Так Єгова “бундючність злочинця спинив” і понизив “пишноту халдейської гордості”. В результаті Вавилон — “краса царств, оздоба гордості халдеїв” — став подібним до Содому й Гоморри, навіки проклятим місцем. “Ніхто не оселиться там повіки, — говорить богонатхненне Слово, — не буде жити там із роду в рід. Араб там не поставить намета, і пастухи зі стадами не будуть спочивати. Там заляжуть звірі пустині, і будуть доми їхні наповнені совами; там житимуть струсі, і волохачі там стрибатимуть. Завиють шакали в порожніх хоромах його, і гієни — в розкішних палацах”. “І зроблю його їжакові оселею та водним багном, і мітлою руїни позамітаю його, говорить Господь Саваот!”.(Єрем.51:58; Ісаї 13:11,19-22; 14:23)

Останньому правителеві Вавилону, як у прообразі першому, було винесено вирок божественного Стража: “Тобі говорять, царю... Оце царство відходить від тебе”.(Дан.4:28)

“Зійди й сядь у порох, о діво, дочко Вавилону! Сядь на землю, без трону... Сиди мовчки, сховайся в темряві, о дочко халдеїв, бо кликати більше не будуть тебе: Пані царств! Прогнівався Я на народ Свій, збезчестив спадщину Свою, та й віддав їх у руки твої. Ти не виявила милосердя до них... та й сказала: ‘Навіки я верховною буду!’ І до серця собі не брала того й не думала, який може бути кінець. А тепер вислухай ще, розпещена, що безпечно живеш, що говориш у серці своїм: ‘Я, — і більше ніхто! Не сидітиму вдовою, і не знатиму бездітності!’

Та впадуть на тебе несподівано одне й друге в один день, втрата дітей та й удовицтво, вони повною мірою на тебе впадуть, дарма, що в тебе повно чарів, та багато ворожбитства!.. Ти ж бо надію покладала на своє ледарство, говорячи: ‘Ніхто не бачить мене!’

Підвели тебе мудрість твоя і знання твоє; ти сказала собі: ‘Я, — і більше ніхто!’ От і прийде на тебе лихо, і ти не знатимеш, як відчепитися від нього. Нещастя несподівано спіткає тебе, а про нього ти й не гадаєш.

Залишайся ж з ворожбитами твоїми та численними чарами своїми, якими ти захоплювалася від юнацтва свого, — може, й матимеш якусь користь, може, й налякаєш?

Велика кількість дорадників твоїх втомила тебе. Нехай же виступлять і тебе врятують ті, котрі небо розмірюють і зорі спостерігають, ті, котрі кожного нового місяця віщують, що має з тобою статись! Ось вони стали мов солома... не врятують вони свого життя від лютої пожежі... і нікому буде тебе спасати”.(Ісаї 47:1-15)

Кожному народові, що з'являвся на світовій арені, була дана можливість зайняти певне місце для виконання намірів Святого Стража. Пророцтво передбачило виникнення й розвиток великих світових імперій: Вавилону, Мідо-Персії, Греції та Риму. Як у кожній із цих могутніх імперій, так і в слабших державах історія повторювалася. Кожна з них мала свій час випробування, кожна пережила падіння, занепад слави й могутності.

Незважаючи на те, що народи відкинули Божі принципи і цим погубили себе, Божественний вищий задум чітко здійснювався упродовж віків. Саме це бачив пророк Єзекіїль у дивовижному видінні під час вавилонської неволі, коли перед його здивованим поглядом постали символи Верховної влади, яка керує справами земних правителів.

На берегах річки Кевар Єзекіїль побачив, як “схопився хуртовиною вітер з півночі, величезна хмара та палючий вогонь, а навколо неї — сяйво, з середини — ніби блискуча мідь”. Чотири живі істоти приводили в рух перехресні колеса. Високо над цим усім “було щось немовби камінь сапфір, що виглядав, як престол. А на тім, що було подібне до престолу, — подоба людини”. “Було ж видно у Херувимів подобу людської руки під їхніми крилами”.(Єзек.1:4:26) Розташування коліс було настільки складним, що навіть видавалося безладним, проте вони рухалися в ідеальній гармонії. Небесні істоти, підтримувані й керовані руками з-під крил херувимів, приводили ці колеса в рух; над ними на сапфіровому троні пробував Вічний, а навколо трону сяяла веселка — символ Божественної милості.

Подібно до того, як ці складні колеса були керовані руками з-під крил херувимів, так і складна драма людського життя перебуває під Божественним контролем. Серед боротьби і збентеження народів Той, Хто сидить над херувимами, продовжує керувати земними подіями.

Історія народів і нині промовляє до нас. Кожному народові, зокрема кожній людині, Бог відводить місце у Своєму великому Плані. Нині люди і цілі народи перевіряються за допомогою виска, якого тримає рука Непомильного. Кожна людина своїм вибором вирішує власну долю; Бог же управляє всім для здійснення Своїх намірів.